вхід реєстрація

«Тіні забутих предків»: 10 фактів про легендарний український фільм. ФОТО

«Тіні забутих предків»: 10 фактів про легендарний український фільм. ФОТО
4 вересня 1965 року в кінотеатрі "Україна" відбувся прем’єрний перегляд фільму "Тіні забутих предків".

Він став знаковим і для історії українського кіно, і для цілого дисидентського руху, який пізніше отримає назву "шістдесятництво", пише Еspreso.tv.

Після виступу режисера слово взяв Іван Дзюба і повідомив про нещодавні арешти інтелігенції. Його підтримали В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Перегляд фільму, який вже був відзначений закордонними нагородами, зокрема, золотою медаллю на міжнародному кінофестивалі в Мілані, перетворився на стихійну демонстрацію протесту. Реакція влади була блискавичною. Активних учасників протесту звільнили із займаних посад або відрахували із навчальних закладів. Та й сама кінокартина на тривалий час опинилася під забороною. Ця акція стала зразком у боротьбі українства за свої права.

До вашої уваги - 10 фактів про фільм, якому судилося стати одним із шедеврів світового кінематографа.

1. "Тіні забутих предків", - екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Сценарій фільму був затверджений у грудні 1962 року, на засіданні художньої ради Київської кіностудії ім. О. Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Коцюбинського. Сценаристами "Тіней" виступили Іван Чендей, відомий тоді як упорядник закарпатських казок, та Сергій Параджанов, режисер Київської кіностудії.

2. Для Івана Миколайчука головна чоловіча роль у "Тінях…" стала першою в кінематографі. Про його проби Сергій Параджанов пізніше згадував так: "Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпували з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджено іншого актора…".

3. "Створити для фільму геніальну музику" - саме таке завдання поставив режисер перед композитором Мирославом Скориком. Окрім авторської, фільм насичений і народною музикою в автентичному виконанні. Композитор згадував, що гуцульських музик навіть возили до Києва, щоб зробити запис у павільйоні, адже отримати правильне звучання просто неба було дуже важко. Утім нелегко було розмістити і десять трембіт у пасажирський салон літака, що успішно і зробив Параджанов.

4. На час знімального процесу режисеру запропонували поселитися в готелі. Однак такий варіант Сергій Йосипович відхилив. Натомість поселився серед гуцулів. Вивчав їхні звичаї і побут. Місцеві жителі дарували Параджанову вишиванки, ікони, та частували банушем. А він їм віддячував Київськими тортами та вчив готувати голубці із виноградного листя.

5. Одного разу кілька днів режисер жив по сусідству зі знаменитою бабцею. Ніхто не знав, скільки їй років, казали, що більше сотні. Параджанов познайомився з нею та подарував французькі парфуми, а вона розповіла, як ходила з Іваном Франком збирати гриби.

6. В одній коломийці Сергій Параджанов почув алегорію на нерівний шлюб – чоловік захомутав наречену у ярмо. У своєму фільмі режисер буквально здійснив обряд ярма над героями - Іваном та Палагною. Це обурило гуцулів, які боялись ганьби через неіснуючий в них обряд. Сам режисер пояснював суть епізоду так: Іван одружується на Палагні, свідомо знаючи, що їм обом доведеться тягнути ярмо власного шлюбу.

7. Під час зйомок у Карпатах Параджанов багато конфліктував із оператором фільму Юрієм Іллєнком. Останній після чергової сварки навіть викликав режисера на дуель. Були вибрані час дуелі, відстань і зброя – гуцульські пістолі. Обоє прийшли в назначений час із секундантами, втім дуель не відбулася. Щоб потрапити до місця поєдинку, треба було перейти через річку Черемош. Злива напередодні зірвала міст.

8. Всесвітнє визнання стрічки – це плід мольфарських чар. Принаймні на це натякнув останній відомий мольфар (так гуцули називають людину, наділену надприродніми здібностями) Михайло Нечай. Він жив у селі Верхній Ясенів на Івано-Франківщині та у 1960-х роках консультував Сергія Параджанова з приводу гуцульської самобутності та історії краю.

9. Іван Дзюба, активний учасник акції протесту, що відбулася під час перегляду фільму в Києві, згадував, що побоювався сварки із Параджановим за зірвану прем’єру. Утім режисер не лише не образився, а й підтримав протест, оскільки і сам був людиною позасистемною, із величезною жагою до свободи.

10. "Тіні забутих предків" отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Покази фільму відбулися в багатьох містах України.Чому в Луцьку про це забули. У нас же є недіюча кіностудія "Волинь", для чого вона і для кого?
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
«Тіні забутих предків»: 10 фактів про легендарний український фільм. ФОТО
04 вересня, 2015, 23:06