вхід реєстрація

Луцька бруківка - з історією. ФОТО

Луцька бруківка - з історією. ФОТО
Ідея замощення міських вулиць стара як світ. Мабуть, щойно людина відчула потребу у зручності, так одразу ж стала застосовувати свою лінь, щоб «рухати» колесо прогресу.

Сьогодні в Луцьку немає вулиць без твердого покриття. Та щоб досягнути цього, треба було пройти великий шлях, пишуть Хроніки Любарта.

Кожному своє

Історія брукування Луцька має глибоку історію, проте точно не можна сказати, коли ж вона почалася. Луцьк існує з VIII століття. Поселення дулібів, або лутчан (родоначальники міста) розташовувалося у дуже вологому місці, тобто фактично, на болоті. Про існування мостів і укріплених парканів на цій території ми знаємо ще з часів Київської Русі. А в той час мостова справа була дотичною до замощення вулиць, бо робилося все з одного матеріалу – дерева.

У 2012 році археологи підприємства «Волинські старожитності» дослідили котлован на вулиці Молодіжній на території заповідника. На глибині 5 метрів вони знайшли дерев’яне мощення вулиці. Глибина відповідає XIV століттю. Отже, щонайменше в той час вулиці Луцька замощували. Важливо, що це була навіть не замкова територія, а звичайна міська. Тобто логічно, що тут мали би мостити в останню чергу.
Вигляд на кафедральний костел святої Трійці у XVI столітті з-під Воротньої вежі Окольного замку. Справа унизу зображене типове мощення того часу. Реконструкція архітектора Ростислава Метельницького. Зображення з книги «Римо-католицькі святині Луцька»
Вигляд на кафедральний костел святої Трійці у XVI столітті з-під Воротньої вежі Окольного замку. Справа унизу зображене типове мощення того часу. Реконструкція архітектора Ростислава Метельницького. Зображення з книги «Римо-католицькі святині Луцька»


Відома фраза «кожному своє» описує принцип рівномірної справедливості, в якому, якщо його поширити на суспільний лад, передбачається, що «своє» може і має бути частинкою цілого. В одному старовинному документі, а саме описі замків у Луцьку 1545 року, можна знайти дуже цікаві слова.

Археолог Святослав Терський припускає, що в останній фразі ідеться саме про замощення міста. Можливо, під «мостами» малися на увазі дерев’яні настили вулиці. У вісімдесятих-дев’яностих роках в Луцьку активно копали. Так, тільки на майдані Ринок виявили два шари мощення – одне над іншим. Перше XV століття, друге – через 200 років. Знайдене старовинне мощення і на інших луцьких вулицях.

Отже, «в сиву давнину» в Луцьку укладали дерево під ноги, щоб мешканці і їхні вози не грузли в багні. А ми самовпевнено ще кажемо «темні віки». Пізніше принцип зробити біля себе розкриється в Луцьку повною мірою.

Врятуватись від чумної моровиці

Прослідкувати детальну історію замощення вулиць Луцька в часи після XIV-XV століть важко. На зображенні Луцька 1797 року Казимира Войняковського бачимо, що на вулиці Ринковій (нинішня Драгоманова), яка вела від Ринку до монастиря домініканців, перпендикулярно напрямку дороги є якісь періодично розташовані смуги. Імовірно, так художник зобразив дерев’яне мощення цієї вулиці.
 Акварель Казимира Войняковського
Акварель Казимира Войняковського


Цей спосіб широко використовувався: колоди розрізали вздовж і клали їх перпендикулярно напрямку руху. В будь-якому випадку, усе це – лише про центральні і важливі вулиці. На іншій території князь, єпископ чи багатий купець елементарно вступали в нечистоти, якими мешканці щедро наповнювали свої вулиці. Такі були звичаї – виливати покидьки під ноги.

В часи Войняковського Луцьк приєднали до Російської імперії і місто втратило статус центру Волині. За описами очевидців, Луцьк у ХІХ столітті буквально потопав у болоті й нечистотах. «Мали те, що мали».

Замощення міських вулиць служило не тільки потребі доброго проїзду чи проходу. Насправді, судячи з антисанітарних звичаїв європейців, робити вулиці твердими корисно було ще й для недопущення поширення заразних хвороб. На твердій поверхні не утворюються калюжі і не затримується гниле сміття. Та й виливати на них було заборонено. Замощення – один зі способів, які оздоровлювали загальну санітарію міста. Якби ця робота була системною упродовж віків, то, можливо, місто б не так постраждало від «міазмів» (застарілий медичний термін, який означав заразні хвороби в навколишньому середовищі), як у 1495, 1596, 1652, 1704 і 1771 роках.

У губернському рапорті 1838 року ідеться, що в Луцьку є тільки 2 вулиці і 2 майдани, мощені деревом. А, от, першою в місті замощеною каменем вулицею була нинішня Лесі Українки.

У ХІХ столітті цю ситуацію трохи намагалися виправити будівництвом стратегічних магістралей. Одна з них – Києво-Брестське шосе – пройшла через Луцьк. І не просто через Луцьк, а через сам його нинішній центрі і пішохідну вулицю Лесі Українки. Дорогу будували у 1860-х роках і засипали її каменем. Звичайно, це не була суцільна кладка. Покриття швидше було сумішшю затверділої вкатаної землі з камінням різних розмірів. Як це виглядало, можна бачити на поштовій листівці міста. Шматок дороги – на передньому плані.
Каплиця Іверської Богоматері і покриття дороги. Поштівка з приватної колекції
Каплиця Іверської Богоматері і покриття дороги. Поштівка з приватної колекції


Саме через те, що цією вулицею проходило стратегічне шосе, її назвали Шосейною. Так само була замощена вулиця Рівненська, яка тепер називається проспектом Волі. У 1890 році подібним способом утвердили вулицю Староковельську. Вона була важливою, оскільки вела до міського вокзалу на півночі міста, крім того, тут проходив поштовий шлях. Зараз це вулиця Винниченка. Покриття не витримувало погоди і користування, тож на вулиці постійно велися ремонти.

Лучани вночі вигрібали туалети на вулицю

Справжній рух із замощення вулиць Луцька почався тільки наприкінці ХІХ століття і продовжився на початку ХХ. З різноманітних скарг, звітів, листів тих часів стає зрозуміло, що ситуація вимагала негайного активного втручання, а коштів на це не було.

В описі міста 1890-х років є відомості про стан міських вулиць. Цікаво, що їх поділяли на три види: замощені, незамощені і м’які. Проте немає пояснення, яка різниця між незамощеними і м’якими.

У 1899 році віце-губернатор з Житомира писав Луцькому міському голові, що є «крайня необхідність» замощення Парадного майдану для оздоровлення міста. Після його рекомендації винести це на обговорення Луцької міської думи почалася велика і довготривала справа з перенесення ринку з Парадного майдану і влаштування на його місці публічного міського саду.
Калюжі на незамощеному Парадному майдані міста під собором. Поштова листівка Герша Лібермана 1903 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Калюжі на незамощеному Парадному майдані міста під собором. Поштова листівка Герша Лібермана 1903 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука


У 1890-х роках справа із замощення вулиць Луцька практично не просувалася. Губернський лікарський інспектор рапортував, що санітарний стан незамощених вулиць міста критичний. В останній рік десятиліття склали кошторис на часткове влаштування покриття. У переліку аж дев’ять вулиць, серед них Домініканська, Староволодимирська, Покровська, Тринітарська та інші. Більшість із них є тими, які прилягають до нинішнього Театрального майдану.

Пропонована технологія замощення цих вулиць була така. Спочатку насипали шар піску і щільно його трамбували. Потім посипали щебенем і крупним (тоді називали «хрящеватымъ») піском. А вже наверх – грубий необроблений камінь, скругленої форми («булыжникъ»).

Плани замостити одразу дев’ять вулиць були наполеонівськими як для бюджету тогочасного Луцька. Грошей було мало і доводилося їх шукати в губернських органах. Поки не були замощені вулиці, місто потопало у смітті і відходах. Одна частина мешканців постійно скаржилася на забруднення міських шляхів і проходів, інша частина вигрібала свої туалети прямо на вулицю.

В журналі Луцької міської думи писали, що «городъ Луцкъ загрязненъ въ высшей степени. На антисанитарное состояніе города поступаетъ масса жалобъ жителей. …Многіе обыватели мусоръ и нечистоты изъ своихъ дворовъ и клоакъ выбрасываютъ ночью на улицы, основываясь на томъ, что улицы «всё равно загрязнены»». Далі йшлося про те, що така ситуація загрожує розвитком холерної епідемії.
Одна з брудних вулиць міста - у єврейському кварталі Жидівщина. Суцільне болото між будівлями. По центру вдалині - костел Петра і Павла. Фото з приватної колекції
Одна з брудних вулиць міста - у єврейському кварталі Жидівщина. Суцільне болото між будівлями. По центру вдалині - костел Петра і Павла. Фото з приватної колекції


Ще один приклад, який дуже добре ілюструє тісний зв’язок між здоров’ям та замощенням вулиць, є справа з роботою луцьких водовозів. Це давня професія: воду набирали в річці Стир і розвозили по помешканнях лучан. На початку ХХ століття в місті було 3 місця, де водовози набирали воду. Одне із них – вкінці Нижньо-Замокової вулиці. Зараз це просто Замкова вулиця. Як і зараз, тоді вона виходила на берег Стиру. Проте Луцький міський голова розводив руками і був змушений просити в губернського управління виділити кошти із запасного капіталу. Поліцейський наглядач міста писав про те, що роблять мешканці цієї вулиці.

«Обыватели, пользуясь тѣмъ, что подъѣздъ этотъ постоянно разгрязненъ, тутъ же выливаютъ разныя нечистоты и сваливаютъ мусоръ подъ предлогомъ исправленія подъѣзда, благодаря чему подъѣздъ, или вѣрнѣе Нижне-Замковая улица, издаетъ страшное зловоніе и, по моему, грозитъ развитіемъ заразныхъ заболѣваній», - писав він.

Цікаво, що з тих часів минуло століття, а стан вулиці і ставлення до неї її користувачів слабо змінилися…

Забруднення міста всім дуже обридло. То звинувачували євреїв, то апелювали до «нинішнього віку». Дуже характерним є запис у протоколі комісії Луцької міської думи 1904 року.

«Трудно повѣрить, чтобы въ нынѣшній вѣкъ существовалъ городъ, въ которомъ въ извѣстное время года, напримѣръ весною и осенью, улицы были непроходимы, но Луцкъ имѣетъ нѣсколько и даже главныхъ такихъ улицъ, по которымъ не только проѣздъ легковыхъ извозчиковъ немыслимъ, но даже проходъ по нимъ совершается съ большимъ трудомъ и рискомъ загрязнуть въ грязи. Благодаря еврейскому населенію и слабому санитарному надзору Луцкъ до того загрязненъ, что зловонныя гніющія лужи на улицахъ, даже въ центрѣ города, рѣдко высыхаютъ въ самое жаркое лѣто. Очистка города при отсутствіи замощенныхъ улицъ невозможна».
Характерний стан тодішніх вулиць і проходів міста. Між будинками - яма, в яку зливали нечистоти. Від вулиці до будинку прокладені дерев'яні дошки. Фото з цифрового архіву «Єврейське життя у Польщі» Науково-дослідного інституту мови їдиш
Характерний стан тодішніх вулиць і проходів міста. Між будинками - яма, в яку зливали нечистоти. Від вулиці до будинку прокладені дерев'яні дошки. Фото з цифрового архіву «Єврейське життя у Польщі» Науково-дослідного інституту мови їдиш


Проте не все було настільки анархічно. По місту іноді ходила лікарняна комісія. Наприклад, у 1909 році члени комісії помітили вириті ями з брудною водою біля Парадного майдану поруч із садибами деяких лучан. Постановили ями засипати, а власників садиб притягнути до відповідальності.

Розуміючи становище у місті, Луцько-Житомирська капітула вирішила виділити кошти на замощення вулиць, де знаходилися католицькі установи. Так, було забруковано майдан між замком Любарта та кафедральним костелом, оскільки прихожани там часто залишали підводи, коли приїжджали на служби. Крім того, за ці кошти зробили тротуари на вулицях Домініканській, Кафедральній та Кредиторській (Братковського).
Забрукована вулиця Кафедральна. Видно, що проїзну частину відділили від тротуарів підвищенням. Біля цього підвищення виникає канавка для стікання води. Фото з Австрійської національної бібліотеки
Забрукована вулиця Кафедральна. Видно, що проїзну частину відділили від тротуарів підвищенням. Біля цього підвищення виникає канавка для стікання води. Фото з Австрійської національної бібліотеки
Ця бруківка залишилася на вулиці і майдані біля замку і до сьогодні. Люк пізнішого часу
Ця бруківка залишилася на вулиці і майдані біля замку і до сьогодні. Люк пізнішого часу
Пес на кафедральній бруківці
Пес на кафедральній бруківці


Крім цього, в 1903 році почали замощувати каменем вулицю Кармелітську, де невдовзі мало розпочатися будівництво лютеранської кірхи. На ці роботи виділяло кошти керівництво лютеранської церкви. Дуже приємно, що історія зберегла для нас цю бруківку. Сьогодні ця вулиця називається Лютеранською і веде до будинку скульптора Миколи Голованя.
Дуже маленький шматочок з подібною бруківкою зберігся і на Кафедральній біля будинку, де жила родина Косачів. Якщо уважно придивитися до цього відтинку, то видно, що певна площа замощена бруківкою більшого розміру.
Дуже маленький шматочок з подібною бруківкою зберігся і на Кафедральній біля будинку, де жила родина Косачів. Якщо уважно придивитися до цього відтинку, то видно, що певна площа замощена бруківкою більшого розміру.


Дуже маленький шматочок з подібною бруківкою зберігся і на Кафедральній біля будинку, де жила родина Косачів. Якщо уважно придивитися до цього відтинку, то видно, що певна площа замощена бруківкою більшого розміру.
Зліва - бруківка перед будинком Косачів. Справа - та, що на всій вулиці Кафедральній
Зліва - бруківка перед будинком Косачів. Справа - та, що на всій вулиці Кафедральній


У 1905 році зуміли виділити міські кошти на впорядкування Тринітарської (Сенаторки Левчанівської), Кредиторської (Братковського), частини Набережної, частини Покровської (Данила Галицького). Десь у той час замостили і нинішню Коцюбинського.
Бруківка початку ХХ століття на вулиціф Коцюбинського
Бруківка початку ХХ століття на вулиціф Коцюбинського


Вигідний ґешефт одним розчерком пера

Роботи із замощення вулиць Луцька проводилися частково. Наприклад, могли брукувати вулицю не на всю ширину, або лише на певну довжину. Зрозуміло, що це ніяк не могло витримати довгого користування і таке мощення дуже швидко руйнувалося. Нерідко викручувалися як могли: наприклад, щоб замостити вулицю біля вокзалу, ввели спеціальний податок на перевезення товарів, що прибували в місто залізницею.
Типовий стан тодішнього замощення: забруковано тільки частину для транспорту, тротуари залишені м'якими. Фото з архіву Музею історії Голокосту в Єрусалимі «Яд Вашем»
Типовий стан тодішнього замощення: забруковано тільки частину для транспорту, тротуари залишені м'якими. Фото з архіву Музею історії Голокосту в Єрусалимі «Яд Вашем»


Чи не першим місцем після стратегічних доріг, замощеним каменем, став майдан біля вокзалу. Його відкрили у 1890 році і, мабуть, в той час замостили. Ця бруківка збереглася до сьогодні. Вона відрізняється від інших тим, що камені майже круглі і кольорові – з відтінками світло-червоного. Такої у Луцьку практично ніде не знайдеш.

І тоді відбулася принципова зміна у підході мощення. Луцька міська дума вирішила зробити щось подібне, як було у місті сотні років раніше. Вищі органи дозволили. Вирішили, що треба брати кошти на замощення вулиць у мешканців цих вулиць. Нехай кожен заплатить за ділянку біля свого будинку. І, о, неймовірно, через деякий час це дало фантастичні результати. Виявилося, мешканці не те, що «вимушено» давали кошти, а робили це з великим завзяттям і просто таки закидали міську думу проханнями прийняти гроші на негайне замощення вулиці біля їхніх помешкань. Це був дуже хитрий і вдалий трюк: самому собі ж не відмовиш у покращенні.

Тут і зрушилася справа зі станом Замкової, де їздили водовози і пожежники. Мешканці садиб виділили 30% необхідних коштів для брукування вулиці. Звернень стало настільки багато, що іноді доводилося мешканцям відмовляти, бо не було можливості задовільнити всі прохання із брукування вулиць, проходів, проїздів та майданів. Лучани все продовжували писати, що зобов’язуються виділити певний відсоток необхідних коштів на замощення. Тобто загалом все залежало від мешканців конкретної вулиці. Вони давали гроші – місто доплачувало, і починалися роботи. В перший рік нововведення, правда, справа йшла не надто. Гроші з мешканців намагалися стягувати примусово. В ході розбірок, наприклад, вулицю Староковельську довели до того, що у 1900 році нею їхати стало просто неможливо.
 Вулиця Староковельська на поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Вулиця Староковельська на поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі


Через кілька років співфінансування і розуміння, що «робиш для себе», дало свої добрі результати. Від цього виграли всі. Міський голова потирав руки від задоволення і звітував губернатору у 1912 році.

«Обыватели г. Луцка прониклись сознаніемъ, что замощеніе улицъ благоустраиваетъ городъ и его оздоровляетъ, а вследствіи сего охотно и добровольно даютъ городу на эту надобность отъ 30 до 50 % стоимости замощенія данной улицы, благодаря чему г. Луцкъ въ замощеніи улицъ достигъ громадныхъ результатовъ».

Зрозуміло, що масштаби робіт породили і їхніх виконавців. У Луцьку склалася монополія Меєра-Іося Штеренбойма, який отримував більшість підрядів на брукарські роботи в Луцьку. Невелику конкуренцію йому складали Ісаак Кройн та Фішель Ройтенберг.

Не зважаючи на те, що в невеликому місті «всі всіх знають», приймали роботи завжди серйозно. На вулицю, де завершувалося замощення, виходила комісія на чолі з міським головою. Фахівці розбирали частину мощення і перевіряли всі технічні параметри. Дуже добре це описано у звіті комісії, яка в 1913 році приймала новеньке брукування з колотого каменя висотою 12-15 сантиметрів на шарі піску 15 сантиметрів вулиці Староволодимирської (тепер Шевченка). Роботи виконав Штеренбойм.

«Для пріемки мостовой въ 3-хъ мѣстахъ вынуты были камни, провѣрена толщина ихъ, а также слой песку и утрамбовка. Ширина мостовой была провѣрена въ 8 мѣстахъ и выведена изъ этихъ цифръ средняя ариѳметическая», - ішлося у звіті.

А все почалося з того, що мешканці цієї вулиці ще в січні цього року «имѣли честь покорнѣйше просить» міську управу розпочати замощення вулиці. Вони зобов’язувалися профінансувати 50% вартості робіт.

Скористатися правом на співфінансування впорядкування вулиць вирішили деякі хитруни. Історію про таких розповів Вальдемар Пясецький. На уже згадуваній вулиці Староковельській (Винниченка) була нерухомість Рахілі Кронштейн. В одному із її будинків розміщувалася приватна жіноча гімназія. Сама ж вулиця була замощена тільки посередині. А бічні її частини і тротуари були в багні. Мешканці часто скаржилися, що дощі розмивають мощення і вулиця стає непрохідною.
Будівля Рахілі Кронштейн на Староковельській, де була гімназія. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Будівля Рахілі Кронштейн на Староковельській, де була гімназія. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука


Тоді Рахіль вирішила прихопити собі землі біля будівлі, скориставшись правом замощення. Вона написала в міську думу, що за власні кошти прокладе тротуари, надасть бруківку, влаштує водостоки, відремонтує в’їзний знак в місто на цій вулиці, а натомість пересуне свій паркан, захопивши частину тротуару. В думі на такий крок не погодилися.

Не довго думаючи, жінка найняла майстрів, які за одну ніч перенесли паркан і почали вкладати бруківку. Зранку дільничий помітив, що частина вулиці з тротуаром опинилися за парканом біля будівлі з гімназією. На Рахіль Кронштейн подали до суду. Проте вона була представницею багато єврейського роду Кронштейнів. Суд постановив лише сплатити штраф. Його розмір був нижчим за вартість захопленої землі.

«Польські» бордюри функціонують і досі

За час Першої світової війни, як звітувала Луцька міська управа у 1918 році, внаслідок частих проїздів військ і техніки всі бруковані вулиці в місті зруйнувалися. Треба було починати майже все спочатку. Залишилося лише кілька вцілілих вулиць зі старою бруківкою, до нашого ж часу – ще менше.
Бруківка на Головній вулиці - тепер Лесі Українки - в 1915 році. Фото з Австрійської національної бібліотеки
Бруківка на Головній вулиці - тепер Лесі Українки - в 1915 році. Фото з Австрійської національної бібліотеки
Бруківка на Вульці - проспекті Волі
Бруківка на Вульці - проспекті Волі


Принципова зміна, яка сталася з Луцьком після війни, стосується його статусу. Місто стало центром Волинського воєводства, а отже, впорядкуванню вулиць стали надавати значної ваги.

У місті неподалік вокзалу були влаштовані величезні склади з ламаним базальтовим камінням, яким мостили вулиці. Камінь привозили зазвичай із каменярень, розташованих у Яновій Долині (зараз – Базальтове). Поряд із цим у магістрат міста надходили численні заяви від виробників різних видів покриття. Прохачі з різних міст Польщі пропонували свої послуги із замощення Луцька, проте зазвичай їхні заяви залишалися без задоволення. Тут і своїх не бракувало, а потужностей з Янової Долини цілком було достатньо.

У двадцятих роках 20-25% міського бюджету йшло на брукування вулиць, влаштування тротуарів. Неймовірна сума як для такої статті витрат.
Квадратні тротуарні плитки на Ягеллонській. Фото з приватної колекції. На задньому плані - впізнаваний будинок з вежею
Квадратні тротуарні плитки на Ягеллонській. Фото з приватної колекції. На задньому плані - впізнаваний будинок з вежею
Квадратні тротуарні плитки іншого розміру. Фото з приватної колекції
Квадратні тротуарні плитки іншого розміру. Фото з приватної колекції


Тоді ж у Луцьку чи не вперше з’явився бордюр у сучасному розумінні. На ринок брукарських робіт вийшла «Фабрика цементно-бетонних виробів» Файвіша-Лейби Шеплера. Правда, спеціалізувалася фабрика саме на виготовленні бетонних виробів. Цехи розташовувалися на алеї Болеслава Хороброго (проспект Волі) десь ближче до нинішнього Київського майдану. Пісок брався поблизу Гіркої Полонки, а цемент використовували портландський. До сьогодні в місті ще можна знайти бордюри з різними штампами фабрики Шеплера. Також вироблялися і тротуарні плити, зазвичай квадратні.
Бордюр Шеплера на вулиці Ярощука
Бордюр Шеплера на вулиці Ярощука
Тротуарна плитка зі штампом фабрики Файвіша-Лейби Шеплера
Тротуарна плитка зі штампом фабрики Файвіша-Лейби Шеплера


Підряд на «жирне» державне замовлення у 1925 році також отримав Шеплер. Його фабрика виготовила бетонні під’їзди в будівлях урядової колонії, про що свідчать штампи фабрики, розташовані чи не на кожній сходинці і збережені до сьогодні.
Внутрішні сходи в будівлях урядової колонії на вулицях Літній - На Таборищі - Шопена
Внутрішні сходи в будівлях урядової колонії на вулицях Літній - На Таборищі - Шопена


У двадцятих роках ще працював монополіст «російського» Луцька Меєр Штеренбойм. Коли магістрат Луцька оголосив конкурс на брукування вулиці Бригітської (Кафедральна) та частини Ягеллонської (Лесі Українки), то крім Штеренбойма і Шеплера, зголосилося ще четверо виконавців: Поляковський, Дрогічин, Ройзеншторм і Кац. Найнижчі ціни подали перші двоє. Проте в магістраті засумнівалися у фаховості Шеплера, оскільки він подав надто низькі ціни і збирався зайнятися брукуванням вперше. Підряд віддали старому доброму єврейчику Штеренбойму.

Проте не все йшло «гладко» і в нього. У 1926 році зруйнувалася частина мощення на Ягеллонській, де працював Меєр-Іось Штеренбойм. Справа в тому, що пісок, який використовували майстри під час укладання бруківки, мав домішки глини. Під час сильних дощів він розмивався, бруківка просідала і могла викришуватися. У 1926 році сталося саме це. По місту стали ширитися звинувачення у недобросовісності майстра. Щоб виправдати своє ім’я, той попросив у міського уряду скликати комісію і розглянути його роботу. Дебати з участю президента міста, чиновників та інженерів визначили, що брукар не винен, а винен не дуже якісний пісок.

Якість мощення перевіряли в лабораторіях

У той час брукування вулиць відбувалося за порядком важливості. Спочатку найбрудніші, стратегічні і центральні, тоді – на околицях. Також в першу чергу робилися тротуари біля нових, великих чи державних будов. Проте не завжди все йшло добре і через відсутність достатніх коштів справа брукування вулиць затягувалася. Не було можливості зробити все і одразу. Інколи установи просили передати їм старе мощення для виконання робіт перед будівлею. Першими не витримали мешканці Красного. У 1928 році вони написали колективного листа до магістрату міста. Мешканці заявляли, що Красне завжди було «пасинком» для міста.

«І якби місто зібрало дані про кількість хворих на інфекційні хвороби за районами, то наше передмістя опинилося б серед перших», – скаржилися вони.
Брукар виконує роботи (зліва унизу) на вулиці Ягеллонській у 1925 році
Брукар виконує роботи (зліва унизу) на вулиці Ягеллонській у 1925 році


Просили вибрукувати хоч кілька центральних вулиць передмістя. Серед них – Панська, Костюшки, Червоного Хреста. Просили окремо і про влаштування тротуарів. На останнє міська влада погодилася, якщо мешканці внесуть 50% вартості робіт.

Схоже було і на Кічкарівці.

«Нещасливі коні та їхні власники, які мусять вулицею Кічкарівською їхати. Цілими днями чути тільки прокльони, крики, биття коней і марні старання вибратися з ями, в якій застрягли. Про проїзд навантаженого возу і мови не може бути» - зі скарги мешканця вулиці Кічкарівської Болеслава Нічко.

Треба сказати, що на зламі двадцятих і тридцятих листування між різними органами та мешканцями міста набуло технічного характеру. Великі масштаби робіт поставили на конвеєр це листування і воно стало менш живим і більш формальним. Стало більше різних звітів, кошторисів. Менше стало скарг мешканців і деталізованих справ. Ще трапляються листи зі справами про окремі будинки, але загалом з них можна прочитати менше живої історії, ніж із подібних листувань періоду Російської імперії.

Серед цього є одне дуже цікаве зауваження коменданта державної поліції до бурмістра Луцька. Він звернув увагу, що останніми роками Луцьк намагається покращити свій санітарний стан та естетичний вигляд як місто воєводське, а тому треба притягувати до відповідальності перевізників за брудний і неналежний вигляд, а також, якщо їхній кінний транспорт псує дорожне мощення.

Натомість водії автобусів самі скаржилися в магістрат, щоб ті підремонтували покриття. Наприклад, 29 липня 1930 року керівник технічного відділу автобусного управління писав, що до початку автобусного руху залишилося 4 тижні і треба підлатати дорогу на автобусному маршруті «Бровар Шнайдер – Вокзал». Зрозуміло, що цей маршрут пролягав нинішніми вулицями Ковельська, Лесі Українки, Винниченка, Стрілецька.
Так виглядав міський автобус у той час. Фото з Національної бібліотеки Польщі
Так виглядав міський автобус у той час. Фото з Національної бібліотеки Польщі


Витрачаючи чверть міського бюджету на замощення міста, до прийняття робіт виконавцями ставилися дуже серйозно. Міський голова, як це було до Першої світової війни, уже не виходив на місце перевіряти якість бруку. Натомість, окрім звичайної перевірки кладки та матеріалів, перевіряли кладку на технічні показники – стирання та розлам. Для цього брали зразок мощення і відправляли його у лабораторії Львівської політехніки. Звідти надходив технічний висновок.

У Луцьку є ще дві вулиці з бруківкою, про яку не вдалося знайти відомостей. На вулиці Богдана Хмельницького та Кривому Валу лежить покриття з дугоподібним візерунком із окремих невеликих каменів майже кубічної форми. Зараз це покриття, особливо на Богдана Хмельницькому, в поганому стані через недогляд, або неправильне переукладання. Проте все ще досі гарне і колоритне.

Очевидно, її поклали в міжвоєнний час. Таку і схожу бруківку можна знайти в різних містах Західної України. У Польщі для брукування вулиць були вироблені правила, затверджені на рівні урядових структур. Ці правила розсилалися у воєводські управління, а звідти – на міста. В архіві магістрату Луцька збереглися ці документи. Правила щодо брукування розписані на шести сторінках формату А4.

Сьогодні перед Луцьком справжній виклик – правильно відремонтувати бруківку на Хмельницького. Від цього прямо залежить естетична краса міста і його добре ергономічне використання.

«Герої асфальту»

Після Другої світової війни епоха бруківок явно відійшла у минуле. У моді став асфальт. Він вимагав значно менше часу на укладання, що в умовах післявоєнної відбудови було дуже вагомим фактом. Асфальтувати Луцьк стали в 1940-і. Є один цікавий факт, який пов’язаний з вулицею Сталіна (після приходу в Луцьк совіти перейменували Ягеллонську на Сталіна). Під час проїзду вулицею в яму потрапив танк. Це місце було трохи вище перетину нинішніх Лесі Українки та Крилова. Сусідній будинок був розбомблений. В ньому, як і досі, була аптека. На фото видно вивернуту вибухом трилінку.

Після того, як танк прибрали, ділянку заасфальтували. Це можна вважати одним із перших прикладів асфальтування міста.
На місці провалля - новенький асфальт. Фото з board.lutsk.ua
На місці провалля - новенький асфальт. Фото з board.lutsk.ua


Проте це не означає, що Луцьк масово закатували в асфальт. По-перше, це було дорого. По-друге, в доброму стані були старі бруковані вулиці. Бруківку клали навіть у п’ятдесяті роки. Наприклад, на вулиці Глушець. Радянські брукарі використовували камінь із Рафалівського кар’єру.
Брукарські роботи на нинішній вулиці Глушець у 1950-ті. Зображення з книги «Вулиці і майдани Луцька»
Брукарські роботи на нинішній вулиці Глушець у 1950-ті. Зображення з книги «Вулиці і майдани Луцька»
Брукарські роботи на нинішній вулиці Глушець у 1950-ті. Зображення з книги «Вулиці і майдани Луцька»
Брукарські роботи на нинішній вулиці Глушець у 1950-ті. Зображення з книги «Вулиці і майдани Луцька»


А ось і, ймовірно, перша фотографія луцького катка.
Каток на фоні замку й костелу. Ринку ще нема. Фото з приватної колекції Богдана Солопчука
Каток на фоні замку й костелу. Ринку ще нема. Фото з приватної колекції Богдана Солопчука


1950-ті роки стали справді перехідним десятиліттям, коли в Луцьку остаточно відмовилися від брукування міста і перейшли до технології «влаштування чорного щебеневого покриття способом гарячого напівпросочення дьогтем». Фактично, це і було асфальтування.
 Смугове вкладання асфальту на Розвилці у 1960-х. Фото з Державного архіву Волинської області
Смугове вкладання асфальту на Розвилці у 1960-х. Фото з Державного архіву Волинської області


Нове покриття робили поверх старої бруківки. Саме тому до нашого часу її багато де збереглося. Ось, наприклад, дуже цікава яма утворилася на вулиці Коперніка напроти друкарні. Не просто видно бруківку початку ХХ століття, а й різночасові шари асфальту. Така собі дорожня археологія)).
«Археологічний зріз» покриття на Коперніка. Коли ви цю яму залатаєте?
«Археологічний зріз» покриття на Коперніка. Коли ви цю яму залатаєте?


І такого зараз по Луцьку дуже багато. Місцями з-під асфальту видно стару трилінку. У вересні 2015 року відбуваються роботи із оновлення асфальтового покриття на проспекті Волі та вулиці Винниченка. Працівники зняли старий асфальт і стало видно бруківку. Особливим відкриттям стала ділянка біля цуму на Винниченка. "Просвітилася" бруківка така ж, як на Кривому Валу і Богдана Хмельницького. Отже, це ще одна вулиця (або принаймні, ділянка) з такою бруківкою.

* * *

Оповідка про те, як Луцьк ставав твердим, дає нам ще один елемент пазлу історії міста. Бруківка – невід’ємний атрибут будь-якої мандрівки у минуле. На цьому прикладі ми добре бачимо, що історія «твердого Луцька» сягає ще князівських часів. А коли до справи підійшли комплексно і відповідально (спільнокошт для міського брукування), то вона потягнула за собою санітарне й естетичне оздоровлення міста. Нині бруківка підкреслює історичність міста.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 7
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дякую автору, дуже цікаво.
Відповісти
А де прізвище автора статті ?
Дуже пізнавально ....
Відповісти
Колись міська влада брала на роботу брукарів - щоб робили, а тепер шукають кликуна - щоб п...дів)))
Відповісти
Романюк може запатентувати ноу-хау: після півліта спеки класти асфальт по пр. Волі в дощ...
Відповісти
А таким ось все не те і не так. Не роблять - погано. Роблять - ще гірше. Якраз в спеку-то і не можна класти асфальт - він не буде стійким до навантажень і транспорт відразу продавить в ньому колії та хвилі. А сьогодні хіба йде дощ? Аби поскиглити...
Відповісти
Дійсно дуже цікаво.Особливо старовинні фото! Як зараз привабливо виглядає вул.Крилова !!!
Відповісти
Дякую, Олександре. Цікаво як завжди. Пізнавально для всіх, як на мене.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час