вхід реєстрація

«Моя нова книга буде через рік», - Юрій Андрухович у Луцьку. ВІДЕО

«Моя нова книга буде через рік», - Юрій Андрухович у Луцьку. ВІДЕО
Нещодавно український письменник, перекладач, есеїст Юрій Андрухович у Луцьку презентував разом із польським гуртом «Karbido» концертну програму «ATLAS ESTREMO».

Також він дав інтерв'ю «Громадському.Волинь».

ПРО КОНЦЕРТ

«Karbido» – це гурт з відкритим складом, але у якого є своє ядро – те тріо, яке з нами є зараз. Ми перед тим створили три альбоми і думали, що можливо на цьому нашу співпрацю завершимо. Я був страшенно радий, коли навесні минулого року дізнався, що вони інтенсивно працюють над композиціями, які базуються на моїй книзі «Лексикон інтимних міст». Музиканти – надзвичайно креативні люди, вони самі ж придумали дизайн нашого альбому.

Альбом «ATLAS ESTREMO» має два диски – українською і польською мовами. Кольори проекту – червоний і чорний. Ще додається химерна географічна мапа, на якій відображено міста проекту. Бо кожна композиція – це місто. Їх всього 13. І їх відбирали переважно музиканти. Це мали бути міста, в яких їм теж доводилося побувати. Тому вони не тільки мої інтимні, але й їхні інтимні. Але водночас вони ніколи не бували і не виступали в Москві, а я – в Єрусалимі, але ці 2 міста включені в програму, бо вони нам були потрібні в загальній концепції.

Ще один елемент нашої програми – наші хороші друзі, з якими ми працюємо з 2008 року, – VJ-група «Куб». У нас є такі проекти, де без них взагалі неможливо. А з «ATLAS ESTREMO» ситуація склалася трохи інакше. В нас 9 міст у цьому турі, але тільки в трьох із них оцей «віджеїнг» є – в Івано-Франківську, Луцьку і ще будуть у заключному концерті в Києві брати участь. Вони в Луцьк приїхали раніше за нас, встигли познімати місто і вмонтували цей матеріал в програму.

«Лексикон інтимних міст» складається зі 111 міст. Це така формула. Але кожне наступне видання відрізняється тим, що якесь місто випадає, а якесь з’являється.

Проект майже цілком профінансувало польське міністерство культури. А українське – тільки частину – виступ у Києві. Бо ми там є частиною програми фестивалю.

У 2010 році ми мали з «Karbido» тур «Цинамон», кошти на який виділило Міністерство культури ще за Президента Ющенка. Коли ж дійшла справа до туру і Президентом став уже Янукович, гроші у нас забрали. Тоді увесь тур увесь постав під сумнівом. А з іншого боку, я подумав: «Слава Богу. Бути повністю незалежним від такого уряду – це правильно».

Культурні події можуть відбуватися, культурне життя може насичуватися різними подіями і для цього не треба полку чиновників.

ПРО ВЛАДУ, ЛЮДЕЙ І ВІЙНУ

Минають дні, минають ночі і наші надії тануть. Я намагався бути якимсь захисником теперішньої влади. Бо для мене важливо, що ця влада має проєвропейський вектор. І другий момент, чому я вирішив її підтримувати, полягав у тому, що все-таки неспроста Росія почала з нами воювати, щось її все-таки не влаштовує. Але дедалі більше розчаровуюся у цьому цивілізаційному виборі. Бо вони, зокрема, президент Порошенко, дедалі більше починає говорити про те, що не на часі, що не треба подавати заявку у НАТО, бо НАТО нас не зрозуміє. Починаються якісь такі смішні і не знаю на кого розраховані викрутаси. А ми ж насправді свідомі люди. Нас не можна так от обманювати. Вже багато хто намагався. Чому він вважає, що нам можна так пудрити мізки, я не розумію. Але він це робить на шкоду собі і, не дай Боже, щоб це було на шкоду Україні. Він прийшов і піде, або його якось там переоберуть, але щоб від цих протиріч не загинула держава.

Більшість – це люди пасивні. До змін завжди причетна якась меншість. Меншість активних, які добре знають, що їм треба робити і вони не можуть цього не робити. Надія вся на те, що цієї меншості у нас стає більше. Я переконаний, що це вирішальний момент – більшає людей, для яких цінністю № 1 є свобода, свобода реалізації. Якщо їхня кількість у суспільстві досягає певної межі – може навіть 5% – вистачає, щоб усе змінювалося на краще.

За кордоном люди хочуть знати, що в нас відбулося на Майдані, що це було. Чому легітимно обраний президент, як вони вважають, кудись з цієї країни втік і що почалося після цього. Треба весь час бути включеним і для себе самого шукати відповіді на ці питання, щоб бути переконливим. Є ряд запущених стереотипів, пов’язаних з нашою країною. Щойно тепер я починаю усвідомлювати, чому так важливо їм повторювати про цих росіян, які в нас начебто живуть. Я кажу, що у нас не живуть росіяни, а живуть російськомовні українці. Багато хто цього не розуміє. Треба все знову і знову починати пояснювати. Бо коли люди уявляють, що в Україні воюють росіяни з якимись українцями, бо півкраїни заселено росіянами і що це громадянська війна, то в них логіка ніби правильна. Адже, на їхню думку, люди воюють за те, щоб бути з Росією і проти того, щоб країною керувала Америка. А насправді це все дуже запущено.

Я зараз не маю візії і не знаю, що було б краще: від’єднатися і вберегти людей чи нам потрібні території.

ПРО СУСПІЛЬНУ МОРАЛЬ

Держава намагається ніби контролювати усі сфери. Причому, чиновники – люди далекі, скажімо, від культури і мистецтва, беруть на себе обов’язок забороняти якісь мистецькі процеси… Це неправильно. Цього не може бути. Базові мої претензії до запровадження в дію «Закону про захист суспільної моралі» полягають у тому, що: країни, наприклад, Німеччина, мають раду, яка стежить за тим, щоб не було фільмів з прихованим нацистським змістом, і яка працює на громадських засадах. А в нас держава оплачує тих чиновників за те, що вони в свій робочий час переглядають порнофільми і визначають, чи це порнофільм чи не порнофільм. То, вибачте, ми маємо багато інших проблем, багато таких дірок, на які ці кошти могли б бути спрямовані.

ПРО КНИГИ І ВУЛЬГАРИЗМИ

Моя нова книга буде через рік, вона на 65% готова. Я сам уже зацікавлений, щоб якийсь строк визначити. Один із її розділів я написав у 1990 році, 25 років тому. Це буде найдовша моя книжка, я її найдовше пишу.

Кількість видавництв і книжок зростає. Організатори Львівського форуму кажуть, що з року в рік зростає кількість заходів. Багато подій навколо книжок. Може люди їх і не читають, а мають просто потребу мати ту книжку в себе.

Є конкретний твір, конкретний письменник, який вирішує, чи вульгаризм доречний, чи він є частиною його художньої правди, а чи просто це намагання дратувати читацьку аудиторію і привертати до себе увагу. Так чи інакше це вимірюється талантом письменника і його власним почуттям міри і художньої правди.

Хочу згадати з моїм великим читацьким захопленням волинського письменника Олександра Клименка. Я протягом останніх місяців отримав кілька його книжок і тепер у мене є нагода за короткий час пройти його письменницьким шляхом. Крім того, книга мого друга Анджея Стасюка «Схід» – у ній автор вкотре розповідає про місце, в якому він живе, тільки це місце він поширив аж до Далекого Сходу, до Монголії. Він в поетичний спосіб осмислює, чому для людства важливо, що є захід і схід. Бо ще ж є південь і північ…

ЛЮБОВ І ПОДОРОЖІ

Мені найкраще в Івано-Франківську. Я справді там живу. Неодноразово якісь знайомі запитують, чи я надовго приїхав. Відповідаю, що назавжди. Я тут народився, тут живу і нікуди не подінуся. Але я багато подорожую. Бо це пов’язано з моєю професією – мене часто запрошують на виступи, фестивалі… Подорожі – це елемент мого життя, який багато дає мені в сенсі творення і писання.

Любов – це одна з ознак людини, людського в людині. Вона насправді утримує все, що навколо нас, від розпаду і хаосу. Любов тримає цей жахливий світ своєю напругою. Ми з любові вийшли і в любов повернемося. У людей немає іншого вибору, крім любові.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час