вхід реєстрація

В Україні - перший сніг. ФОТО

В Україні - перший сніг. ФОТО
Осінь на Закарпатті принесла з собою перший сніг.

Про снігові опади повідомили туристи, пише Znaj.ua.

Хлопці зафіксували природне явище неподалік від руїни польської астрономічної станції Білий Слон на вершині гори Піп Іван Чорногорський. Сніг на горі випав на висоті більше двох тисяч метрів.

"Перший сніг випав в ніч з 7 на 8 вересня. 9 числа були нагорі, ще й днем трохи сніжило. Але наступного дня снігу вже не було ніде ", - написав на своїй сторінці в Facebook мандрівник Андрій Ненько.
Теги: сніг, гори
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 3
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
оперативна інформація )))))
Відповісти
А далі що? Поїли та й пішли. Дорогою напилися з восьмої – ні, вже з дев’ятої головиці. Мусили вклонитися аж до землі, торкнутися трави чолом – інакше не виходило, бо зовсім крихітне джерельце трапилося. І сили до них повернулися.
Вітер дужчає, він тут господар. Трави лягають, наче морські хвилі, гойдаються поміж розсипами каміння, помережаного зеленими й сірими лишайниками, які складаються у строкаті, плямисті малюнки. Вітер дме у праве вухо. Дівки, де наші шапки та хустки? Діставаймо, поки не пізно. Постягали шнурки каптурів на підборіддях. Що ти кажеш? Не чую! Вітер сльози витискає, жене гігантські хмари. Їхні тіні пливуть по землі, по хребту та ущелинах, по травах, камінню, ковзають по верхівці «Білого слона», перестрибують через гору і зникають у проваллі.
На підступах до вершини наче легше стає, звідкись сили беруться. Ще трошки. Вже самі очі говорять: слів однаково не вчуєш. Нарешті вершина. Тут дмуть дванадцять вітрів. Тихо лише в капличці. У маленькому дерев’яному батискафі гуде, наче летиш у космосі під музику зоряних потоків.
В обсерваторії тихо. Надто в тому місці, де вона занурена в землю, втоплена в камінь. А там, де відкритий простір, зносить голову вітром, сліпить очі пообіднім сонцем. Навколо – верхівки гір. Куди не глянь – гори й гори, вітри й вітри.
Відповісти
молодчина! Поетично, літературно.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час