вхід реєстрація

Що чекає військових після повернення з АТО

Що чекає військових після повернення з АТО
Понад півтора роки на сході Україні триває гібридна війна. Впродовж 2015 року із зони АТО демобілізувались близько 50 тисяч військових. Більшість з них - молоді хлопці. Після року проведеного в окопах та на блокпостах, вони змушені заново вчитись жити у цивільному суспільстві.

Спеціально до Дня захисника України ZAXID.NET поспілкувався із військовими, що вже демобілізувались із зони АТО, та волонтерами, котрі їм допомагають, аби з'ясувати перед чим у цивільному світі хоробрі захисники Вітчизни залишаються беззахисними.

Бійці різні, а потреби одні і ті ж

Андрій Романчак, волонтер зі Львова, розповідає, що зараз волонтерам куди важче зібрати передачі для бійців. Адже раніше люди допомагали набагато охочіше.

«Однак потреби бійців залишаються незмінними, і хіба різняться по порах року. Наприклад восени і весною – сезон хвороб. Одного санітара на цілий батальйон, який розкиданий по різних блокпостах не вистачає. Тому військовим потрібні ліки, в першу чергу від застуди. Також багато теплих речей, резинові чоботи, дощовики. Бо уявіть собі, стоїте на посту: дощ, страшенний холод, кашляєте, змоклі до нитки та й ще відстрілюватись мусите», - каже Андрій.

Взимку, окрім теплих речей, бійцям потрібні гігієнічні помади та креми для рук, оскільки після довгого перебування на морозі шкіра обвітрюється і тріскає. Літом же військовим потрібно багато змінних футболок, шкарпеток, спідньої білизни. Блокпости знаходяться достатньо далеко, а пересувна лазня зі штабу приїжджає лише раз на тиждень. Пристосуватись до особливого побуту на передовій і блокпостах – найскладніше, пояснює волонтер.

Водночас, коли військові повертаються додому, то змушені долати інші перешкоди – бюрократичні. До прикладу, демобілізовані витрачають багато часу та сил, аби отримати статус учасника бойових дій.

Зібрати мільйон довідок

Віктор Дембровський служив у 24 батальйоні. Він розповідає, що найскладніше було їздити по різних містах, аби зібрати необхідні довідки для отримання статусу учасника бойових дій.

«Головною проблемою стала безмежна кількість довідок. Їх треба було зібрати просто мільйон: одну звідти, іншу звідси, третю довідку для отримання четвертої. Часом траплялось, що десь забували написати одне прізвище, а замість нього вдвічі вписували інше. Після чого все починалось спочатку. Оця тяганина паперова – просто жах. Організація на дуже низькому рівні»,- обурюється Віктор.

Військовий пояснює, що було б чудово, якби наше керівництво нарешті зуміло організувати злагоджену роботу всіх служб та створив єдиний центр для отримання різних паперів, оскільки зараз солдатам доводиться постійно роз'їжджати Україною.

«У нас немає центрів психологічної адаптації для бійців»

Павло Кіка служив у 3-ому територіальному батальйоні. Військовий також нарікає на халатне відношення офіцерів до солдат, котрі демобілізовуються. Він стверджує, що часто документи неправильно оформлені або не видають повного пакету документів. Тоді доводиться все збирати самому.

«Проте набагато більша проблема, що у нас немає центрів психологічної адаптації для бійців. Ніхто з психологів не допомагає військовим пережити смерті товаришів, з котрими вони вчора їли з одного казанка. Від того люди починають пити, щоб забутись у своєму горі. Я навчаюсь на психолога і розумію, що дуже важливо, аби з демобілізованими працювали в такому руслі»,- пояснює солдат.

Павло розповідає, що у 2006 служив в Іраку. Порівнюючи штаби там та в Україні, вважає великою проблемою відсутність військових психологів, навіть в штабах АТО. Бійцям, котрі пережили засідки, обстріли, «котли», смерті товаришів ні з ким поділитись переживаннями.

«Ідеальним варіантом, звичайно було б, якби ці центри адаптації також допомагали хлопцям ще й знайти роботу. Адже в Центрі зайнятості пропонують тільки військові професії, а багато хлопців, повернувшись звідти, більше не хочуть брати зброю до рук. Однак таких варіантів роботи не пропонують», - розповідає військовий.

Отримати соціальні виплати так само складно, як і знайти роботу

Ігор Грубий служив у 3-му територіальному батальйоні «Львів». Чоловік розповідає, що не стикався із труднощами щодо отримання статусу учасника бойових дій, оскільки служив в Афганістані і статус, і пільги Ігор має ще з того часу.

«Єдине з чим зараз складнощі, так це із земельною ділянкою, які нам обіцяли після демобілізації. Я назбирав і подав необхідні для отримання земельної ділянки документи. Вже близько півроку чекаю, проте досі ні в районі, ні в області не можуть знайти вільного місця. Зараз доводиться просто чекати. А що ще робити», - розповідає Павло.

На думку військового, соціальні служби мало чим можуть йому допомогти, адже основне питання, яке турбує демобілізованих – фінанси. Попри те, що військові мають отримувати певні соціальні виплати, отримати їх на практиці, запевняє Павло, так само складно, як і знайти роботу.

«Зараз я не маю роботи, бо до війни працював «не на трудову», а знайти щось нормальне в районі – складно. Центр зайнятості мало що може запропонувати», - розповідає боєць.

Однак найбільше бійці нарікають не на фінансові перепони, а на складність призвичаєння до нового життя. Адже після року, проведеного в окопах та на блокпостах, хлопці повертаються у суспільство, де для отримання заслуженого статусу та пільг потрібно вистояти в черзі не один день.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Треба працювати, а воно не хочеться...
Відповісти
Ничего хорошего не ждёт. Когда появится правда о войне, ждет ненависть и презрение земляков.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час