Як волиняни писали радіодиктант національної єдності. ФОТО

Цього року українці вп’ятнадцяте писали радіодиктант. Традиційно всеукраїнський радіодиктант національної єдності приурочують до Дня української мови та писемності, тож, окрім перевірки орфографії та пунктуації, акція має ще й об’єднавче значення.

До написання радіодиктанту міг долучитися будь-хто з будь-якої точки планети, адже велась пряма трансляція по радіо, телебаченні й в інтернеті. Таблоїд Волині та Район.Луцьк спільно з Луцьким НВК №9 запросили на перевірку грамотності багатьох відомих людей Волині.

Хтось не зміг прийти за сімейними обставинами, у когось раптово піднялась температура, «Ой, а хіба це не завтра?» – щиро дивувались треті. Словом, усе, як в старі добрі шкільні роки.

Найсміливіші ж зібралися у затишному класі дев’ятої школи, де разом з учнями, вчителями та директором навчального закладу Олександром Дубиною написали радіодиктант. Випробування розпочалось об 11.00. Писали під диктовку відомого мовознавця, радіоведучого та автора шкільних підручників з української мови та літератури Олександра Авраменка.

До речі, директор Луцького НВК № 9 Олександр Дубина вже не вперше збирає учнів та вчителів власної школи у одному класі задля написання диктанту, він і сам надиктував не один текст учням, адже викладає українську мову та літературу. «Дуже важливо бачити аудиторію. Радіотиктант тим складний, що людина, яка диктує, не бачить людей, які пишуть, й не може відповідно скоригувати темп. А орієнтуватись завжди треба на того, хто в аудиторії пише найповільніше, – каже Олександр Дубина. – Це велика честь для вчителів й учнів писати цей диктант разом. Ми, звичайно, сподіваємося, що учні напишуть краще. Кожному вчителю хотілося б, щоб його ж учень його перевершив».

До написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності долучилися: заслужена артистка України Світлана Органіста, адвокат Ярослав Богачук, перший заступник голови Волинської облради Олександр Пирожик, радіоведуча Яна Рамська, керівник Волинської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Олег Гавришків, громадські активістки Тетяна Ленартович та Ольга Бузулук, секретар міськради Сергій Григоренко, майстер музичних інструментів Віктор Іщук, шеф-редактор «Сім’ї і Дому» Юрій Ричук, директор агенції медіатехнологій «СІД ІНФОРМ» Людмила Яворська, редактор газети «Сім’я і Дім» Оксана Головій, редактор журналу «Сімейний порадник» Інна Семенюк, редактори інтернет-видань «Таблоїд Волині» та «Район.Луцьк» Іванна Мартинів та Ірина Новосад, журналіст Ірина Сасовська.

Написання диктанту сталу чудовою нагодою пригадати власні шкільні роки. «Я із задоволенням завжди писала диктанти. Помилок практично не було, бо завжди була відмінницею і школа закінчила з медаллю. Але більше за диктанти любила твори, бо там можна було висловити власні думки. Намагалася перед написанням творів не читати критики, аби не бути заангажованою», – розповіла Світлана Органіста.

Олександр Пирожик зізнається, що диктанти часто писав покладаючись на інтуїцію. «Якось інтуїтивно відчував, де треба ставити двокрапку, тире, трикрапку і так далі. Звичайно, коли треба оформляти пряму мову, треба знати пунктуаційні знаки. З ними інколи були певні огріхи. Саме за пунктуацію отримував часом четвірки», – каже Олександр Пирожик.

Віктор Іщук не пригадує, як йому писалися диктанти, а от перекази майже завжди були «на 5». «Я школу в 98 році закінчив, ще в університеті трохи конспекти писав, а тепер то вже й зовсім розучився писати. Тому цікаво зараз проекспериментувати, подивитись на свої помилки, чи багато їх буде», – розповідає Сільвер.

Громадська активістка Ольга Бузулук пригадала, як здавала екзамен в університеті й не змогла визначити різницю між словами «посмішка» й «усмішка». Тепер же точно знає, що посмішка – це іронічне ставлення до когось, кепкування, насмішка. Усмішка ж виражає доброзичливе ставлення.

Сергій Григоренко писав радіодиктант вперше й відчував змішані емоції. «Відчуваю тривогу і радість водночас. Тривогу – бо хочу писати якнайкраще, а радість – бо знаходжуся у стінах рідної школи, навіть у цьому класі мав уроки. Диктантів якихось особливих не пригадаю, а от твори писав гарні, подекуди навіть фантастичні», – пригадує чоловік. У одному з таких творів він зобразив школу як концтабір, а вчителів наглядачами. Звичайно, для вчителів той твір не призначався, але не так сталося…

Яна Рамська каже, що вдалося відновити те забуте відчуття, наче у школі перед контрольною роботою. «Мені здається, що кожній людині властиво себе переоцінювати, і я себе теж сьогодні, мабуть, переоцінила. Збираюся свій диктант відправити на перевірку до «Українського радіо». Сподіваюсь, що хоча б на дев’ять написала. Не може ж бути наука в університеті й робота на радіо зовсім даремною. Найскладніше було писати пряму мову, хоча диктор дуже професійно диктував і можна було нормально перевірити все», – розповідає радіоведуча.

Олег Гавришків сьогодні також писав радіодиктант вперше. «Довелося сьогодні пригадати призабуту науку. Вважаю, що це позитивна акція й таке треба практикувати. Особливо залучати керівників», – вважає чоловік.

Тетяна Ленартович диктантів у школі не любила. «Диктант – це суто технічне завдання, де точно треба відтворити текст з усіма комами і крапками, не проявляючи жодної творчості. Пам’ятаю диктанти з російської мови, якої я дуже боялася. Часом вчителька тихенько мене запрошувала, щоб я своєю ручкою повиправляла помилку, аби мені круглій відмінниці не ставити двійки чи трійки», – пригадала Тетяна.

Ярослав Богачук пригадав, як одного разу батько письменник Олександр Богачук взявся перевірити його домашнє завдання з української мови, де треба було вставити пропущені літери «и» або «е». «Пам’ятаю, що останнє слово було «с...ло». За логікою, там треба було написати «село», але я чомусь вирішив, що там має бути «а» – «сало». Батько побачив помилку, але не став виправляти. За те домашнє завдання й батьківське почуття гумору я отримав чотири», – з усмішкою пригадує пан Ярослав.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!