вхід реєстрація

«Ти показав, що навіть у темряві ночі є місце для чудес», - лист покійному Євгенові Шимоновичу від сина

«Ти показав, що навіть у темряві ночі є місце для чудес», - лист покійному Євгенові Шимоновичу від сина
17 грудня перестало битися серце відомого на Волині лікаря-психіатра Євгена Шимоновича.

Син покійного, Генрик Шимонович, написав лист до батька, який опублікували на Volyn Times.

Подаємо допис без змін:

Батьку, Якось недавно ти прочитав мені молитву Томаса Мертона:

"Мій Господи Боже, я не маю жодної ідеї про те, куди я іду. Я не бачу дороги перед собою. Я не можу знати напевне, де вона закінчиться. Я також не знаю самого себе, і той факт, що я вважаю, що я слідую Твоїй волі, не означає що я насправді слідую їй. Але я вірю, що бажання догодити Тобі дійсно Тобі догоджає. І я сподіваюсь, що у мене є це бажання у всьому, що б я не робив. Я сподіваюсь, що я ніколи не буду робити нічого, що не буде відповідати цьому бажанню. І я знаю, що навіть коли я це зроблю, Ти виведеш мене на прямий шлях, навіть якщо я про нього нічого не знатиму. Тому, я буду чекати на Тебе завжди, хоча і здається, що я загублений в тіні смертній. Я не буду боятись, бо Ти зі мною, і ти ніколи не залишиш мене одного наодинці з небезпеками."

Насправді, ти добре знав свою дорогу і вперто слідував їй, як ніхто. Ти брав мене у книжні магазини не тому, що тобі більше не було чим мене зайняти, а тому, щоб я полюбив їх запах. Працюючи в держадміністрації, ти брав мене на богослужіння різних конфесій, щоб показати який різноманітний світ у якому Бог один, а способів вірити у нього безліч. Ми лікували з тобою скалічену і приречену собаку, та ворону з перебитим крилом, бо життя - це найцінніший дар Бога, який треба берегти.

Колись малим, я приніс зі школи якийсь примітивний жарт про психічно хворих людей, і тоді побачив, що ти можеш бути і жорстким, коли мова йде про людську гідність. Урок, який я тоді засвоїв я тримаю в голові все своє життя. Ніколи і нікого не дискримінувати незалежно від переконань, віку, достатку, а особливо тих, хто в біді та потребує допомоги.

Ти весь час багато працював на роботі, часом я тебе бачив тільки зранку, і тому сам так полюбив ранкову каву. Але навіть коли ти не міг приділяти мені час, мені було так цікаво, чому черга з людей, які прийшли за твоєю допомогою ніколи не зменшується. Логіка підказувала, що ти був для них авторитетом, і мене переповнювала дитяча гордість за батька.

Ми ж розуміли одне одного без слів: якось по дорозі глибоко в Карпатах нас застав літній сліпий дощ. Простір наповнився фарбами райської краси, ми зупинились, вийшли і довго фотографувались, щоб зберегти той момент. То була наша найкраща поїздка разом.

Вперто слідуючи своєю дорогою, ти ніколи не лежав без діла на дивані. Скільки тебе пам'ятаю, ти завжди щось робив. Навіть коли твоя історія добігала кінця, ти чіплявся за життя уже неслухяними руками із усіх сил, жалівся нам, але намагався завершити те, що не встиг зробити раніше. Тілу просто стало важко носити таке величезне, добре серце. Ми критикували цю твою впертість, підсміювались, просили відпочити. Але у тебе був свій план, і за твою силу волі ми схиляємо перед тобою голову.

Але все осягнути неможливо. Так само, людина не може завершити всі справи свого життя, якщо вона його так любить. Ти це давно зрозумів, і саме тому робив так, щоб твої ідеї та цінності працювали самостійно. Мені поталанило народитись в прекрасній сім'ї, ти ще називав її "нашим маленьким світом", і весь час просив берегти зв'язок, який був між нами. Мені потрібно було підрости і трохи побачити світ, щоб зрозуміти, що мене виховували щасливим, вчили як потрібно жити і заради чого. Я бачив, як ти створюєш зв'язки між людьми. Я підсвідомо відчував, що вони були найсильніші у нашому домі, і якось побачив, що вони виливаються через шпари у наших дверях, летять на вулицю, у великий красивий світ, летять до тебе в кабінет, долають кордони, і як інфекція (в хорошому розумінні) передаються від людей до людей.

Тим часом життя завдавало важких ударів по нашій сім'ї і по тим, кого ми так цінували і любили. І коли дивишся на все це, мимоволі опускаються руки і надія затихає. До того момету, коли приходить новий ранок, закипає кава, і посаджені тобою ялинки у нашому дворі лоскоче тепле сонце. Так було вчора. Ростуть і множаться маленькі Шимоновичі, росте і множиться величезна армія людей, у душах яких ти залишив майстерний, бездоганно виконаний яскравий слід. Ми передаємо одне одному тепло, саме так як ти вчив. Ми не маємо права покинути те, що робив ти. Нам усім треба берегти це світло, передавати з рук в руки, шукати того, хто найбільше його потребує. І ця справа може здолати будь-яке зло, бо ім'я їй - любов. Бережімо її.

Колись дуже давно вночі на терасі біля дому, ти показував мені зорі в новий телескоп. Я тоді думав, що ти знаєш про світ все. Пам'ятаю, що було дуже холодно, руки дубіли, але було страшенно цікаво. Ти показав, що навіть у темряві ночі є місце для чудес. Часом у житті, щоб побачити чудо, треба мати такий телескоп. Ти залишив мені його, але де тепер взяти того, хто вчасно підкаже, в який бік дивитись? Мені бракуватиме тих підказок, батьку.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Євген Шимонович - насправді видатний чоловік. Я декілька разів мав щастя спілкуватися з ним. Тепер цим горжусь! Він - гордість Луцька. Він - приклад правильної людської поведінки, думок, вчинків і цінностей. Він - зразок для наслідування.
Цікаво, чи є щось надруковане з його висловів?
Відповісти
з покійним євгеном шимоновичем особистоніколи не зустрічався але з його синами знайомий це еталони людяності шкода що старшого брата генрика вже немає в живих побільше таких людей
Відповісти
Прочитала лист... і ніби пережила життя незнайомих для мене людей.На щастя, або й на жаль,не знала Євгена Шимоновича особисто...Але з листа зрозуміла,що це не просто тато, дідусь, а взірець Людини...Знаю, як важко втрачати близьких... І час не лікує...Тому тримайтесь...
Відповісти
Вражає, видно що тато виховав та любив гідного сина, який дуже тонко відчував батьківську душу та тепло. Тепер йому залишається це все примножити при житті передати своїм дітям та людям!
Відповісти
Все має свій початок і кінець. Але дуже шкода, що до таких людей, як Євген Шимонович так швидко прийшов той кінець його світлого життя. Він був не тільки чудовим лікарем-психотерапевтом, гіпнотизером і цілителем. Він був прекрасним філософом, українським ревеволюціонером, а вірніше - еволюціонером, так як не любив революцій, жорстокостей і брехні. Він був справжнім РУХівцем. Вічна слава йому і його справам!
Відповісти
Діти-це дзеркало батьків...
Відповісти
знала евгена шимоновича......... лист сина це результат виховання батька і людини з великоі літери..жаль що таких людей мало ... памятаю цю людину з кінця 80-х, з перших рухівських мітингів . на відміну від інших він нікого не ображав,він поважав кожного, його погляди... він був першим в побудові вільноі украіни... шкода що і владці і проукрінці проігнорували похорон ціеі великоі людини.......... а ім всім до нього не дотягнутись...
Відповісти
Дякую за сльози, які були при прочитанні листа,дякую за щирість, глибину думок.....
Відповісти
Життя цієї людини - взірець професійності, людяності, порядності та патріотизму для лікарів краю
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
«Ти показав, що навіть у темряві ночі є місце для чудес», - лист покійному Євгенові Шимоновичу від сина
21 грудня, 2015, 18:44