вхід реєстрація

Дебальцеве. Спогади волинських бійців, які вийшли з запеклих боїв. ВІДЕО

Дебальцеве. Спогади волинських бійців, які вийшли з запеклих боїв. ВІДЕО
Одним з найбільш запеклих періодів війни на Донбасі стали бої за Дебальцівський плацдарм. В той час, як у Мінську велися перемовини про перемир’я – українські бійці стояли під обстрілами. Протягом трьох тижнів військові ЗСУ, Нацгвардії та УМВС в чисельності близько 5 тисяч протистояли бойовикам так званої ЛНР та регулярним військам Росії, загальна чисельність яких в районі Дебальцівського виступу нараховувала до 19 тисяч.

Про це повідомляє інформаційне видання "Під прицілом"

В «Аналізі Генштабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцівському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року» детально описано які війська та в якому кількісному складі брали участь у військових діях. Чого тільки вартують висновки командирів генштабу…

«Внаслідок скоординованих дій сил АТО задумка противника — оточити наші війська та знищити їх в районі Дебальцевого — був зірваний.

Втрати, понесені противником, змусили його відмовитися від подальших наступальних дій.

Силам сектору С вдалося утримати бар’єрний рубіж по річці Луганка і закріпитися на плацдармі Луганське — Троїцьке — Попасна, не допустивши захоплення бойовиками нових територій.

Підрозділи були виведені з-під ударів противника з мінімальними втратами особового складу та перейшли до оборони на завчасно підготовлених оборонних рубежах».



А «мінімальними втратами» у генштабі називають знову ж таки незрозумілі цифри:

«Під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня до 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 — взято в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцевського виступу загинуло 136 та було поранено 331 військовослужбовців ЗСУ.

Значними були втрати українських військ в озброєнні. Біля 30% техніки було знищено противником або виведено з ладу силами наших підрозділів».



Це офіційно…

Насправді ж, за словами бійців, які повернулись з Дебальцівського пекла, кількість загиблих – значно більша. А заяви генералів щодо «планового відведення військ» та «відсутності оточення чи котла» - називають цинічною брехнею.

Участь у боях в районі Дебальцевого брало дуже багато волинян, як у складі роти «Світязь», так і в 30-й ОМБ та 128 ОГПБР.

Розповісти про події річної давнини погодились бійці 128-ї Закарпатської окремої гірсько-піхотної бригади Павло Ковальський та Сергій Труш, які свого часу також служили і в складі легендарної 51-ї бригади.

Хлопці неохоче згадують про війну, оскільки там втратили бойових побратимів та поклали власне здоров’я – обоє повернулися з тяжкими пораненнями. Попри усе, молоді чоловіки після госпіталів та офіційної демобілізації активно займаються громадською діяльністю та волонтерством. Тим не менше, в один голос заявляють – там було пекло, яке генеральські чини нахабно називають «плановим відведенням військ».

«Яке планове відведення військ… вони прекрасно розуміли що наші сили намагаються взяти в оточення. І поки перша лінія оборони тримала удар – командування «планово відводило» свої зади в тил. А для «сєпарів» та військ РФ стояло стратегічне завдання по Дебальцевому і вони лупили всю округу зі всієї зброї, яка тільки була. Найстрашнішим для нас була нищівна дія САУ, танків Т-72, ураганів, градів, мінометних батарей та снайперів», - розповідає військовослужбовець 128-ї ОГПБР Павло Ковальський.



За словами хлопця, пост де він стояв тяжко назвати «бойовим» - 17 людей це дуже мало. Тим не менше, їх постійно атакував противник і вони до останнього тримали оборону.

«Дуже шкода наших бойових товаришів, які уже не змогли повернутися додому живими. Вічна їм пам'ять, та велика дяка батькам, які виховали таких мужніх лицарів України. Дуже хочеться бачити нашу державу успішною, процвітаючою без війни та корупції. Однак шкода, що держава та міністерство оборони забуває нагороджувати бойових військовослужбовців державними відзнаками. Не тільки комбати та комбриги заслуговують на них, адже вся війна робиться руками простих солдат. На жаль, керівництво дуже часто забуває про нас і вирішує власні амбіції», - нарікає боєць 128 ОГПБР.

За словами Павла Ковальського, дуже багато хлопців, які проявили героїзм та військову відвагу, залишаються непоміченими військовим командуванням. Попри це, за його словами солдати воюють не за медалі чи відзнаки, не за політиків, які зараз при владі, не за прапори політичних партій, а за одну єдину соборну Україну, за незалежність та територіальну цілісність Батьківщини.

«Ми не хочемо бути під ярмом РФ та жити під їхні вимоги. Ми історично дуже потужна і правова держава, офіційно молода та прогресивна. І ми хочемо жити на вільній своїй землі, а не повертатися в часи тоталітарного "совка"», - наголошує Павло.

Тим не менше, за словами бійця, наразі і в мирному житті на територіях, де не ведуться бойові дії, він та його побратими стикаються із таким негативним явищем, як збір правової доказової бази та різноманітних довідок.

«Особисто я потріпав собі більше нервів при процесі збирання всіх потрібних бумаг, чим на сході України під час бойових дій. Це все бентежить. Хочемо бачити чітку та швидку роботу тилових командирів, які відповідають за даний напрямок роботи», - розповідає Павло Ковальський.

Ще одна болюча тема - пусті обіцянки держави про земельні ділянки, які першочергово надаються учасникам бойових дій. Зокрема по Волині не дуже якісно та серйозно віднеслися до даного питання. За словами Павла Ковальського не можна категорично стверджувати, що влада зовсім не забезпечує ними бійців, та все-таки організація даного процесу - це дуже темний ліс. Здебільшого бійцям приходять одні відмови. А якщо за гроші - одразу ж знаходиться земля для реального покупця.

«Тільки цю обіцяну державою землю ми заробили кров'ю, здоров'ям та найціннішим - власними життями. Тож владі треба задуматись та почати раціонально і ефективно працювати і допомогати хлопцям у вирішенні їхніх проблем. А якщо не бажають це робити - тоді рекомендую піти і відчути, яка хороша та приваблива служба в ЗСУ на перших лініях оборони, чи на штурмових операціях», - говорить Павло Ковальський.

За словами Павла, який пройшов Дебальцево, доволі часто демобілізовані військовослужбовці не можуть адаптуватися на мирній території. Їх тягне назад до бойових товаришів. Багато стресових емоційних спогадів супроводжують їх у пам'яті, при втраті товаришів на полі бою. «Важке економічне становище сімей, політичні чвари всередині країни. Маємо пам'ятати, що в нашій державі йде справжня війна - і є небажані, важкі наслідки на родинах та бійцях.

Посттравматичний військовий синдром швидко не минає. У когось він проявляється одразу, у когось пізніше. Любі наші психологи тут роботи дуже багато. На мою думку, найкращий психолог - це дружина, діти, батьки, домашні тварини, природа, робота та активне хоббі, захоплення. Головне не опускати руки, не поринати у світ алкоголю та вірити у світле майбутнє.

На останок, хочу подякувати усім військовослужбовцям, їхнім родинам, волонтерам, лікарям, бізнесу за надзвичайно важкі зусилля, потрачені нерви та здоров'я, власні витрачені фінанси для загальної мети - нашої перемоги над агресором РФ та відновленням цілісності нашої держави, рідної неньки-України», - розповідає Павло Ковальський.

В той же час, за словами Сергія Труша, офіційні дані по загиблим та зниклим українським бійцям на Дебальцівському плацдармі – можна множити в кілька разів.

«Це буде реальна цифра… я був свідком, коли йшло 150 людей, з яких вийшло всього 30… про що може бути мова…», - говорить Сергій.



Спогади бійців про запеклі бої дивіться у нашому відео, підготовленому до річниці виведення військ з Дебальцевого.






















Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час