вхід реєстрація

Виявляється, українець може заробити в Україні сім тисяч гривень за день

Виявляється, українець може заробити в Україні сім тисяч гривень за день
Саме стільки заробляють люди в цьому селі й доводять, що й в Україні можна працювати та заробляти, як у Європі.

У це село я вирушила, аби вивідати таємницю, рецепт якої вже 25 років шукають наші політики. А саме: як нам працювати та заробляти так, як у розвинутій Європі? Село називається Лосятин, - повідомляє Експрес.

Розташоване в Тернопільській області. Тут селяни продають на експорт зі свого городу малину та полуницю. Вас цікавить, скільки на цьому можна заробляти? Присядьте: від двох до семи тисяч гривень. За день.

Найманим робітникам, які працюють на зборі врожаю, селяни пропонують від 200 до 500 за день.

У Лосятині жінки давно забули, що таке прати руками. Пральки-автомати тут має кожна господиня. У хатах гаряча вода, ванна-душ-туалет, сучасне кухонне обладнання. Гарним посудом користуються не лише на свята, а й на кожен день. "Скільки того життя", - кажуть селяни.

Попри побутову європеїзацію, трав'яних газонів біля обійсть нема. Навпаки: задіяний кожен клаптик землі. На них рівними рядами росте полуниця й таким ж рівненькими - малина. Такі ж полуничні ряди і в полях. Родить полуниця в Лосятині гектарами.

Найбільша гордість Лосятина - "царські вулиці" на околиці села. Новобудови належать не чиновникам-злодюжкам, а селянам. Ще в селі є комп'ютеризована школа, сучасний дитячий садочок, добротно залатані дороги та відремонтовані бібліотека й клуб. Останній пустує рідко: тут італійці, поляки та французи навчають українських селян азів прибуткового господарювання. Опісля місцевий хор тішить гостей народною піснею.

Та європейський триб життя в Лосятині панував не завжди.

- Коли прийшла на цю посаду, ночами спати не могла: все думала, як же нашим людям допомогти? У бюджеті сільради ні копійки, клуб валиться, дитячий садок також, з доріг - яма велика, - згадує Надія Залевська, голова Лосятинської сільської ради. Разом зі селом Борщівка сільрада нараховує 460 дворів й 1575 душ. Є шість багатодітних родин і три релігійні громади. На цій посаді пані Залевська вже десятий рік. - Село ледве животіло. Хто не поїхав на заробітки, вирощував полуницю, яку вже років з 50 тут носили відрами на базар. Як не спродалися до обіду, пообіді перетворювалася ягода на вино. Працювали тяжко - віддачі мізер.

Найважчим іспитом для совісті голови села став похорон батька сільського депутата - один із чоловіків, що несли труну, оступився в яму на дорозі, і отак усі, разом із тілом покійного, в ту яму й попадали.

- Я зрозуміла: так далі жити не можна. Нам треба тільки зачепитися, а далі виготовляти, вирощувати й заробляти зможемо самі, -- і головиха стала їздити на семінари, тренінги. Було, що насміхалися люди - "як студентка". Було, що й пальцями показували. Жінка ночами плакала, а вдень - знову шукала.

Не поодинці, а гуртом

Перша інвестиція прийшла до Лосятина у вигляді холодильних установок для збору молока. Їх село випросило в області. Завдяки цьому в селі створилося п'ять робочих місць, і люди стали хоч щось заробляти.

- Я розуміла, що цього мало, - усміхається синьоока головиха. Згадує, як створювали в селі перший кооператив. То нині їх уже три, а тоді село лютувало й мало всі не перебилися. - Зібрала людей і кажу: поодинці ми не виживемо, нам треба об'єднатися, створити кооператив. Питають: що то дасть? Пояснюю: у нас худоба вже вироджується, молока корови дають мало, жирність низька, на свинях не заробиш. Кажу, що знайшла проект, через який привезу до села елітні корови, елітні породи свиней, нові сорти картоплі, пшениці, жита, вівса, - пані Надія знову сміється.

А сім років тому було не до сміху. Як селяни вчули, що для того, аби отримати міжнародний грант, потрібно не просто створити кооператив, а ще й мати на рахунку певну суму, а отже, треба скидатися, витягувати свої кровні та до однієї купи - крику було багато. Кооператив "Лосятинське молочне джерело" народжувався у муках. Врешті, повага до головихи й здоровий глузд перемогли: 42-є селян вступили в новоутворений "колгосп", як самі кричали.

У рамках міжнародного проекту "Хейфер Проджект Інтернешнл" до українського села приїхав рефрижератор із породистими свиньми, новими сортами картоплі та елітними сортами зернових. До автівки збіглося все село: одні, як члени кооперативу, інші з цікавості - не звикли, що хтось отак роздає свиней та ще й задарма. І тут почалося найцікавіше.

- Потрібно вивантажувати худобу, а люди відмовляються: брати не будемо. Ні - і хоч трісни. Боялися, що їх змусять віддавати грошима або заженуть у кредити й хату зі землею заберуть. Я пояснюю: це - подарунок, а вони - в крик: "Безплатний сир тільки в мишоловці", - усміхається Микола Нижник, голова одного з кооперативів. - І тоді головиха вирішила, випустити свиней та й по всьому.

- Думаю, хай ходять свині селом, може, так людей присоромлю, - сміється. Як відчинила тоді двері рефриджератора й селяни побачили елітних добре доглянутих свиноматок породи "біла" і "ландрос", то в одну мить членів кооперативу було вже не 42, а - 56! Аби чесно поділити худобину й знову не пересваритися, пустили шапку: тягли жеребки. Картоплю, пшеницю брали всі охочі.

За елітними коровами, яких завезли до села у рамках цього ж проекту, вже була черга. Знову прийшлося зі шапкою по колу. Нині в кожній господарці села від двох до десяти корів: згідно з проектом, першу теличку господар дарує сусідові. Через три роки одну худобину - у кооператив. У рамках цього проекту до Лосятина зайшло породистих свиней, корів та елітних сортів кароплі й пшениці на один мільйон двісті гривень.

Нині інших порід свиней село не визнає. Тримають їх по десять - п'ятнадцять. Перший рік картопля не вродила. Але ті, хто не впав у паніку й посадив нові сорти знову, наступного року отримали небачені досі врожаї. Телички, як і поросята, селяни передають одне одному в дар.

Без нових технологій - ніяк

- За кооперативами -- майбутнє, - переконані лосятинці. Про те, як голова сільради притягнула до села наступний проект, намагаються не згадувати. Соромно.

- Думаю, худоба це добре, але потрібно щось робити з тією полуницею, яка за кілька годин у відрі стає кашею.

Другий проект, який неспокійна голова сільради запропонувала громаді, був на суму - 19 мільйонів гривень. Це означало, що члени кооперативу знову мають витягувати з панчіх свої кровні. Адже залучення будь-якого проекту вимагає наявності на особовому рахунку від 10 до 30 відсотків майбутніх можливих інвестицій.

У рамках проекту "Розвиток полуничних кооперативів" міжнародного благодійного фонду "Добробут громад" до Лосятина привезли разом із тракторами та іншою спецтехнікою саджанці елітних сортів полуниці. Її висадили на пробних десяти гектарах кооперативу та роздали саджанці всім селянам. Умова була одна: замінити свої старі сорти новими, тоді французька компанія "Данон", яка була співфінансистом цього проекту, обіцяла купувати не лише в кооперативі, а й продукцію, вирощену в особистих господарствах.

Навчати українських селян вирощувати екологічно чисту полуницю приїхали спеціалісти з Франції та Італії.

- Виявилося, що раніше ми вирощували полуницю неправильно. Й все те, що ми знали ще від дідів про вирощування цієї ягоди - нічого не варте, - усміхається Світлана Ковалюк, голова підрозділу кооперативу товариства "Екофрутс". - На початках нам довелося навіть розрівнювати землю. Люди були дуже незадоволені. Згідно з новими технологіями, перший цвіт новопосаджених саджанців потрібно було обірвати повністю. До останньої квіточки. А через три роки замінити саджанці новими.

- Люди приходили до мене додому й кидали саджанці мені під ноги мішками. Були дуже розлючені, що врожаю першого не буде. Й питали, куди вони тепер мають подіти свої саджанці? - згадує Надія Залевська. - Рік був важким. Селяни обривали перший цвіт, не даючи зав'язатися ягідкам, своєму прибутку, як власну долю.

Сьогодні лосятинський кооператив, який уже налічує приблизно дві сотні людей, засадив полуницею 42 гектари. Поле розділене на сектори, приблизно по півтора гектари кожен. В одному секторі, при однорядній посадці, висаджено 31 тисячу саджанців на гектар. При дворядовій - 60 тисяч. Міжряддя встеляють соломою. З одного гектара селяни збирають 15 - 20 тонн солодкої, як мед, полуниці. 12 тонн з гектара -- це планка, нижче якої опускатися не можна.

Уся полуниця на лосятинських полях висаджена під спеціальною плівкою й має крапельну систему зрошення. Те ж саме люди роблять й на своїх приватних садибах. У кооперативі вже є й лабораторія, де селяни заповзято вивчають свої рослинки так, як навчали їх італійці. У кожній оселі тут нині посібники по вирощуванню цієї продукції і ніхто вже не соромиться вчитися.

На заробітки в Лосятин

Зі саджанцями працюють, як із малими дітьми: з ранньої весни й до пізньої осені.

- На збір урожаю нині до Лосятина сходяться люди з усіх навколишніх сіл, а також приїжджають на заробітки з Дніпра, Львова та Харкова. За один день збору ягід - оплата від 200 до 500 гривень, - розповідає Іван Хомлюк, член кооперативу. Нині він разом із родиною створив фермерське господарство й вирощує полуницю на півторагектарах поля. Приїжджих заробітчан кооперативники селять у Почаєві в гуртожитку, а приватники забирають до себе додому. Усе тут, як у Польщі: спати покладуть, нагодують та ще й зарплату видадуть.

За контрактом французи викуповують 80 відсотків вирощенної продукції. Ціну встановлюють і фіксують заздалегідь. Ягоду зберігають у спеціальних холодильних установках.

Окрім полуниці, лосятинці вирощують ще й малину. Кажуть, це вигідніше фінансово. Минулого року за цією ягодою до Лосятина приїздили поляки. Закупили 16 рефрижераторів. За кілограм
- 50 гривень.

- Слухаються вас селяни тепер? - питаю.

- А куди дінуться? - піджартовує Надія. Каже, раз утретє вибирають, то хай терплять. На останніх виборах вона була єдиним претендентом. Секретаря сільради заледве знайшли. Ніхто не хоче йти працювати на оклад у три тисячі гривень. Голова та секретар - то найбідніші в селі люди.

А поки в селі запрацював ще один, уже ПРООНівський проект: лосятинці вкотре освоїли нові технології й відтепер виготовляють ще й паливні брикети. Встановлена лінія може виготовити в день до 150 кг палива. Одна тонна паливних брикетів, вартістю 1000 гривень, зможе замінити приблизно 500 м3 газу.

- Щоосені люди зрізають малину, а тоді - село в диму, палять. Тепер ми робимо малинові брикети й обігріваємо ними дитячий садочок та школу. Газ дорогий - то будемо рятувати людей, - Микола Новосад впевненний, що зі злиднів можна витягнути будь-яке село. Було б
бажання.

Віднедавна село, що впевнено крокує до Європи, чиновники забажали приєднати до міста Почаєва. Громада Лосятина пообіцяла боронитися. Люди сказали: вони - самодостатні. Й вміють господарювати без пана зверху.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
молодці
Відповісти
А може тепер і гречку посіяти?
Відповісти
7 000 * 21 = 147 000
147 000 / 365 = 400 (округлено)
400 * 30 = 12 000

12 000 / 25 = 480 дол. США

Мінімальна європейська з/п...
Відповісти
Та які нафік 365 днів?? По-перше покажіть людину, яка рік пропрацює без жодного вихідного. А по-друге - збір полуниці це лише созонний зарібок.
Для прикладу два місяці по 20 робочих днів. Перерахуйте.
Відповісти
в ЕС нэма единой минимальной зарплаты, кроме того в американских фантиках не платят. подсчёты в зелёных бумажках это для стран третьего мира.
Відповісти
Люди, не вірте казкам!!!
Відповісти
Якщо і щось казкове то інформація до роздумів
Відповісти
- Давайте всі хвалити тернопільське!!- А свого під носом с. Хорохорин Луцького району НЕ ВИДНО?!
Відповісти
А що в Хорохорині є кооператив? Там кожен сам собі ПАН чи БОС, якщо бізнесмени такі молодці і дають кошти в сільраду то де як мінімум дороги в тому селі?
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Виявляється, українець може заробити в Україні сім тисяч гривень за день
23 червня, 21:22