Сім'я військового з-під Луцька не вірить офіційній причині загибелі та бореться на правду

Родина Олександра Ковальчука з села Підгайці не вірить офіційній причині смерті військовослужбовця та бореться за те, щоб дізнатися правду.

Про це йдеться в публікації на сторінці проекту "Діти Небесного Легіону" в Facebook.

Публікуємо цей допис без змін і правок:


17 березня Станіслав Ковальчук з с. Підгайці відзначив 23-й День народження. Він є сином загиблого на полігоні у Харківській області мобілізованого Олександра Ковальчука. Стас – один з дорослих дітей наших Захисників, котрий погодився про себе розповісти у власне свято волонтерській спільноті Мeцeнaти для сoлдaтa. А «МдС» зі свого боку подарували сертифікат на придбання сорочки від постійного партнера проекту – мережі магазинів «Світ сорочки» (в ТЦ "Гостинець" і ТЦ "Ювант").

Стас нещодавно завершив навчання у магістратурі та працює старшим лаборантом в ЛНТУ. Його спеціальність пов’язана із машинами легкої промисловості та побутового обслуговування. Як жартує мама хлопця Лілія, цьогоріч, коли зламалася пральна машина та потрібен був ремонт, була змога перевірити на практиці дипломну роботу Стаса. І усе вдалося!

Трішки хлопець розповів про свої хобі. Йому подобається проектувати через комп’ютер машини, займатися кресленням. Улюблені заняття Станіслава напряму пов’язані з основним фахом хлопця, який він обирав за покликом серця та керуючись прикладом батьків. Посміхаючись, Стас говорить: «У нас уся сім’я – технарі. Тож я пішов теж у технічну сферу, хоча й не у зв’язок, як батьки».

Мати хлопця вже багато років працює в «Укртелекомі». Там само працював і батько. Лілія каже, що вони з загиблим чоловіком завжди були «патріотами зв’язку», намагаючись розвивати улюблену сферу. Проте, нині «Укртелеком» переживає не найкращі часи, що дуже гнітить жінку. Тим більш - у важкі часи, коли на ній лежить догляд за тядкохворою свекрухою з раком кишківника.

Щодо Станіслава, то він зайнятий не лише на роботі, а й робить усе по господарству. Прибирає двір, підрізає дерева. Як каже, у селі завжди є що робити. А мати тішиться, що її син – майстер на всі руки. Розповідає сумний випадок з літа 2015, який стався напередодні того, як тіло загиблого чоловіка привезли додому. За кілька днів до того Лілія сказала синові, що дуже хотіла б мати обладнану затишну терасу. І він змайстрував лавочки.

Тоді ще родина й не згадувалася, що першими гостями, яким випаде нагода на них присісти, будуть ті, хто прийде на похорон.

Станіслав про батька згадує з вдячністю та повагою. Каже, той був гарним спеціалістом та доброю людиною. Згадує випадок, як сім’я з родичами близько 10 років тому їздила до Львова. Каже, враження тоді були чудовими.

У сім’ї загиблого Олександра Ковальчука залишилося двоє дітей. Молодша донька Таня навчається на 2-му курсі у Києві. Мати Лілія продовжує працювати в «Укртелекомі», полюбляє вишивання та квітникарство. Показує власноруч вишиті сорочки та радіє тому, що переданий Танею тюльпанчик зацвів якраз на День народження Стаса. У квітах та вишивці Лілія знаходить відраду після пережитої у 2015 році смерті чоловіка. Але з самим фактом смерті і тим, як його спотворили, жінка змиритися не може.

Лілія розповідає, що спочатку її чоловік був мобілізований на полігон у Старичів (Львівська область), потім – переведений до військової частини у місті Конотоп Сумської області. Жінка каже, що зі зв’язківця її чоловіка перевчили на «електрика-дизельника» медроти. Останнім та злощасним місцем його служби стала Башкирівка у Харківській області. Туди Олександра та багатьох інших вояків направили на навчання з будівництва понтонних мостів, попри те, що чоловік не мав кваліфікації для участі у таких складних інженерних роботах.

Загинув Олександр за нез’ясованих обставин разом з кількома іншими мобілізованими. Коли чоловіка привезли у село, командир з агресією сприйняв намір жінки дізнатися, що трапилося. Ніхто нічого не збирався пояснювати. Лише говорили: «Втопився». Лілія не могла зрозуміти, чому її чоловік у чужому взутті, а з під голови у нього вийняли закривавлений шмат марлі. Та й телефон Олександра був розтрощеним, проте, сухим.

Жінка, звісно, не повірила, що одразу кілька людей могли втопитися одночасно випадково, бо найбільш імовірним є порушення правил техніки безпеки саме зі сторони керівного складу. Нині Лілія шкодує, що, маючи шок, вчасно не викликала представників військової прокуратури і лише тоді, коли оговталася від втрати, почала шукати правди. Писала до військових прокуратур Луцька та Харкова, Міністерства оборони та навіть до депутатів Верховної Ради. Проте, усі мовчали стосовно обставин загибелі чоловіка.

Попри те, що загинув Олександр 19 липня, лише перед новим роком почали приходити перші офіційні "відписки", де було написано, що нібито на момент загибелі у нього в крові зафіксовано 3,2 проміле алкоголю. Лілія категорично не вірить цій версії, бо якби усе так було, нікому б не довелося стільки часу приховувати обставини смерті. Дивно це ще й з огляду на те, що втопленими у той день знайшли 4-х людей.

«Не здивуюся, якщо потім, з такими самими відмовками для рідних, їх смерті записали іншими числами», – каже Лілія. Ось так, навіть у День народження Станіслава не може сім’я забути тої несправедливості, яка трапилася з їх батьком та чоловіком.

Тому волонтерська спільнота «МдС» не лише вітає Стаса з 23-річчям, а й бажає, аби родині Ковальчуків вдалося відстояти правду – і бодай з часом захистити чесне ім’я Олександра, притягнувши до відповідальності тих людей, на чиїй совісті ця смерть.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!