вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Волинська трагедія: українці врятували від смерті польського вчителя

Волинська трагедія: українці врятували від смерті польського вчителя
У липні 1943 року у містечку Кисилин, що на Волині, озброєний загін оточив польський костел разом зі всіма, хто прийшов на святкову месу. Тридцятьох прихожан розстріляли відразу за дзвіницею. Загалом ж, за даними польських дослідників, тоді вбили близько 90 осіб.

Очевидиця тих подій українка Галина Ковтунюк досі пригадує, як під страхом смерті, її родина переховувала вцілілого у цьому місиві польського вчителя, який отримав важке поранення у ногу, - йдеться у сюжеті програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Остання очевидиця трагедії, яку пережило волинське містечко Кисилин улітку 1943, Галина Ковтунюк пригадує, як після радянської, а згодом німецької окупації, стосунки між українським та польським населенням краю лише погіршувались. Після того, як на польську поліцію містечка покладали обов’язки зібрати якомога більше продуктів для німецької армії, від грабунків почали страждати, насамперед українці. У тих ж районах, де поліція була українською, усе робилось із точністю до навпаки.

«Навіть німецькі документи про це свідчили. Наприклад, йдеться про примусову мобілізацію вивозу на роботи до Німеччини. Якщо староста був українцем, він посилав поляків. Якщо ж староста поляк, намагався вислати побільше українців», – розповідає історик Андрій Усач.

Цивільне населення залежало не лише від дій окупаційної влади. На теренах краю між собою боролися численні озброєні групи. Окрім УПА, у волинських лісах діяли загони Бульби-Боровця, окремі групи бандерівців та мельниківців, польська Армія Крайова та батальйони хлопські, а також червоні партизани і групи мародерів.

«Місцеве українське населення почало розуміти, що воно у небезпеці. Постало питання, хто їх захистить. Хлопці з лісу захистять? Та було не зрозуміло, на скільки їм можна довіряти», – наголошує кандидат історичних наук Оксана Сущук.

«Ми лише можемо уявити ту атмосферу загального страху, у якій людям довелось жити», – додає кандидат історичних наук Ігор Дерев‘яний.

Тож саме страх і став вирішальним чинником трагедії, яка відбулася у Кисилині 11 липня 1943 року. Тоді у містечку несподівано з‘явились люди зі зброєю.

«Ми якраз сиділи вдома, як повідомили, що у місті стріляють. Ніхто не знав, хто це і що роблять», – пригадує Галина Ковтунюк.

Як тільки польське населення Кисилина та довколишніх колоній зібралось у місцевому храмі на святкову месу, озброєний загін оточив церкву. Людям наказали вийти. Близько тридцяти осіб розстріляли відразу за дзвіницею. Решті ж вдалось зачинитися у костелі і впродовж довгих одинадцяти годин тримати оборону.

«За що їх було розстрілювати? Нехай би собі люди молилися. Якихось таких десь взяли нерозумних, от вони і це зробили», – обурюється пані Галина.

Та дослідниця Оксана Сущук, родина якої також родом із Кисилина, зазначає, що не варто заперечувати і участь місцевого населення у цій акції.

«Я знаю, що хлопці із моєї родини – хай не мій дідусь – брали у цьому участь», – зізнається Оксана Сущук.

Польські дослідники стверджують: під час нападу на костел загинуло 90 осіб. Однак відомо, що близько двохсот людей тоді змогли врятуватись. Вони знайшли притулок у довколишніх селах, де більшість населення становили поляки..

«Є документ, який свідчить про проведення антипольської акції в Локачинському районі у липні 43-го року. А, Кисилин – це, власне, Локачинський район. Йшлося про те, що акцію провели погано, бо усі польські активісти – ті, хто виступав проти українців чи учасники підпілля – втекли. А хто ж тоді постраждав, якщо ті втекли? Виходить, що постраждали якраз прості люди», – зазначає історик Андрій Усач.

Серед тих, хто зміг врятуватися підчас облоги був і сільський вчитель Славек Дембський. Осколком гранати чоловікові поранило ногу. Від смерті його врятувала українська родина Галини Ковтунюк.

«Йому постелили у клуні, однак розуміли, що хтось із селян може нас видати. Тоді моя тітка із ще однією жінкою вночі вивезли його до Локачина і там поклали у лікарню», – розповідає Галина Ковтунюк.

Після одужання у рідне містечко Славек Дембський уже не повернувся – чоловік приєднався до польського підпілля. А українці із Кисилина ще довгий час мусили переховуватися від помсти поляків із сусідніх сіл.

«Забирали усе, що було: борошно, сало – і в світ!», – пригадує Галина Ковтунюк.

Містечко Кисилин так і не оговталось після війни. Тепер це маленьке усіма забуте село. Люди повертаються сюди лише заради одного – пам‘яті про полеглих у Волинській трагедії.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
Волинська трагедія: українці врятували від смерті польського вчителя
10 липень, 16:40