вхід реєстрація

У луцькому храмі поляки влаштували перфоманс. ФОТО

У луцькому храмі поляки влаштували перфоманс. ФОТО
Польський театр Люблінського католицького університету «Scena Plastyczna» зіграв безслівну виставу «Борозна» прямо у римо-католицькому кафедральному соборі святих Петра і Павла.

Постановку презентували луцькій публіці 1 грудня у Луцьку. Перша ж прем’єра вистави відбулася ще у листопаді 2006 року.

Подивитися на дійство прийшли переважно прихожани храму, місцеві греко-католики, поляки та представники мистецькій кіл Луцька. Театралізоване дійство, або як його ще називають перфоманс, було досить незвичним для місцевого глядача. Втім, як зізналися лучани – від побаченого більше емоцій, аніж від класичних театральних постановок.

Незвичними видалися декорації для дійства. У проході до вівтаря, тобто між сидіннями, встановили продовгасту ємкість з водою. Над нею стояли кілька дерев’яних рам, обтягнутих папером. Перед самим вівтарем поставили стіл зі стільцями.

У виставі були задіяні всього шість акторів, ролі яких були безслівними. Головний герой, роль якого виконав режисер театру Лєшек Мондзік, виніс до глядачів паперові пакунки, які посіяв зерном. Із пакунків вилізли, ніби «проросли», люди. Їх підвели до рам, обтягнутих папером. Опісля актори почергово, кожен перед своєю рамою, падав додолу у воду, рвучи папір, і, долаючи таким чином перешкоду.

Головний герой омивав акторів водою і вони вставали, йдучи до вівтаря. Опісля в храмі з’явилася дівчинка, символізуючи ангела: підійшла до вівтаря та сіла за стіл разом з іншими героями вистави.

«Постановка пройнята алегоріями і образами. Дуже велику роль зіграла музика. Тут непотрібні слова. Кожна душа, проростає як те зерно, і має подолати чимало перепон, рухаючись до Бога», - висловив своє враження від вистави глядач Леонід.

«Грунт — це безпечне місце, яке дає надію. Вкинуте в нього зерно має шанс вижити. Воно не омертвляється. Страх смерті, хоча й дуже людський, не пригнічує. Надія і віра сильніші. Борозна, з якої ми виникли і по якій ступаємо, є дороговказом, напрямком, який визначає сенс буття. Сівач збирає посіяне зерно. Людське зерносховище — це остання пристань в дорозі, сповненій турбот, страждання, проте й довіри», - коментують виставу її автори.

ФОТО - Волинський монітор

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Разве сочетается храм и лицедейство?
Відповісти
з таким, яке показав театр «Scena Plastyczna» — не те що поєднується, а тільки так і може існувати
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час