вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Історія Героя: спогади матері про волинянина Сергія Помінкевича

Історія Героя: спогади матері про волинянина Сергія Помінкевича
Бійцеві роти поліції особливого призначення «Світязь» Сергію Помінкевичу 31 липня виповнилося б 40 років, але чоловік загинув у боях під Іловайськом.

Про це пише Наталка Слюсар на шпальтах видання Вісник і К.

Мама загиблого бійця Людмила Помінкевич розповіла, що Сергій був звичайним хлопчиною, який виріс у луцькій багатоповерхівці, – непосидючий, цікавий до всього нового, роботящий. Тато і мама дуже багато подорожували і завжди брали із собою дітей.

«Я намагалася йому сама все показати, за ручку водила. Літні канікули він майже всі проводив у моїх батьків біля Канева. Це серце України. Сергій був дуже добрим сином. Казав, що в житті хоче навчитися за себе постояти. Для цього зайнявся боксом. Досі на лоджії висить його груша… Ще у дитячому садочку казали, що він дуже розумний і багато чого зможе досягнути, але вищої освіти так і не здобув. Закінчив тільки технікум. Часи тоді були важкі, і ми виїхали на заробітки у Чехію», - розповіла вона.

На той час Сергій був одружений і виховував маленьку донечку Юлю. На чужині Помінкевичі працювали у різних містах.

«А знали би ви, як там його цінували! Чехи буквально молилися на сина, таким толковим був. Мову вивчив відразу. За це і отримав свій позивний – «Чех». Та сталося так, що гроші там заробили, а сім’я у нього розпалася, тож вернулися в Україну, – зітхає Людмила Петрівна.

За зароблені кошти купили дерев’яну хатину в Заборолі. Сергій доклав багато зусиль, щоб більш-менш привести її до ладу.

Зізнається, що в ті роки її дуже хвилювало, що син після розлучення не може знайти собі пари. По роботі часто їздив у Краматорськ і звідти привіз невістку з дитинкою. Людмилі Петрівні друга невістка Валя сподобалася, була дуже мила, роботяща, а головне, любила її Сергія.

«Ми тоді перебралися із чоловіком жити у Забороль, а квартиру молодим лишили. Вони між собою ладили, Сергій дуже прийомну доньку Віку любив, народилася Марточка… Все було добре. Тоді я тільки одне горе мала – смерть чоловіка… Але син підтримував, і якось не так важко було…», - розповіла мати Героя.

«Коли почалася війна, він якось приходить і каже: «Мам, я міг би піти, щоб ти і не знала. Але я так не хочу. Не можу сидіти і дивитися телевізор, коли мої хлопці, з якими я у «Скорпіоні» працював, – усі там. Я йду заради тебе і заради своїх дітей. Якщо ми не підемо зараз, Путін буде у Києві. А назад вертатимемося через столицю і там порядок наведемо». А їх завели в Іловайський котел і сказали виходити так званим «зеленим коридором». Якби там були сини депутатів, то такого не було б.

Чотири місяці шукали, надіялись… Я ніколи ніяким ворожкам не вірила, а тут стала ходити. Всі гроші брали і говорили, що живий. Тільки одна чеченка з Рожища сказала: «Дай Боже, щоб я помилилась, але біля великого міста, біля широкої дороги в сирій землі лежить ваша дитина». Його і ще чотирьох хлопців зі «Світязя» знайшли на кладовищі біля Запоріжжя, вони були поховані як невідомі солдати. Хоча на грудях мого сина був жетон з написом «Сергій Помінкевич, рота «Світязь»… Я ж бачила по телевізору, як ховали цих дітей! Були священики, були люди, але ніхто не плакав, бо не було матерів!» - розповіла Людмила Петрівна.

Матері оплакали своїх дітей лише через чотири місяці після їхньої загибелі. Напередодні 2015 року в місто привезли п’ять цинкових трун. Після велелюдного прощання хлопців повезли до місць їхнього вічного спочинку. Сергія Помінкевича мама захотіла похоронити у Заборолі, біля його тата і бабусі.

«Моя 90-річна мати померла за три дні після того, як довідалася, що Серьожі не стало. Ми приховували від неї його смерть. А вона в газеті вичитала… Дочекалася, похоронила і сама за ним пішла. Знаєте, душі хлопців, напевно, ще довго літали на Донбасі. Коли бійці «Світязя» вдруге потрапили в котел, синовому другу і куму Віті Кривцуну наснився сон, що стоїть їх п’ятеро, а Серьожа каже: «Вітя, втікайте, це другий Іловайськ, ми вас прикриємо». Той проснувся і розповів. Хлопці і підсміювались, але почали збиратися. Тоді вийшли всі. Потім приходили до мене і казали: «Тьоть Люда, ваш Серьожа нас врятував», - каже жінка.

Сергій Помінкевич нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Теги: АТО
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
Історія Героя: спогади матері про волинянина Сергія Помінкевича
07 серпень, 21:53