вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Як луцькі ведуча та режисерка їздили автостопом у Чернівці

Як луцькі ведуча та режисерка їздили автостопом у Чернівці
Під час мандрівки автостопом головне вибрати правильне місце, - кажуть мандрівниці з Луцька Галина Падалко та Вікторія Поліщук.

Нагадаємо, 12 серпня стартував проект «Travel up level», в межа якого луцькі ведуча Галина Падалко та режисер Вікторія Поліщук бюджетно мандрують Україною.

Публікуємо їхній другий звіт про поїздку в Чернівці:

ЧИТАТИ ПЕРШУ ЧАСТИНУ

Ви мали нагоду ознайомитись із механізмом ввозу авто на литовських "бляхах" та про інших харизматичних водіїв, які допомогали нам здійснювати нашу туристичну місію.

Про водія Василя, ми трішки уже розповідали. Він працював таксистом і погодився нас підвезти до селища із мальовничою назвою "Дружба". Правда, декілька раз уточнив чи не роздивились ми "фішку" таксиста на його авто, і мабуть, пожалів про себе, що забув її виставити, адже тоді наша мандрівка у 20 км, могла розцінюватись нам за щедрими мірками таксиста.

Підприємницька жилка в нього була ще та, адже повертався він із Тернополя, куди завіз темношкірого студента із Івано-Франківська.

- Ні, він не планував їхати так далеко на таксі, попросив, щоб я його лише підвіз на автобус. А я ввімкнув "пічку", закрив усі вікна і враховуючи, що температура на вулиці була уже більше 30°С. Мій пасажир спантеличено реагує на цю спеку...І тут мій козир: "А ти уяви, що в автобусі буде ще гірше, поїхали зі мною комфортно і швидко".
Та продемонстрував усі можливості свого кондиціонера. "Завезу не дорого, всього - 1200".



Холод в авто почав позитивно діяти на пасажира і сторгувавшись за 900 гривень вони поїхали у Тернопіль.

Як і планували, у селищі "Дружба" Василь попрямував у Івано-Франківськ, а ми - далі посміхатися попутнім автомобілям із табличкою в руках.

Через хвилин 10 у віконці свого авто, до нас уже мило вітався пан Богдан (на фото).

Ні, він не їхав до Чернівців, але так захотів скласти нам компанію, що зупинився щоб підвезти нас хоча б до Теребовлі. Але відразу попередив, що їхати будемо не швидко, так як за нами прямує комбайн, а ми - вказуємо йому маршрут. Богдан мав 6 комбайнів і забезпечував ними жнива майже по усій Західній Україні. Розповідав, що декілька років тому, навіть на Волині працював своєю технікою, але один досить відомий місцевий бізнесмен (з етичних причин прізвище не будемо називати) "кинув" його на гроші.

- Раніше то він був такий нормальний хлопець, а зараз вже в пір'я вбрався, став гоноровий, то думає що можна з людьми не рахуватись. Я вже давно його знаю, то могли і 100 грам випити, а зараз то нє - сильно модний. От я маю 6 комбайнів, цей що жену - 120 000 $, але ж я простий, я люблю людей і поле.



За цікавами історіями про жнива, пан Богдан додавав газу, і в певний момент, комбайн уже пропав з поля зору. Згадали про нього у Теребовлі, коли прощались і робили селфі на згадку.

В самій Теребовлі, ми обрали не зовсім зручне місце для стопу і очікували майже пів години. Хтось скаже, що це ще дрібниці, а нам здавалось, що скоро зайде сонце, і ми тут залишимось на нічліг. Це при умові, що було лише трохи за 13:00.

Авто Саши, не їхало, воно - пританцьовувало під шалену музику, яка лунала гучно, привертаючи увагу. Наш наступний водій був колоритним буковинським хлопакою з цікавою місцевою говіркою. Дуже хвилювався, що у свої 21, виглядає старше, ну звісно нам вдалось його переконати, що це все досвід і легка бородатість додають йому вигляду досвідченого "мужчини". Репертуар у Саши був відмінний, запальні весільні хіти у переспіві, як ми зрозуміли, місцевих "лабухів", на передній панелі авто, енергійно пританцьовував головою песик ( ну знаєте, колись так модно було, майже в кожному автомобілі він їздив). Але час від часу, в танцювальні настрої, нахабно вривався Стасік Міхайлов і затягував свої хіти.



Песик, ставав сумним, і уже повільно підхоплював ритми, іноді, мені здавалось, що ми бачили на панелі сльози песика, ну так пробирала музика своїми життєвими історіями. ( нііі, ми не вигадуємо, додається відео). Але Саша був крутий, розповідав що дуже любить ходити на весілля (по репертуару це можна було зрозуміти), що навіть саме "скучне" ресторанне весілля гуляють до 3 ночі, а якщо вдома, в шалаші - то забава може бути й до ранку. Ось так весело і з танцями ми доїхали у Чортків. А до Чернівців ще залишилось якихось 100 км.

Довго засмагати на трасі не довелось і нам зупинився Сергій. Цей водій був дуже привітним, добрим та спокійним. З розповідей, стало зрозуміло, що стоперів він везе уже не вперше і одного разу, навіть, потрапив у неприємну ситуацію. Двоє хлопців, яких він погодився "підкинути", на прощання вкрали у нього гаманець. Не знаємо, чи ця історія так на нього вплинула чи він глибоко віруючий чоловік, але "хрестився" він, мабуть, частіше ніж кожні 5 хвилин. Ми намагались знайти логіку, шукаючи на обочинах храми чи хоча б каплички, але вони були не завжди. А можливо, це ми такі небезпечні пасажирки. Водій Сергій теж полюбляє бюджетні подорожі, ділився враженнями від мандрівки в Італію та Болгарію. Він не мав консервативних поглядів на життя, був легкий та відкритий.

У Заліщиках, через декілька хвилин, зупинився Олег. Він прямував до Чернівців. Еххх, ми майже у цілі, залишилось зовсім трішки. Водій був малоговіркий, розпитував про нас, радив, що краще подивитися у місті і люб'язно підвіз нас до самого хостелу. А жили ми, до речі, у самому історичному центрі. Так, так...і це також у форматі бюджетної мандрівки. Але це - вже зовсім інша історія...

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Ми майже "у цілі")Це якою мовою?
Відповісти