вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

У пітьмі: як живуть у Луцьку люди з вадами зору

У пітьмі: як живуть у Луцьку люди з вадами зору
Чи не кожен хоча б раз у житті уявляв як живеться людям з інвалідністю по зору. Це інший світ - суцільна і непробудна темрява, що розбавляється усілякими звуками.

Про найбільші труднощі лучан, які не бачать світ довкола, проте, незважаючи на це, успішно формують позитивний імідж міста, розповів голова ГО «Генерація успішної дії» Віталій Ткачук, - пише інформагентство Волинські Новини.

Віталій Ткачук каже, що суспільство ще не готове ставитися до людей з інвалідністю як до рівних та навішує певні кліше. Також, каже чоловік, є й ті, хто навмисне створює образ «бідного-сліпого».

«У суспільстві безліч стереотипів. На людей з порушеннями зору кажуть «сліпі», але це не так. У першу чергу, ми такі ж як і всі. Так, дійсно, є люди, які мають інвалідність і не бачать довколишній світ таким, яким його бачить більшість, а є й такі, в кого дуже поганий зір. Але всі ми, перш за все, - люди. Як результат, через кліше «неповносправних» важко влаштуватися на роботу, навіть не через те, що фахівець не підходить чи не справиться, а лиш тому, що суспільство не готове приймати нас такими, якими ми є», - розповідає Віталій.

Для прикладу, каже волинянин, у 2011 році діяв проект «Об'єднаймо зусилля для зайнятості кожного». Він був зініційований організацією «Генерація успішної дії» спільно з Луцьким міським центром зайнятості. Тоді багатьом людям вдалося знайти роботу, хтось пішов у приватний сектор, хтось у держустанови.

«Раніше людина з інвалідністю по зору могла працювати лише масажистом чи педагогом, і то це була рідкість. Нині ж технології рухаються вперед, ми маємо змогу працювати з комп’ютером, самостійно користуємося смартфонами. Тепер відкрилися чимало професій, таких як журналістика, програмування, працівник соцустанови, колцентри та інші. Звісно, є людський фактор, не всі комунікабельні, але завжди можна навчити та допомогти соціалізуватися», - пояснює Віталій Ткачук.

Співрозмовник додає, що стереотипи породжують й самі люди з інвалідністю, мовляв, до такого звикли люди радянського часу.

«Деякі незрячі старші люди часто говорять, які вони нещасні. Ще й вміють так сказати, аби сльоза покотилася. Все це для того, аби грошенят дали. Вони ще говорять, що немає гіршої вади, ніж сліпота. Бо глуха людина може побачити, людину на колясці можуть вивезти, а сліпу треба виводити. Коли людина прикута до ліжка – то це дійсно проблема. А я вважаю, що коли не бачиш, нічого страшного в цьому немає. Я не знаю, яким би я був, яким було б моє життя, якби бачив, і чи був би щасливим. Колись мене запитали, чи хотів би я бачити. Звісно, було б добре, але це не головне в житті», - розповідає Віталій Ткачук.

Через такі стереотипи, додає, колись було соромно дістати книгу в громадському місці, щоб почитати, бо ж був страх, що всі розглядатимуть.

«Я не можу сказати, що Луцьк доступний на 100%, але в нашому місті можна піти в кафе, які мають меню шрифтом Брайля. Також відбуваються покази фільмів із тифлокоментарем (коли у паузах між діалогами за кадром розповідають, що відбувається на екрані - ред). Щодо спорту, то в нас є організація «Інваспорт», де профільно займаються з людьми, які мають інвалідність. Тому можна з впевненістю сказати, що ми маємо доступ до дозвілля та відпочинку», - розповідає Ткачук.

Щодо проблем, які нині лишаються не вирішеними - відсутність в адміністративних та соціальних закладах тактильної плитки, непрацюючі системи оповіщення у транспорті та на приміщеннях установ.

«Це спеціальна плитка для людей з порушеннями зору, вона має покриття, яке дозволяє легко пересуватися не бачачи, вона не слизька та виготовлена спеціально для людей, які мають вади зору. У багатьох містах вже почали практикувати її вкладання, зокрема в Рівному. Спродіваюся, що й Луцьк не відставатиме», - зазначає активіст.

«З 2010 ми закупили обладнання, зокрема 15 динаміків зовнішнього та внутрішнього оповіщення для громадського транспорту в місті. Його передавали в управління транспорту. У 2015 році в рамках програми місцевих ініціатив виграли проект «Зробимо Луцьк доступний», закупили 43 одиниці обладнання зовнішнього оповіщення для тролейбусів, воно працювало, але не довго. Уся проблема в чиновниках середньої та нижчої ланки, бо думають, що це їх не стосується. Також ми закупили пристрої-маячки (звукові метрономи) за проектні гроші десь в 2012-2013 роках. Їх встановили на більш як двадцяти об’єктах адміністративних установ, установах культури та охорони здоров’я, які дають можливість незрячим людям орієнтуватися на місце розташування того чи іншого об’єкту. Звукові метрономи автоматично регулюють висоту звуку в залежності від шуму навколишнього середовища. Втім і вони не завжди увімкнені, а це певний людський фактор», - наголосив Віталій Ткачук.

У контексті доступності, веде далі Віталій Ткачук, найбільша проблема з освітою.

«Колись один знайомий жартував: «Нащо та освіта як не видно світа». Але сьогодні ми розуміємо, що знання дають силу до самореалізації, це стосується як громадської діяльності, так і пошуку роботи. У луцьких школах є інклюзивна освіта, але немає книг шрифтом Брайля. А навчання без підручників створює труднощі. Ми могли б спробувати вирішити це питання на місцевому рівні спільними силами з небайдужими людьми та владою, однак Міністерство освіти щороку змінює підручники, фізично ми не зможемо передруковувати їх щоразу. Тому доводиться користуватися інтернетом, але тоді страждає грамотність учнів, бо ж мережа ніколи не замінить книгу шрифтом Брайля», - ділиться Віталій Ткачук.

Також немає необхідної літератури і для студентів, які мають порушення зору.

Попри це, на Волині є Крупівський навчально-реабілітаційний центр, де навчають дітей з порушеннями зору молодшого, середнього та старшого шкільного віку.

На Волині віднедавна діє проект, створений незрячими людьми для незрячих. Четверо волонтерів організували «Braille Studio», тобто студію друку шрифтом Брайля, яка заслуговує на те, щоб бути знаною і бути натхненником подібних організацій по всій Україні.

«Загалом ми вже надрукували близько 10 книг, меню для 20 закладів харчування в Луцьку, брошури, інструкції для лікарських засобів, газету «Сім’я і дім». Також плануємо щорічно видавати хоча би одну-дві книги про Луцьк, бо за роки незалежності України книг шрифтом Брайля про наше місто ніхто не друкував. Ми працюємо на імідж Луцька й доводимо, що наше місто - прогресивне», - підсумовує Віталій Ткачук.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дякую Вам, пане Віталію!
Такі люди, як Ви, надихають!
Відповісти