вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Брати по крові і по зброї: історія волинських бійців

Брати по крові і по зброї: історія волинських бійців
Разом із народження, поруч по життю, пліч-о-пліч на фронті – так, кількома словами, розповідають про себе рідні брати Андрій та Роман Матвійчуки, які служать у підрозділах 14-ї бригади.

І по-військовому стримано мовчать про те, наскільки це важливо, коли поряд із тобою завжди, у найскладніших ситуаціях, близька людина, яка допоможе, підтримає, підкаже й переживатиме за тебе, як за себе, - йдеться на сторінці бригади у Facebook.

А може, навіть більше… Напевно, висловити цю тривогу й відповідальність за своє друге «я», з яким пов'язаний кров’ю, сльозами матері й батьківською молитвою, чоловікам найважче. Та очі воїнів-братів говорять більше, ніж слова.

Брати Матвійчуки – з Волині.

Старшина Андрій Матвійчук служить в бригаді вже 14-й рік, а старшина Роман Матвійчук не набагато менше – 11-й. Обидва починали службу ще в 51-й окремій механізованій бригаді. Обидва з початком війни, в 2014, вирушаючи на фронт, у два голоси заспокоювали рідних.

- Звичайно, батьки страшенно переживали, - пригадує Андрій Матвійчук. – Мама плакала, відправляючи одразу двох синів на фронт.

Вмовляла не їхати, звільнятися з армії. Але це не для нас із братом. Ми на фронті – з перших днів перебування там підрозділів 51-ї, і стоятимемо до Перемоги.

- Рідні вже трохи заспокоїлись, хвилюються менше, хоча ні в батьків, ні в наших з Андрієм дружин, ні в дітей тривога не зникла, - додає Роман Матвійчук. – Просто за три з половиною роки, як би там не було, до всього звикаєш. Крім того, близьким спокійніше від того, що ми поряд, «наглядаємо» один за одним, підтримуємо. А головне, вчасно виходимо на зв'язок із домом, аби доповісти, що в нас усе гаразд – якщо я не маю можливості це зробити, за нас обох це зробить Андрій чи навпаки.

Про саму службу брати Матвійчуки, бійці ремонтно-відновлювального батальйону, від роботи яких залежить надійність зброї та машин у найвідповідальніший момент – під час бою, які цілодобово, за будь-яких погодних умов і під обстрілами на передовій, ремонтують військову техніку та озброєння, евакуюють її з лінії зіткнення, кажуть, «нічого складного».

- Треба просто любити свою роботу, - каже Андрій Матвійчук. – А любитимеш, то, ясна річ, і розумітимешся. Ми з побратимами за роки служби навчилися визначати неполадки в машинах на сам лише слух. За час АТО повернули до життя десятки одиниць техніки, необхідної для виконання завдань за призначенням. Кожен, хто служить у ремонтно-відновлювальному батальйоні раніше чи пізніше починає розуміти, що в його руках – не техніка, а життя побратимів, що його праця має величезне значення для боєздатності підрозділів, а отже, для Перемоги, задля якої всі ми тут.

-А Роман, - киває Андрій на брата, - не захотів служити зі мною в одній роті й займатись ремонтом техніки, хоча й розбирається в ній чудово, особливо, в двигунах. Віддав перевагу «великим машинам»…

- До служби в армії я мав справу з тракторами, тож і до «МАЗу» швидко знайшов підхід. Техніка ж, знаєте, як жінка, потребує ласки, - жартує Роман Матвійчук. – От і виходить зараз так, що я евакуюю машини, привожу їх братові, аби він ремонтував, - щоб не сидів без діла, не розслаблявся.

- Це така моя йому помста за те, що свого часу «затягнув» мене в армію, - сміється співрозмовник. - А якщо серйозно, то живемо дружно, по-братськи, підтримуємо один одного, переживаємо, будь-якої миті готові прийти на допомогу. Так було завжди, але тут, на фронті, така підтримка має особливе, дуже важливе значення.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.