В 90-х роках минулого століття батьки відправляли дітей до вищих навчальних закладів з надією, що через 5 років у країні щось зміниться і з"являться робочі місця. Не хотілося, щоб дитина потрапила до армії у тому вигляді, в якому армія існує. Не хотілося, щоб дитина потрапила під вплив вулиці... Хотілося сподіватись, що дівчина "з дипломом" вдало вийде заміж, може, й за перспективного однокурсника... Теперішні діти починають думати головою років з 25, тому за них, 18-літніх, думають батьки - і пхають до вишу. Це саме найпростіше, що можуть зробити мами (татусі часом і не вмішуються в процес профорієнтації) - заплатив і нехай чадом займаються професори. Такий собі дитсадок для великих дівчаток та хлопчиків. Особливо для матерів тих школярів, які виросли без батька, дуже важливо, щоб дитина не пішла кривою стежкою... Зараз дітей пхають до вузів, щоб самим мамашам піднятися в очах знайомих. Аякже, у мене дитина не дурніша за сусідчину Ольку. Освіта дітей стала питанням престижу деяких батьків. А з іншого боку, провівши п"ять років на студентській лаві в рідному місті, не по гуртожитках і під пильним оком батьків, молода людина має шанс звикнути до гарних манер, іноді "обтесатися", в усякому разі, не стати маргіналом, або, як раніше казали, "биком", "бичкою".

Отпишись, что из этого вышло, желательно с фото.

Кажуть, нескінченні запаси їжі знаходяться в глибинах океану, притому японські біохіміки вже сьогодні створюють нові й нові продукти за допомогою океанських глибинних бактерій та колоній мікроорганізмів...

І роздаватимуть цю премію наліво і направо, у тому числі й акторам самодіяльних театральних гуртків у місцях позбавлення волі...

Навіщо було ремонт вокзалу робити? Що за вокзал без потягів?