вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис
13 березень 2015 р.
Люстрація по-володимирськи, або Хто такий головний люстратор міста?
Микола Гніздюк 13 березень, 2015, 19:53
Микола Гніздюк
Наприкінці лютого редакція отримала листа від жительки міста Марії Сокіл, в якому жінка цікавиться люстраційним процесом у Володимирі-Волинському. «Нас, жителів міста, дуже цікавить тема люстрації, як вона проходить в нашому місті. Хотілося б, щоб ви в своїх публікаціях висвітили цю тему і відповіли на запитання, як створювалася люстраційна комісія? Хто голова і члени даної комісії, чи люструвалися дані особи і ким, яка поетапність, хто вже пройшов процес люстрації, і які результати на даний час? Дякую за приділену увагу і надіюся, що дана тема буде якомога ширше висвітлена на сторінках вашої газети».

Не дивно, що жінку зацікавила люстрація у Володимирі-Волинському, адже це надто актуально й для всієї України. Бо це саме той процес, який допоміг багатьом європейським країнам очистити владу, дав шанс цим країнам на цивілізоване, демократичне майбутнє. Крізь сито люстрації мають пройти чиновники сьогоднішні й завтрашні, аби українська влада всіх рівнів стала справді прозорою, ефективною та відповідальною.

Якщо ж повернутися до нашого древнього міста, то його ще в минулому році охопив процес люстрації, точніше створення структури, яка мала б здійснювати цю надважливу справу. 7 квітня буде рік по тому, як районний будинок культури приймав у своїй залі засідання робочої групи зі створення люстраційного комітету. Докладно про це наше видання писало у №15 за 2014 рік. В цьому матеріалі є відповідь на перше питання нашої читачки пані Марії Сокіл, як створювалася люстраційна комісія. Наведемо кілька уривків з того матеріалу.

«Відсутність закону про люстрацію, як бачиться, не завадило кільком мешканцям нашого міста об’єднатися в робочу группу зі створення люстраційного комітету у Володимирі-Волинському та районі. За словами представників цієї групи, вони зробили чималий шмат роботи: прийняли відповідні документи, зареєстрували всіх бажаючих стати членами цього люстраційного комітету. Й ось у понеділок, 7 квітня, в районному будинку культури відбулися громадські слухання, на яких планувалося обговорити кандидатури в люстраційний комітет й затвердити достойних. До слова, за визначенням робочої групи, до комітету має входити 15 осіб, при надзвичайній потребі - 17. Бажаючих же стати головними міськими та районними люстраторами виявилося аж…16. Втім, в процесі проведення заходу з’ясувалося, що до цих 16 кандидатур додалося ще 3. Стати кандидатом в люстратори можна за власної ініціативи, шляхом самовисунення, або ж за чиєюсь рекомендацією… Варто відзначити, що в залі районного будинку культури, який вміщає більше півтисячі людей, на громадські слухання зібралася заледве сотня слухачів. Чи то люди не знали про слухання, а чи не вважали за доцільне брати в них участь… Дехто висловив припущення, що група з 9 осіб (робоча група) не може вирішувати таке суспільно важливе для жителів міста й району питання, як люстраційний комітет. Мовляв, не має для цього повноважень. Неодноразово лунали пропозиції про висунення кандидатур потенційних люстраторів та їх обговорення в колективах підприємств, установ та організацій міста. Аргументували промовці це тим, що тоді свою точку зору висловлять не кількадесят людей, а переважна більшість жителів Володимира-Волинського та району. Відтак, в люстраційний комітет можна буде вибрати найбільш гідні кандидатури.

Одним словом, дискусія тривала довго. В її ході ще чимало людей наголосили на необхідності діяльності люстраційних комітетів та робочих груп із їх створення в правовому полі, тобто в рамках закону.

Врешті-решт, до процедури обговорення та затвердження кандидатур у люстраційний комітет таки перейшли. За регламентом, кожен із потенційних люстраторів мав відповісти на 10 запитань. Однак присутніх у залі було надто мало для того, аби така кількість запитань прозвучала. Відтак, і повноцінного, всебічного та об’єктивного обговорення кандидатур, за великим рахунком, не відбулося. Щоправда, в організаторів слухань враження склалося інше, на їхню думку, кандидатури були обговорені й підлягали затвердженню. При цьому те, скільки людей брало участь в обговоренні й скільки їх узагалі було в залі (а ставало їх в міру представлення кандидатур усе менше й менше), нікого не цікавило».

Ось так і був затверджений список місцевих люстраторів. Називалася тоді ця люстраційна структура ніби комітет громадської людстрації. А головним у ньому став Володимир Юхимович Грек. Чому саме ця людина, для більшості містян так і залишилося загадкою…

Відповідаючи на запитання нашої читачки, логічним буде дати відповідь на питання, хто ж такий Володимир Грек? Жителі міста, яким нині 50 і більше, знають, що пан Грек – це яскравий представник радянської торгівлі місцевого масштабу. Багато про що говорять його посади в торгівлі: завідуючого оргвідділом управління торгівлі міськвиконкому, заступника начальника управління торгівлі… Думаю, не варто наголошувати на тому, що сфера торгівлі в Радянському Союзі, в часи постійних дефіцитів, була золотою жилою. А герой нашої оповіді, як вже писалося вище, був не останньою людиною в цій торгівельній царині, навіть навпаки, однією з перших… Втім, для чого вдаватися у словесні спогади й бути звинуваченою в упередженому ставленні? Ліпше вдамося до написанного. В газеті «Слово правди» №4 за 1990 рік була надрукавана стаття під назвою «За спиною «Шураві». Автор публікації - т.в.о. головного податкового ревізора-інспектора міськфінвідділу С. Ситник коротко - описує історію створення доволі відомого у Володимирі-Волинського на той час кафе «Шураві», що розташовувалося у підвалі районного будинку культури. «З ініціативи воїнів-інтернаціоналістів створено клуб «Шураві», який покликаний об’єднувати їхні інтереси, запити, зусилля в розв’язанні як внутрішніх, так і загальних наболілих проблем. Программа клубу також включає створення благодійного фонду, з якого згодом виплачуватимуться пенсії сім’ям воїнів-земляків, які загинули в Афганістані, матерям і вдовам». Далі автор докладно розповідає, як вдалося з підвалу зробити клуб: «Як показала перевірка, проведена міськфінвідділом, на переобладнання підвалу РБК під клуб відділ культури витратив 4932 карбованці і 60 копійок…» Афганці багато доклали зусиль, аби звичайний підвал став місцем, куди могли би приходити люди. Ремонтували, фарбували, переобладнували. Коли ж справа була зроблена, в директора будинку культури Я.А. Кузьми виникла ідея: а чому би при клубі «Шураві» не створити відеокафе? На зламі 80-90-х років це було небачене до цього диво в древньому Володимирі! Ще б пак! У місті працював один ресторан і кілька їдалень, а тут чудо-диво цивілізації – кафе, та ще й відео! До цієї нової і доволі, як з’ясувалося згодом, прибуткової справи активно долучився заступник начальника управління торгівлі міськвиконкому Володимир Грек! Кому ж, як не досвідченому фахівцю торгівельної справи, опановувати нові обрії, тим паче, всі необхідні матеріали та засоби під рукою в нього були. На підтвердження цього С.Ситник у своїй публікації пише: «В.Ю. Грек хутенько виділив з фондів управління все необхідне для обладнання кафе і послужливо надав для демонстрування відеофільмів свій власний відеомагнітофон вартістю 2550 карбованців. Він же став керівником творчого колективу відеокафе, яке частину своїх доходів нібито мало перераховувати у вищезгаданий благодійний фонд. Потім, прикриваючись вивіскою «Шураві», за спиною РБК й управління торгівлі 10 серпня минулого року спритники з відеотеки укладають договір з міським відділом культури, яким передбачалося, що 70 відсотків доходу кафе йтиме на зарплату колективу відеокафе, 26 – відділу культури у фонд платних послуг і 4 відсотки – на заробітну плату бухгалтерії культвідділу». Ось так по-діловому хвацько були розподілені доходи кафе. Лише виникає логічне запитання: а де ж відсотки у благодійний фонд воїнів-інтернаціоналістів? Ставить це запитання й автор статті «За спиною «Шураві» і дає на нього відповідь: «Нема. Їх договором просто не передбачено. Ось так благородно», - підсумовує С.Ситник. А далі – активний та заповзятий працівник радянської торгівлі Володимир Грек докладає неймовірних зусиль, аби справи в кафе «Шураві» йшли вгору, а відтак, приносили прибутки. «В.Ю.Грек сконцентровує тут усі дефіцитні продукти (розчинну каву, шоколад, цукерки, сервелат і т.д.), які мали би, коли по-справедливому, в рівних частках надходити в усі кафетерії, підпорядковані управлінню торгівлі, робиться все для того, аби якомога більше відвідувачів привернути до «Шураві».

Знайомі пригадують зоряні часи розквіту «Шураві», де можна було посмакувати не лише дефіцитними делікатесами, але й долучитися до «шедеврів» світового кінематографу. На брак відвідувачів заклад не страждає: вечорами, й не тільки, в підвальному кафе велелюдно. Підтверджує це і автор згаданої публікації С.Ситник: «Це переважно підлітки, старшокласники, учні СПТУ і технікуму. Всі вони без обмеження можуть попасти на будь-який фільм. Заплатив карбованець 50 копійок – і насолоджуйся видивом західнонімецького еротичного фільму або «подвигами» Рембо з однойменного фільму (США), який жорстоко розправляється з радянськими воїнами-інтернаціоналістами». Як висновок напрошується наступне: вже тоді неофіційні керівники вміли й знали, як добре заробити на підлітках. А що ж заробили офіційні структури - відділ культури, районний будинок культури та управління торгівлі? Автор статті наводить цифри з цього приводу: «Для дирекції будинку культури… це невигідно, бо виходить так, що вона працює не для своїх, а для чужих інтересів… За чотири місяці роботи кафетерію відділу культури відраховано лише 1802 карбованці, в той же час заробітна плата В.Ю.Грека лише за листопад минулого року становила 1037 карбованців 17 копійок… (для довідки: середня заробітна плата пересічного працівника у 1989 році – 212,76 крб. – Авт.) І ще: 610 карбованців 10 копійок нараховано персоналу кафе, яке на 5 грудня 1989 року не дало жодного карбованця виручки управлінню торгівлі, тоді як подібні йому заклади лише за день здають в середньому 300 карбованців виторгу». Вже не йшла мова про відшкодування витрат відділу культури зі створення клубу… Ось вам і дебет із кредитом, як прийнято говорити у фінансистів. За державний кошт було створено всі умови для отримання заробітків окремим особам.

Отож, як бачиться з публікації 25-річної давнини, вже в ті часи, на початку 90-х років, почали проявлятися підприємливі паростки працівників радянської торгівлі, які згодом стануть фундаментом особистого бізнесу.

Не дивно, що після розпаду Радянського Союзу Володимир Юхимович Грек відкрив на вулиці Луцькій господарчий магазин, який довгі роки успішно працював. Але широка душа й активна натура пана Грека не дозволяють йому обмежитися бізнесовими справами. Він прагне значно ширших просторів, де можна було б проявити всі свої здібності та навички, отримані ще в сфері радянської торгівлі. А туди, як відомо, з вулиці люди не потрапляли. Там були лише обрані, з певним хистом, з певними знаннями та вміннями. Чи, може, вже власний бізнес не таким прибутковим став?

І як усі ці здібності нині проявить шановний Володимир Юхимович на посаді головного люстратора Володимира-Волинського? Зводитиме, за звичкою, дебет із кредитом? Чи, може, буде за давньою торгівельною звичкою розподіляти дефіцитні товари? В даному випадку – посади?

До речі, у 2014 році люстраційна структура в нашому місті називала себе, здається, комітетом громадської люстрації, а вже нині структура зветься значно поважніше: ГО «Всеукраїнська люстрація. Волинь». Ось так - поважні люди й поважно звуться…

Цікавить ще й таке: чи відомо Єгору Соболєву, хто у нашому місті називає себе люстраторами? Чи знає молодий український політик людей, які позиціонують себе борцями за справедливість й прикриваються його ідеями? Навряд чи знає, бо коли підприємливі торгівці вже заробляли тисячі, пану Соболєву було лише 12 років.
Чи відповіли ми на кілька запитань Марії Сокіл? Сподіваємося, що так. А висновки робити вам, шановні читачі.
Бацька - Dance-mix
Marusya 13 березень, 2015, 14:04
Marusya
11 березень 2015 р.
Трішечки поезії
Вега Ната 11 березень, 2015, 12:52
Вега Ната
Життя

Так весело в дитячі роки
По полю бігати як вперше,
Забутись зовсім про уроки
І в гомоні лиш чуть: «Хто перший»?

Та юність теж приносить користь –
Ми плачемо та сміємося,
І кожен з нас читає повість
Свого життя, яке здалося б
Пройшло, пробігло, промайнуло…

І ось тепер і я дорослий,
Тримаю руку ту малую
І знаю, що усе вдалося
Коли я донечку цілую.





*** *** ***


Живу лиш тим, що відчуваю в снах;
Живу лиш тим, як ніжно б'ється серце;
Живу лиш поцілунком на вустах,
І це у мене знову як у перше.

Немов душа, яка вже скам'яніла
Озвалась квіткою в душі,
Яка промінням теплим освітила
Ті струни почуттів, де йшли дощі.

Той біль, який у скроннях бився,
Той тихий шепіт двох сердець
Об інші почуття розбився,
Та це мабуть ще не кінець.



Автор Вега Наталія
Трішечки поезії
Вега Ната 11 березень, 2015, 12:50
Вега Ната
Героям!

Ми дякуєм «Небесній Сотні»
За синьо – жовті їх серця;
За пісні їхні патріотні,
Що повернули до життя;


За дух який ніхто не згнобить;
За те, що сили віднайшли
З колін устати, і хай Бог боронить
І ще комусь до нас прийти.

Автор Вега Наталія
Чому людям властиво помилятися?
Вега Ната 11 березень, 2015, 11:24
Вега Ната
Та напевно почну з тієї старої фрази, що всі ми рано чи пізно робимо помилки і нічому вони нас не навчають, бо через певний період часу, ми знову ж наступаємо на ті самі граблі і бла – бла… І цей ланцюжок неперервний. Все в цьому світі взаємопов'язано - чи насправді це так?
Я повірте не раз задавала собі це запитання, та чомусь кожного разу в мене була різна відповідь, залежно від того, яка ситуація тебе спонукає задавати те саме запитання.
Та в кожній такій незрозумілій ситуації, ми кожного разу спираємося на думку, що всі ми люди і нам властиво помилятися. З цим я повністю погоджуюся, бо якщо не помилятися, як тоді зрозуміти де ти «накосячив» чи навпаки подивився на ситуацію зовсім по-іншому.
Та по великому рахунку як би ми не помилялися, то звідки тоді б знали де добре, а де погано? Що було добре, а стало ще краще? Правильно помиляючись ми знаходимо істинну, бо чим більше ти помиляєшся - тим правильніший вибір ти зробиш в кінці.
Та людська свідомість така штука, з якою буває дуже важко розібратися самому, що уже говорити про те, щоб у цьому тобі допоміг хтось інший. Ну звичайно, можна мінімізувати кількість помилок за життя та чи це буде корисно? Кожному своє. Я маю на увазі, що комусь «класно» жити за правилами і помилятися не в їхньому стилі, а у когось половинна життя будується з помилок, а є і такі екземпляри, у яких усе життя велика помилка
Раніше в мене була думка, що помиляються тільки ті люди, яким просто «впадло» обдумати ситуацію двічі. На жаль, не завжди ми можемо контролювати ситуацію, яка відбувається навколо нас. Це обставина, яка нам не зовсім підвладна, і тоді виходить, що б скільки ти б над нею не думав, то всеодно вийде не так, бо ти не є ініціатором цієї ситуації.
Мені згадався один досить оригінальний фільм, який складався з багатоьх коротких життєвих історій зовсім не пов'язаних між собою. І ось одна із тих історій мені дуже запам'яталася – відбувалося це в Мексиці, в головного героя у доньки було день народження і він заїхав купити великого тортика, який виявився дорожчим, ніж він очікував. Однак, він погодився на ціну і вийшовши з крамниці виявив, що його машини не має на тому місці, де він її лишив. Ні, її не вкрали, машину просто забрали на штрафмайданчик. Він поїхав туди, там простояв у великій черзі намагаючись хоч комусь розповісти про те, що не було на дорозі помітно розмітки про те, що тут заборонена стоянка, та, так як і у нас в країні, до цього нікому не було діла. Є протокол – будьте ласкаві оплатіть. Потім довга «пропка» і згодом він потрапив додому, де звісно вже не був потрібний торт, оскільки свято вже закінчилося. Дружина була просто вкотре розчарована тим, що як у всіх чоловиків, виявляється у незалежності на якому континенті той проживає, не вміння розраховувати свій час і подала на розлучення. Це усе відбулося за один день. На наступний день у нього знову забрали авто і в розпачі він розгромив кабінет, де проводять оплати за штрафи. Відповідно потрапив на перші сторінки газет, що в свою чергу призвело до його звільнення з роботи. Доречі, він працював підривником, підривав споруди, які увійшли в експлуатацію. Але головний герой знайшов феноменальне рішення своєї проблеми: «нафарширувавши» свій автомобіль вибухівкою. Він знову паркується на тому місці, де й завжди і дочекавшись доки машину заберуть і поставлять на штрафмайданчик, він її підриває:)
Звичайно його посадили, але репутацію «підривника» він заслужив і всі жителі того містечка виступали за те, що це правильний вчинок, давно потрібно було розігнати цю «мафію» по здиранню грошей з громадян. Ну і кінець фільму: він в тюрмі, в нього день народження, всі «зеки» йому аплодують і з великим тортом до нього приходить дочка і дружина.
Коли я подивилася цей фільм, то подумала, що за «брєд» та згодом прокручуючи в голові знову і знову цей епізод зловила себе на думці, що по великому рахунку з таких ситуацій і виявляється людський характер самовираження. Адже він міг просто впасти у депресію і пустити все за течією життєвих обставин, але зламавши ці «правила» він переміг.
Взалі, прочитавши багато книжок про людське життя розумієш, що саме слово «помилка» ховає в собі зміст того, щоб помилятися, замап'ятовувати цю помилку і наступного разу діяти по-іншому.
А чому ми знову «наступаємо на ті самі граблі»? Та тому що по природі своїй ми пробачаємо тих людей, які зачепили наші струни душі, та незважаючи на це та ж сама душа, а ще в «нагрузку» і серце, тягнеться до тієї людини. Надіючиш, що наступного разу все буде не так, оскільки ми вже знаємо, як було «так».
Можливо все знову вийде не так як ми на це сподівалися, але з упевненістю можу сказати, що вийде, але цьго разу по-іншому. Проте, це вже буде зовсім інша історія, із зовсім іншим кінцем. А ось вже з яким кінцем - це вирішувати вам, адже недаремно існує така приказка: «Хто не ризикує, той не п'є шампанського».
Ризикуйте, помилайтесь і хай буде вам щастя:)

Автор Вега Наталія
Жіночий погляд на чоловіків
Вега Ната 11 березень, 2015, 11:14
Вега Ната
Починати писати взагалі важко, тому що потрібно, як кажуть усі «начитані» особистості, вміти правильно і головне цікаво викласти свою думку усім, хто виявить бажання прочитати все, що було тобою написано.
Моєю метою є просто бажання писати тільки про те, що я бачила на своєму життєвому шляху і які на рахунок цього в мене виникали думки. А писати я буду….ну звісно про «чоловіків», вірніше їхню поведінку на рахунок жінок. Чому саме про чоловиків запитаєте ви мене? Та просто це вже така популярна тема, що говорити про неї можна вічно. Є тьма-тьмуща різних статей у всесвітній павутині про чоловіків, про жінок, про їхню поведінку в соціумі і віч – на – віч і т.д. Проте, я хочу розповісти про них із своєї, як то кажуть «дзвіниці».
Можливо я не дуже володію науковою чи літературною мовою викладати свої думки на папері, та якщо чесно і не хочу цього, я пишу для жінок, які бачать цей світ в сірих кольорах, сама така була, і відкрити цікавий кольоровий світ наповнений позититвною енергією.
Багато з нас застрягають, в певний період нашого життя, в рутині не даючи собі змоги жити на повну. Я маю на увазі, що коли у тебе вже є сім'я, то все одразу має ставати якось не так як ти жила до тієї самої сім'ї. Чоловік – той самий хлопець, з яким ти зустрічалася і бачила його щодень, тільки тепер ви живете разом і чомусь ти починаєш бачити його по-іншому, не так. Ні, одразу після одруження все прекрасно, ми літаємо на хмаринках, сприймаємо світ позитивно і радіємо кожній дрібничці, яка з нами стається. Та проходить якісь час і все згасає, немов хтось вилив відро води у вогонь збираючись до дому з відпочинку. Ти починаєш жити як всі – бути сірою масою і скаржитися подругам, що раніше було все не так сумно як зараз. Так це правда, бо зараз ми маємо відповідальність не тільки за себе, а ще й за своє маленьке сонечко (я маю на увазі дитину), хоча якщо чесно у більшості випадків це і чоловіків стосується. Вони в нас на ціну золота, і так вони і ведуть себе. Не кожному можна висловити свою думку, а якщо вона ще й і різниця з його, то це - катастрофа. І більша жіноча половина все робить так, як скаже чоловік, бо він ж голова, він добре знає, що робити. Дівчата!!!! Схаменіться, звідки вони про це можуть знати більше вас, це ми виросли біля матері і знаємо, що робити коли пригоріла сковородка і як правильно поміняти памперс дитині і т.д. Так чому ми повинні слухати чоловіків у всьому??? Тому що він заробляє більше? Чи може зробити ремонт? Чи перенести якусь важку річ з одного місця на інше?
Та це все «битовуха». Як сказав мій улюблений автор Пауло Коєльо: «Если вы думаете, что приключения опасны, попробуйте рутину; это смертельно». Ми вбиваємо себе самі за молоду. А навіщо? Хочете піти з подругами десь відпочити, так ідіть, чого боятися? Що чоловік не зрозуміє? Чи що будуть казати люди? Вони завжди щось будуть казати, і взагалі, яка різниця, що і коли, і кому про вас будуть казати; своє життя ви проживаєте самі, по великому рахунку до вашого особистого життя нікому немає діла крім вас самих і тих людей яким ви розповідаєте про ваше життя.
Ні, проти чоловіків нічого не маю, але я кажу тільки про ту чоловічу частину, яка рівно ставиться до жінок, тобто не домінує. Я ціную тих чоловіків, які вміють слухати, які, коли потрібно, можуть промовчати і підтримати, які розуміють, що жінка не домогосподарка і вона повинна виглядати шикарно і що для цього потрібно давати жінці простір і свободу: в думках, діях, емоціях, які і після одруження запрошують на побачення, дарують квіти і чинять різні дрібниці заради коханої.
Я така, живу емоціями і цьому дуже радію, бо жива, не закриваю свої недоліки за маскою ідеальної людини. Так, бувають моменти злості, роздратування, розпачу – і я показую це. Я плачу від душі і посміхаюся щиро, і якщо щось мені не подобається, я говорю про це, а не тримаю все в собі, і це класно.
Так і чоловікові потрібно показувати, що ви не іграшка бездушна, а така сама людина зі своїми тараканами в голові. І коли ви не побоїтеся, а будете показувати своє я, то повірте - чоловік буде до вас відноситися з повагою. До своїх друзів він відноситься нормально, так чому б і вам так себе не поставити?
Читала нещодавно статтю одного чоловіка, який негативно відкликався про жінок після одруження. На жаль, він обмежив доступ для коментарів. Йому дуже пощастило, бо бажання висловити свою думку щодо цього у мене було надзвичайно великим. Не буду усе переказувати, бо такої маячні і не згадаєш дослівно, і що саме страшно, що так само думає більша частина чоловіків. Принаймні та, у яких одна частина мозку відмерла у міру їхньої еволюції разом з комп'ютерами і телевізорами, ну й іграми звичайно.
Ось в чому суть його звинувачень. З його слів, коли дівчина «захомутала» чоловіка в кайдани подружнього життя, то вона одразу стає злою відьмою. І він ще так дивувався, що всі жінки тупіють і немають ніякої мети в житті окрім мучити бідних і без того чоловіків. Цей чолов'яга поетапно розписав кожну жіночу емоцію типу: поведінка, настрій, захоплення і т.д. до і після одруження. Читаючи цю статтю, мені цікаво стало його побачити, бо спілкуватися з такою скаліченою психікою в мене немає бажання.
Це ж хіба так важко зрозуміти, що світ навколо нас створюємо ми самі, що Всесвіт підлаштовується під нас, і коли на підсвідомому рівні ми програмуємо собі радість і світле майбутнє, то якимось чином ця система працює. Звісно, усе відбувається не одразу, а поступово, так само і відбувається з негативними думками, вони руйнують нас з середини і ми нещасні, ця енергіє розсіюється навколо нас і нікуди не дівається. Ми змирившись з таким «розкладом» продовжуємо існувати в цьому середовищі не підозрюючи, що самі стали заручниками своїх бажань.
Так і тут, чоловік настільки себе переконав в тому, що всі жінки після одруження «стерви», що і справді почав жити з такою жінкою. Це називається ефект бумеранга.
А вела я все до того, що любі жінки ніколи не потрібно йти проти своєї волі, проти свого «я». Це чоловіки повинні Бога молити, що вони хоч комусь потрібні окрім своєї матусі, яка завжди все за них робила, а тепер вони перекладають цей обов'язок на свою дружину, чомусь думаючи, що це так має бути. Це все нашим батькам було прищеплено за Радянського Союзу і вони впевнено чіпляють це нам. Жінки сидять дома в халаті і бігудять обвішавшись дітьми і чекаючи з посмішкою на чоловіка, який після роботи зайшов з колегами на бакальчик пивка.
Я народилася у вільній країні - Україна. В мене є своя життєва позиціє, у мене є своє бачення сімейних відносин. І, взагалі, весь світ в мене складається з емоцій, які прикріпленні певними етапами мого життя.
Я не вважаю правильним сидіти в дома в чотирьох стінах і глядіти цілодобово дитину, потикати у всьому чоловіка, який того, повірте, всеодно неоцінить. Чоловіки по природі своїй меньш емоційні. Вони менш спонтанні і їм дуже важко встигати за нами, а відтак, краще просто пливти за течією сірої маси людей, які роблять так само.
Діти ж виростають, а ми старішаємо і при кінці нашого життєвого шляху, що ми можемо згадати? Як міняли памперси? Як готували смачну вечерю? Як інколи їздили відпочивати? Як купували машини, квартири і т.д. Так це все правильно з цього і складається життя, але це маленька частина.
Я кажу про духовний розвиток, а не матеріальний. Що ви можете згадати? Скільки разів ви вибухали від емоцій побачивши як прокидається сонце і не скаржилися, що ради цього не лягало спати? Про що думали дивлячись як переливається на хвилях місяць у теплу літню ніч? Скільки прочитали книг? На чому навчилися кататися? Скільки разів сміялися до коліків в животі і т.д. Цей список можна писати до бескінечності та суть не у списку, а які емоції він викликає. Люди просто забулися як радіти простим речам, які немають ніякого відношення до грошей.
Це ж все безкоштовно, все що навколо нас. Світ, який оточує нас прекрасний і не потрібно себе закривати в рутинні, бо так «треба» жити. А хто вам вправі казати як «треба»? Ви вільні, ви маєте себе і як «треба» знаєте тільки ви. Не потрібно боятися людей, які вас не розуміють. Це не ваша проблема, а їхня, бо це вони та сіра маса, яка подібна пір'їні – куди вітер подує туди і летить. Хочете змінити своє життя на краще? Ну так в чому річ міняйте, всі проблеми існують тільки в нашій голові. Змінете думки, змінете своє життя.



Автор Вега Наталія
09 березень 2015 р.
Гурт FREEDOM у Ірландському пабі
FREEDOM 09 березень, 2015, 15:59
FREEDOM

Ірландський паб "Laphroaig" - Луцьк
П"ятниця 13-те березня!!!
Гурт FREEDOM у повному складі пропонує ОНОВЛЕНУ , АКУСТИЧНУ версію хітів від 50-х до 2000-х !!!!!
У програмі кавери на легендарні композиції таких виконавців як Pink Floyd , Elvis presley , Eurythmics, Ray Charles , ZZ top ,Him, The Doors, Avicii , Daft Punk, Rolling Stones , Deep Purple , Whitesnake , KISS!!!!!!

Початок о 20:00
Вхід 25грн



http://vk.com/freedomlutsk
04 березень 2015 р.
«Армагедець» по-донецьки
Наталія Романюк 04 березень, 2015, 14:46
Наталія Романюк
Війна на сході України не тільки зруйнувала всі ілюзії та стереотипи про «братську слов’янську любов» та «єдність народів з «спільної історичної колиски». Вона ще й показала наскільки різними стали наші шляхи, і куди вони можуть завести.

І як би ми не оцінювали дії тих, хто підтримує ДНР та ЛНР, вони все ж залишаються людьми. А християнській етиці притаманне співчуття не тільки до ближнього, а й до ворога. І повірте, поспівчувати найближчим часом буде чому…

Серед представників аграрного бізнесу уже декілька тижнів ширяться чутки про підготовку масштабних контрактів між Росією та Китаєм.

Предметом угоди є не ІТ-технології чи китайський автопром, а банальні гречка та рис, які росіяни намагаються закупити нібито для внутрішніх потреб.

При неглибокому аналізі ситуації всередині Росії і на її південно-східних кордонах усе стає очевидним: окупований Крим та бунтівний Донбас очікує банальний голод.

Результати 2014 року показали усю неспроможність аграрного сектору кримського півострова прожити без української води, а голодна «туристична Мекка для совків» росіян чомусь не приваблює.

Та ще гірша ситуація на Сході. Гуманітарні конвої з РФ дійсно везуть зброю, але не тільки. Все більше вантажів дійсно з продуктами харчування. І причина банальна: армія сепаратистів не працює, зате воює і їсть досить непогано. Місцеве виробництво практично повністю знищене або розграбоване, сировина відсутня, а славнозвісне «донецьке вугілля» можна вживати хіба для покращення роботи шлунку, але явно не в якості заправи для борщу. Але найгірше попереду!

Навесні населення доїсть зібране восени і…. На мінних полях не посієш і не пожнеш. А за кількістю мін в землі Донбас скоро обскаче найвідоміші в цьому відношенні африканські країни.

Крім того, з огляду на темпи вивозу чорного металу і вугілля, та й взагалі всього, що представляє хоч якусь сировинну цінність, уже в червні-липні 2015 року на місцях шахт і заводів Донецької і Луганської областей залишиться лише гола пустка і декілька мільйонів людей мимоволі почнуть проводити асоціації з 30-ми роками, порівнюючи Путіна з ще одним «великим колективізатором» на чиїй совісті декілька голодоморів. І тоді, якось несподівано, може прийти прозріння!

От чому квапляться росіяни. Та не все так просто. Китаю і без них є кого годувати, а сильна Росія йому геть не вигідна, тому і перемовини залишаються поки що лише попередніми. За таких умов окремі глобальні світові проблеми людства найближчим часом можуть безпосередньо зачепити самопроголошені республіки. А тому, «жителям Донбаса» треба все таки визначитись: очікувати продовольчий «армагедець» чи задумуватись над пізнім каяттям!

Нам потрібна децентралізація, щоб село і кожен селянин стали жити краще
kovalchuk.olena 04 березень, 2015, 13:48
kovalchuk.olena
Запропонована «Батьківщиною» реформа децентралізації може суттєво покращити життя кожного селянина. У своїх 12 законопроектах єдина фракція, яка переймається долею села, пропонує надати невеликим громадам більше прав, збільшити фінансування і створити вигідні умови для роботи фермерам. Про те, як саме покращиться життя, у своєму звіті розповіла лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.
Юліє Володимирівно, ваша фракція підготувала пакет законів, які мають врятувати невеликі громади – сільські та селищні. Які зміни передбачаються?
Цей рятівний пакет фракція «Батьківщина» підготувала разом із представниками місцевих громад. Це зміни до Бюджетного і Податкового кодексів, закони, які змінюють земельні відносити, закони про прибирання корупції в земельній сфері. А також закони, спрямовані на економічне посилення сільських, селищних громад і надання справедливого статуту новим фермерським господарствам.
Чи зможе економічне посилення громад запобігти ситуації, яка вже була в 70-ті роки, коли об’єднали колгоспи і зникла майже третина сіл?
Знаєте, питання децентралізації стало для нас одним із головних. Так само, як і в 70-ті роки, ми можемо втратити села. А можемо і навпаки - відродити село за рахунок надання місцевим громадам по всі Україні більших прав і повноважень.
На відміну від тих реформаторів, які сьогодні хочуть швидко об’єднати сільські громади і зекономити кошти на утриманні соціальної інфраструктури, ми наполягаємо на виключно добровільному об’єднанні. Тобто законопроектом передбачається, що на загальних зборах люди самі мають вирішувати, чи приєднуватися їм до громади іншого села, чи ні.
Ми маємо зрозуміти: укрупнення сільських громад може призвести до закриття садочків, шкіл і лікарень у селах, і такі села будуть прискорено вимирати.
За рахунок чого зараз існує село?
Селянське господарство, яке раніше називалося підсобним, тобто сільське подвір’я, годує сьогодні всю країну. У нас понад 30 000 сіл, у яких на сьогодні проживає майже 50% населення України. Це 4,5 млн сільських домогосподарств.
Приблизно 16-18% цих земельних ресурсів дають половину валового виробництва сільськогосподарської продукції. Ви тільки уявіть: це понад 80% молока, понад 90% картоплі, овочів, фруктів, майже половина яєць і м’яса дає те підсобне господарство! Саме у ньому наш порятунок.
Які переваги будуть для фермерів?
Як відомо, українське село деградує. Держава поки не може створити нові робочі місця. А за новим пенсійним законом, якщо в тебе нема страхового стажу (щонайменше 15 років), навіть якщо досягнеш пенсійного віку, не маєш права на соціальний захист.
Тож ми пропонуємо селянину, який має своє підсобне господарство, створити робоче місце прямо на власному подвір’ї. Він вироблятиме продукцію, частина якої піде на власні потреби, а частина – на продаж.
За те, що він працює на своїй землі, продає надлишок і годує країну, ми йому даємо трудовий стаж. Але за однієї умови, що свій товар фермер продає на організованому ринку, тобто там, де можна облікувати товар.
Обліковий ринок – це, власне, відродження кооперативного руху на селі.
І сьогодні нам треба зняти з нього податки, тобто податкова система для кооперативу має бути така, як і для селянина. Тільки за таких умов у фермера купуватиметься його надлишкова продукція за вигідними цінами.
Партія Батьківщина й далі пропонує віддати право розпоряджатися землями місцевій громаді.
Депутати від коаліції та представники територіальних громад одностайно підтримують закон про повернення права територіальним громадам розпоряджатися земельними ресурсами за межами населених пунктів.
Зараз ми хочемо повернути сільській громаді право розпоряджатися землями запасу і резерву, які в неї забрали в Держкомзем ще при прийнятті Земельного кодексу у 2001 році.
Знаєте, до мене доходять чутки: щоб взяти в оренду гектар землі, яку колись забрали в сільської ради, треба заплатити 300 доларів хабаря.
Для вирішення цієї ситуації наша фракція пропонує, щоб право на оренду землі місцеві громади давали на аукціоні і саме тому фермеру, який дасть за неї більше коштів. Потім ці гроші підуть сільській громаді, на розвиток садочків, на ремонт шкіл – на розвиток села.
Ми маємо завжди пам’ятати, що Україна проростатиме селом.


Прес-служба ВО "Батьківщина"

24 лютий 2015 р.
Звернення громад
Громада старовижівщини 24 лютий, 2015, 21:06
Громада старовижівщини
14 лютого 2015 року в газеті «Сільські новини» було надруковане «Звернення депутатів районної ради до старовижівчан» з приводу «Визнання Росії – державою-агресором», в якій прозвучало звинувачення народного депутата України Івахіва С.П., в тому що він «працює на дестабілізацію ситуації в Українській державі та опосередковано підтримує країну-агресора».
Сільські громади Старовижівського району Волинської області обурені цими звинуваченнями, котрі прозвучали на адресу народного депутата, та вважають їх несправедливими.
Степан Петрович з самого початку активно підтримує наших солдат в зоні АТО. Постійно поставляє їм їжу, військове спорядження, медикаменти та багато іншого, що так необхідне нашим захисникам на Сході. Його командою проводиться постійна підтримка поранених хлопців в зоні АТО і їхніх сімей (це і психологічна, і медична реабілітація, матеріальна допомога).
Він являється істинним народним обранцем, патріотом, українофілом та людиною з великої літери.

Сільські голови Старовижівського району