«Армагедець» по-донецьки

Війна на сході України не тільки зруйнувала всі ілюзії та стереотипи про «братську слов’янську любов» та «єдність народів з «спільної історичної колиски». Вона ще й показала наскільки різними стали наші шляхи, і куди вони можуть завести.

І як би ми не оцінювали дії тих, хто підтримує ДНР та ЛНР, вони все ж залишаються людьми. А християнській етиці притаманне співчуття не тільки до ближнього, а й до ворога. І повірте, поспівчувати найближчим часом буде чому…

Серед представників аграрного бізнесу уже декілька тижнів ширяться чутки про підготовку масштабних контрактів між Росією та Китаєм.

Предметом угоди є не ІТ-технології чи китайський автопром, а банальні гречка та рис, які росіяни намагаються закупити нібито для внутрішніх потреб.

При неглибокому аналізі ситуації всередині Росії і на її південно-східних кордонах усе стає очевидним: окупований Крим та бунтівний Донбас очікує банальний голод.

Результати 2014 року показали усю неспроможність аграрного сектору кримського півострова прожити без української води, а голодна «туристична Мекка для совків» росіян чомусь не приваблює.

Та ще гірша ситуація на Сході. Гуманітарні конвої з РФ дійсно везуть зброю, але не тільки. Все більше вантажів дійсно з продуктами харчування. І причина банальна: армія сепаратистів не працює, зате воює і їсть досить непогано. Місцеве виробництво практично повністю знищене або розграбоване, сировина відсутня, а славнозвісне «донецьке вугілля» можна вживати хіба для покращення роботи шлунку, але явно не в якості заправи для борщу. Але найгірше попереду!

Навесні населення доїсть зібране восени і…. На мінних полях не посієш і не пожнеш. А за кількістю мін в землі Донбас скоро обскаче найвідоміші в цьому відношенні африканські країни.

Крім того, з огляду на темпи вивозу чорного металу і вугілля, та й взагалі всього, що представляє хоч якусь сировинну цінність, уже в червні-липні 2015 року на місцях шахт і заводів Донецької і Луганської областей залишиться лише гола пустка і декілька мільйонів людей мимоволі почнуть проводити асоціації з 30-ми роками, порівнюючи Путіна з ще одним «великим колективізатором» на чиїй совісті декілька голодоморів. І тоді, якось несподівано, може прийти прозріння!

От чому квапляться росіяни. Та не все так просто. Китаю і без них є кого годувати, а сильна Росія йому геть не вигідна, тому і перемовини залишаються поки що лише попередніми. За таких умов окремі глобальні світові проблеми людства найближчим часом можуть безпосередньо зачепити самопроголошені республіки. А тому, «жителям Донбаса» треба все таки визначитись: очікувати продовольчий «армагедець» чи задумуватись над пізнім каяттям!