Чому людям властиво помилятися?

Та напевно почну з тієї старої фрази, що всі ми рано чи пізно робимо помилки і нічому вони нас не навчають, бо через певний період часу, ми знову ж наступаємо на ті самі граблі і бла – бла… І цей ланцюжок неперервний. Все в цьому світі взаємопов'язано - чи насправді це так?
Я повірте не раз задавала собі це запитання, та чомусь кожного разу в мене була різна відповідь, залежно від того, яка ситуація тебе спонукає задавати те саме запитання.
Та в кожній такій незрозумілій ситуації, ми кожного разу спираємося на думку, що всі ми люди і нам властиво помилятися. З цим я повністю погоджуюся, бо якщо не помилятися, як тоді зрозуміти де ти «накосячив» чи навпаки подивився на ситуацію зовсім по-іншому.
Та по великому рахунку як би ми не помилялися, то звідки тоді б знали де добре, а де погано? Що було добре, а стало ще краще? Правильно помиляючись ми знаходимо істинну, бо чим більше ти помиляєшся - тим правильніший вибір ти зробиш в кінці.
Та людська свідомість така штука, з якою буває дуже важко розібратися самому, що уже говорити про те, щоб у цьому тобі допоміг хтось інший. Ну звичайно, можна мінімізувати кількість помилок за життя та чи це буде корисно? Кожному своє. Я маю на увазі, що комусь «класно» жити за правилами і помилятися не в їхньому стилі, а у когось половинна життя будується з помилок, а є і такі екземпляри, у яких усе життя велика помилка
Раніше в мене була думка, що помиляються тільки ті люди, яким просто «впадло» обдумати ситуацію двічі. На жаль, не завжди ми можемо контролювати ситуацію, яка відбувається навколо нас. Це обставина, яка нам не зовсім підвладна, і тоді виходить, що б скільки ти б над нею не думав, то всеодно вийде не так, бо ти не є ініціатором цієї ситуації.
Мені згадався один досить оригінальний фільм, який складався з багатоьх коротких життєвих історій зовсім не пов'язаних між собою. І ось одна із тих історій мені дуже запам'яталася – відбувалося це в Мексиці, в головного героя у доньки було день народження і він заїхав купити великого тортика, який виявився дорожчим, ніж він очікував. Однак, він погодився на ціну і вийшовши з крамниці виявив, що його машини не має на тому місці, де він її лишив. Ні, її не вкрали, машину просто забрали на штрафмайданчик. Він поїхав туди, там простояв у великій черзі намагаючись хоч комусь розповісти про те, що не було на дорозі помітно розмітки про те, що тут заборонена стоянка, та, так як і у нас в країні, до цього нікому не було діла. Є протокол – будьте ласкаві оплатіть. Потім довга «пропка» і згодом він потрапив додому, де звісно вже не був потрібний торт, оскільки свято вже закінчилося. Дружина була просто вкотре розчарована тим, що як у всіх чоловиків, виявляється у незалежності на якому континенті той проживає, не вміння розраховувати свій час і подала на розлучення. Це усе відбулося за один день. На наступний день у нього знову забрали авто і в розпачі він розгромив кабінет, де проводять оплати за штрафи. Відповідно потрапив на перші сторінки газет, що в свою чергу призвело до його звільнення з роботи. Доречі, він працював підривником, підривав споруди, які увійшли в експлуатацію. Але головний герой знайшов феноменальне рішення своєї проблеми: «нафарширувавши» свій автомобіль вибухівкою. Він знову паркується на тому місці, де й завжди і дочекавшись доки машину заберуть і поставлять на штрафмайданчик, він її підриває:)
Звичайно його посадили, але репутацію «підривника» він заслужив і всі жителі того містечка виступали за те, що це правильний вчинок, давно потрібно було розігнати цю «мафію» по здиранню грошей з громадян. Ну і кінець фільму: він в тюрмі, в нього день народження, всі «зеки» йому аплодують і з великим тортом до нього приходить дочка і дружина.
Коли я подивилася цей фільм, то подумала, що за «брєд» та згодом прокручуючи в голові знову і знову цей епізод зловила себе на думці, що по великому рахунку з таких ситуацій і виявляється людський характер самовираження. Адже він міг просто впасти у депресію і пустити все за течією життєвих обставин, але зламавши ці «правила» він переміг.
Взалі, прочитавши багато книжок про людське життя розумієш, що саме слово «помилка» ховає в собі зміст того, щоб помилятися, замап'ятовувати цю помилку і наступного разу діяти по-іншому.
А чому ми знову «наступаємо на ті самі граблі»? Та тому що по природі своїй ми пробачаємо тих людей, які зачепили наші струни душі, та незважаючи на це та ж сама душа, а ще в «нагрузку» і серце, тягнеться до тієї людини. Надіючиш, що наступного разу все буде не так, оскільки ми вже знаємо, як було «так».
Можливо все знову вийде не так як ми на це сподівалися, але з упевненістю можу сказати, що вийде, але цьго разу по-іншому. Проте, це вже буде зовсім інша історія, із зовсім іншим кінцем. А ось вже з яким кінцем - це вирішувати вам, адже недаремно існує така приказка: «Хто не ризикує, той не п'є шампанського».
Ризикуйте, помилайтесь і хай буде вам щастя:)

Автор Вега Наталія