Чому держава не поважає своїх героїв? - 21-річному добровольцю підробили документи

Я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна, - співає гурт Тартак в одній зі своїх пісень саме про таких як доброволець з Рожищенського району Олександр Ковальчук.

Олександр, інвалід ІІІ групи, за своє молоде життя побачив немало, адже встиг двічі побувати в зоні АТО. Після другої поїздки повернувся з двома осколками в нозі. Веселий, життєрадісний, зі своїми мріями та планами – таким пам’ятають його товариші до поранення. Зараз Олександр зовсім інша людина з вдумливим поглядом без того вогника молодого запалу, який був у нього спочатку. Проблеми як з фізичним так і моральним здоров’ям, яких могло б і не бути, якби вчасно демобілізувався та поїхав на лікування за кордон. Але про все попорядку…

Олександр ще з дитинства мріяв стати військовим та освоїти професію справжнього чоловіка і захисника рідної землі. Тому в розпалі війни на Сході в травні 2014 року він, 20-річний хлопець, вирішив стати на захист рідної землі. Пішов до військкомату з твердою впевненістю присвятити своє життя службі в армії. Молодий, і на той час дещо наївний, він вирішив підписати контракт та відправитися в зону бойових дій визволяти Батьківщину від ворога…

З військкомату його направили, як мобілізованого відповідно до Указу Президента, в новостворений батальйон територіальної оборони «Волинь», де він і мав стати на контрактну службу. Проте цього не сталося. Командир стрілецької роти батальйону (куди був розподілений юнак) Юрій Дмитрук, досвідчений військовий, побачивши неабияке бажання Олександра оформити відносини з армією документально, постійно ухилявся від ствердної відповіді, мовляв, послужи, наберись досвіду, а тоді й погоджу контракт. В батальйоні Сашко прийняв присягу, пройшов навчання з бойової підготовки, на яких виявив неабиякий хист. Швидко став улюбленцем усієї стрілецької роти. Потім два місяці охороняв кордон України в Чернігівській області, неподалік якого зросла активність військ Російської Федерації. А вкінці вересня БТрО «Волинь» уже перебував на передовій у зоні АТО поблизу м. Дебальцево. За три місяці в окопах під обстрілами, кожного дня несучи службу в бойовому наряді, Сашко побачив, що таке війна… І нарешті - довгоочікувана ротація. Відпочинок. Незрозуміле солдатам переформування батальйону в перший окремий мотопіхотний в складі 14 окремої механізованої бригади зі зміною керівництва.

В квітні новоутворений батальйон на чолі з горе-командиром підполковником Олександром Охримчуком відправився в зону АТО. Вже перебуваючи на посаді старшого розвідника, під час виконання бойового завдання в районі смт Красний Партизан Донецької області 18 травня цього року Сашко отримав осколкове поранення. Навіть будучи пораненим, він прикривав відхід своєї розвідгрупи, яка без втрат виконала бойове завдання.

Ще до поранення дізнався, що рахується контрактником. Не тільки не підписував, в очі не бачив того контракту – без мене мене й женили, - говорить Олександр. А до того часу думка про армію кардинально змінилася і просто хотів демобілізуватися.

Далі в житті молодої людини розпочався довгий і важкий період лікарень та військових шпиталів з «різним» відношенням до військовослужбовців. Спочатку Дзержинська ЦРЛ, потім Військово-медичний клінічний центр Північного регіону в м. Харків, де лікарі змогли дістати лише один з трьох осколків, Луцький військовий шпиталь, Військово-медичний клінічний центр Західного регіону в м. Львів. У вересні вже втретє лікуючись в «рідному» Луцькому військовому шпиталі, військово-лікарською комісією (ВЛК) бійця з двома осколками в нозі було визнано придатним до військової служби! Чи то лікарі на чолі з головним лікарем Олександром Хоменком не компетентні, чи виконували якісь накази але факт залишається фактом – пораненого з постійними скаргами на здоров’я ще й з двома шматочками металу в нозі визнали придатним! Звичайно ж Сашко не погодився з таким діагнозом та був повторно направлений на ВЛК.

Вирішивши не покладатися на рішення військових лікарів він звернувся до цивільних, а саме у Волинське обласне бюро медико-соціальної експертизи. І вже медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) визначила правдивий діагноз – 60% втрати працездатності, на основі якого Олександра визнано інвалідом ІІІ групи! Яка відмінність з рішенням Луцького військового шпиталю! Тим більше в жовтні в Ірпінському військовому шпиталі, було підтверджено рішення МСЕКу і Олександра визнано обмежено придатним.

Зараз він лікується у Волинському обласному госпіталі ветеранів війни. А тим часом у військовій частині Олександра оголосили в розшук за самовільне залишення частини…

Ще в вересні Олександр вирішив кинути виклик існуючій системі в армії і подав до Генеральної прокуратури України заяву з проханням провести розслідування стосовно підробки строкового контракту службовими особами Збройних сил України. Але до цього часу відповіді так і не надійшло… Ніяк не відреагували і органи влади. Разом з Олексанром в одному човні опинилися ще з десяток військовослужбовців першого окремого мотопіхотного батальйону, від імені яких чиясь невміла рука поставила підписи на контрактах.

Варто зазначити, що справа Олександра Ковальчука набрала широкого розголосу. В листопаді журналісти ТСН розповіли про нього на цілу країну – у відеосюжеті глядачі могли порівняти справжній підпис та поставлений на контракті. Про нього написали майже усі волинські інтернет-видання, телеканал СТБ зняв ролик. Всіляко підтримують його друзі, бойові товариші, серед яких колишній командир БТрО «Волинь» Сергій Козак, який тепер керує ротою патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь», командир стрілецької роти БТрО «Волинь» та волонтер Юрій Дмитрук, громадські організації області: «Автомайдан України», «Волинська обласна організація ветеранів АТО», «Спілка воїнів АТО», «Волонтерський центр «Серце Патріота» та інші.

Не підтвердилася мрія юнака бути військовим, оскільки побачив відношення до простих солдатів як у лавах Збройних сил України так і у військових шпиталях, тому й бажання продовжувати військову службу не має. Тим більше хірургічну операцію з видалення осколків провести можливо тільки за кордоном, а для цього потрібен дозвіл на перетин кордону, якого військовослужбовцю ніхто надавати не збирається.

Тому Олександр вирішив іти до кінця і своє право на демобілізацію він збирається відстоювати в суді, який відбудеться перед новорічними святами. Чи буде судове засідання для Олександра святковим – невідомо. Тому просимо всіх небайдужих до долі захисників нашої країни прийти 28 грудня о 14.10 до Волинського окружного адміністративного суду (м. Луцьк, вул. Словацького, 3) та підтримати Олександра Ковальчука.

Бойові товариші Сашка