вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Про вічні цінності, «аристократів» і «ангелів нації»

Я уважно вчитуюсь в «Статут Командорії Луцька духовного аристократичного Ордену «Ангели Нації». Лише від однієї назви захоплює дух! Ось один з пунктів розділу «Мета та завдання Ордену»: «Метою Ордену є створення генеративної основи національної еліти на базі активної духовно-творчої молоді, особистостей лідерів з якісно новою філософією світосприйняття, надійної неформальної опори інституту президентства». Ось так, і нітрохи не менше. Я висловлюю захоплення людиною, яка придумала таку назву. Впевнений, що Жванецький нервово курить в стороні і кусає лікті у безсилій заздрості.
Що це? Синдром «масонства», який характеризується певним хворобливим станом людської свідомості, чи залучення в сферу «таємного»? Продовжую перегляд. Одним з «завдань» Ордену є «відродження та пропаганда духу аристократизму, лицарства, меценатства, духовних, національних, культурних, просвітницьких та військових традицій». Один з найвагоміших пунктів розділу так званого документу - «Кошти та майно Командорії»: «Майно та кошти Командорії складаються з пожертвувань фізичних та юридичних осіб, інших надходжень, не заборонених законодавством України. Коштами та майном опікується Управління Командорії».

А поруч і «Договір оренди нежитлових приміщень комунальної власності» від 2002 року: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду приміщення за адресою м. Луцьк, вул. Драгоманова, 25. Загальна площа - 112,5 кв. м. Орендна плата – 1 гривня в місяць. Підписи в розпорядженні Луцької міської ради про надання приміщення: Орендодавець - Антон Кривицький (колишній голова міста, авт.). Орендар (як він себе іменує), - «ангел нації»,командор, історик, голова громадської ради Волині (неіснуючої,авт.), координатор комітету захисту національної спадщини, правознавець, член комісії з питань культурної спадщини і культурних цінностей ГР МКУ, голова експертної моніторингової групи з питань подолання корупції та злочинів у сфері охорони культурної спадщини ГР Мінкультури України… Ігор Левчук. Знайомтесь, хто не знає.

Луцьк виграв проект COMUS (Урбаністичні стратегії в історичних містах, скеровані громадою). Він передбачає навчання людей за рахунок коштів Європейського Союзу і Ради Європи з питань підготовки матеріалів для інвестицій по розвитку урбанізації історичного середовища міста. Кошти мають суворе цільове призначення (на рахунки Луцької міської ради вони не надійдуть, а надійдуть тому, хто проводитиме навчання людей за кордоном), але наш «ангел» усе розуміє по-своєму, про що стверджує чергова мазня на власному сайті Волинь - Таймс: «…знову йдуть кулуарні пропозиції, які абсолютно далекі від основної мети, пропозиції, що озвучував нач. відділу ох. культспадщини троневич (стилістику, «граматику» і філологічні «ребуси» зберігаю. авт.), вчергове демонструють печерну архаїку розуміння валоризації (??? переоцінка капіталу, авт.) історичного середовища взагалі… Нам треба самим свою історію берегти… Раз гроші під це дають…». В цій «печерній» цитаті зрозуміло одне: гроші треба віддати представнику «національної еліти» Левчуку – він знає, що з ними зробити.

Але на цій «стряпні» справа не закінчилась. На спеціальному бланку з назвою «Експертна робоча група з питань збереження і розвитку історичного середовища» «ангел нації» Ігор Левчук «стукає» у Мінкультури України, головам Ради Європи і Європейської комісії, координатору проекту COMUS: «Щиро вболіваючи за історичний простір Луцька, ми змушені наполягати на тимчасовому призупиненні фінансування проекту COMUS, до утвердження засадничих принципів фаховості, прозорості і гласності…».

Він нізвідки дістає «факти», яким інкрустує свої численні листи-пасквілі і тероризує ними десятки організацій Києва, правоохоронні органи, громадські організації, місцеву владу. «Документооборот» в «командорії» - як у міністерстві. Його «листам» притаманні емоційність, експресивність, нищівна критика, повчання і «квасний патріотизм». Він робить ставку на зовнішній ефект. Щодо «фактів», то вони виссані з пальця. Усе це «аристократ» оформляє в макіяж «об’єктивності», чим розраховує на підтримку безхарактерних людей, які легко йдуть на гачок подібних «ангелів».

Автор знайомився з «документами» Ігоря Левчука. Вони створюють враження, як ніби ви опиняєтесь в безкінечній галереї кривих дзеркал, кожне з яких дає уяву про людину, про його руйнуючу психіку. І виходить це в нього настільки природно і органічно, що не залишається жодних сумнівів – холоднокровне ігнорування елементарних правил етики є звичною складовою частиною його повсякденної «професійної» практики.

Про Левчука можна писати безкінечно – як про ротного старшину. Ось чергова «витівка» представника «школи якісно нової філософії світосприйняття», надряпана виключно його улюбленими чорними фарбами. 14-15 травня на території Луцького Замку відбувався черговий гастрономічний фестиваль «Lutsk Food Fest». Ціна вхідного квитка була символічною – 15 гривень. До Луцька традиційними кухнями приїхали відомі кулінари Львова, Києва, Ужгорода, Херсона, а також гості з Угорщини. Загалом, свято «смаку» представили 30 міст України. Було весело і смачно, а дітям з мамами - особливо, а тому й фестиваль зібрав багато відвідувачів. А тим часом нашого місцевого горе-історика не залишали «чорні» думки: як це усе перевернути, перемішати з брудом, показати «з чорного ходу», набрехати, очорнити, напаскудити, збурити настрої людей? Знову ж таки змушений привести його «цитату», де він майстерно досягнув бажаного «ефекту»: «Сатанізм вперто стає візитівкою нинішньої попівсько-владної зграї. Ось схема гастрономічного фестивалю (схема справді приведена в мережі., авт.). Зверніть увагу на відмічені точки. Це місця поховання видатних лучан, князів луцьких і погост найстарішого храму Івана Богослова. Ну яким… треба бути, щоб на цвинтарі курити кальян, гратись дітям і робити сцену біля усипальниці… Прокляття древніх лучан таки ляже на тих хто чинить наругу над пам’яттю мертвих і їх храмами… Надіюсь, що романюки, бунди, рудецькі, троневичі і стрільчуки будуть у цьому списку…». Читач зрозумів, що «ангел» забезпечив згаданим особам міста місце в пеклі.

Але усе відбувалось з точністю до навпаки (автор цих рядків теж був присутній на фестивалі). Справді, де стояв храм, там мав бути й цвинтар. Тим паче - в сиву давнину. Але на жодній з ймовірних ділянок древніх поховань сцени свята «смаку» не були розміщені і розважальні заходи не проводились. Одна з них була змонтована на місці притвору (прибудові перед входом в храм) церкви Святого Іоанна, де не могло бути кладовища в принципі. Інші маленькі сцени і батути для дітей були розміщені перед фасадом Музею Книги і за ним. Ця територія колись була двором єпископа і там теж не могло бути цвинтаря. Крім усього, інформація про те, що в згаданих місцях цвинтаря ніколи не було і не могло бути, розміщена й в збірнику наукових праць «Старий Луцьк». Чи знайомився з його матеріалами Ігор Левчук? Чи просто, як завжди, вирішив очорнити цікавий культурний захід в місті? Наступним «чорним тавром Каїна» для лучан став лист «ангела нації» до польських колег-істориків. Ось його фрагменти: «Шановне панство, друзі, колеги! Звертаються до вас українські науковці, історики, краєзнавці, патріоти Волині. Ми збентежені і глибоко обурені ситуацією, що склалась у нашому краї щодо відношення до великої спільної пам’яті, історії та спадщини українського та польського братніх народів. Сьогодні на Волині йде тотальне знищення і плюндрування пам’яті і пам’яток, що колись були символами духовного та культурного розвитку краю. Спотворюються та знищуються споруди костелів і приміщень, що колись належали католицьким чернечим орденам. Руйнуються і зникають будівлі, цілі цвинтарі з сотнями поховань цинічно викидаються на смітник».

З цього приводу я звернувся до начальника управління з питань внутрішньої політики Волинської ОДА Ольги Чубари. Жінка з великим здивуванням відповіла, що подібних «ситуацій», описаних місцевим «істориком» і «науковцем» і близько не було. «Впродовж 25-ти років незалежності України місцева влада передала в користування польським релігійним громадам 20 костелів і інших культових споруд (нині діючих), а одну споруду - у власність. Силами волинян в області були впорядковані десятки місць поховань поляків. Ця робота продовжується і буде продовжуватись», - в слухавку завірила мене обласна чиновниця.

Але повернемось до власне заповідника. Чи не вдесяте проглядаю документи. Спілкуюсь з відомими в області спеціалістами в галузі збереження культурного спадку, містобудування, архітектури. Ось їх загальна думка. Існує Закон України «Про охорону культурної спадщини», є Постанова Ради Міністрів України (1985р.) про оголошення комплексу історичних пам’яток в Луцьку історико-культурним заповідником. Перелік 12-ти пам’яток і комплексів прикладений в записці до генерального плану заповідника. Але у зв’язку з тим, що при створенні заповідної зони не було вчасно розроблено охоронних документів (воза поставили поперед коня), то усе старе місто було обведене лінією - «межею території заповідника». Вона складає 41 га. Тобто, сьогодні заповідником вважається уся територія старого міста, що є фактом протизаконним. Територія зони з цінними історичними пам’ятками складає лише 15 га. Решта - житлова забудова. Вона була такою, як кажуть, з діда-прадіда. Тут мешканці Луцька будували, перебудовували, ламали і знову будували. А сьогодні вони ось уже багато років терплять незручності і утиски влади. З чийогось безглуздого розпорядження вони не мають права будувати, реконструювати, приватизувати житло і земельні ділянки. Люди обурені і судяться з Луцькою міською радою за високу ціну оренди землі. І ці усі негаразди, усі їх біди – з «подачі» лише однієї людини - Ігоря Левчука. Він навіть навішав на вуха локшини міським прокурорам, які з його «подання» впродовж трьох років судилися з мешканцями старого міста, забороняючи приватизацію житла. І лише Львівський апеляційний суд розв’язав цю ганебну проблему, таки дозволивши своїм рішенням дозвіл на приватизацію.

В даний час в Луцькій міській раді виготовляється історико-архітектурний план, в якому чітко буде визначений історичний ареал міста, а «умовна межа» за постановою ще радянської України буде ліквідована. В документі будуть вказані лише певні специфічні вимоги до приватної забудови безпосередньо поблизу пам’яток архітектури заповідної зони міста.

Саме поняття «охоронна зона» було введене в законодавство не для здійснення проектного будівництва, а для його запобігання з тим, аби зберегти незмінною подобу тих територій, які оточують пам’ятки старовини, щоб ці пам’ятки оточували не бетонні монстри нинішніх скоробагатьків, а історичне середовище градобудівного контексту, в якому вони існували віками. Ніхто не дозволить свідомо знищувати історію міста заради задоволення інтересів окремих осіб. З іншої сторони, культурна спадщина – це не тільки храми, тереми, монастирі і могили. Місту потрібні і двоповерхові котеджі, і самітна краса нинішніх садиб, які пестять око, і широкі «злітні смуги» сучасних проспектів. Усе Луцьк має і усе це треба шанувати. Справа в тому, що Луцьк - не заповідник. Луцьк поки що не віднесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Історичні пам’ятки і будівлі самі по собі не породжують культуру, якщо вони навіть найкрасивіші. Питання збереження культурного спадку повинні стати органічною частиною загального розвитку культури, патріотичним вихованням любові і поваги до місця, де народився. Лише тоді ці пам’ятки будуть жити не поруч з нами, а разом з нами, складаючи частину нашого життя. На хвильку повернусь до оренди «ангелами нації» офісного приміщення, про яке йшлось вище. «Аристократи» «орендують» його вже впродовж 14 років. Безкоштовно! Приміщення можна було б використати для міста в більш корисних цілях. Ще у жовтні 2013 року Господарський суд Волині видав наказ про примусове виконання рішення по зобов’язанню «Командорії Луцького духовного аристократичного Ордену «Ангели нації» звільнити нежитлове приміщення. Та віз і нині там. «Від цього «аристократа» можна чекати чого завгодно», сказали мені в Луцькій мерії. Треба створити авторитетну комісію з працівниками відповідних виконавчих служб, переписати усі «цінності» в офісі аристократа» з тим, аби не набратись нових неприємностей, - бідкаються працівники відділу майна міської громади.

Не стримаюсь, щоб не привести ще один перл «командора»: Зовсім свіжий. «Луцьк втратив ще одну свою сторінку історії. Як щойно повідомили, розбирають одну з найстаріших аптек міста №1. Їх було дві... На Драгоманова і Ковельській... Подякуйте Романюку за знищення історії нашого міста. Най його теж так чорти розберуть», - таке прокляття адресує «командор» голові міста.


Аптека ніколи не була об’єктом культурної спадщини і не могла бути по жодному зі своїх параметрів. Поблизу неї десятками років стояли дві зруйновані, забуті богом і людьми циганські оселі. А нещодавно знайшовся інвестор, який будує житловий будинок, а на першому поверсі (згідно угоди), власнику колишньої аптеки забудовником буде надане під неї нове просторе приміщення.

Врешті, у відвідувачів сайту може виникнути цілком природне запитання: на які засоби живе «представник нової генерації філософів», за рахунок яких доходів утримує дружину і двоє дітей, яких вона йому народила? Де його місце роботи? Де філософські палаци цього критикана і лицедія? Який будівельний стиль вибрала людина таких широких смаків:  бароко, рококо, хай-тек чи модерн? 

Я без особливих потуг розшукав помешкання Ігора Левчука в самісінькому центрі Луцька, що по вулиці Пятницька гірка, 17, кв.1. В одноповерховому будинку – дві квартири. Одна частина будинку належить невідомому для мене господарю: доглянута, обшальована сучасними будівельними матеріалами, на даху - єврочерепиця, зі смаком виконана огорожа, навкруги – квіти. Господар іншої – наш «аристократ». Житло увито чи то плющем, чи жіночим виноградом, конура, як ніби на полотні Франческо Айєца епохи раннього романтизму. Щоправда, без сцен кохання на подвір’ї. Вицвілі і зогнилі рами вікон, які десятки років не бачились з фарбою, брудні віконні стекла, затягнуті дерматином причеплені до хати сіни, перекошені ворота… Нора! Таке враження, ніби власники цього помешкання або перебувають в стані глибокої прострації, або залишили його багато років тому внаслідок якогось катаклізму. Будинок поданий відвідувачу сайту на фото. Навіть зовнішній стан цієї конури багато скаже про людину. Щодо місця роботи Ігоря Левчука, то в соціальних мережах є його «чітка» відповідь: « Я працюю в мізках і душах небайдужих людей». Чи, може, в печінках?

Що тут скажеш? Заповідник мого рідного міста – це багатофункціональний культурний центр з музеєм рідкісних стародруків, єдиним в Україні зібранням дзвонів, картинною галереєю, створеною з того, що залишилось від розграбованої більшовиками сімейної колекції картин династії Радзивіллів, підземеллям церкви Іоанна Богослова кінця 12-го століття, аналоги якої відсутні в Древній Русі, що є проявом самобутності волинської будівельної школи… Усього не перерахуєш. Це місце вічних цінностей, наше минуле. І це минуле має «четвертий вимір» - автентичність, живий, втілений в ній зв'язок часу. Водночас, моєму поколінню ще зі шкільної лави відомі постулати «ленінського вчення про дві культури» - культури панівного і культури пригнобленого класів, які ніби то боролись між собою. Але чомусь то усі роки незалежності України ми іронізуємо тези дідуся Леніна, одночасно насміхаючись над собою, адже в новітній історії України теж борються між собою дві культури, щоправда, вже незалежно від класових відмінностей. Одна культура – традиції і бережливе ставлення до національної спадщини, засноване на патріотизмі, друга - «культура» совків і торгашів, хамів і циніків, які ніби під «захистом» культури руйнують душі людей, спекулюючи на тому, на чому сконцентрована велич нації. З часом суспільство морально виштовхує їх зі свого середовища як чужорідний предмет, але фізично вони ходять серед нас і продовжують свою «чорну» роботу.

Петро Чечелюк
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 19
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
«Статут Командорії Луцька духовного аристократичного Ордену «Ангели Нації»

фантастика, вони серед нас...
Відповісти
Дякую за статтю Вона дійсно висвітлює реальне лице поборника споаведливості пташки говоруна Левчука і його фах видно з обістя в якому живе родина Може Він хоче з будинку в майбутньому зробити памятку архітектури Дуже добре було б якби люди прочитали цю статтю щоб зрозуміли суть таких захисників
Відповісти
а це чечелюк, як завше, сам собі пише хвалебні коменти.
є така робота - працювати язиком на мерію. старається дядько.
Відповісти
З оселі Левчука можна зробити музей спартанського чи аскетичного житла. Стіл підпертий на трьох ногах, стіни зїв грибок, а тюль на вікнах... Солдатські портянки піся марш-кидка 10 км в кирзових чоботях чистіші.
Відповісти
Нічого собі як взялися :) припікає аптека чи якийсь з інших об'єктів незаконної забудови ?
заказні помиї, читати не варто
Відповісти
Сиромітнику. Район Красне взамін хліва за рік отримає нову аптеку. Будуть вся задоволені: мешканці будинку і району, погано буде тільки Левчуку. Жаба задушить.
Відповісти
Якби міська рада менше звертала уваги на таких,як Левчук,Алексєв ,Данильчук - то і в місті було б набагато більше зроблено !!!
Відповісти
Молодец Чечелю. Хоч він один розповів людям правду.А то всі чогось бояться.
Відповісти
Видно недаремно Златогорського вигнали з роботи за п"янки та не продожили ліцензію.Допився чоловік до ручки.
Відповісти
Дядя Пєтя. Опуститися до такого. Фу.
Відповісти
О, яка увага до однієї людини. Антипіар - теж піар. Чечелюк, попустись. Тобі ніколи не бути відомим журналістом. Гнилизною дуже тхне.
Відповісти
Чекаю Чечелюкових гучних розслідувань з приводу чиновницьких зловживань і корупції, але мабуть не дочекаюся і вмру. Бо нема корупції в нашому місті. Є славетний журналіст Чечелюк. Слава! Слава! Слава Чечелюку!
Відповісти
Від кого тхне гнилизною? Від "Луцька"? Назвись? Чим ти відомий? Ніком "Луцьк" за двома рядками? Чечелюк не боїться назватись. А про "відОмість" не з твоїми курячими мізками судити. Щодо "гнилизни", то понюхай, якщо нюх не втратив. Гнилизна заключена в лапки - пряма мова з уст "ангела нації". Запитання будуть?
Відповісти
Ще б про Алексеєва написати правду,щоб люди знали.Сам в житті нічого не зробив,а вчить всіх.
Відповісти
Кривицький це самий сірий щур .він продав весь луцьк!і всі про це знають і мовчать.
Відповісти
А чому приміщення понад 100 квадратів порожнє уже 14 років?! Де влада!? Це в той час, коли громади шукають дітям кілька метрів для спортзалу чи гуртка?! А цей масон 14 років тримає там купу хламу, старих пожовклих газет і тапчана з брищенського смітника. 14 років за гривню в місяць!? А де юридична служба міської ради!? Де відділ майна? Чому Алла Грабко в носі колупається? Де громадськість!? Чому 14 років не зібрати 3 члени комісії і не викинути це "майно" і не спалити його біля Стиру?! Слабо!? Тому й керують вами такі масони і в дупі вони всіх мали.
Відповісти
Левчук -латентний підотрас,побачу дам в морду,ця людина пророссійських поглядів і жахливий модник.
Відповісти
Я Ангел,а вас повісять на телеграфних стовпах,чекаю.
Відповісти
То Левчук що - масон?
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час