Сморід у Луцьку: специфічний аромат весни-2017
Весна 2017 року для лучан запам’ятається не лише мінливою, холодною погодою чи політичними баталіями у міській раді. Вона також увійде в історію як весна, коли мешканці обласного центру Волині були змушені дихати смородом, перед яким виявилися безсилими екологічна інспекція та інші державні служби разом з міською і районною владою.
Луцьк давно позиціонується як туристично привабливе місто. Ми неодноразово чули про наміри чиновників перетворити його в один з туристичних центрів України. Однак, для цього треба працювати. Але чи буде туристів приваблювати сморід, який ледь не кожного дня стоїть на вулицях древнього міста цієї весни? Чи може хтось вважає, що неприємний запах може стати візитною карткою міста?
Можу припустити, що у середні віки вулиці міст також не відзначалися надто приємними ароматами. Однак, ми здається живемо у XXI столітті. І якщо така проблема існує настільки тривалий час, значить хтось погано працює над її вирішенням. Або ігнорує її. А від цього усі страждають лучани. Бо замість того, щоб насолоджуватися прогулянками по вулицях міста весняними днями вони мусять терпіти сморід, який наче хвиля, накриває Луцьк.
Стаття 16 Конституції України зазначає: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». На жаль, реалії свідчать про те, що ставлення до екології у нашій державі відзначається недбалістю. Захист природи та безпечного способу життя, дотримання екологічних норм і стандартів носить суто формальний характер. Екологічні служби починають ворушитися лише тоді, коли проблема набула широкого суспільного резонансу і привела до значної шкоди природному середовищу. В іншому ж випадку на порушення екологічних норм окремими суб’єктами господарювання закривають очі.
Вдають, що нічого не сталося. Щось схоже відбулося і в Луцьку.
Ще у липні 2016 року Гнідавський цукровий завод взяв кредит обсягом 47 мільйонів гривень на будівництво цеху з виробництва біоетанолу. Здавалося б, хороша ідея, спрямована на створення робочих місць та підвищення енергонезалежності підприємства. Цех побудували. А от про екологію забули. І ось коли він запрацював, лучани почали «насолоджуватися» новими ароматами, які з’явилися у місті.
У мене виникає питання: а що ініціатори спорудження такого підприємства не могли передбачати відповідних наслідків? Адже для цього не потрібно бути лауреатами Нобелівської премії чи Ейнштейнами. Достатньо лише знати природу елементарних хімічних реакцій. Напевно ті, хто будував підприємство, сподівалися, що «може пронесе». Чи вважали, що лучани це не європейці – можуть і потерпіти неприємний запах. Тепер вони говорять, що модернізують виробництво. Але коли це буде? І чому саме мешканці Луцька мають страждати від екологічної безграмотності суб’єктів господарювання?
Причина більшості екологічних (і не лише) проблем в Україні базується на низькому рівні відповідальності і свідомості. З одного боку, це різного роду підприємства, які ставляться до екології і природи як до чогось несуттєвого. З іншого боку, бездіяльні і неефективні державні органи, які не помічають порушень екологічного законодавства. А якщо й помітять, то притягнути порушників до відповідальності дуже непросто і загрожують їм мізерні штрафи. А страждають від цього рядові громадяни.
Володимир Пшибельський
Луцьк давно позиціонується як туристично привабливе місто. Ми неодноразово чули про наміри чиновників перетворити його в один з туристичних центрів України. Однак, для цього треба працювати. Але чи буде туристів приваблювати сморід, який ледь не кожного дня стоїть на вулицях древнього міста цієї весни? Чи може хтось вважає, що неприємний запах може стати візитною карткою міста?
Можу припустити, що у середні віки вулиці міст також не відзначалися надто приємними ароматами. Однак, ми здається живемо у XXI столітті. І якщо така проблема існує настільки тривалий час, значить хтось погано працює над її вирішенням. Або ігнорує її. А від цього усі страждають лучани. Бо замість того, щоб насолоджуватися прогулянками по вулицях міста весняними днями вони мусять терпіти сморід, який наче хвиля, накриває Луцьк.
Стаття 16 Конституції України зазначає: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». На жаль, реалії свідчать про те, що ставлення до екології у нашій державі відзначається недбалістю. Захист природи та безпечного способу життя, дотримання екологічних норм і стандартів носить суто формальний характер. Екологічні служби починають ворушитися лише тоді, коли проблема набула широкого суспільного резонансу і привела до значної шкоди природному середовищу. В іншому ж випадку на порушення екологічних норм окремими суб’єктами господарювання закривають очі.
Вдають, що нічого не сталося. Щось схоже відбулося і в Луцьку.
Ще у липні 2016 року Гнідавський цукровий завод взяв кредит обсягом 47 мільйонів гривень на будівництво цеху з виробництва біоетанолу. Здавалося б, хороша ідея, спрямована на створення робочих місць та підвищення енергонезалежності підприємства. Цех побудували. А от про екологію забули. І ось коли він запрацював, лучани почали «насолоджуватися» новими ароматами, які з’явилися у місті.
У мене виникає питання: а що ініціатори спорудження такого підприємства не могли передбачати відповідних наслідків? Адже для цього не потрібно бути лауреатами Нобелівської премії чи Ейнштейнами. Достатньо лише знати природу елементарних хімічних реакцій. Напевно ті, хто будував підприємство, сподівалися, що «може пронесе». Чи вважали, що лучани це не європейці – можуть і потерпіти неприємний запах. Тепер вони говорять, що модернізують виробництво. Але коли це буде? І чому саме мешканці Луцька мають страждати від екологічної безграмотності суб’єктів господарювання?
Причина більшості екологічних (і не лише) проблем в Україні базується на низькому рівні відповідальності і свідомості. З одного боку, це різного роду підприємства, які ставляться до екології і природи як до чогось несуттєвого. З іншого боку, бездіяльні і неефективні державні органи, які не помічають порушень екологічного законодавства. А якщо й помітять, то притягнути порушників до відповідальності дуже непросто і загрожують їм мізерні штрафи. А страждають від цього рядові громадяни.
Володимир Пшибельський
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
Це ж треба...а які там реакції і як вони пахнуть - ви знаєте?!?!
навіть дурному, але з добрим нюхом чути, що тхне тухлим мясом ковбасників і фекаліями
чого спиртзавод не тхнув таким смородом ніколи?