Що таке фашизм і хто воює проти націонал-демократів?
Нині доводиться не тільки чути, а й часто бачити, як деякі політичні сили на шпальтах газет, на телеканалах і в Шустера, зокрема, пишуть і показують, організовують і проводять великомасштабні громадські акції в центральних містах України, в тому числі, і в столиці, так звані, антифашистські марші, мітинги і демонстрації.
На них не тільки запрошують, а й привозять з околиць ветеранів і студентську молодь, бюджетників і пенсіонерів. Антифашистська істерія вийшла уже за межі України. Сюди поспішають з Ізраїлю та США привезти виставку та провести презентації книги про «Голокост в Україні»…
Давайте заглянемо в історію, не так уже й далеку, адже вона є вчителька життя, у минуле століття, щоб зрозуміти: що таке фашизм і хто воює нині проти націонал-демократів.
* * *
Я не «Нестор-літописець», який оприлюднює факти й події. Моє завдання, як історика, полягає в тому, щоб виявити: «Хто є хто» в нашій історії, щоб Правда карала катів. Бо Правда – не стільки мудрість, скільки Мужність.
- Правди не люблять, бо вона вимагає не лише праці в поті чола, а й справедливості, - нагадує Олесь Воля у книзі «Афоризми і думки». . Звернемося до джерел історії і поглянемо, звідки походить слово «фашизм», і як воно закріпилося не тільки в побуті, а й у антилюдськім понятті.
Нинішні ліберали та комуністи люблять лякати обивателів фашизмом (з атрибутом - свастика), диктатурою, антинародним режимом. А лідерів націонал-патріотичних організацій обзивають нашистами, фашистами тощо. Диву даєшся від такої нісенітниці та невігластва.
Наша країна не має ні фашистів, ні расистів. Вона - найбільш письменна та читабельна. У нас найвищий відсоток вступу випускників шкіл у ВУЗи. І вішати своїм співвітчизникам, які люблять свою мову, свою землю, свою історію таку «локшину на вуха» у ХХІ столітті не те, що безглуздо, а навіть злочинно і цинічно. Тож перейдемо до історичних фактів.
Фашизм зародився в Італії. В березні 1919 року соціаліст Беніто Муссоліні (1883-1945) створив «бойовий союз» («фашіо ді комбаті менто»), в який увійшли, переважно, колишні фронтовики Першої світової війни. Фашизм у перекладі означає партія влади і єдності. Емблемою партії став «лікторський пучок» - акуратно перев’язаних стрічкою однакової довжини вербових різок разом із втиснутою в них секірою. Такі пучки (лат. – «пучок» - fascies), починаючи з УІ ст. до н.е. носили ліктори (тілохранителі) диктаторів Стародавнього Риму. З приходом фашіо до влади, лікторський пучок став головною, державною емблемою Італії.
Восени 1922 року фашисти мобілізували сили і влаштували «Похід на Рим», а невдовзі через нерішучість короля, Муссоліні призначили прем’єр-міністром Італії. Він щиро вважав, що сильна особиста влада необхідна для керування масою, бо то – отара овець, доки вона не організована. На думку Муссоліні, фашизм мав перетворити її в слухняний інструмент побудови суспільства загального благоденства, народний соціалізм. Тому маса повинна любити і водночас боятися диктатора. Те, що потім установив і Йосип Сталін в СРСР. Любити і боятись.
Отже, наприкінці 20-х років ХХ століття в Італії встановлюється тоталітарна фашистська диктатура, культ вождя (дуче) і підпорядкована йому політична еліта. Було розгромлено і розпущено всі опозиційні партії і видання, а противників режиму заарештовано, або вигнано з країни. Безцеремонно ліквідовано всіляку опозицію, парламент, інститути самоврядування. При збереженні приватної власності і вільного ринкового господарства, проводилося втручання у всі сфери суспільно-політичного життя. Муссоліні створив таємну політичну поліцію, яка швидко придушувала будь-який спротив диктатурі. Репресивний орган за роки свого правління засудив 4600 антифашистів. Дуче говорив, що свобода слова існувала лише в уяві філософів, а народ, мовляв, просить у нього не свободу, а хліба. Тобто, як у рабовласницькі часи: «Panem et cirsenses!» (Хліба і видовищ!).
Ленін набагато років випередив європейських диктаторів ХХ століття - і Муссоліні, і Гітлера. Останні багато чого перейняли, зокрема «передового досвіду» щодо репресій та знищення своїх опонентів. Тільки їх і досі називають фашистами, а «кремлівського мрійника» - вождем світового пролетаріату, творцем «прогресивного вчення» - ленінізму і вшановують у пам'ятниках.
Марксизм-ленінізм шкідливий не тільки злочинною минувшиною, - зауважує колишній багатолітній політв’язень, екс-народний депутат України багатьох скликань, академік і письменник, Герой України - Левко Лук’яненко, - він шкідливий своєю сутністю. Бо легалізує й виправдовує найнижчі людські інстинкти. Марксизм шляхетність ставить у ніщо та розвиває в людині дикуна і мерзотника. Тому марксизм-ленінізм має бути не тільки засуджений як ідейне впровадження деспотизму й людиноненависництва, але й як духовна отрута, що вбиває в людині цивілізованість і зрощує кровожерну істоту.
Ще Іван Франко, доктор філософії, письменник і поет, аналізуючи Марксові рецепти побудови комуністичного суспільства у праці «Що таке поступ?» на початку ХХ століття дійшов висновку: марксове суспільство буде нечуваним рабством. Він писав: «Перш за все всемогутня держава ляже страшенним тягарем на життя кожної окремої людини.
Власна воля і власна думка кожного чоловіка повинна би щезнути, занидіти, а ну ж бо держава визнає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховання не свобідних людей, а лише корисних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали і жили в такій залежності, під таким наглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою…». Апостол Правди як у воду дивився.
Задовго до І. Франка відомий грецький філософ і енциклопедист Аристотель (384-322р. до н. е.) у праці «Поради тиранам, як утримати владу» наголошував:
- не дозволяти висуватись достойним;
- заборонити громадські обіди (тоді в Греції це було місцем громадського спілкування);
- утримувати шпигунів;
- обіцяти в майбутньому краще життя;
- будувати громадські будівлі;
- тримати народ під постійною загрозою нападу ворога, і він гостро потребуватиме мудрого керівника.
Ці настанови взяли на озброєння і Маркс, і Ленін, і Сталін, і Гітлер. Всі диктатори схожі між собою (не тільки ростом 155-165см.). Але найбільшого суспільного мутанта створили революціонери на чолі з Леніним.
Більшовизм, за визначенням доктора філософських наук, політолога і професора Івана Валька, – це: ленінізм + троцькізм + сталінізм = неоімперіалізм. Це історичне продовження традицій, норм, форм державності епохи татаро-монгольського завойовництва.
У Маркса є висновок, раніше старанно приховуваний від нас: в умовах татаро-монгольського іга, яке «висушувало саму душу народу», відбулася «татаризація Москви». Іван ІІІ узурпував владу хана, а Іван Грозний зі своїми опричниками перевершив найжахливіші звірства завойовників. Але вже не над чужим, а над власним народом.
Усі наступники Грозного – спадкоємці його методів – несли й несуть у генах традиції тієї доби.
Уже пізніше учні Маркса-Енгельса, «вожді світового пролетаріату» замаскують проповідуваний расизм так званим «загостренням класової боротьби в міру дальшої розбудови соціалізму». «У найближчій світовій війні з лиця землі зникнуть не тільки реакційні класи та династії, а й цілі реакційні народи, і це також буде прогресом»; «німці завоювали слов’янські землі в інтересах цивілізації».
Ленін писав: «Именно после свержения буржуазии классовая борьба принимает самые резкие формы».
- Уничтожение классов – дело долгой, трудной и упорной борьбы, которая после свержения власти капитала, после разрушения буржуазного государства, после установления диктатуры пролетариата не исчезает. А только меняет формы, становясь во многих отношениях еще ожесточеннее.
«Вождь і учитель» повчає учнів-партійців, дає їм настанови для дій: «Диктатура пролетариата означает не прекращение классовой борьбы, а продолжение ее в новой форме и новыми орудиями».
Отже, більшовизм – це необмежене законом насильство, нетерпимість до думки і поглядів інших; це прагнення до всесвітнього панування («всемирная революция»), для досягнення якого всі засоби виправдані. Коли К. Маркс вважав найгеніальнішою своєю заслугою те, що «відкрив боротьбу класів», то «геніальність» Леніна полягає в тому, що вселюдську мораль він поділив на класову.
Обґрунтував це у промові до молоді в 1920 році, заявивши, що «наша моральність підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату», а остання в тому, щоб «знищити клас капіталістів». А кого ж до них віднести? За Леніним: «Якщо селянин сидить на окремій ділянці землі і присвоює собі зайвий хліб, то селянин перетворюється уже на експлуататора». «Тут треба, щоб пролетаріат перевиховав, перевчив частину селян…» І ще одна «геніальність» вождя: морально все, що служить побудові комунізму. Це - настанови із «Завдання спілок молоді».
Характерна особливість диктатури проявляється в тому, що вона чинить сьогодні те, що засуджувала вчора, і не робить завтра того, що обіцяла позавчора. Для неї важлива тільки вигода.
Таким чином, якщо порівняти всі диктатури ХХ століття - італійську, німецько-гітлерівську і сталінсько-радянську, їх гасла і способи правління, то можна помітити, що вони майже тотожні. Різниця лише в тому, що перші дві намагалися спрямувати владу для благоденства, задоволення соціальних потреб нації, а сталінська диктатура - задовільнити потреби лише своєї партійної верхівки, і весь час воювала з власним народом.
Втрата співвітчизників у цій неоголошеній війні шляхом голодоморів, репресій, знущань у понад двох сотнях Гулагів не йде в жодне порівняння з фашистськими режимами Німеччини та Італії. Цікавий документ відшукав професор, генерал-майор В. Ф. Некрасов, датований 1 лютого 1954 року, коли М. Хрущов почав готувати викриття культу особи Сталіна. В цьому документі підбито підсумки репресій за 33 роки. З 1921 року всіма судовими і несудовими органами засуджено за «контрреволюційну діяльність» - 3 777 380 чоловік, до вищої міри покарання – 642 980, до ув’язнення і позбавлення волі – 2 369 220, до заслання і висилки – 765 180 чоловік.
Як видно, Ленін випередив, а в багатьох випадках перевершив фашиста Муссоліні. Лідер більшовиків вчинив набагато раніше і більш масштабно: збройний переворот, громадянську («класову») війну, війну з націоналістами, концтабори, червоний терор, репресії, «чрєзвичайкі», «без суда і слєдствія суди-трійки», пограбування держави і народу, штучні голодомори, нищення храмів і вбивство мільйонів громадян у Росії. І при цьому дуже дивно, що більшовиками широко використовувалась, особливо в 1917-1922 рр., як символ «твердого революційного режиму», емблема... «фашіо» «(лікторський пучок)! Так, у 1918 році на обкладинці тексту Конституції РСФСР художник Є. Лансере намалював герб Радянської Росії із перехрестям двох символів фашіо. Ці символи використовували в оформленні парадів, в оздобленні архітектурних споруд, у декоративних металевих конструкціях, у тому числі і в Кремлі. Отже, та ж сама фашистська емблема у Леніна з’явилась раніше, ніж у Муссоліні.
Чи були знайомі між собою ці два теоретики тоталітаризму? Відомо, що вони брали участь в одних і тих же міжнародних соціалістичних зібраннях (наприклад, у Копенгагені), і, без сумніву, Муссоліні, котрий був на 13 років молодшим від Леніна, прислухався до теорій і планів свого старшого соратника.
А в теорії і практиці ленінізму, який хоч і прикривався цупкою рожевою, комуністичною запоною, світ виразно побачив не лише найжорстокіший тоталітаризм, а й одну із форм расизму і расової дискримінації; побачив, що ленінська партія — РСДРП (вона ж РКП(б), ВКП(б)...) —варіант соціал-нацизму і фашизму. Прийшовши до влади, Муссоліні, а пізніше Гїтлер, по суті, нічого нового у теорії тоталітаризму не придумали, бо він уже був розроблений і застосований на практиці в Росії. Наймення цього тоталітаризму — ленінізм. Муссоліні лише підкинув йому новий синонім — фашизм. Отже, ленінізм = фашизм.
Варто лише переглянути листи В. Г. Короленка до голови Раднаркому України К. Г. Чаковського та міністра освіти Радянської Росії А. В. Луначарського. Вони надають неспростовні факти і докази, хоча про це в них і не йдеться прямо, що італійський фашизм і німецький нацизм були викликані до життя фашизмом у формі більшовизму, комуністичної ідеології, а головне – методами її втілення російським фашизмом під назвою більшовизм.
Фашизм і більшовизм – це синоніми, - глибоко переконаний відомий письменник і професор МАУП Василь Яременко. - І якщо хтось сумнівається, то нехай почитає листи В. Короленка до названих адресатів і його публіцистику за 1917-1920 роки. Тоді будь-які сумніви зникнуть.
Ленін і Троцький породили Муссоліні і Гітлера, для рівноваги. 13 листопада, через 10 днів після публікації статті «Тріумф переможців», Короленко записав у щоденнику: «Трагедія Росії іде своєю дорогою. Куди?.. Більшовики перемогли і в Москві, і в Петрограді. Ленін і Троцький ідуть до нав’язування соціалістичного ладу за допомогою штиків і революційних чиновників».
«З ким, або з чим ви воюєте?», - запитував Короленко вождів більшовизму. І стверджував: «Боротися потрібно з умовами ладу, а не з людьми».
Боротьба проти людей – це фашизм. А тут ішла боротьба за знищення цілого народу.
Наприкінці 60-х років ХІХ століття, виступаючи на мітингу в Бабиному Яру, академік Іван Дзюба дуже точно означив сутність фашизму: «… фашизм починається не з Бабиного Яру, і ним не вичерпується. Фашизм починається з поваги до людей, а закінчується знищенням людини, народів, але не обов’язково тільки таким знищенням як у Бабиному Яру». Україна в роки визвольних змагань було суцільним Бабиним Яром, переважно для українців: селян, інтелігенції. Диктатуру пролетаріату здійснювали більшовики, приписавши собі авангардну роль гегемона.
Здавалось би, що природа войовничих «ізмів» давно всім зрозуміла, а відтак обзивання лідерів Всеукраїнського об'єднання «Свобода» «фашистской угрозой», «наступающим фашизмом», «украинской разновидностью фашизма», «русофобами», які на виборах у 2012 році, увійшли до Верховної ради, найвищого законодавчого органу країни, є несерйозним, абсурдним і заслуговують осуду громадськості. Адже заява президії ЦК КПУ «О политических итогах выборов в Тернополе» (2009р.) дуже злагоджено, прямо-таки в унісон перегукується із аналогічними заявами гестапівців щодо українців. Наприклад, рейскомісар, гітлерівський соціаліст Еріх Кох підкреслював, що буде краще нищити українців їх власними руками. Він запевняв, що в Україні не буде великих міст, хіба що лише заводи для переплавлення залізної руди й переробки нафти. Чимало інструкцій подібного змісту він розсилав у формі директив своїм співробітникам. (За матеріалами архіву «Літопис УПА»).
Однією з найвідразливіших характеристик комуністичних режимів є жахливе порушення прав людини. Комуністичні ідеологи попри прогресивні лозунги взагалі людей не вважали людьми. Ленін називав їх «купою гною», «интеллигенцию – гавно», Сталін – «гвинтиками»: «лес рубят – щепки летят». Щоб утримати у руках владу, комуністичні режими йшли значно далі вбивств окремих громадян, як це чинили німецькі нацисти. Вони інтегрували злочин у систему керівництва.
Вірний учень Леніна – Йосип Сталін для своїх майбутніх авантюр підготував базу: ідеологію розбою ввів у ранг державної релігії, а самого Леніна – в язичницького ідола нової релігії.
«Коммунизм как религия, - писав з-за кордону М. Бердяєв, - а он хочет быть религией, есть образование идола коллектива. Идол коллектива столь же отвратителен, как идол государства, нации, расы, класса, с которым он связан… Ложь коммунизма есть ложь всякого тоталитаризма. Тоталитарный коммунизм есть лжерелигия. Именно как лжерелигия коммунизм преследует все религии, преследует как конкурент. Потом отношение к религии изменилось в советской России. Тоталитарный коммунизм, как и тоталитарный фашизм, национал-социализм требует отречения от религиозной и моральной совести, отречения от высшего достоинства личности как свободного духа… Современный тоталитаризм есть обратная сторона кризиса христианства. Тоталитаризм отвечает религиозной потребности и есть эрзац религии. Тоталитарным должно было быть христианство, свободно, не принудительно тоталитарным… Тоталитарным же стало то, что по существу, должно быть частичным, - государство, нация, раса, класс, общественный коллектив, техника. В этом источник современной трагедии».
До чого привів експеримент "вождя" світового пролетаріату, стало відомо лише тепер, коли можна, не боячись, пізнати Правду. Підсумок такого "експерименту" над народом, країною з глибокою аналітичною докладністю підбив І. Курганов. Його стаття «Три цифри» про людські втрати в СРСР з 1917 по 1959 роки витримала декілька видань за кордоном. Вона була опублікована в емігрантському "Новом русском слове" в 60-х роках минулого століття.
Наведені тут дані показують, що в зазначений період кількість втрат становила 110 мільйонів 700 тисяч чоловік, у тому числі: під час війни - 44,0 мільйони чоловік, у мирний час (революції і революційні "перетворення") – 66 мільйонів 700 тисяч чоловік.
Коли б Україна у XX столітті мала можливість нормально розвиватися, то її населення досягло б 80-85 мільйонів чоловік, а українців у межах колишнього СРСР налічувалося б близько 75 мільйонів (за переписом 1989 року це число становило 44,3 мільйона чоловік).
Отже, за приблизними підрахунками, країни з комуністичними режимами зазнали таких втрат:
Радянський Союз – 110 млн. жертв;
Китай – 65 млн. жертв;
Північна Корея – 2 млн. жертв;
Камбоджа – 2 млн. жертв;
В’єтнам – 1 млн. жертв;
Східна Європа – 1 млн. жертв;
Латинська Америка – 150 тис. жертв;
Африка – 1,7 млн. жертв;
Афганістан – 1,5 млн. жертв;
Нині достеменно з’ясовано злочинне обличчя диктатур. Партійні лідери ніколи не приховували своїх поглядів і цілей, таких як «класова боротьба», «перемога революції спочатку в одній окремо взятій країні, а потім…», чим налякали людство світу, «диктатура пролетаріату», знищення політичних опонентів і окремих категорій населення, які не відповідали більшовицькій системі суспільства. Радянський Союз проголосив: «мы наш, мы новый мир построим…». Пізніше нацистська Німеччина також оголосить про створення «нового порядку». Комуністична ідеологія завжди приводила до масового терору, злочинів і широкомасштабних порушень прав людини. Наслідки її співпадають з результатами застосування ідеології фашизму.
Історична довідка. «До революції 1917 року в царській Росії 80 відсотків населення проживало у власних будинках. На кожну сім’ю припадало 1,1 коня, 1,1 корови, 5 овець, 0,5 свині». Такі дані подає Велика Радянська Енциклопедія СРСР 1947 року4. А вже за радянських часів власність статистичної сім’ї складала 5-6 тисяч карбованців, наявність у 15% населення автомобіля, у 9% - будинку, 8% мали кооперативну квартиру, 13% - ощадкнижки з вкладом понад 1000 карбованців. У той час у США сім’я мала 50-60 тисяч доларів своєї власності5.
А ось як жили французи в умовах правління Людовіка ХІУ
У 1694 році заробітки «людей з народу» (робітників, ремісників) складали 30 су на день. Працівники великих мануфактур заробляли понад 1000 су в місяць. Це гроші, які вони отримували «на руки».
Що міг купити француз у ХУІІ столітті на денний заробіток?
буханку хліба – 2 су;
курча – 5 су;
1 кг яловичини – 4 су;
1 л вина – 3 су;
1 кг вершкового масла – 10 су.
Одна пара чоловічого взуття коштувала 60 су, а дитячого – 14 су.
Отже, на щоденну зарплату в ХУІІ столітті робітник у Франції міг придбати 15 хлібин, або 6-7 кг м’яса, або 6 кг вершкового масла. Для купівлі однієї пари чоловічого взуття треба було працювати 2 дні6.
Український робітник у 2008 році отримував 30 грн. в день, а більшість і того не мала. Нині 50-100 гривень.
Отже, рахуйте і порівняйте, які успіхи мають ленінські, сталінські, хрущовські, брежнєвські, горбачовські, кучмівські і азаровські діяння в порівнянні з достатком французьких робітників 315 років тому…
Комуністична теорія в Радянському Союзі обернулася жалюгідним експериментом, кривавою практикою тривалістю понад 70 років. Захопивши владу шляхом антидемократичного розбійницького перевороту під назвою «Велика Жовтнева соціалістична революція», комуністичні ідеологи планомірно і жорстоко торували шлях до «світлого майбутнього», до перемоги «всесвітньої соціалістичної революції». Але це був рух драбиною вниз…
Таємний і вседозволений військовий орден партії більшовиків і КПРС: ВЧК – ОГПУ – НКВД – КГБ з самого початку здійснював репресії і політичні вбивства. Не могли перебороти національних провідників інтелектуально, ідейно, - знищували фізично. Обірвали життя С. Петлюрі, Є. Коновальцю, М. Міхновському, Г. Чупринці, С. Бандері та іншим національним героям. І так було у всі часи більшовицького режиму.
В 20-х роках ВЧК, потім НКВС навіть запровадили квоту по ліквідації «ворогів народу». Кожен район повинен був виявити певну кількість «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівництвом комуністичної партії, а місцеві чиновники повинні були заарештувати, стратити, депортувати цю кількість людей. «План» частіше перевиконували, а деякі запопадливо зверталися «на верх» з проханням збільшити «квоту». Причому, у шифрованих телеграмах кодували: чоловіків – у «биків», а жінок – у «телиць». Список найбрутальніших злочинів комунізму включає в себе і колективні страти людей, і криваві репресії учасників маніфестацій та активістів, вбивство полонених і заручників під час громадянської війни 1918-1920 років. Радянський режим використовував голод як політичну зброю.
Ганебним символом комуністичного режиму стали концентраційні табори. Вперше їх почали зводити в 1918 році, ледве більшовики захопили владу. В 1921 році в СРСР їх налічувалося 107, де перебувало понад 50 тисяч чоловік. А вже через 15 років – 230!
Тут «перевиховували» мільйони невинних з ярликом «ворог народу». Про надзвичайно високу смертність у цих резерваціях свідчить приклад Кронштадтського табору: із 6500 чоловік за рік ув’язнення живими залишилось лише 1500. У 1940 році кількість нещасних у таборах сягнула 2 350 000. Вони перебували в 53 концентраційних комплексах, 425 спеціальних колоніях, 50 колоніях для неповнолітніх і в 90 будинках для новонароджених. Загалом з 1930 по 1953 роки через табори Радянського Союзу пройшло 15-20 млн. людей7! Масові розстріли, тортури, виснажлива рабська праця та інші форми масового фізичного терору тривали аж до смерті Сталіна.
До речі, у нацистській Німеччині перші концтабори появилися лише у 1934 році. Це – Дахау, Бухенвальд та інші. І першими в'язнями тих концтаборів стали не тільки євреї, а гомосексуалісти.
Дослідження про жахливу систему фізичного і морального знищення народів у колишній імперії під назвою «Радянський Союз» шокують. У 1956 році, готуючи виступ на XX з'їзді Компартії СРСР, Микита Хрущов на свій запит одержав від КДБ довідку, що після вбивства Кірова з грудня 1934-го по червень 1941 року в Радянському Союзі репресовано 19 840 000 осіб, з них 7 млн. страчено або загинули в тюрмах.
Кандидат філософських наук В. А. Чаликова методом математичних розрахунків встановила, що з 1937 по 1950 роки, тобто за 14 років у таборах смерті СРСР знищено 12 млн. громадян. Якщо сьогодні історики стверджу-ють, що СРСР був гігантською тюрмою народів, то вони абсолютно не грішать проти істини. Жак Россі, автор «Довідника по Гулагу», наводить такі дані щодо кількості в'язнів:
У царській Росії в 1912 році у місцях позбавлення волі знаходилось 183 тисяч в'язнів;
в СРСР у 1937 році — 16 млн., у 40-х і 50-х роках— 17-22 млн. чоловік.
Проаналізувавши кількість населення Гулагу, можна зробити висновок, що за колючим дротом у країні «торжества соціалізму» перебувало кілька європейських країн, таких, наприклад, як Австрія та Скандинавські держави. За що ж бороли¬ся маси пролетаріату в 1917-му? Адже в жодне порівняння не йдуть 183 тисячі арештантів царської Росії у 1912 році проти 16 млн. 1937-го!
А хто може назвати точну цифру, скіль¬ки загинуло дітей «ворогів народу»; через які страшні муки і поневіряння пройшли діти репресованих українців, німців, прибалтів, народів Кавказу? Їх мучили, над ними знущалися, морили, проводили варварські експерименти. В заарештованих батьків забирали немовлят і малолітніх. Там, де вмирали дорослі, вони не мали жодних шансів вижити. Проте інколи траплялися дива.
Для когось війна закінчилась у 1945 році, але не для катів НКВС. Тисячі латишів, естонців, литовців, по¬ляків, молдаван, українців, циган, корейців, чеченців гинули щорічно у таборах смерті СРСР разом з німецькими військовополоненими і «радянськими» німцями, які пережили війну. Втечі траплялися рідко. Місцеві жителі з великим задоволенням видавали втікачів: в оперчеквідділі платили за кожного пійманого поштучно — стільки-то кілограмів борошна, метрів мануфактури. Якщо охоронники ловили втікачів неподалік табору, розстрілювали на місці і тягнули тіла на волочильнях до вахти. Тут їх, розтерзаних вівчарками, повинні були бачити на розводі усі бригади. Втікачів, які встигали відійти далеко, кидали в тундрі, відрубавши кисті рук — для звіту начальству.
Але такий «доказ» швидко псувався, і через деякий час з ГУЛАГу надійшла нова директива: доставляти в оперчеквідділ відрізані вуха загиблих. На початку війни з арештованими за політику чинили просто: їх вбивали пострілом у потилицю, добивали штиками, живими замуровували у стінах. При наближенні німецьких військ тюрми підривали вибухівкою разом із в'язнями, ка¬мери закидали гранатами. Або вантажили в’язнів у вагони, двері зав'язували, вивозили на околицю міста, обливали бензином і підпалювали. Крики нещасних чули на відстані кількох кілометрів.
Ще один експеримент, який впровадили більшовицькі ідеологи Країни Рад, – це депортація. Загальноприйнятою практикою стало виселення окремих національностей і народів. Маховик депортації шалено розкрутився в роки Другої світової війни. У 1940-41 роках близько 330 тисяч польських громадян, які мешкали на окупованій Червоною Армією території, виселили у східні регіони Радянського Союзу, найбільше - в Казахстан. Восени 1941 року 900 тисяч німців вигнано з Поволжя; в грудні 1943-го – 93 тисячі калмиків; у лютому 1944 р. – 524 тисячі чеченців та інгушів; у 1944 році – 180 тисяч кримських татар. Перелік був би неповним, якщо не згадати латишів, литовців і естонців, греків і болгарів, вірменів та українців, а також месхетинських турків і курдів з кавказького регіону. Протягом 1929-1933 років депортовано на Північний Схід понад 2 млн. заможних селян (куркулів).
Депортації стали справжньою трагедією для населення Західної України. Насильно виселені громадяни підлягали режимові спецпоселення у віддалених місцях з позбавленням будь-яких прав. Архівні матеріали засвідчують, що плани депортацій складалися у Москві і здійснювалися силами репресивних структур. Згідно з наказом №0078/42 «Про ліквідацію саботажу на Україні і про контроль за командирами та червоноармійцями, мобілізованими із звільнених областей України» багато сімей розпрощалися з рідними домівками.
Під цей наказ потрапила і сім’я Ростислава Кушнірука, уродженця с. Княгиньонок (нині Маяки) Луцького району. Як згадує Ростислав Григорович, 80-річний ветеран, Заслужений працівник культури України, засновник і керівник народного самодіяльного хору «Посвіт», 28 жовтня 1944 року родині зачитали вирок: «За особо тяжкие злодеяния и сотрудничество с немецкими оккупантами сроком на 5 лет». З того моменту діти втратили дитинство і спокій. На збір дали дві години з дозволом взяти трохи багажу. Таких нещасних звозили звідусіль із Луцького району в поле за колючий дріт, де гуртували до потяга на відправку. Сім діб їхали до станції Слобідської Кіровської області у товарних вагонах. Роботящим гречкосіям довелося працювати на лісоповалі.
Депортацію часто застосовували для політичних опонентів. З 1920 року їх почали засилати на Соловецькі острови. 1927 року у Соловецькому таборі (СЛОН) утримувалось 13 тисяч ув’язнених 48 національностей.
Якщо царська Росія була «тюрмою народів», то більшовицька перетворилась у досконало спланований, бездоганно організований і активно діючий концтабір геноциду та етноциду. Тому не випадково німецькі есесівці - гестапо приїздили до червоних комісарів як до своїх колег за вивченням досвіду.
Арсенал репресивної комуно-більшовицької машини був широкомасштабним та багатопрофільним: поліцейське стеження, нагнітання політичного психозу, сприяння поширенню анонімок, нічні арешти і зникнення людей без суду і слідства, покарання через штрафи, всілякі обмеження, що часто призводило до бідності, поразка в громадянських правах, публічні приниження і звинувачення, наклепи, наклеювання ярликів «ворог народу». Це перетворювало людей з індивіда в безхребетного хробака.
Час від часу проводилися так звані чистки, розраховані на те, щоб тримати населення в постійному страху. Так, в результаті «чисток» комуно-репресивної машини у 1937-1938 роках близько 690 тис. осіб одержали смертний вирок і були страчені. Мільйони людей заслано в концентраційні табори. З 1 жовтня 1936 року до 1 жовтня 1938-го заарештовано близько 1 565 000 осіб, з них – 668 305 – страчено. Перед Другою світовою війною сотні тисяч звинувачено у зв’язках з «ворогом», шпигунстві і розстріляно. Наприклад, 1937 року заарештовано приблизно 144 тисячі громадян, з них 110 тисяч страчено. Цього ж 1937 року 42 тисячі осіб знищено за звинуваченням у зв’язках з німецькими працівниками, які перебували на території СРСР.
З початком Другої світової війни, згідно з пактом Молотова-Рібентропа, здійснено радянське військове вторгнення у західні області. Прикриваючись «визвольною місією», каральний меч революції в особі регулярних частин Червоної Армії розпочав масовий терор, що супроводжувався арештами, депортацією і ліквідацією мирного населення. Особливо постраждала Польща – 440 тисяч жертв 1939 року (разом із розстріляними під Катинню офіцерами у 1944-45 рр.). В Естонії від рук комуністичного режиму полягало 175 тисяч осіб разом зі знищенням 800 офіцерів, що загалом становило 17,5% всього населення країни. У число країн, які постраждали від червоного терору, входять Литва, Латвія (119 000 осіб), Бессарабія і Північна Буковина.
Отже, читач, мабуть, давно зробив висновок, що саме В. І. Ленін започаткував «червоний терор», «концтабори», «заручників», депортацію, гетто, «продотряды», «заградотряды», «ревтребуналы», «железные дивизии», політичну поліцію – ЧК та інші сатанинські винаходи, які викликали громадянську війну, розруху і голодомор.
Якщо вважати, що соціалізм за проектами Маркса-Леніна – це найсправедливіша за всю історію людства суспільно-політична формація, то навіщо було ленінцям знищувати десятки мільйонів людей, створювати суспільне безправ’я і злидні, втягувати у державне рабство тих, котрі зосталися живими? – запитує київський дослідник Василь Мазорчук.
Збудований за проектом Леніна так званий соціалізм, який згодом черговий наступник М. Горбачов перейменує в «соціалізм з людським обличчям», являв собою створену насильством, без всіляких альтернатив, плюралізму й референдумів «державу закритого типу», державу-концтабір, як казали самі діячі-верховоди – «лагерь социализма», а вірніше концтабір; влада якої, заволодівши усіма засобами виробництва, централізовано грабувала працю рабів-політзеків, напівнайманих, напівпримусових робітників-пролетарів та кріпаків-колгоспників. Перед останніми більшовики поставили лише одне завдання: «беспрекословного повиновения воле советского руководителя, диктатора во время работы».
У визначенні «задач» більшовизму Ленін видавав «шедеври»: «Для учёта производительности и для соблюдения учёта необходимо устроить промышленные суды».
Читаємо далі «ноу-хау» вождя:
«… Что же касается карательных мер за несоблюдение трудовой дисциплины, то они должны быть строже. Необходимо карать вплоть до тюремного заключения (виділ. авт). Увольнение с завода тоже может применяться, но характер его совершенно изменяется. При капиталистическом строе увольнение было нарушением гражданской сделки. Тепер же при нарушении трудовой дисциплины, совершается уже уголовное преступление, и за это должна быть наложена определённая кара».
Вдумайся, читачу, у ці рядки. Якби комуністи повністю стали при владі сьогодні, як у 1918 році, вони б відновили ці настанови свого вождя.
Далі «цікавіше»:
«Вся наша задача партии коммунистов – встать во главе истомленной и устало ищующей выхода массы, повести ее по верному пути, по пути трудовой дисциплины, по пути согласования задач митингования…» .
Оце теоретик! Оце вождь! Цей «геній» закладав фундамент побудови комуністичного «раю»!..
«Надо научиться соединять вместе бурный, бьющий полноводьем, выходящий из всех берегов митинговый демократизм масс с железной дисциплиной во время труда…».
Великий гуманіст В. Короленко застерігав і пророкував у листі до К. Чуковського:
«Говорять, незабаром почне діяти революційний трибунал. Говорять, - постануть розстріли. Остерігайтесь цього засобу… У політичній боротьбі страти взагалі неприпустимі… Жорстокість заливала всю країну, і всі «воюючі» на внутрішніх фронтах були до неї причетні. Ви, більшовики, не менше за інших».
«Люди, які хвалилися тим, що зробили революцію, завжди переконувалися на другий день, що вони не знали, що робили, і що зроблена революція зовсім не схожа на ту, яку вони хотіли зробити». Це те, що Гегель називав іронією історії.
Очевидець подій того часу, поет, націоналіст за переконанням, друг Сергія Єсеніна Олексій Ганін (1893—1925) 18 жовтня 1924 року у роз'ясненнях народу («тезисах») від імені своїх товаришів писав: «Вполне отвечая за свои слова перед судом всех честно мыслящих людей и перед судом истории, мы категорически утверждаем, что в лице ныне господствующей в России РКП мы имеем не столько политическую партию, сколько воинствующую секту изуверов-человеконенавистников, напоминающую если не по форме своих ритуалов, то по сути своей этики и губительной деятельности средневековые секты сатанистов и дьяволопоклонников. За всеми словами о коммунизме, о свободе, о равенстве, братстве народов таятся смерть и разрушения, разрушения и смерть. (...) Вместо законности — дикий произвол ЧК и Ревтрибуналов; вместо охраны труда — труд государственных бесправных рабов, напоминающий времена дохристианских деспотических государств библейского Египта и Вавилона...».
1 листопада 1924 року ордер на арешт Олексія Ганіна особисто підписав Г. Ягода. З поетом заарештували ще 13 осіб. Влада цю групу супротиву ленінсько-троцькістській банді назвала «орденом русских фашистов». (Чи не подібні ярлики клеють і нині свободівцям?) О. Ганіна разом із шістьма товаришами після жахливих катувань 30 березня 1925 року розстріляли, решту відправили на Соловки.
У 1918 році Плеханов сказав, що більшовики своїм експериментом на півстоліття відіб’ють у європейського пролетаріату бажання робити революцію. Він дещо помилився: відбили назавжди!..
- Може, найбільший урок, який залишили людству більшовизм та ленінізм, як його найбільш «реалізована» форма, - робить висновок академік І. Дзюба, - полягає в тому, що ніяка мета не може виправдати злочинних засобів. Навпаки, злочинні засоби роблять злочинними і саму мету та її репрезентантів20.
На багатьох прикладах, взятих із життя та джерельних документів, бачимо, що здійснювали весь цей жахливий, кривавий путч не варяги, не інопланетяни, а свої ж, часто і близькі люди. Як же вдалося більшовицьким ідеологам так швидко виховати плеяду душогубів, стукачів і розстрільників, «радянських гімлерів»?
Наведемо один із методів психологічного «досягнення» комуністичних вождів.
Як відомо, казки, які так полюбляє слухати малеча, закладають у підсвідомість дитини споконвічні моральні засади добра, любові, поваги до оточуючого світу, природи, до друзів і батьків та інші чесноти.
Виявляється, що суворою директивою Наркомату освіти ще в середині 20-х років минулого століття були заборонені… дитячі казки. Цю літературу кваліфікували як шкідливу, антирадянську, буржуазну. Казку вилучали з бібліотек, а педагогів, вихователів за одну лише спробу розказати її дітям виганяли з роботи за політичною статтею. Навіть Антона Макаренка саме за це відсторонили від роботи в Полтавській колонії імені Горького і передали справу до ДПУ (державного політичного управління).
А чим заміняли казки? Розповідями про Павликів Морозових, спогадами про чекістів, як вони виявляли і добивали «контру». Психологи знають, що дитина, позбавлена казки, та ще й при відповідній психологічній обробці, швидко обертається на безжалісного манкурта.
Казку в СРСР, ідеологічно цензуровану, реабілітували лише в середині 30-х років. Але за два десятиліття справа була зроблена. НКВС одержало відповідні кадри «павликів морозових», які готові були за радянську ідею закопати живих, навіть власних батьків, коли накажуть вожді.
Автором цієї канібальської ідеології була завідуюча сектором у Наркоматі освіти і культури СРСР – Надія Костянтинівна Крупська, дружина вождя.
Свої маніакальні теорії Ленін втілював у життя шляхом декретів, наказів і резолюцій.
На засіданні Президії Петроградської Ради з представниками продовольчих організацій 14 (27) січня 1918 року прийнято резолюцію такого змісту:
1) Привлечь всю массу солдат и робочих к образованию нескольких тысяч отрядов.., которые обязаны уделять ежедневно известное число часов (напр., 3-4 часа) на службу по производственному делу.
2) Полки и заводы, которые не будут аккуратно поставлять требуемое число отрядов, лишаются хлебных карточек и подвергаются революционным мерам воздействия и карам.
3) Отряды должны произвести немедленно обыск, во-первых, вокзалов, с осмотром и учетом вагонов с хлебом, во-вторых, путей и узловых станций около Питера; в-третьих, всех складов и частных квартир.
4) Пойманных с поличным и вполне изобличенных спекулянтов отряды расстреливают на месте. Той же кары подвергаются члены отрядов, изобличенные в недобросовестности.
5) Из общей суммы революционных отрядов для крайних мер спасения от голода выделяются наиболее надежные и наилучше вооруженные отряды для отправки во все станции и во все уезды главнейших, доставляющих хлеб, губерний.
Ще один «шедевр» теоретика і натхненника комуністичного експерименту наводимо нижче.
В сувору зиму 1918 року, 12 січня в «Предписании штабу Красной гвардии» В. Ульянов (Ленін) заявляє, що у зв’язку з нависаючим голодом над Пітером їй подається окрема інструкція щодо пошуку спекулянтів та саботажників. І в разі 3) «лживых показаний или неверных сообщений арестовывать управленцев (по соглашению с рабочими комитетами) и предавать их революционному суду.
Председатель Совета Народных Комиссаров. В. Ульянов (Ленин)».
Ще на зорі розгортання громадянської війни він застосовує слово «революционный суд». А далі скине маску революційного демократа.
Послідовники більшовиків створювали спецлабораторії і центри по розробці стовбурових клітин для омолоджування вождів. У м. Вітебську існував таємний Центр по конструюванню титанових протезів - замінників кісток. Ліквідовували ген болю у мозку, і операцію робили без наркозу. Піддослідними ставали смертники, солдати. Верховоди імперії намагалися створити супервоїна, монстра, який нічого не боїться, не ламається і може здійснювати будь-які команди.
Був заснований інститут, де вивчали мозок видатних людей. Зібрана плеяда вчених і політиків, поетів і письменників. Намагалися імплантувати геніальні гени мозку іншим людям. Також був створений банк сперми членів Політбюро, поетів, знаменитостей. В СРСР практикували створення матриці для продукування homo soveticusa.
В кінці ХХ на початку ХХІ століть «вірні ленінці» та їх наступники, перефарбувавшись у національні кольори, продовжують тероризувати співгромадян. Але більш витонченими, цинічними і нахабними способами, не прикладаючи нагана до чола. Користуючись законами демократії, свободи слова і дій, вони обдирають людей до нитки, залишаючи їх із своїми проблемами, а собі набиваючи мішки з доларами і євро та переводячи їх в офшорні зони.
Екс-народний депутат України, заслужений юрист, академік Левко Лук’яненко на кожний елемент факту злочину дав фахову оцінку та обґрунтував юридичне обвинувачення вчинених злодіянь проти свого народу, проти людства. Він вивів в окремі розділи «Злочини проти миру, проти України; військові злочини; злочини проти людства; злочин геноциду української нації – голод 1932-1933рр. в Україні; насильницьке переселення українців; геноцид кубанських українців» тощо. Як професійний юрист, подав у письмовій формі Звинувачення в геноциді. На переконливих фактах довів пограбування Росією України, терор комуністичного режиму проти церкви тощо.
Адже перед ними у вічному боргу кати та ... спадкоємці останніх. Отже, ми переконалися, що більшовики на чолі з Леніним – натхненником і організатором соціалістично-комуністичного сіоністського експерименту, в результаті якого загинуло 100 млн. чоловік, заслуговують у наш час цивілізованого розгляду Міжнародним трибуналом та покаранням. Адже євреї про «голокост».., на всіх перехрестях твердять про мільйони загиблих і вимагають сатисфакцій від Німеччини. На жаль, до цього часу в український парламент проходять партії з комуністичною відрижкою, антинацінальною політикою, тобто ліваки –звичайні соціалісти і комуністи, які задля влади зраджують інтереси України.
На початку ХХ століття тодішні космополіти, «інтернаціоналісти» продали її за утопічну ідею, в якій заблукали, але невдовзі самі були перемелені жорнами «диктатури пролетаріату». А тепер, на початку ХХІ століття неокомуністи знову входять у річку своїх нещасних попередників. Незнання минулого робить людину сліпою щодо її завтрашнього дня. І, навпаки, історична пам’ять дає змогу передбачити майбутнє.
На підставі викладених вище фактів у брошурі «Злочинна суть КПРС-КПУ» надзвичайно професійно і виважено представлено Звинувачення винуватцям трагедії: Комуністичній партії Радянського Союзу (РСДРП, РКП(б), ВКП(б).
Проблема суду над КПРС (КПУ) і конкретними «діячами», руками яких здійснювалися злочини проти людства, над вождем тероризму ХХ століття – В. І. Леніним (Ульяновим) – це проблема розрахунків з минулим та гарантія побудови нового суспільства. Кривавий тоталітарний режим ХХ століття – фашизм – осуджено у світовому масштабі на військовому процесі у Нюрнбергу.
А злочини комуністичного режиму не затавровано й понині. Проте, як свідчать факти, документи, гіркий історичний досвід, комунізм виявися бузувірською, найшкідливішою ідеологією, яка будь-коли існувала; він – першопричина тотального поширення терору, масових порушень прав людини, загибелі багатьох мільйонів людей і ганебного стану багатьох націй. У деяких країнах світу «привид комунізму» й досі бродить, добре прижився, пустив метастази у державні структури. Його бойовий орган – комуністична партія ще й понині панівна й продовжує вести свої народи у «світле майбутнє», тобто – у прірву.
В незалежній Україні комуністичну ідеологію не засуджено, а КПУ навіть посідає місце у Верховній Раді. Вулиці міст носять імена катів українського народу, а на центральних площах бовваніють пам’ятники «вождю» світового пролетаріату – Ульянову-Бланку-Леніну.
Донині КПУ, яка оголосила себе правонаступницею КП(б)У, відкрито використовує комуністичну символіку, на якій кров мільйонів невинно закатованих співгромадян.
Не очистившись від гріхів, не покаявшись, державний корабель не попливе вперед. Подальший розвиток України та інших держав колишнього комуністичного блоку вимагає міжнародного суду над КПРС, як логічного правового завершення нашого визволення від «імперії зла». Погляньмо правді у вічі. Саме комуністичні режими у ХХ столітті знищили 110 мільйонів осіб. В СРСР з 1917 по 1987 роки страчено 62 мільйони громадян: 21 млн. розстріляно, 41 млн. загинули у в’язницях і таборах. У комуністичному Китаї протягом 1949-1987 років страчено 35 мільйонів жителів. У Камбоджі напіврозвинені червоні кхмери мотиками калічили своїх односельців і замордували 2,4 млн. чоловік - ледь не половину населення країни.
Гітлерівський режим у Німеччині погубив 21 млн. чоловік. Комуністиний – 110!
Злочини нацистів і комуністів ОБСЄ визнала ідентичними!
ОБСЄ прирівняла сталінізм до нацизму.
Третього липня 2009 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співпраці в Європі висловила глибоке занепокоєння звеличанням тоталітарних режимів, включно з публічними демонстраціями на вшанування нацистського чи сталіністського минулого. Асамблея ухвалила резолюцію «Возз'єднання роз'єднаної Європи», в якій підтвердила свою однозначну позицію, що відкидає будь-яке тоталітарне правління, незалежно від ідеологічного підґрунтя. Держави й уряди країн-учасниць мали б позбутися спроб прикрашати тоталітарне правління чи повертатися до нього, чинячи спротив повній демократизації, - мовиться в даному документі.
Резолюція закликає держави-учасниці ОБСЄ й далі досліджувати тоталітарну спадщину й домагатися, щоб світова громадськість не забувала про неї, особливо ж учити молодь, розповідати їй про недавнє трагічне минуле та історію загалом.
Країни ОБСЄ закликано також відкрити свої історичні й політичні архіви.
Асамблея занепокоєна можливістю поширення і зміцнення різноманітних екстремістських угруповань, зокрема неонацистів чи скінхедів, і закликає боротися з ксенофобією й агресивним націоналізмом, сіонізмом.
Ця резолюція, разом із низкою інших, міститься у Вільнюській декларації, яку ухвалила Парламентська асамблея ОБСЄ на 18-й сесії в столиці Литви.
Піднімемо голоси протесту проти подібної несправедливості й привселюдно заявимо про вчинене історичне страхіття!
Тому необхідно:
- ліквідувати пам’ятники та назви міст і вулиць організаторів та виконавців злочинів проти людства, проти українців;
- заборонити діяльність всіх комуністичних (лівих) партій та організацій, які оголошують у своїх статутах правонаступництво більшовицько-ленінських людиноненависницьких ідей.
І це - не забаганки патріотів України чи радикальних істориків.
Слід нагадати, що українці ніколи не були космополітами і расистами. Навіть на Запорізькій Січі існували курені, які складалися переважно з євреїв. А в армії УПА були також цілі сотні єврейської національності. Та, взагалі, скільки українців зачислено у Праведників, які ризикуючи своїм і життям рідних, рятували життя євреям.
Отже, слід давно уже розкласти по полицях «мухи – окремо, котлети окремо» і не перевертати історію з ніг на голову, підміняти гасла і навішувати ярлики. Це ми уже проходили. Спершу страждали жертви наклепів, а потім і самі наклепники та стукачі. І не варто боятися слова «націоналіст» . В перекладі з французького (nationalisme) воно перекладається як «патріот», тобто, патріот в дії. Це ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якого є теза про цінність нації, як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної свідомості для практичного захисту умов життя нації, її тери- торії проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національні почуття яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси.
В кожній державі еліта майже вся є націоналістами. Французький генерал Де-голь, герой і президент Франції любив повторювати, що він – націоналіст. Про це саме заявляв і Володимир Путін. Тобто, керманичі нації підкреслюють про те, що вони патріоти своєї нації. І в цьому нічого не має страшного, вульгарного, образливого, тим більше фашиствуючого. Кожна тварина є «націоналістом», бо прискіпливо дбає за збереження свого виду…
Всі ми живемо в одному човні, в одній державі і на своїй благодатній землі. Тож робімо її кращою уже тепер! І не тільки для СВОЇХ, а й для свого народу.
Використана література
Валько І. Живий вірус «б…» - «Літературна Україна», 27.02.1922.
Маркс К., Енгельс Ф. Соч. Т.6. – С. 187, 287
Ленин В. И. Т. 38. – С. 351. Там же. – С. 386-387.
Ленин В. И. Т. 44. – С. 10
Ленін В. І. – Завдання Спілок молоді.
Мазорчук В. – КПУ – спадкоємниця фашизму Леніна. – «Персонал-плюс», - 8-14.04.2008. – С. 4.
Жупанський О. Дуче – основоположник фашизму. – «Персонал плюс», 1-7.12.2008. – С. 4.
Бердяев Н. Самосознание. – М., 1990. – С.227.
«Народна газета», №9, 1992.
Жупанський О. Партія-держава. – «Персонал плюс», 22-28.09.2006. – С. 12.
Велика Радянська Енциклопедія. – 1947. – С. 916.
«Радянська Волинь», 12.10.1990.
Довідник. Всі монархи світу. – М., 1996.
Гергель В. Я народився в концтаборі…- «Українська газета плюс», № 31, 12-18.09.2008р.
Маркова О. Ростислав Кушнірук – син свого народу. – «Слава праці», №33, 06.05.2010р.
Мазорчук В. Науково-кадрова політика Леніна. – «Персонал плюс», 25-31.03.2009. – С.6.
Ленин В. И. Т.36. – С. 145.
В. Яременко. Епістолярна історія за більшовизму без купюр і демагогії // «Інформаційний бюлетень», № 43, 2.12.2010. – С. 7.
Маркс К., Энгельс. Сочинения. Т. 36. – С. 263.
Дзюба І. Пастка. 30 років зі Сталіним, 50 років без Сталіна. – К., 2003.- С. 141.
Дитинство без казок. – «Персонал плюс», 2-8.12.2009р.
Ленин В. И. ПСС. Т. 35. – Сю. 312.
В пошуках істини. ТК СТБ. 09.11.2010. 20.00
Олександр Середюк,
доктор філософії, письменник
(0503788524)
На них не тільки запрошують, а й привозять з околиць ветеранів і студентську молодь, бюджетників і пенсіонерів. Антифашистська істерія вийшла уже за межі України. Сюди поспішають з Ізраїлю та США привезти виставку та провести презентації книги про «Голокост в Україні»…
Давайте заглянемо в історію, не так уже й далеку, адже вона є вчителька життя, у минуле століття, щоб зрозуміти: що таке фашизм і хто воює нині проти націонал-демократів.
* * *
Я не «Нестор-літописець», який оприлюднює факти й події. Моє завдання, як історика, полягає в тому, щоб виявити: «Хто є хто» в нашій історії, щоб Правда карала катів. Бо Правда – не стільки мудрість, скільки Мужність.
- Правди не люблять, бо вона вимагає не лише праці в поті чола, а й справедливості, - нагадує Олесь Воля у книзі «Афоризми і думки». . Звернемося до джерел історії і поглянемо, звідки походить слово «фашизм», і як воно закріпилося не тільки в побуті, а й у антилюдськім понятті.
Нинішні ліберали та комуністи люблять лякати обивателів фашизмом (з атрибутом - свастика), диктатурою, антинародним режимом. А лідерів націонал-патріотичних організацій обзивають нашистами, фашистами тощо. Диву даєшся від такої нісенітниці та невігластва.
Наша країна не має ні фашистів, ні расистів. Вона - найбільш письменна та читабельна. У нас найвищий відсоток вступу випускників шкіл у ВУЗи. І вішати своїм співвітчизникам, які люблять свою мову, свою землю, свою історію таку «локшину на вуха» у ХХІ столітті не те, що безглуздо, а навіть злочинно і цинічно. Тож перейдемо до історичних фактів.
Фашизм зародився в Італії. В березні 1919 року соціаліст Беніто Муссоліні (1883-1945) створив «бойовий союз» («фашіо ді комбаті менто»), в який увійшли, переважно, колишні фронтовики Першої світової війни. Фашизм у перекладі означає партія влади і єдності. Емблемою партії став «лікторський пучок» - акуратно перев’язаних стрічкою однакової довжини вербових різок разом із втиснутою в них секірою. Такі пучки (лат. – «пучок» - fascies), починаючи з УІ ст. до н.е. носили ліктори (тілохранителі) диктаторів Стародавнього Риму. З приходом фашіо до влади, лікторський пучок став головною, державною емблемою Італії.
Восени 1922 року фашисти мобілізували сили і влаштували «Похід на Рим», а невдовзі через нерішучість короля, Муссоліні призначили прем’єр-міністром Італії. Він щиро вважав, що сильна особиста влада необхідна для керування масою, бо то – отара овець, доки вона не організована. На думку Муссоліні, фашизм мав перетворити її в слухняний інструмент побудови суспільства загального благоденства, народний соціалізм. Тому маса повинна любити і водночас боятися диктатора. Те, що потім установив і Йосип Сталін в СРСР. Любити і боятись.
Отже, наприкінці 20-х років ХХ століття в Італії встановлюється тоталітарна фашистська диктатура, культ вождя (дуче) і підпорядкована йому політична еліта. Було розгромлено і розпущено всі опозиційні партії і видання, а противників режиму заарештовано, або вигнано з країни. Безцеремонно ліквідовано всіляку опозицію, парламент, інститути самоврядування. При збереженні приватної власності і вільного ринкового господарства, проводилося втручання у всі сфери суспільно-політичного життя. Муссоліні створив таємну політичну поліцію, яка швидко придушувала будь-який спротив диктатурі. Репресивний орган за роки свого правління засудив 4600 антифашистів. Дуче говорив, що свобода слова існувала лише в уяві філософів, а народ, мовляв, просить у нього не свободу, а хліба. Тобто, як у рабовласницькі часи: «Panem et cirsenses!» (Хліба і видовищ!).
Ленін набагато років випередив європейських диктаторів ХХ століття - і Муссоліні, і Гітлера. Останні багато чого перейняли, зокрема «передового досвіду» щодо репресій та знищення своїх опонентів. Тільки їх і досі називають фашистами, а «кремлівського мрійника» - вождем світового пролетаріату, творцем «прогресивного вчення» - ленінізму і вшановують у пам'ятниках.
Марксизм-ленінізм шкідливий не тільки злочинною минувшиною, - зауважує колишній багатолітній політв’язень, екс-народний депутат України багатьох скликань, академік і письменник, Герой України - Левко Лук’яненко, - він шкідливий своєю сутністю. Бо легалізує й виправдовує найнижчі людські інстинкти. Марксизм шляхетність ставить у ніщо та розвиває в людині дикуна і мерзотника. Тому марксизм-ленінізм має бути не тільки засуджений як ідейне впровадження деспотизму й людиноненависництва, але й як духовна отрута, що вбиває в людині цивілізованість і зрощує кровожерну істоту.
Ще Іван Франко, доктор філософії, письменник і поет, аналізуючи Марксові рецепти побудови комуністичного суспільства у праці «Що таке поступ?» на початку ХХ століття дійшов висновку: марксове суспільство буде нечуваним рабством. Він писав: «Перш за все всемогутня держава ляже страшенним тягарем на життя кожної окремої людини.
Власна воля і власна думка кожного чоловіка повинна би щезнути, занидіти, а ну ж бо держава визнає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховання не свобідних людей, а лише корисних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали і жили в такій залежності, під таким наглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою…». Апостол Правди як у воду дивився.
Задовго до І. Франка відомий грецький філософ і енциклопедист Аристотель (384-322р. до н. е.) у праці «Поради тиранам, як утримати владу» наголошував:
- не дозволяти висуватись достойним;
- заборонити громадські обіди (тоді в Греції це було місцем громадського спілкування);
- утримувати шпигунів;
- обіцяти в майбутньому краще життя;
- будувати громадські будівлі;
- тримати народ під постійною загрозою нападу ворога, і він гостро потребуватиме мудрого керівника.
Ці настанови взяли на озброєння і Маркс, і Ленін, і Сталін, і Гітлер. Всі диктатори схожі між собою (не тільки ростом 155-165см.). Але найбільшого суспільного мутанта створили революціонери на чолі з Леніним.
Більшовизм, за визначенням доктора філософських наук, політолога і професора Івана Валька, – це: ленінізм + троцькізм + сталінізм = неоімперіалізм. Це історичне продовження традицій, норм, форм державності епохи татаро-монгольського завойовництва.
У Маркса є висновок, раніше старанно приховуваний від нас: в умовах татаро-монгольського іга, яке «висушувало саму душу народу», відбулася «татаризація Москви». Іван ІІІ узурпував владу хана, а Іван Грозний зі своїми опричниками перевершив найжахливіші звірства завойовників. Але вже не над чужим, а над власним народом.
Усі наступники Грозного – спадкоємці його методів – несли й несуть у генах традиції тієї доби.
Уже пізніше учні Маркса-Енгельса, «вожді світового пролетаріату» замаскують проповідуваний расизм так званим «загостренням класової боротьби в міру дальшої розбудови соціалізму». «У найближчій світовій війні з лиця землі зникнуть не тільки реакційні класи та династії, а й цілі реакційні народи, і це також буде прогресом»; «німці завоювали слов’янські землі в інтересах цивілізації».
Ленін писав: «Именно после свержения буржуазии классовая борьба принимает самые резкие формы».
- Уничтожение классов – дело долгой, трудной и упорной борьбы, которая после свержения власти капитала, после разрушения буржуазного государства, после установления диктатуры пролетариата не исчезает. А только меняет формы, становясь во многих отношениях еще ожесточеннее.
«Вождь і учитель» повчає учнів-партійців, дає їм настанови для дій: «Диктатура пролетариата означает не прекращение классовой борьбы, а продолжение ее в новой форме и новыми орудиями».
Отже, більшовизм – це необмежене законом насильство, нетерпимість до думки і поглядів інших; це прагнення до всесвітнього панування («всемирная революция»), для досягнення якого всі засоби виправдані. Коли К. Маркс вважав найгеніальнішою своєю заслугою те, що «відкрив боротьбу класів», то «геніальність» Леніна полягає в тому, що вселюдську мораль він поділив на класову.
Обґрунтував це у промові до молоді в 1920 році, заявивши, що «наша моральність підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату», а остання в тому, щоб «знищити клас капіталістів». А кого ж до них віднести? За Леніним: «Якщо селянин сидить на окремій ділянці землі і присвоює собі зайвий хліб, то селянин перетворюється уже на експлуататора». «Тут треба, щоб пролетаріат перевиховав, перевчив частину селян…» І ще одна «геніальність» вождя: морально все, що служить побудові комунізму. Це - настанови із «Завдання спілок молоді».
Характерна особливість диктатури проявляється в тому, що вона чинить сьогодні те, що засуджувала вчора, і не робить завтра того, що обіцяла позавчора. Для неї важлива тільки вигода.
Таким чином, якщо порівняти всі диктатури ХХ століття - італійську, німецько-гітлерівську і сталінсько-радянську, їх гасла і способи правління, то можна помітити, що вони майже тотожні. Різниця лише в тому, що перші дві намагалися спрямувати владу для благоденства, задоволення соціальних потреб нації, а сталінська диктатура - задовільнити потреби лише своєї партійної верхівки, і весь час воювала з власним народом.
Втрата співвітчизників у цій неоголошеній війні шляхом голодоморів, репресій, знущань у понад двох сотнях Гулагів не йде в жодне порівняння з фашистськими режимами Німеччини та Італії. Цікавий документ відшукав професор, генерал-майор В. Ф. Некрасов, датований 1 лютого 1954 року, коли М. Хрущов почав готувати викриття культу особи Сталіна. В цьому документі підбито підсумки репресій за 33 роки. З 1921 року всіма судовими і несудовими органами засуджено за «контрреволюційну діяльність» - 3 777 380 чоловік, до вищої міри покарання – 642 980, до ув’язнення і позбавлення волі – 2 369 220, до заслання і висилки – 765 180 чоловік.
Як видно, Ленін випередив, а в багатьох випадках перевершив фашиста Муссоліні. Лідер більшовиків вчинив набагато раніше і більш масштабно: збройний переворот, громадянську («класову») війну, війну з націоналістами, концтабори, червоний терор, репресії, «чрєзвичайкі», «без суда і слєдствія суди-трійки», пограбування держави і народу, штучні голодомори, нищення храмів і вбивство мільйонів громадян у Росії. І при цьому дуже дивно, що більшовиками широко використовувалась, особливо в 1917-1922 рр., як символ «твердого революційного режиму», емблема... «фашіо» «(лікторський пучок)! Так, у 1918 році на обкладинці тексту Конституції РСФСР художник Є. Лансере намалював герб Радянської Росії із перехрестям двох символів фашіо. Ці символи використовували в оформленні парадів, в оздобленні архітектурних споруд, у декоративних металевих конструкціях, у тому числі і в Кремлі. Отже, та ж сама фашистська емблема у Леніна з’явилась раніше, ніж у Муссоліні.
Чи були знайомі між собою ці два теоретики тоталітаризму? Відомо, що вони брали участь в одних і тих же міжнародних соціалістичних зібраннях (наприклад, у Копенгагені), і, без сумніву, Муссоліні, котрий був на 13 років молодшим від Леніна, прислухався до теорій і планів свого старшого соратника.
А в теорії і практиці ленінізму, який хоч і прикривався цупкою рожевою, комуністичною запоною, світ виразно побачив не лише найжорстокіший тоталітаризм, а й одну із форм расизму і расової дискримінації; побачив, що ленінська партія — РСДРП (вона ж РКП(б), ВКП(б)...) —варіант соціал-нацизму і фашизму. Прийшовши до влади, Муссоліні, а пізніше Гїтлер, по суті, нічого нового у теорії тоталітаризму не придумали, бо він уже був розроблений і застосований на практиці в Росії. Наймення цього тоталітаризму — ленінізм. Муссоліні лише підкинув йому новий синонім — фашизм. Отже, ленінізм = фашизм.
Варто лише переглянути листи В. Г. Короленка до голови Раднаркому України К. Г. Чаковського та міністра освіти Радянської Росії А. В. Луначарського. Вони надають неспростовні факти і докази, хоча про це в них і не йдеться прямо, що італійський фашизм і німецький нацизм були викликані до життя фашизмом у формі більшовизму, комуністичної ідеології, а головне – методами її втілення російським фашизмом під назвою більшовизм.
Фашизм і більшовизм – це синоніми, - глибоко переконаний відомий письменник і професор МАУП Василь Яременко. - І якщо хтось сумнівається, то нехай почитає листи В. Короленка до названих адресатів і його публіцистику за 1917-1920 роки. Тоді будь-які сумніви зникнуть.
Ленін і Троцький породили Муссоліні і Гітлера, для рівноваги. 13 листопада, через 10 днів після публікації статті «Тріумф переможців», Короленко записав у щоденнику: «Трагедія Росії іде своєю дорогою. Куди?.. Більшовики перемогли і в Москві, і в Петрограді. Ленін і Троцький ідуть до нав’язування соціалістичного ладу за допомогою штиків і революційних чиновників».
«З ким, або з чим ви воюєте?», - запитував Короленко вождів більшовизму. І стверджував: «Боротися потрібно з умовами ладу, а не з людьми».
Боротьба проти людей – це фашизм. А тут ішла боротьба за знищення цілого народу.
Наприкінці 60-х років ХІХ століття, виступаючи на мітингу в Бабиному Яру, академік Іван Дзюба дуже точно означив сутність фашизму: «… фашизм починається не з Бабиного Яру, і ним не вичерпується. Фашизм починається з поваги до людей, а закінчується знищенням людини, народів, але не обов’язково тільки таким знищенням як у Бабиному Яру». Україна в роки визвольних змагань було суцільним Бабиним Яром, переважно для українців: селян, інтелігенції. Диктатуру пролетаріату здійснювали більшовики, приписавши собі авангардну роль гегемона.
Здавалось би, що природа войовничих «ізмів» давно всім зрозуміла, а відтак обзивання лідерів Всеукраїнського об'єднання «Свобода» «фашистской угрозой», «наступающим фашизмом», «украинской разновидностью фашизма», «русофобами», які на виборах у 2012 році, увійшли до Верховної ради, найвищого законодавчого органу країни, є несерйозним, абсурдним і заслуговують осуду громадськості. Адже заява президії ЦК КПУ «О политических итогах выборов в Тернополе» (2009р.) дуже злагоджено, прямо-таки в унісон перегукується із аналогічними заявами гестапівців щодо українців. Наприклад, рейскомісар, гітлерівський соціаліст Еріх Кох підкреслював, що буде краще нищити українців їх власними руками. Він запевняв, що в Україні не буде великих міст, хіба що лише заводи для переплавлення залізної руди й переробки нафти. Чимало інструкцій подібного змісту він розсилав у формі директив своїм співробітникам. (За матеріалами архіву «Літопис УПА»).
Однією з найвідразливіших характеристик комуністичних режимів є жахливе порушення прав людини. Комуністичні ідеологи попри прогресивні лозунги взагалі людей не вважали людьми. Ленін називав їх «купою гною», «интеллигенцию – гавно», Сталін – «гвинтиками»: «лес рубят – щепки летят». Щоб утримати у руках владу, комуністичні режими йшли значно далі вбивств окремих громадян, як це чинили німецькі нацисти. Вони інтегрували злочин у систему керівництва.
Вірний учень Леніна – Йосип Сталін для своїх майбутніх авантюр підготував базу: ідеологію розбою ввів у ранг державної релігії, а самого Леніна – в язичницького ідола нової релігії.
«Коммунизм как религия, - писав з-за кордону М. Бердяєв, - а он хочет быть религией, есть образование идола коллектива. Идол коллектива столь же отвратителен, как идол государства, нации, расы, класса, с которым он связан… Ложь коммунизма есть ложь всякого тоталитаризма. Тоталитарный коммунизм есть лжерелигия. Именно как лжерелигия коммунизм преследует все религии, преследует как конкурент. Потом отношение к религии изменилось в советской России. Тоталитарный коммунизм, как и тоталитарный фашизм, национал-социализм требует отречения от религиозной и моральной совести, отречения от высшего достоинства личности как свободного духа… Современный тоталитаризм есть обратная сторона кризиса христианства. Тоталитаризм отвечает религиозной потребности и есть эрзац религии. Тоталитарным должно было быть христианство, свободно, не принудительно тоталитарным… Тоталитарным же стало то, что по существу, должно быть частичным, - государство, нация, раса, класс, общественный коллектив, техника. В этом источник современной трагедии».
До чого привів експеримент "вождя" світового пролетаріату, стало відомо лише тепер, коли можна, не боячись, пізнати Правду. Підсумок такого "експерименту" над народом, країною з глибокою аналітичною докладністю підбив І. Курганов. Його стаття «Три цифри» про людські втрати в СРСР з 1917 по 1959 роки витримала декілька видань за кордоном. Вона була опублікована в емігрантському "Новом русском слове" в 60-х роках минулого століття.
Наведені тут дані показують, що в зазначений період кількість втрат становила 110 мільйонів 700 тисяч чоловік, у тому числі: під час війни - 44,0 мільйони чоловік, у мирний час (революції і революційні "перетворення") – 66 мільйонів 700 тисяч чоловік.
Коли б Україна у XX столітті мала можливість нормально розвиватися, то її населення досягло б 80-85 мільйонів чоловік, а українців у межах колишнього СРСР налічувалося б близько 75 мільйонів (за переписом 1989 року це число становило 44,3 мільйона чоловік).
Отже, за приблизними підрахунками, країни з комуністичними режимами зазнали таких втрат:
Радянський Союз – 110 млн. жертв;
Китай – 65 млн. жертв;
Північна Корея – 2 млн. жертв;
Камбоджа – 2 млн. жертв;
В’єтнам – 1 млн. жертв;
Східна Європа – 1 млн. жертв;
Латинська Америка – 150 тис. жертв;
Африка – 1,7 млн. жертв;
Афганістан – 1,5 млн. жертв;
Нині достеменно з’ясовано злочинне обличчя диктатур. Партійні лідери ніколи не приховували своїх поглядів і цілей, таких як «класова боротьба», «перемога революції спочатку в одній окремо взятій країні, а потім…», чим налякали людство світу, «диктатура пролетаріату», знищення політичних опонентів і окремих категорій населення, які не відповідали більшовицькій системі суспільства. Радянський Союз проголосив: «мы наш, мы новый мир построим…». Пізніше нацистська Німеччина також оголосить про створення «нового порядку». Комуністична ідеологія завжди приводила до масового терору, злочинів і широкомасштабних порушень прав людини. Наслідки її співпадають з результатами застосування ідеології фашизму.
Історична довідка. «До революції 1917 року в царській Росії 80 відсотків населення проживало у власних будинках. На кожну сім’ю припадало 1,1 коня, 1,1 корови, 5 овець, 0,5 свині». Такі дані подає Велика Радянська Енциклопедія СРСР 1947 року4. А вже за радянських часів власність статистичної сім’ї складала 5-6 тисяч карбованців, наявність у 15% населення автомобіля, у 9% - будинку, 8% мали кооперативну квартиру, 13% - ощадкнижки з вкладом понад 1000 карбованців. У той час у США сім’я мала 50-60 тисяч доларів своєї власності5.
А ось як жили французи в умовах правління Людовіка ХІУ
У 1694 році заробітки «людей з народу» (робітників, ремісників) складали 30 су на день. Працівники великих мануфактур заробляли понад 1000 су в місяць. Це гроші, які вони отримували «на руки».
Що міг купити француз у ХУІІ столітті на денний заробіток?
буханку хліба – 2 су;
курча – 5 су;
1 кг яловичини – 4 су;
1 л вина – 3 су;
1 кг вершкового масла – 10 су.
Одна пара чоловічого взуття коштувала 60 су, а дитячого – 14 су.
Отже, на щоденну зарплату в ХУІІ столітті робітник у Франції міг придбати 15 хлібин, або 6-7 кг м’яса, або 6 кг вершкового масла. Для купівлі однієї пари чоловічого взуття треба було працювати 2 дні6.
Український робітник у 2008 році отримував 30 грн. в день, а більшість і того не мала. Нині 50-100 гривень.
Отже, рахуйте і порівняйте, які успіхи мають ленінські, сталінські, хрущовські, брежнєвські, горбачовські, кучмівські і азаровські діяння в порівнянні з достатком французьких робітників 315 років тому…
Комуністична теорія в Радянському Союзі обернулася жалюгідним експериментом, кривавою практикою тривалістю понад 70 років. Захопивши владу шляхом антидемократичного розбійницького перевороту під назвою «Велика Жовтнева соціалістична революція», комуністичні ідеологи планомірно і жорстоко торували шлях до «світлого майбутнього», до перемоги «всесвітньої соціалістичної революції». Але це був рух драбиною вниз…
Таємний і вседозволений військовий орден партії більшовиків і КПРС: ВЧК – ОГПУ – НКВД – КГБ з самого початку здійснював репресії і політичні вбивства. Не могли перебороти національних провідників інтелектуально, ідейно, - знищували фізично. Обірвали життя С. Петлюрі, Є. Коновальцю, М. Міхновському, Г. Чупринці, С. Бандері та іншим національним героям. І так було у всі часи більшовицького режиму.
В 20-х роках ВЧК, потім НКВС навіть запровадили квоту по ліквідації «ворогів народу». Кожен район повинен був виявити певну кількість «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівництвом комуністичної партії, а місцеві чиновники повинні були заарештувати, стратити, депортувати цю кількість людей. «План» частіше перевиконували, а деякі запопадливо зверталися «на верх» з проханням збільшити «квоту». Причому, у шифрованих телеграмах кодували: чоловіків – у «биків», а жінок – у «телиць». Список найбрутальніших злочинів комунізму включає в себе і колективні страти людей, і криваві репресії учасників маніфестацій та активістів, вбивство полонених і заручників під час громадянської війни 1918-1920 років. Радянський режим використовував голод як політичну зброю.
Ганебним символом комуністичного режиму стали концентраційні табори. Вперше їх почали зводити в 1918 році, ледве більшовики захопили владу. В 1921 році в СРСР їх налічувалося 107, де перебувало понад 50 тисяч чоловік. А вже через 15 років – 230!
Тут «перевиховували» мільйони невинних з ярликом «ворог народу». Про надзвичайно високу смертність у цих резерваціях свідчить приклад Кронштадтського табору: із 6500 чоловік за рік ув’язнення живими залишилось лише 1500. У 1940 році кількість нещасних у таборах сягнула 2 350 000. Вони перебували в 53 концентраційних комплексах, 425 спеціальних колоніях, 50 колоніях для неповнолітніх і в 90 будинках для новонароджених. Загалом з 1930 по 1953 роки через табори Радянського Союзу пройшло 15-20 млн. людей7! Масові розстріли, тортури, виснажлива рабська праця та інші форми масового фізичного терору тривали аж до смерті Сталіна.
До речі, у нацистській Німеччині перші концтабори появилися лише у 1934 році. Це – Дахау, Бухенвальд та інші. І першими в'язнями тих концтаборів стали не тільки євреї, а гомосексуалісти.
Дослідження про жахливу систему фізичного і морального знищення народів у колишній імперії під назвою «Радянський Союз» шокують. У 1956 році, готуючи виступ на XX з'їзді Компартії СРСР, Микита Хрущов на свій запит одержав від КДБ довідку, що після вбивства Кірова з грудня 1934-го по червень 1941 року в Радянському Союзі репресовано 19 840 000 осіб, з них 7 млн. страчено або загинули в тюрмах.
Кандидат філософських наук В. А. Чаликова методом математичних розрахунків встановила, що з 1937 по 1950 роки, тобто за 14 років у таборах смерті СРСР знищено 12 млн. громадян. Якщо сьогодні історики стверджу-ють, що СРСР був гігантською тюрмою народів, то вони абсолютно не грішать проти істини. Жак Россі, автор «Довідника по Гулагу», наводить такі дані щодо кількості в'язнів:
У царській Росії в 1912 році у місцях позбавлення волі знаходилось 183 тисяч в'язнів;
в СРСР у 1937 році — 16 млн., у 40-х і 50-х роках— 17-22 млн. чоловік.
Проаналізувавши кількість населення Гулагу, можна зробити висновок, що за колючим дротом у країні «торжества соціалізму» перебувало кілька європейських країн, таких, наприклад, як Австрія та Скандинавські держави. За що ж бороли¬ся маси пролетаріату в 1917-му? Адже в жодне порівняння не йдуть 183 тисячі арештантів царської Росії у 1912 році проти 16 млн. 1937-го!
А хто може назвати точну цифру, скіль¬ки загинуло дітей «ворогів народу»; через які страшні муки і поневіряння пройшли діти репресованих українців, німців, прибалтів, народів Кавказу? Їх мучили, над ними знущалися, морили, проводили варварські експерименти. В заарештованих батьків забирали немовлят і малолітніх. Там, де вмирали дорослі, вони не мали жодних шансів вижити. Проте інколи траплялися дива.
Для когось війна закінчилась у 1945 році, але не для катів НКВС. Тисячі латишів, естонців, литовців, по¬ляків, молдаван, українців, циган, корейців, чеченців гинули щорічно у таборах смерті СРСР разом з німецькими військовополоненими і «радянськими» німцями, які пережили війну. Втечі траплялися рідко. Місцеві жителі з великим задоволенням видавали втікачів: в оперчеквідділі платили за кожного пійманого поштучно — стільки-то кілограмів борошна, метрів мануфактури. Якщо охоронники ловили втікачів неподалік табору, розстрілювали на місці і тягнули тіла на волочильнях до вахти. Тут їх, розтерзаних вівчарками, повинні були бачити на розводі усі бригади. Втікачів, які встигали відійти далеко, кидали в тундрі, відрубавши кисті рук — для звіту начальству.
Але такий «доказ» швидко псувався, і через деякий час з ГУЛАГу надійшла нова директива: доставляти в оперчеквідділ відрізані вуха загиблих. На початку війни з арештованими за політику чинили просто: їх вбивали пострілом у потилицю, добивали штиками, живими замуровували у стінах. При наближенні німецьких військ тюрми підривали вибухівкою разом із в'язнями, ка¬мери закидали гранатами. Або вантажили в’язнів у вагони, двері зав'язували, вивозили на околицю міста, обливали бензином і підпалювали. Крики нещасних чули на відстані кількох кілометрів.
Ще один експеримент, який впровадили більшовицькі ідеологи Країни Рад, – це депортація. Загальноприйнятою практикою стало виселення окремих національностей і народів. Маховик депортації шалено розкрутився в роки Другої світової війни. У 1940-41 роках близько 330 тисяч польських громадян, які мешкали на окупованій Червоною Армією території, виселили у східні регіони Радянського Союзу, найбільше - в Казахстан. Восени 1941 року 900 тисяч німців вигнано з Поволжя; в грудні 1943-го – 93 тисячі калмиків; у лютому 1944 р. – 524 тисячі чеченців та інгушів; у 1944 році – 180 тисяч кримських татар. Перелік був би неповним, якщо не згадати латишів, литовців і естонців, греків і болгарів, вірменів та українців, а також месхетинських турків і курдів з кавказького регіону. Протягом 1929-1933 років депортовано на Північний Схід понад 2 млн. заможних селян (куркулів).
Депортації стали справжньою трагедією для населення Західної України. Насильно виселені громадяни підлягали режимові спецпоселення у віддалених місцях з позбавленням будь-яких прав. Архівні матеріали засвідчують, що плани депортацій складалися у Москві і здійснювалися силами репресивних структур. Згідно з наказом №0078/42 «Про ліквідацію саботажу на Україні і про контроль за командирами та червоноармійцями, мобілізованими із звільнених областей України» багато сімей розпрощалися з рідними домівками.
Під цей наказ потрапила і сім’я Ростислава Кушнірука, уродженця с. Княгиньонок (нині Маяки) Луцького району. Як згадує Ростислав Григорович, 80-річний ветеран, Заслужений працівник культури України, засновник і керівник народного самодіяльного хору «Посвіт», 28 жовтня 1944 року родині зачитали вирок: «За особо тяжкие злодеяния и сотрудничество с немецкими оккупантами сроком на 5 лет». З того моменту діти втратили дитинство і спокій. На збір дали дві години з дозволом взяти трохи багажу. Таких нещасних звозили звідусіль із Луцького району в поле за колючий дріт, де гуртували до потяга на відправку. Сім діб їхали до станції Слобідської Кіровської області у товарних вагонах. Роботящим гречкосіям довелося працювати на лісоповалі.
Депортацію часто застосовували для політичних опонентів. З 1920 року їх почали засилати на Соловецькі острови. 1927 року у Соловецькому таборі (СЛОН) утримувалось 13 тисяч ув’язнених 48 національностей.
Якщо царська Росія була «тюрмою народів», то більшовицька перетворилась у досконало спланований, бездоганно організований і активно діючий концтабір геноциду та етноциду. Тому не випадково німецькі есесівці - гестапо приїздили до червоних комісарів як до своїх колег за вивченням досвіду.
Арсенал репресивної комуно-більшовицької машини був широкомасштабним та багатопрофільним: поліцейське стеження, нагнітання політичного психозу, сприяння поширенню анонімок, нічні арешти і зникнення людей без суду і слідства, покарання через штрафи, всілякі обмеження, що часто призводило до бідності, поразка в громадянських правах, публічні приниження і звинувачення, наклепи, наклеювання ярликів «ворог народу». Це перетворювало людей з індивіда в безхребетного хробака.
Час від часу проводилися так звані чистки, розраховані на те, щоб тримати населення в постійному страху. Так, в результаті «чисток» комуно-репресивної машини у 1937-1938 роках близько 690 тис. осіб одержали смертний вирок і були страчені. Мільйони людей заслано в концентраційні табори. З 1 жовтня 1936 року до 1 жовтня 1938-го заарештовано близько 1 565 000 осіб, з них – 668 305 – страчено. Перед Другою світовою війною сотні тисяч звинувачено у зв’язках з «ворогом», шпигунстві і розстріляно. Наприклад, 1937 року заарештовано приблизно 144 тисячі громадян, з них 110 тисяч страчено. Цього ж 1937 року 42 тисячі осіб знищено за звинуваченням у зв’язках з німецькими працівниками, які перебували на території СРСР.
З початком Другої світової війни, згідно з пактом Молотова-Рібентропа, здійснено радянське військове вторгнення у західні області. Прикриваючись «визвольною місією», каральний меч революції в особі регулярних частин Червоної Армії розпочав масовий терор, що супроводжувався арештами, депортацією і ліквідацією мирного населення. Особливо постраждала Польща – 440 тисяч жертв 1939 року (разом із розстріляними під Катинню офіцерами у 1944-45 рр.). В Естонії від рук комуністичного режиму полягало 175 тисяч осіб разом зі знищенням 800 офіцерів, що загалом становило 17,5% всього населення країни. У число країн, які постраждали від червоного терору, входять Литва, Латвія (119 000 осіб), Бессарабія і Північна Буковина.
Отже, читач, мабуть, давно зробив висновок, що саме В. І. Ленін започаткував «червоний терор», «концтабори», «заручників», депортацію, гетто, «продотряды», «заградотряды», «ревтребуналы», «железные дивизии», політичну поліцію – ЧК та інші сатанинські винаходи, які викликали громадянську війну, розруху і голодомор.
Якщо вважати, що соціалізм за проектами Маркса-Леніна – це найсправедливіша за всю історію людства суспільно-політична формація, то навіщо було ленінцям знищувати десятки мільйонів людей, створювати суспільне безправ’я і злидні, втягувати у державне рабство тих, котрі зосталися живими? – запитує київський дослідник Василь Мазорчук.
Збудований за проектом Леніна так званий соціалізм, який згодом черговий наступник М. Горбачов перейменує в «соціалізм з людським обличчям», являв собою створену насильством, без всіляких альтернатив, плюралізму й референдумів «державу закритого типу», державу-концтабір, як казали самі діячі-верховоди – «лагерь социализма», а вірніше концтабір; влада якої, заволодівши усіма засобами виробництва, централізовано грабувала працю рабів-політзеків, напівнайманих, напівпримусових робітників-пролетарів та кріпаків-колгоспників. Перед останніми більшовики поставили лише одне завдання: «беспрекословного повиновения воле советского руководителя, диктатора во время работы».
У визначенні «задач» більшовизму Ленін видавав «шедеври»: «Для учёта производительности и для соблюдения учёта необходимо устроить промышленные суды».
Читаємо далі «ноу-хау» вождя:
«… Что же касается карательных мер за несоблюдение трудовой дисциплины, то они должны быть строже. Необходимо карать вплоть до тюремного заключения (виділ. авт). Увольнение с завода тоже может применяться, но характер его совершенно изменяется. При капиталистическом строе увольнение было нарушением гражданской сделки. Тепер же при нарушении трудовой дисциплины, совершается уже уголовное преступление, и за это должна быть наложена определённая кара».
Вдумайся, читачу, у ці рядки. Якби комуністи повністю стали при владі сьогодні, як у 1918 році, вони б відновили ці настанови свого вождя.
Далі «цікавіше»:
«Вся наша задача партии коммунистов – встать во главе истомленной и устало ищующей выхода массы, повести ее по верному пути, по пути трудовой дисциплины, по пути согласования задач митингования…» .
Оце теоретик! Оце вождь! Цей «геній» закладав фундамент побудови комуністичного «раю»!..
«Надо научиться соединять вместе бурный, бьющий полноводьем, выходящий из всех берегов митинговый демократизм масс с железной дисциплиной во время труда…».
Великий гуманіст В. Короленко застерігав і пророкував у листі до К. Чуковського:
«Говорять, незабаром почне діяти революційний трибунал. Говорять, - постануть розстріли. Остерігайтесь цього засобу… У політичній боротьбі страти взагалі неприпустимі… Жорстокість заливала всю країну, і всі «воюючі» на внутрішніх фронтах були до неї причетні. Ви, більшовики, не менше за інших».
«Люди, які хвалилися тим, що зробили революцію, завжди переконувалися на другий день, що вони не знали, що робили, і що зроблена революція зовсім не схожа на ту, яку вони хотіли зробити». Це те, що Гегель називав іронією історії.
Очевидець подій того часу, поет, націоналіст за переконанням, друг Сергія Єсеніна Олексій Ганін (1893—1925) 18 жовтня 1924 року у роз'ясненнях народу («тезисах») від імені своїх товаришів писав: «Вполне отвечая за свои слова перед судом всех честно мыслящих людей и перед судом истории, мы категорически утверждаем, что в лице ныне господствующей в России РКП мы имеем не столько политическую партию, сколько воинствующую секту изуверов-человеконенавистников, напоминающую если не по форме своих ритуалов, то по сути своей этики и губительной деятельности средневековые секты сатанистов и дьяволопоклонников. За всеми словами о коммунизме, о свободе, о равенстве, братстве народов таятся смерть и разрушения, разрушения и смерть. (...) Вместо законности — дикий произвол ЧК и Ревтрибуналов; вместо охраны труда — труд государственных бесправных рабов, напоминающий времена дохристианских деспотических государств библейского Египта и Вавилона...».
1 листопада 1924 року ордер на арешт Олексія Ганіна особисто підписав Г. Ягода. З поетом заарештували ще 13 осіб. Влада цю групу супротиву ленінсько-троцькістській банді назвала «орденом русских фашистов». (Чи не подібні ярлики клеють і нині свободівцям?) О. Ганіна разом із шістьма товаришами після жахливих катувань 30 березня 1925 року розстріляли, решту відправили на Соловки.
У 1918 році Плеханов сказав, що більшовики своїм експериментом на півстоліття відіб’ють у європейського пролетаріату бажання робити революцію. Він дещо помилився: відбили назавжди!..
- Може, найбільший урок, який залишили людству більшовизм та ленінізм, як його найбільш «реалізована» форма, - робить висновок академік І. Дзюба, - полягає в тому, що ніяка мета не може виправдати злочинних засобів. Навпаки, злочинні засоби роблять злочинними і саму мету та її репрезентантів20.
На багатьох прикладах, взятих із життя та джерельних документів, бачимо, що здійснювали весь цей жахливий, кривавий путч не варяги, не інопланетяни, а свої ж, часто і близькі люди. Як же вдалося більшовицьким ідеологам так швидко виховати плеяду душогубів, стукачів і розстрільників, «радянських гімлерів»?
Наведемо один із методів психологічного «досягнення» комуністичних вождів.
Як відомо, казки, які так полюбляє слухати малеча, закладають у підсвідомість дитини споконвічні моральні засади добра, любові, поваги до оточуючого світу, природи, до друзів і батьків та інші чесноти.
Виявляється, що суворою директивою Наркомату освіти ще в середині 20-х років минулого століття були заборонені… дитячі казки. Цю літературу кваліфікували як шкідливу, антирадянську, буржуазну. Казку вилучали з бібліотек, а педагогів, вихователів за одну лише спробу розказати її дітям виганяли з роботи за політичною статтею. Навіть Антона Макаренка саме за це відсторонили від роботи в Полтавській колонії імені Горького і передали справу до ДПУ (державного політичного управління).
А чим заміняли казки? Розповідями про Павликів Морозових, спогадами про чекістів, як вони виявляли і добивали «контру». Психологи знають, що дитина, позбавлена казки, та ще й при відповідній психологічній обробці, швидко обертається на безжалісного манкурта.
Казку в СРСР, ідеологічно цензуровану, реабілітували лише в середині 30-х років. Але за два десятиліття справа була зроблена. НКВС одержало відповідні кадри «павликів морозових», які готові були за радянську ідею закопати живих, навіть власних батьків, коли накажуть вожді.
Автором цієї канібальської ідеології була завідуюча сектором у Наркоматі освіти і культури СРСР – Надія Костянтинівна Крупська, дружина вождя.
Свої маніакальні теорії Ленін втілював у життя шляхом декретів, наказів і резолюцій.
На засіданні Президії Петроградської Ради з представниками продовольчих організацій 14 (27) січня 1918 року прийнято резолюцію такого змісту:
1) Привлечь всю массу солдат и робочих к образованию нескольких тысяч отрядов.., которые обязаны уделять ежедневно известное число часов (напр., 3-4 часа) на службу по производственному делу.
2) Полки и заводы, которые не будут аккуратно поставлять требуемое число отрядов, лишаются хлебных карточек и подвергаются революционным мерам воздействия и карам.
3) Отряды должны произвести немедленно обыск, во-первых, вокзалов, с осмотром и учетом вагонов с хлебом, во-вторых, путей и узловых станций около Питера; в-третьих, всех складов и частных квартир.
4) Пойманных с поличным и вполне изобличенных спекулянтов отряды расстреливают на месте. Той же кары подвергаются члены отрядов, изобличенные в недобросовестности.
5) Из общей суммы революционных отрядов для крайних мер спасения от голода выделяются наиболее надежные и наилучше вооруженные отряды для отправки во все станции и во все уезды главнейших, доставляющих хлеб, губерний.
Ще один «шедевр» теоретика і натхненника комуністичного експерименту наводимо нижче.
В сувору зиму 1918 року, 12 січня в «Предписании штабу Красной гвардии» В. Ульянов (Ленін) заявляє, що у зв’язку з нависаючим голодом над Пітером їй подається окрема інструкція щодо пошуку спекулянтів та саботажників. І в разі 3) «лживых показаний или неверных сообщений арестовывать управленцев (по соглашению с рабочими комитетами) и предавать их революционному суду.
Председатель Совета Народных Комиссаров. В. Ульянов (Ленин)».
Ще на зорі розгортання громадянської війни він застосовує слово «революционный суд». А далі скине маску революційного демократа.
Послідовники більшовиків створювали спецлабораторії і центри по розробці стовбурових клітин для омолоджування вождів. У м. Вітебську існував таємний Центр по конструюванню титанових протезів - замінників кісток. Ліквідовували ген болю у мозку, і операцію робили без наркозу. Піддослідними ставали смертники, солдати. Верховоди імперії намагалися створити супервоїна, монстра, який нічого не боїться, не ламається і може здійснювати будь-які команди.
Був заснований інститут, де вивчали мозок видатних людей. Зібрана плеяда вчених і політиків, поетів і письменників. Намагалися імплантувати геніальні гени мозку іншим людям. Також був створений банк сперми членів Політбюро, поетів, знаменитостей. В СРСР практикували створення матриці для продукування homo soveticusa.
В кінці ХХ на початку ХХІ століть «вірні ленінці» та їх наступники, перефарбувавшись у національні кольори, продовжують тероризувати співгромадян. Але більш витонченими, цинічними і нахабними способами, не прикладаючи нагана до чола. Користуючись законами демократії, свободи слова і дій, вони обдирають людей до нитки, залишаючи їх із своїми проблемами, а собі набиваючи мішки з доларами і євро та переводячи їх в офшорні зони.
Екс-народний депутат України, заслужений юрист, академік Левко Лук’яненко на кожний елемент факту злочину дав фахову оцінку та обґрунтував юридичне обвинувачення вчинених злодіянь проти свого народу, проти людства. Він вивів в окремі розділи «Злочини проти миру, проти України; військові злочини; злочини проти людства; злочин геноциду української нації – голод 1932-1933рр. в Україні; насильницьке переселення українців; геноцид кубанських українців» тощо. Як професійний юрист, подав у письмовій формі Звинувачення в геноциді. На переконливих фактах довів пограбування Росією України, терор комуністичного режиму проти церкви тощо.
Адже перед ними у вічному боргу кати та ... спадкоємці останніх. Отже, ми переконалися, що більшовики на чолі з Леніним – натхненником і організатором соціалістично-комуністичного сіоністського експерименту, в результаті якого загинуло 100 млн. чоловік, заслуговують у наш час цивілізованого розгляду Міжнародним трибуналом та покаранням. Адже євреї про «голокост».., на всіх перехрестях твердять про мільйони загиблих і вимагають сатисфакцій від Німеччини. На жаль, до цього часу в український парламент проходять партії з комуністичною відрижкою, антинацінальною політикою, тобто ліваки –звичайні соціалісти і комуністи, які задля влади зраджують інтереси України.
На початку ХХ століття тодішні космополіти, «інтернаціоналісти» продали її за утопічну ідею, в якій заблукали, але невдовзі самі були перемелені жорнами «диктатури пролетаріату». А тепер, на початку ХХІ століття неокомуністи знову входять у річку своїх нещасних попередників. Незнання минулого робить людину сліпою щодо її завтрашнього дня. І, навпаки, історична пам’ять дає змогу передбачити майбутнє.
На підставі викладених вище фактів у брошурі «Злочинна суть КПРС-КПУ» надзвичайно професійно і виважено представлено Звинувачення винуватцям трагедії: Комуністичній партії Радянського Союзу (РСДРП, РКП(б), ВКП(б).
Проблема суду над КПРС (КПУ) і конкретними «діячами», руками яких здійснювалися злочини проти людства, над вождем тероризму ХХ століття – В. І. Леніним (Ульяновим) – це проблема розрахунків з минулим та гарантія побудови нового суспільства. Кривавий тоталітарний режим ХХ століття – фашизм – осуджено у світовому масштабі на військовому процесі у Нюрнбергу.
А злочини комуністичного режиму не затавровано й понині. Проте, як свідчать факти, документи, гіркий історичний досвід, комунізм виявися бузувірською, найшкідливішою ідеологією, яка будь-коли існувала; він – першопричина тотального поширення терору, масових порушень прав людини, загибелі багатьох мільйонів людей і ганебного стану багатьох націй. У деяких країнах світу «привид комунізму» й досі бродить, добре прижився, пустив метастази у державні структури. Його бойовий орган – комуністична партія ще й понині панівна й продовжує вести свої народи у «світле майбутнє», тобто – у прірву.
В незалежній Україні комуністичну ідеологію не засуджено, а КПУ навіть посідає місце у Верховній Раді. Вулиці міст носять імена катів українського народу, а на центральних площах бовваніють пам’ятники «вождю» світового пролетаріату – Ульянову-Бланку-Леніну.
Донині КПУ, яка оголосила себе правонаступницею КП(б)У, відкрито використовує комуністичну символіку, на якій кров мільйонів невинно закатованих співгромадян.
Не очистившись від гріхів, не покаявшись, державний корабель не попливе вперед. Подальший розвиток України та інших держав колишнього комуністичного блоку вимагає міжнародного суду над КПРС, як логічного правового завершення нашого визволення від «імперії зла». Погляньмо правді у вічі. Саме комуністичні режими у ХХ столітті знищили 110 мільйонів осіб. В СРСР з 1917 по 1987 роки страчено 62 мільйони громадян: 21 млн. розстріляно, 41 млн. загинули у в’язницях і таборах. У комуністичному Китаї протягом 1949-1987 років страчено 35 мільйонів жителів. У Камбоджі напіврозвинені червоні кхмери мотиками калічили своїх односельців і замордували 2,4 млн. чоловік - ледь не половину населення країни.
Гітлерівський режим у Німеччині погубив 21 млн. чоловік. Комуністиний – 110!
Злочини нацистів і комуністів ОБСЄ визнала ідентичними!
ОБСЄ прирівняла сталінізм до нацизму.
Третього липня 2009 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співпраці в Європі висловила глибоке занепокоєння звеличанням тоталітарних режимів, включно з публічними демонстраціями на вшанування нацистського чи сталіністського минулого. Асамблея ухвалила резолюцію «Возз'єднання роз'єднаної Європи», в якій підтвердила свою однозначну позицію, що відкидає будь-яке тоталітарне правління, незалежно від ідеологічного підґрунтя. Держави й уряди країн-учасниць мали б позбутися спроб прикрашати тоталітарне правління чи повертатися до нього, чинячи спротив повній демократизації, - мовиться в даному документі.
Резолюція закликає держави-учасниці ОБСЄ й далі досліджувати тоталітарну спадщину й домагатися, щоб світова громадськість не забувала про неї, особливо ж учити молодь, розповідати їй про недавнє трагічне минуле та історію загалом.
Країни ОБСЄ закликано також відкрити свої історичні й політичні архіви.
Асамблея занепокоєна можливістю поширення і зміцнення різноманітних екстремістських угруповань, зокрема неонацистів чи скінхедів, і закликає боротися з ксенофобією й агресивним націоналізмом, сіонізмом.
Ця резолюція, разом із низкою інших, міститься у Вільнюській декларації, яку ухвалила Парламентська асамблея ОБСЄ на 18-й сесії в столиці Литви.
Піднімемо голоси протесту проти подібної несправедливості й привселюдно заявимо про вчинене історичне страхіття!
Тому необхідно:
- ліквідувати пам’ятники та назви міст і вулиць організаторів та виконавців злочинів проти людства, проти українців;
- заборонити діяльність всіх комуністичних (лівих) партій та організацій, які оголошують у своїх статутах правонаступництво більшовицько-ленінських людиноненависницьких ідей.
І це - не забаганки патріотів України чи радикальних істориків.
Слід нагадати, що українці ніколи не були космополітами і расистами. Навіть на Запорізькій Січі існували курені, які складалися переважно з євреїв. А в армії УПА були також цілі сотні єврейської національності. Та, взагалі, скільки українців зачислено у Праведників, які ризикуючи своїм і життям рідних, рятували життя євреям.
Отже, слід давно уже розкласти по полицях «мухи – окремо, котлети окремо» і не перевертати історію з ніг на голову, підміняти гасла і навішувати ярлики. Це ми уже проходили. Спершу страждали жертви наклепів, а потім і самі наклепники та стукачі. І не варто боятися слова «націоналіст» . В перекладі з французького (nationalisme) воно перекладається як «патріот», тобто, патріот в дії. Це ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якого є теза про цінність нації, як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної свідомості для практичного захисту умов життя нації, її тери- торії проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національні почуття яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси.
В кожній державі еліта майже вся є націоналістами. Французький генерал Де-голь, герой і президент Франції любив повторювати, що він – націоналіст. Про це саме заявляв і Володимир Путін. Тобто, керманичі нації підкреслюють про те, що вони патріоти своєї нації. І в цьому нічого не має страшного, вульгарного, образливого, тим більше фашиствуючого. Кожна тварина є «націоналістом», бо прискіпливо дбає за збереження свого виду…
Всі ми живемо в одному човні, в одній державі і на своїй благодатній землі. Тож робімо її кращою уже тепер! І не тільки для СВОЇХ, а й для свого народу.
Використана література
Валько І. Живий вірус «б…» - «Літературна Україна», 27.02.1922.
Маркс К., Енгельс Ф. Соч. Т.6. – С. 187, 287
Ленин В. И. Т. 38. – С. 351. Там же. – С. 386-387.
Ленин В. И. Т. 44. – С. 10
Ленін В. І. – Завдання Спілок молоді.
Мазорчук В. – КПУ – спадкоємниця фашизму Леніна. – «Персонал-плюс», - 8-14.04.2008. – С. 4.
Жупанський О. Дуче – основоположник фашизму. – «Персонал плюс», 1-7.12.2008. – С. 4.
Бердяев Н. Самосознание. – М., 1990. – С.227.
«Народна газета», №9, 1992.
Жупанський О. Партія-держава. – «Персонал плюс», 22-28.09.2006. – С. 12.
Велика Радянська Енциклопедія. – 1947. – С. 916.
«Радянська Волинь», 12.10.1990.
Довідник. Всі монархи світу. – М., 1996.
Гергель В. Я народився в концтаборі…- «Українська газета плюс», № 31, 12-18.09.2008р.
Маркова О. Ростислав Кушнірук – син свого народу. – «Слава праці», №33, 06.05.2010р.
Мазорчук В. Науково-кадрова політика Леніна. – «Персонал плюс», 25-31.03.2009. – С.6.
Ленин В. И. Т.36. – С. 145.
В. Яременко. Епістолярна історія за більшовизму без купюр і демагогії // «Інформаційний бюлетень», № 43, 2.12.2010. – С. 7.
Маркс К., Энгельс. Сочинения. Т. 36. – С. 263.
Дзюба І. Пастка. 30 років зі Сталіним, 50 років без Сталіна. – К., 2003.- С. 141.
Дитинство без казок. – «Персонал плюс», 2-8.12.2009р.
Ленин В. И. ПСС. Т. 35. – Сю. 312.
В пошуках істини. ТК СТБ. 09.11.2010. 20.00
Олександр Середюк,
доктор філософії, письменник
(0503788524)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
стецько
21 травень, 2013, 18:56
Допоможіть доктору Олесю стати дорослим чоловіком і тверезо оцінювати дійсність.
Всеволод
01 червень, 2013, 00:56
Московський комунізм (більшовизм)повинен бути засуджений як найзлочинніша ідеологія і практика в історії людства.
Популярне
|
Чи можна працювати в Світлий тиждень після Пасхи
Сьогодні, 05:11
|
0 |
|
У Луцьку запрацювали фонтани
Сьогодні, 03:18
|
0 |
|
Чи можна вже купувати полуницю: кли розпочнеться сезон
Сьогодні, 01:30
|
0 |
|
6 травня на Волині: гортаючи календар
Сьогодні, 00:00
|
0 |
|
Міст на Волині відремонтують за 6 мільйонів
05 травень, 23:12
|
0 |
