Україна: боротьба за незалежність триває

У чергову річницю української незалежності представники нинішнього режиму Януковича на всіх рівнях знову розсипатимуться у помпезних промовах та запевнятимуть у своїй любові до України. Звісно, вони запевнятимуть усіх нас, що в державі все добре. Що влада має чіткий план дій з подолання економічної кризи. Що ціни стабільні, а доходи зростають. І що для того, щоб всі українці були щасливі, у суспільстві має панувати омріяна режимом Януковича стабільність.

Поняття «стабільності» є наріжним каменем у пропаганді Партії регіонів. Під стабільністю влада та фінансово-олігархічні клани розуміють ніщо інше як тотальну упокореність населення і подальшу можливість безперешкодно панувати в Україні. Панувати для того, щоб і надалі використовувати її потенціал не для блага всієї нації, а для власного збагачення.

Нас всіляко намагаються переконати, що існуючий вже 22 роки доволі невтішний стан справ в Україні є нормою, правилом. Що суттєвих змін чи проривів нам чекати не варто. Що усі однакові і нічого не зміниться. Тому українці мають мовчки вдовольнятися тим, що в них є і не прагнути до кращого та гідного життя.

Що головне щастя – це стабільність. Тільки під цією стабільністю правляча псевдоеліта розуміє стабільність національного приниження і соціального гноблення. Стабільне панування корупції, продажності, бідності, мізерних пенсій і зарплат, відсутності перспективи та приреченості бути в переліку найбідніших держав Європи з найвищим рівнем соціальної несправедливості. І до всього цього додається комплекс національної меншовартості і пропаганда колоніального світогляду малороса-хохла.

У суспільстві сіють байдужість, апатію, зневіру у власних силах, розчарування і пасивність. Культивують примітивне споживацтво та обмеженість світогляду, егоїзм і меркантильність. Відволікають увагу дешевими розвагами та шоу на провідних телеканалах. З народу намагаються зробити плебс, якому потрібні тільки «хліб та видовища». Герої такій владі не потрібні.

І хоча на вулиці 22 рік незалежності України, але фактично його можна назвати роком панування колоніального режиму внутрішньої окупації. Та й як по іншому можна охарактеризувати ситуацію в країні, якою керують не українці? В якій основні національні багатства, стратегічні підприємства, доходи та фінансові потоки поділені між кількома надпотужними олігархічними групами? Де зневажають українську мову та історію. Де більшість українців позбавлена доступу до якісної медицини та освіти?

Чи не режим внутрішньої окупації створив умови, за яких громадяни змушені масово виїжджати за кордон в пошуках роботи? Коли українець не може реалізувати свої вміння та навички, свій потенціал на благо країни? Де панує кумівство, зв’язки, купуються посади. Де відсутня надія на справедливість, бо суди уражені вірусом корупції.

Тільки в державі, якою керують окупанти можливе те, що сьогодні коїться в Україні.

Ці внутрішні окупанти вдало використовують державний механізм, паразитуючи на тілі української нації. Основна небезпека пануючого сьогодні олігархічно-кланового режиму Януковича у тому, що він підточує Україну не ззовні, а зсередини.

Водночас, ідейність, служіння нації, високий чин, здатність критично мислити є тими категоріями, які несуть смертельну загрозу режиму національного приниження і соціального визиску. Тому існуюча влада з усіх сил прагне перешкодити політичним силам, які сповідують такі принципи, прийти до влади. Бо їх прихід означатиме крах

Чи може влаштовувати українців те, як вони живуть на 22 році незалежності і в якому стані нині перебуває Україна? Звісно, що відповідь однозначна: ні!

Призначення України полягає зовсім не у тому, щоб пасти задніх на світовій геополітичній арені, бути іграшкою в руках сильних цього світу та залежати від чужої волі. Українці не для того мають свою державу, щоб утримувати олігархів та корумпованих посадовців, забезпечуючи їм розкішне життя та провідні місця у світових рейтингах найбагатших людей планети. Хіба маємо ми покірно і пасивно чекати, поки у теперішніх можновладців незрозуміло з яких причин прокинеться совість, і вони замість будівництва нових палаців та накопичення рахунків у закордонних банках вирішать подбати про нас?

Не для того віддали свої життя в боротьбі з загарбниками українські герої, щоб українці терпіли національне приниження у своїй державі та корилися сучасним гнобителям.

Україна існує для українців, а не для купки хапуг-олігархів, злодіїв і українофобів. І завдання нашого покоління у тому, щоб звільнити її від режиму внутрішньої окупації. Лише це відриє перед Україною перспективу увійти у список найрозвинутіших держав світу і стати одним із лідерів, а не аутсайдерів на міжнародній арені. Піднесе державу на небачені до цього висоти. А українці нарешті отримають шанс на гідне життя та усі умови для максимального розвитку і реалізації їхнього потенціалу.

Петро Герасименко