«Ми старалися не дуже близько знайомитися, щоб потім не було так боляче прощатися»: спогади бійця-добровольця з Волині

Майже рік Микола Дацюк воював у зоні АТО. Чоловік міг не йти на війну, адже на той час займався своїм фермерським господарством: мав понад 15 корів і до 20 гектарів землі в обробітку, розводив свині й кролі.

Влітку 2014-го, залишивши все на матір, пішов добровольцем у зону бойових дій. Революція Гідності змінила його погляди, а війна на Донбасі зробила іншою людиною.

До Дня українського добровольця, який відзначають 14 березня, Микола Дацюк розповів для сайту Рожищенської міської ради про рішення стати захисником, про побратимів, з якими воював і з якими досі дружить, про розчарування від того, в яких умовах тоді опинилися бійці, про невизнання державою тих, хто добровільно пішов захищати свою Батьківщину й життя віддав за Україну.

Ще на початку збройного конфлікту Микола хотів їхати на Схід, але затримувала чимала господарка: весною потрібно було обробити поля та й худоба вимагала постійного догляду. Врешті-решт чоловік не зміг більше стояти осторонь подій, які дуже швидко набирали обертів, разом із другом вирушив на війну.

«Влітку 2014 року ми з товаришем, який на той час був у «Правому секторі» в батальйоні «Дук», поїхали у селище Покровське Дніпропетровської області на підготовку. Після двотижневих тренувань відправилися на Донеччину», – пригадує Микола.

28 серпня добровольці приїхали в Піски. З Волині семеро бійців було і мали вони на всіх лиш одну мисливську рушницю і штикові ножі. З часом у місцевих виміняли зброю. Дуже активно допомагали волонтери.

«З перших днів мене вразила концентрація правильних людей в одному місці, тих, хто не задля визнання і нагород прийшов захищати від окупанта свою землю. Ми були дружною родиною, кожен член якої в будь-яку секунду міг прийти на допомогу. Незалежно від того, хто звідки і якою мовою розмовляв, нас єднала боротьба за Україну», – наголошує чоловік.

Багато різних ситуацій довелося пережити добровольцю за своє перебування на Сході, про які він не дуже хоче розповідати. Адже ці спогади назавжди залишаться незагоєною раною в його душі.

«Чи не щодня у нашому батальйоні був «двохсотий». Ми старалися не дуже близько знайомитися один з одним, щоб потім не так боляче було прощатися з загиблими побратимами... Кожен з нас розумів, що від ворожої кулі ніхто не застрахований і якщо ти вже тут, то назад вороття нема, у кожного свій земний шлях… Я й досі маю багато хороших товаришів, з якими зустрічаюся, підтримую телефонний зв'язок», – розповідає Микола Дацюк.

Чоловікові прикро, що на рівні держави добровольців так і не визнали. Хоча вони без вагань першими взялися за зброю та стали захищати свою землю, не жаліючи власного життя й здоров’я.

Після повернення зі сходу Микола Дацюк ще активніше взявся розбудовувати тваринництво у Мильську. Чоловік зумів придбати молокоблок і холодильне обладнання. Він постійно в русі: коли польові роботи закінчуються, береться за ремонт техніки, яку сам обслуговує й підлаштовує до своїх потреб.

Минулоріч Микола став членом виконавчого комітету Рожищенської міської ради, цікавиться й долучається до розвитку громади.

«Вірю, що ми вийдемо переможцями з цієї війни, Україна пишатиметься своїми захисниками і наше життя зміниться на краще», – підсумовує доброволець Микола Дацюк.




Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!