вхід реєстрація

Як сто років тому євреї переносили центральний базар у Луцьку. ФОТО

Як сто років тому євреї переносили центральний базар у Луцьку. ФОТО
Сьогодні в Луцьку гостро стоїть питання так званого старого ринку. Що з ним робити: впорядкувати, перенести, ліквідувати? Сто років тому в місті була аналогічна проблема. На Парадному майдані (зараз це Театральний) був ринок, який вирішили перенести.

Історія цієї епопеї розкриває багато паралелей із сьогоднішньою справою боротьби з «шанхаєм» Центрального ринку. А що Луцьк тоді був єврейським містом, то цей аспект інколи навіть комічно давав про себе знати, пишуть Хроніки Любарта.

Курка чи яйце

Перш ніж перейти до колоритної історії про базар, треба зрозуміти, звідки ж він насправді тут узявся.

Ще в першій половині ХІХ столітті на східних околицях Луцька стала формуватися територія, яку люди використовували все активніше. Власне, залюдненою вона була давно, адже ще з середини XVII століття при Олицькій дорозі, яка зі сходу вела в Луцьк, розташовувався костел і монастир ордену бернардинів. При дорозі ченці мали власну корчму, у якій же продавали пиво власної броварні. Ця дорога повертала біля бернардинської території і далі спрямовувалася у власне Луцьк.
Костел бернардинів на фото середини ХІХ століття. Зображення з сайту kresy.pl
Костел бернардинів на фото середини ХІХ століття. Зображення з сайту kresy.pl

Простір біля монастиря називали Марсовим полем. Тут поволі стали з’являтися різні будівлі – конюшні, офіцерські садиби, гауптвахта. У 1816 році на місці цуму збудували іподром. Тут також проводилися різні збори й акції військових – змагання, огляди, паради. Збереглися архівні свідчення, що в 1857 році один із таких парадів відвідав імператор Російської імперії Олександр ІІ.

З причини цих парадів майдан десь у середині століття стали називати Парадним. Ключовим фактом для нашої розповіді є той, що десь у той час сюди перенесли ярмарки з П’ятницького майдану. Сьогодні в місті існує вулиця, назва якої відображає «пам’ять» про цю ділянку. П’ятницька гірка – вуличка, що починається від головпоштамту, пролягає біля будівлі ЦНАПу майже одразу за приміщенням міської ради.

Отже, тепер ярмаркувати стали на Парадному майдані. Як і будь-який базар, він кількісно і якісно погіршувався, ближче до кінця ХІХ століття накопичувався бруд, відходи, розводилася антисанітарія. Це стало дуже не подобатися мешканцям. Почалися різні скарги до міської думи. Більше того, місто потрохи розросталося, тож базарний бруд і антисанітарія могли опинитися посеред міської забудови. Згадуваний різними істориками і письменниками початку століття вислів «у Луцьку все не по-людську: кругом вода, всередині біда» добре описував базар на Парадному.
Парадний майдан біля монастиря бернардинів на карті 1860-х років. Зображення з книги
Парадний майдан біля монастиря бернардинів на карті 1860-х років. Зображення з книги


Ситуацію підігрівало і те, що у 1870-х роках бернардинський костел перебудували під міський православний собор, а в приміщенні монастиря ордену у 1895 році відкрили чотирикласну чоловічу прогімназію. Скарги й апеляції до міської влади врешті-решт створили стійкий суспільний запит на перенесення ринку.

Так само, як і сьогодні, виокремилися окремі лобістські групи, які «перетягували канат» на себе. Намагалися маніпулювати питанням «історичності» ярмарків на цьому майдані. Фактично, у то час в місті гостро обговорювалося питання відомого «баяну» про курку і яйце: майдан породив ринок чи навпаки. Насправді ж різні групи намагалися просто захистити свою економічну позицію. Історія перенесення ринку має дуже цікаві моменти, подібні до нинішньої ситуації з базаром під замком.

Негігієнічні «зловонія»: що обурило лучан

У 1903 році Луцька міська дума утворила комісію, яка мала напрацювати умови передачі в користь міста ділянки під нові ярмарки. Комісія зробила однозначний висновок, що «Парадная площадь не удовлетворяетъ требованіямъ ярмарочнаго мѣста по своей маломерности и положенію въ густо населенной части города рядомъ съ гимназіей и соборомъ, что въ ярмарочныя дни площадь и городъ страшно загрязняются, а прилегающая къ площади главная улица Шоссейная и всѣ переулки благодаря скопленію на нихъ подводъ становятся почти невозможными для прохода и проѣзда».

Можна собі уявити недільний день, коли православні міщани (хоч їх тоді було і мізер в Луцьку), йдучи в собор, переступають через телячі тельбухи, що вже розкладаються, і минають з закритими носами калюжі нечистот. Така собі мандрівка з реальності у високе.

На поштовій листівці 1903 року описані баюри потрапили в кадр. На передньому плані – болото і частина ринку. Справа копошаться якісь візники, чи базарники. Можливо, вони навіть застрягли в багнюці.
обор і гімназія на Парадному майдані. Поштова листівка Герша Лібермана 1903 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
обор і гімназія на Парадному майдані. Поштова листівка Герша Лібермана 1903 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука


Надійшло 3 пропозиції, куди можна перенести торги. Їх дали ті, хто першим хотів зробити на тому ґешефт.

Дворянин Коленко пропонував свою ділянку на Красному. Йому відмовили, оскільки той залишав за собою право побудови торгових рядів, а отже певного збору грошей з продавців. Колезький радник Микола Єсіпов хотів перенести на Омеляник. Крім того, він обіцяв прокласти за свій кошт бруківку до ярмаркового майдану. Дворянин Леопольд Зайковський бажав розмістити торги на своїй ділянці на Вульці (в районі проспекту Волі). Він обіцяв написати дарчу на цю ділянку місту, але з тією умовою, що у випадку скасування ярмарок дарча буде знищена і ділянка перейде назад Зайковському.
Пропозиції перенесення ярмарків
Пропозиції перенесення ярмарків


Проведення ярмарки на власних землях було дуже вигідне власникам цих земель. Міська дума задовільнила проекти Єсіпова та Зайковського.

Тим часом вернув увагу на стан території виконувач обов’язків Волинського губернатора.

«Парадная площадь представляется крайне неблагопріятной въ санитарномъ отношеніи, служа мѣстомъ ежемѣсячныхъ ярмарокъ и ежедневныхъ базаровъ, площадь эта не только не повержена сколь нибудь серьезной очисткѣ, но даже туда иногда свозится грязь и ссорь съ прилегающихъ дворовъ, въ осеннее и весеннее время она въ высшей степени грязна и совершенно непроходима и даже въ лѣтнее время можно тамъ встрѣтить гніющія зловонія. Само собою разумѣется, что такое антисанитарное состояніе площади крайне вредно въ гигіеническомъ отошеніи, такъ какъ оно можетъ служитъ очагомъ развитія всякаго рода заразныхъ болѣзней.»

Він писав, що треба збільшити кількість городових, які б слідкували за станом ярмаркових майданів. Інакше, «при этомъ считаю нужнымъ присовокупить, что впредь до разрѣшенія сего въ благопріятномъ смыслѣ, я не признаю возможнымъ дать дальнѣйшее движеніе возбужденному Городской Думой ходатайству объ увеличеніи числа ярмарокъ въ горъ. Луцкѣ».

І все було б уже вирішене, якби не наявність іноді навіть прихованих інтересів. «Волынское губернское по городскимъ дѣламъ Присутствіе» (постійна комісія, яка слідкувала за діяльністю самоврядних органів на місцях) скасувало рішення. Оскільки пропоновані ділянки знаходилися поза формальними межами міста, заявляла комісія, то міська дума перевищила свої повноваження. Рішення скасували, пропозицій не надали.

Треба сказати, що читати документи тих часів – велике задоволення. Мова, особливо звертання, дуже колоритні, а часом і барвисті. Чого варта тільки фраза «Предлагаю Вамъ, Милостивый Государь, озаботится устраненіемъ указаннаго выше антисанитарнаго состоянія …». Сьогодні такі формулювання виглядали б насмішкою, а тоді були цілком звичним і серйозним звертанням. «Честь имѣю доложить Вашему Превосходительству…»

Загострення ситуації

Містом стали ширитися чутки, що міська дума планує перенести центральний ринок на Гнідаву. Цілі гори листів стали надходити в думу від найрізноманітніших установ та окремих груп зацікавлених. Стали протестувати мешканці і купці з Вульки (район проспекту Волі). Певно, ці лінюхи просто хотіли мати базар «під боком», щоб далеко не ходити-їздити.

Сьогодні кажуть, що базар в центрі міста – це також зручно, бо далеко йти не треба. Хоча мешканцям Вульки йти до Парадного майдану 3 хвилини, але вони хотіли влаштувати ринок буквально під своїми вікнами – на пропонованій Леопольдом Зайковським ділянці. Підписи під листами з такими проханнями виключно єврейські. Першими стояли імена Хаїма-Боруах Берези та Хаїма-Мойші Байча. Майже все населення тодішньої Вульки (між нинішнім проспектом Волі і вулицею Глушець) було єврейським. Забудова району була жахлива – повна антисанітарія вулиць, доліплені до хатів «будки». І при цьому мешканці вимагали, щоб базар був ще ближче.

«Безглуздо забудовані, без найелементарніших понять про урбанізацію, паскудними, провінційно-жидівськими будинками криві, брудні вулиці...», - писав про Вульку дослідник Леонід Маслов.
Далі – ще цікавіше. Містом стали ширитися чутки, що міська дума планує не тільки перенести ринок на Гнідаву, а й влаштувати міський сад на його місці. 20 серпня 1904 року дума винесла історичне рішення: після вирішення справи про закриття і перенесення ярмарку, влаштувати на їхньому місці сад. І куди ж тут без хитрощів мешканців Вульки? Вони хотіли зробити доброчинність – дати 1000 рублів на влаштування саду. З маленьким уточненням: якщо ринок перенесуть на Вульку. А якщо на Гнідаву – доброчинності не буде :).

Тим часом Луцький міський лікар доповів, що Парадний майдан є розсадником брюшного тифу, тому його треба негайно закрити.

Сьогодні невідомі фотографії того часу, які б детально показували стан ринку. Проте деталі на різних поштових листівках виказують цікаві факти. На цій поштівці луцького видавця Герша Лібермана 1903 року видно, що гендлярський будиночок був навіть у паркані собору. До речі, відомої кованої брами тоді ще не було. Її змонтували на рік пізніше.
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука


А це зображення собору 1901 року видавництва С. Бонка. На передньому плані – дерев’яні конструкції ринку. А навчальний заклад був тоді шестикласною прогімназією. Так підписана листівка. З лівого краю кадру виїжджає візник.
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Скаржилися на стан майдану кому не лінь. Але зрозуміло, найколоритнішим було звернення начальника луцького гарнізону, який не соромився описати купи лайна на ринку.

«Площадь эта въ настоящемъ ея видѣ , при существованіи на ней ярмарки и базара съ балаганомъ для цирковыхъ представленій, всё болѣе и болѣе загрязняется и служитъ причиной распространеній заразныхъ болѣзней, которыми болѣе всего страдаютъ жители ближайшихъ усадьбъ. Въ случаѣ появленія холеры, эта «Парадная» площадь несомненно будетъ служить разсадникомъ заразы въ виду того, что навозъ и людскія испражненія, годами накопившіеся какъ на самой площади, такъ и вокругъ балагана и базарныхъ будокъ, заражаютъ почву и подпочвенныя води. О послѣдующемъ распоряженіи Вашего Превосходительства покорнѣйше прошу почтить меня увѣдомленіемъ», - писав він.

Таки правда: неподалік майдану з собором і ринком був ще й цирк, який «доповнював» картину.

Погрози, тиск, погроми: як «продавлювали» потрібне рішення думи

Поки міська дума тягнула з рішенням, у справу втрутилася Волинська губернська земельна управа. Вона скасувала ярмарки на Парадному майдані і перенесла їх на Гнідаву. Посприяв у цій справі місцевий фабрикант Старчевський, на чиїй ділянці і мали відбуватися торги. Міського голову поставили до відома, що таке рішення прийняте, хоча власне міська дума протесту не вносила. Це викликало обурення у підприємців. Через «не хочу» частина гендлярів і справді перейшла на Гнідаву до Старчевського, але інша залишилася під собором у нинішньому центрі Луцька.

Далі ситуація розгорталася за не зовсім чесним сценарієм. Очевидно, інтереси ще більше поляризувалися і в міській думі з’явилися як прихильники так і противники ярмарків на Гнідаві. Мешканці Вульки стали бунтувати.

На руку зіграла колективна скарга від 8 лютого 1906 року мешканців Луцька. Їхні аргументи проти перенесення на Гнідаву дуже схожі з тим, що кажуть противники перенесення ринку з-під мурів замку Любарта сьогодні. Група, підписана кількома десятками прізвищ простих лучан, пояснювала, що з часу перенесення ярмарків на Гнідаву торгівля і промисловість міста занепали, через це мешканці міста зазнають збитків, а міські податки навпаки збільшилися. Користі від перенесення місто не має і мати не може. Міщани мусять тратити кошти на візників, щоб добратися до Гнідави. Або мусять купувати «в три дорога» провізію у перекупщиків. Оскільки ділянка знаходиться за межею міста, то міська поліція тут не працює, а місцевий сільський поліцейський не може вслідкувати за спокоєм та порядком на ділянці. Там відкрита місцевість, тому нема як сховатися від дощів і морозів. Крім того, ґрунт дуже глинистий, через що важко там пересуватися. Скаржилися, що нема такого міста, де скасовують ярмарки – їх навпаки хочуть влаштувати в містах, бо це сприяє розвитку. Апелювали до «незапамятныхъ временъ», відколи на Парадному ярмарки. Мешканці просили розглянути можливість відновити ярмарки на Парадному майдані.

Можливо, мав місце підкуп міського голови, або останній просто мав свої інтереси застосувати адмінресурс. А було все так. Найцікавіше сталося під час засідання Луцької міської думи, де через 2 тижні після цієї скарги лучан обговорювали ситуацію з ринком і їхні аргументи. До зали увірвалися власники рядів на Парадній з мешканцями Вульки і стали тиснути на гласних, щоб ті прийняли рішення про відкриття ярмарків на Парадному майдані.

Під погрозами натовпу деякі гласні підписали постанову про переведення ярмарків назад на Парадний, частина гласних взагалі покинули залу. Під цим тиском Луцька міська дума заявила, що вважає перенесення ярмарків на Гнідаву передчасним. Вона винесла рішення: тимчасово відкрити місячні і річні ярмарки на Парадному майдані, поки не буде облаштований міський луг за Окружним судом, після чого перенести їх туди. Міський луг за судом – це зараз територія школи №8 біля старого ринку. У той час Окружний суд займав приміщення колишнього монастиря тринітарів, де зараз військовий госпіталь.
Окружний суд на поштівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Окружний суд на поштівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

Внаслідок цих явних безпорядків під час засідання міський голова мав би закрити слухання, але цього не зробив.

Як виявилося трохи пізніше, міський голова непрямо виступив однодумцем групи гласних, яка відверто брехала губернатору у листі про те, що ніякого тиску не було і рішення прийняте законно. Вони посилалися на те, що якби були безпорядки, то міський голова закрив би засідання, проте такого він не зробив.

Луцьк тоді, як і нині не був великим містом і правди в мішку не було як сховати. У справу довелося втрутитися губернському відділу у міських справах. Там заявили, що рішення міської думи незаконне, навіть якби і було прийняте без тиску мешканців, які увірвалися в залу засідань думи.

Таким чином, скандальне рішення думи скасували, ярмарки законно продовжували діяти на Гнідаві. Проте насправді торгували хто де хотів.

Ще один цікавий момент, який характеризує дух того часу. Серед противників повернення ринку на Парадний були ті, які застерігали від можливих єврейських погромів. Не можна великій купі народу збиратися на Парадному, бо це загрожує провокаціями і погромами, - десь так звучав їхній аргумент. І справді, історія зберегла свідчення: в перші роки нового ХХ століття саме на Парадному майдані зібралися луцькі чорносотенці, які хотіли «громити» гебрейську Вульку. Та «богообрані» виявилися хитріші – вони заздалегідь розпустили чутки, що «в євреїв є зброя». Тож погромщики злякалися і ніякого нападу не відбулось.

Зробити неможливе: замість смердючого базару квітковий сад

Через рік ситуація на Парадному мало змінилася. Прогімназія, яка розміщувалася у будівлі колишнього монастиря бернардинів, готувалася стати повноцінною гімназією. Однак забрудненість майдану настільки не подобалася директору прогімназії Каштурєву, що він погрожував призупинити процес перетворення закладу на гімназію, якщо майдан елементарно не почистять. Не оминув увагою він і єврейські туалети поруч самісінького навчального закладу.

«Гимназія находится по своему мѣстоположенію въ ужасныхъ антисанитарныхъ условіяхъ: дворъ узокъ, противъ прогимназіи находится площадь, загрязненная свалкой нечистотъ и застроенная мясными лавками, оставляющими тутъ же мясные отбросы, противъ парадной двери за заборомъ помѣщается два еврейскихъ клозета. До сего времени не только не принимается никакихъ мѣръ къ сносу мясныхъ и другихъ лавочекъ на парадной площади, но даже напротивъ, какъ я вижу лично, возводятся въ настоящее время новыя постройки подобныхъ же лавочекъ», - писав він луцькому міському голові Георгію Скарлову у лютому 1907 року.

Цього місяця нарешті почала працювати комісія, яка дала конкретні пропозиції. Вона визнала, що майдан нескінченно брудний, його треба замостити і негайно ставити паркан для влаштування саду. Комісія пропонувала ділянку біля окружного суду продати. Залишити тільки проїзд біля суду. Виручені кошти пустити на замощення і краще планування вулиць, а також на влаштування саду і впорядкування Парадного майдану. Але тут знову виступила «баба Яга», яка була проти. Частина мешканців знову стала скаржитися, що їм буде незручно.

«Мѣстные жители придутъ въ самое невыносимое положеніе за неимѣніемъ мѣстъ для привозимыхъ и приносимыхъ сельскими жителями продуктовъ», – заявили вони.

«Навіщо сувенірні магазинчики і музеї, вони нам не потрібні. Краще хай на старому ринку продають продукти. Це зручно всім.»
Ці плебеї навіть заявили, що публічний сад взагалі не потрібен місту! Проте «Губернське присутствіє» дало відкоша: скаргу прохачів не тільки залишили без наслідків, а й здерли з останніх кошти за використаний папір. Справу з влаштування саду наказали прискорити.

У червні 1907 року відбулися слухання щодо плану роботи. Спочатку міський землемір накреслив план саду. Він був майже квадратним і займав ділянку під нинішнім драмтеатром від вулиці Словацького до пам’ятника Лесі Українці. Біля нинішнього «Вопаку» землемір намалював артезіанську криницю. Вирішили, що для початку усю відведену територію треба обнести гарним парканом висотою 2,25 аршина (1,6 метра), який і буде служити огорожею для майбутнього саду. Головний фасад цегляного паркану, тобто зі сторони собору, мав містити металеві ґрати, а з інших сторін – дубові. Виконавцю робіт хотіли платити 1 рубль за сажень (2,13 метра) зведеного паркану, проте луцькі майстри Еля і Шимон Крігери написали, що зроблять за 90 копійок, а у випадку конкуренції ще нададуть якусь знижку. Їм і віддали підряд. Мабуть, в серпні-вересні роботи вже робилися. Звичайно, цеглу для огорожі використовували із цегельні «Лучанин».

На поштівці зберігся вигляд новозбудованого паркану. За обнесеною ділянкою видно тогочасні сецесійні новобудови на теперішній вулиці Словацького.
Паркан міського саду. Поштова листівка. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Паркан міського саду. Поштова листівка. Зображення з Національної бібліотеки Польщі


А це поштівка пізнішого часу, проте вхідна частина паркану тоді ще залишалася в первинному вигляді.
Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Зображення з Національної бібліотеки Польщі


Крікет і оркестр замість клозетів і сміття

Поки мурували паркан, до Луцької міської думи надійшло звернення садівника Всеволода Влка із Боратина. Він пропонував місту свої послуги із висадження різних порід дерев та кущів. Власне, подав чеський садівник 2 проекти: англійський та змішаний (англо-французький).

Він пропонував висадити 100-150 хвойних дерев, 12000 кущів та листяних дерев. Серед різного, каліфорнійський яснолистий клен, кінський каштан, іва плакуча, липа, оливник, айва, глід, гортензія, тополі, бузок, калина та сила-силенна інших видів дерев та кущів.
У папці документів Державного архіву Волинської області одразу після звернень Влка з Боратина розміщується намальований план саду на Парадному майдані. На жаль, він не підписаний, тому невідомо, чи це один із пропонованих садівником планів. На ньому підписи польською мовою, тому він може належати до пізнішого часу. Немає відомостей, чи міг Влка подати в міську думу креслення з польськими словами. Можливо, проект належить авторству київського ландшафтного пейзажиста Рудольфа Троцке.
Проект міського саду невідомого автора. Копія з Державного архіву Волинської області
Проект міського саду невідомого автора. Копія з Державного архіву Волинської області


Схема саду неймовірно цікава. Намальована акварельними фарбами на пожовтілому від часу папері, вона все ж зберегла яскравість кольорів. Передбачені алеї з окремих порід дерев. Також є місце для крікету (!), футбольний майданчик, веранда для відпочинку, два оркестрові павільйони, альтанки, у правому нижньому куті – театральне приміщення (біля Вопаку), по центру – фонтан.

З невідомих причин пропозицію Влка відхилили. Який саме проект саду ліг в основу реалізації, також невідомо. Імовірно, проектували «оазу» для лучан у Головному управлінні лісів та розплідників Андрія Замойського у містечку Соболєв Сідлецької губернії. Зараз це територія Польщі. В другій половині 1907 року зі Станції Соболєв до Луцька потягами доправляли велику кількість саджанців. Цікаво, що міська влада вирішила скористатися дешевшою працею, адже сад у Луцьку висаджували арештанти. Активні роботи із висадки парку робилися і на початку 1908 року. Основна частина саджанців була замовлена містом у розсаднику графа Замойського.

Внаслідок влаштування саду в Луцьку виникла потреба нової професії – міського садівника. Вже 1 лютого 1908 року міська управа уклала контракт із Владиславом Дембським. Він протягом трьох найближчих років мав доглядати новий сад. Також до його обов’язків входив догляд за садом біля Окружного суду й узагалі за всіма міськими плантаціями. На літній період йому дозволялося наймати помічника. В останні місяці роботи садівника стався конфлікт між ним і міським головою. Його звільнили за те, що «на сдѣланное ему замѣчаніе г. Городскимъ Головою онъ отвѣтилъ грубостью». Тоді він звернувся до гласних і просив виправити ситуацію.

«Чувствуя себя по совѣсти совершенно невиновнымъ и оставшись съ семьей безъ куска хлѣба въ такое время, когда пріискать новую должность невозможно, я обращаюсь къ чувству справедливости Думы и прошу г.г. гласныхъ назначить по ихъ усмотрѣнію вознагражденіе. Всѣ вы смотрѣли на мой трудъ по заложенію городского сада, я люблю свое дѣло и старался всё дѣлать къ лучшему», - скаржився садівник Дембський.

Зрештою, міська дума вирішила видати йому 100 рублів, бо повважала причину звільнення безпідставною.

Новенький міський сад увійшов на тогочасну карту міста. Біля собору квадратна ділянка підписана як «Городской садъ».
Міський сад на карті Луцька 1907 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Міський сад на карті Луцька 1907 року. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

За 2 роки роботи із висадки дерев та кущів завершилися. У 1910 році спеціальна садова комісія при Луцькій міській думі постановила, щоб у цьому році допустити вхід публіки в міський сад за сезонним квитками з платою 3 рублі з сімейства. В саду поставити не менше 30 лавок на металевих ніжках. Проте з невідомої причини лучан не запускали в сад ще 3 роки. Тільки в березні 1913 року міська дума видала відповідну постанову.

«Устроенный на бывшей Парадной площади городской садъ, со времени его устройства съ 1908 по 1913 г. оставался закрытымъ для публики. Въ 1913 г., уступая усиленнымъ ходатайствамъ жителей г. Луцка, Городская Дума постановленіемъ отъ 15 марта 1913 г. признала возможнымъ открыть садъ для посѣщенія его публикой, причемъ установила плату за сезонный билетъ съ семейства по 1 руб. и съ лицъ, не взявшихъ такового билета, по 5 копъ. съ человѣка за входъ».
Сезонний квиток на вхід у сад. Копія з Державного архіву Волинської області
Сезонний квиток на вхід у сад. Копія з Державного архіву Волинської області

Для учнів та їхніх викладачів просили вхід у сад зробити безкоштовним. Вчителю природознавства Скороходу і учням гімназії дозволялося будь-коли приходити в сад безкоштовно для наглядного ознайомлення з рослинним світом. Те ж дозволили ученицям жіночої гімназії Коленко.

* * *
Уже зовсім скоро сад опинився у вирі війни. Звичайно, ніхто його не знищував. Але й особливого догляду за роки буремних подій ніхто не проводив. Невдовзі на нього чекало оновлення вже у міжвоєнній Польщі. у публічному саду була зроблена сцена для виступу оркестрів, поставлені різні кіоски, тут відбувалися народні гуляння, проводилися культурні заходи.

Історія перенесення базару з Парадного дуже показова і навіть повчальна для сучасників. «Колесо історії» виявляє типажі: лобісти, плебеї, мрійники. Хтось хотів торгувати правдою заради власної вигоди, інші не бачили далі свого носа, треті були занадто самовпевнені у своїх амбіціях. Все ж для нас сьогоднішніх урок: у непростому часі і становищі Луцька часів Російської імперії змогли не тільки ліквідувати недоречний базар під собором, а й на його місці влаштувати сад.

Час змінився, але обставина нинішнього базару під замком абсолютно аналогічна. Та й навіть на Театральному сьогодні знову пропонують великий базар, тільки вже під землею. Дуже цікаво, як напишуть історію цих місць через 100 років життя…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дуже цікава історична інформація!
Відповісти
Буратіно безжально вирізує дерева))) що ж історія права: ламать нє строіть... а порадку в місті як не було, так і не передбачається(((
Відповісти
Дякую за цікаву статтю! У Вас чудовий стиль! Вас легко і приємно читати. Хотілося б бачити книгу Вашого авторства про історію Луцька
Відповісти
Щиро дякую вельмишановним панам журналістам за розміщення в інтернеті вельми цікавої історії Луцька.
Відповісти
Неймовірно цікава історія, дякую.
Хто автор?
Відповісти
На "Хроніках" є ім'я автора - Сашко Котис.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Як сто років тому євреї переносили центральний базар у Луцьку. ФОТО
05 серпня, 2015, 08:15