В українську владу має прийти покоління, яке зможе повернути її народу

Вітаю Вас, дорогі земляки!
Ви знаєте, спостерігаючи ось уже декілька років за тими суспільними перетвореннями, що проходили і проходять в нашій державі, я маю кілька сотень аркушів власних думок, записаних в той чи інший період часу під дією вражень, емоцій або ж просто з професійної цікавості.
Безперечно, не хочу говорити про те, що їх змістовна частина є аксіомою і не може підлягати сумнівам. Це – лише моє власне суб’єктивне бачення тих процесів, що відбувалися, відбуваються та, очевидно, будуть відбуватися в нашому регіоні, державі і світі загалом. Не знаю, як кожен із Вас сприйме ці роздуми. Однак, все ж, гадаю, що саме сьогодні настав той момент, коли варто відкрити їх для того, аби вони побачили і почули Вас, а Ви, в свою чергу, мали змогу прочитати й сказати своє слово щодо них.

Епоха політичних «старців»
Чи задумувались Ви коли- небудь над тим, хто стоїть на чолі Вашої сільської ради? Хто є першими особами в районі, області чи країні загалом? Подумайте, скільки років уже підряд ми бачимо ці обличчя. Вони змінюють одне одного з періодичністю в часі, то виходячи на передній план, то відступаючи назад.
Безперечно, така імітація змін дає можливість їм говорити про загальний процес суспільних перетворень, чергові реформи та нововведення. Та чи дозволяє така зміна одношерстних політичних доданків в Україні сподіватись на якісно нову державницьку суму? Суму, з усіма її початковими та кінцевими прогресивними реформами і новітніми підходами в житті всієї країни. Не лише на словах закоренілих політичних «старців» чи в теоріях науковців, а у відчутті потреби простих українців, нових громадян.
Звісно, що ні. Адже в такій ситуації ми нагадуємо зовні схожий на комфортабельний та зручний в користуванні автомобіль, під капотом котрого знаходиться малоефективний ще з радянських часів ВАЗівський двигун. Двигун, що ніби й дозволяє рухатись, проте аж ніяк не в змозі створити гідної конкуренції іншим учасникам заїзду.
Саме тому сучасні реалії українського сьогодення вимагають нової парадигми розбудови української державності. Її ключовими на шляху втілення, як на мене, мають стати невідворотні процеси «зміни поколінь» та ініціативного індивідуалізму.
Що я маю на увазі? За двадцять років Незалежності в нашій державі постало покоління нових громадян. Майбутніх економістів, соціологів, інженерів і, звичайно ж, політиків. Я не маю на увазі тих людей, які зараз спекулюють на підміні понять і називають себе новими обличчями в політичному житті. Адже інфіковані практикою особистого професійного чи політико-партійного становлення далекого періоду 90-х, апріорі не можуть претендувати на цей статус.
Говорячи про «зміну поколінь», я маю на увазі тих молодих громадян, що народили і виростили в собі ціннісні орієнтири України як держави, без належного існування якої нічого не варті й вони самі. Так, це не грошовиті олігархи, маріонетки-депутати чи пихаті міністри. Їхня країна назавжди зникла із політичної карти світу. Сьогодні українська державність потребує нової формації управлінців. Нехай малодосвідченої та менш фінансово стійкої, але такої, що готова прийти до влади, щоб повернути її народу.
Як це зробити? Відповідь на таке запитання дає друга складова сучасної української парадигми – ініціативний індивідуалізм.
Прикро констатувати, але за повсякденною буденністю ми не помітили, як втратили власні громадянські позиції. Роль громадянина, що несе в собі джерело влади, а відтак й відповідальність за прийняття відповідних рішень в конкретній сільській, міській, районній, обласній чи то Верховній радах. Звичайно, можливо, легше ховатись за екранами телевізорів та бути в якості простого спостерігача, піддаючи критиці всіх і вся. Однак чи можна говорити про реальну владу народу, не проявивши індивідуальної ініціативи взяти її в свої руки? Шляхом контролю, методами аналізу та вироблення власних пропозицій щодо чітких алгоритмів розв’язання тієї чи іншої проблеми. Кожен — на своєму рівні, у своєму селі, селищі, районі чи області. Не відстоюючи інтереси тієї чи іншої партії, бізнесової групи чи авторитетного «папи», а маючи в руках владу всього народу, суспільства, відповідальних за свої ініціативи та рішення громадян.

Сервісна економіка в основі сучасної державної економічної політики
Спілкуючись у повсякденному житті із багатьма економістами, я відзначив одну достатньо просту тенденцію у їх висловлюваннях. Майже всі вони говорять про те, що час великої індустрії, машинобудування та автопрому здає свої позиції. В сучасному світі набирає обертів новий тип економічного розвитку – так звана сервісна економіка. Її визначальною відмінністю є переорієнтація виробництва із формату простого створення матеріальних благ в надання широкого спектру послуг та генерування інформації щодо них.
У той же момент всередині сервісного сектора найбільш інтенсивні процеси зміни структури робочої сили та зайнятості населення йдуть в сферах, що не просто пропонують традиційні послуги, а там, де споживачі виступають як індивідуальності, де виробництво послуги та її споживання є персоніфікованим.
Простіше кажучи, цивілізований світ намагається рухатись від індустріальної платформи економічного розвитку до сервісної. І не просто сфери послуг як такої, а економіки, що зав’язана на взаєминах індивідуального виробника й індивідуального споживача, людини з людиною.
Як на мене, це – саме той альтернативний шлях, яким має рухатися українське суспільство на шляху власного економічного розквіту. Адже його концепція не передбачає скупчення великої кількості коштів в руках великих фінансово-олігархічних груп, як є зараз. Вона дозволяє за ринковими правилами справедливо розподіляти грошову масу між всіма активними учасниками ринку послуг.
Даєш послуги, даєш їх якісно – відповідно і маєш споживачів, а відтак і прибутки. Ось основа з основ сервісної економіки, що таким чином дозволяє істотно покращити питання трудової зайнятості населення, зменшення безробіття і, що найголовніше, дає стимул для кожного працювати індивідуально.
Більше того, такий варіант розвитку економіки добре підходить для Волинського регіону. Адже погодьтесь: у нас наразі немає масштабної індустрії, яку має Схід. Проте ми маємо можливість створювати послуги і вдало їх продавати. Чого лише коштує розвиток «зеленого туризму». Виробивши чіткі етапи в реалізації системної роботи зі створення якісного спектру послуг для відпочиваючих, малий та середній бізнес, що представлений в цій сфері, не просто не втратить постійних відвідувачів, а примножить їх вдвічі, втричі…
Саме тому вироблення подібного роду послуг, орієнтованих на забезпечення індивідуальної взаємодії між споживачем та виробником, дозволять Україні вийти на якісно нові етапи власного економічного розвитку. А закладання сучасної сервісної економіки в основу державної економічної політики має стати втіленням «української мрії» на заможну, процвітаючу та успішну європейську країну.
Володимир ГАВРИШ,
голова громадської ініціативи «Наше Майбутнє».