Луцький Jazz Bez 2012 або «Давно у нас такого не було...»

У Луцьку давно не було снігу ― осінь видалася не сніжною, а зима лише починалася. Джазу також давненько не було ― останній фест був у вересні, а до травневих «Музичних діалогів» лишався кавалок часу, тож дванадцятий міжнародний фестиваль «Jazz Bez», що об’єднав 15 міст України та Польщі, став непересічною нагодою набратися джазових вражень аж до травня. І оскільки грудень таки подарував нам «білі мухи», то ми розпочали зиму і зі снігом, і з джазом.

Цього разу зі сцени лунали різні стилі: від класичних бопових ритмік до сучасного й експериментального джазу. Розвиток стилів джазу чимось нагадує історію архітектури. Автори працюють в рамках різних шкіл, створюють авторські проекти, висувають революційні ідеї, започатковують, перепозичають… І з того усього твориться дуже цікава культурна тканина, спостерігати яку – вище задоволення. Хто сказав, що жити не прекрасно?..)

Перший фестивальний день, 7 грудня, відкрили музиканти польсько-американського гурту Mike Russel feat. Kłos & Dąbrowski Project. Багатьом Майк Рассел чимсь нагадав Карла Фріерсона, який виступав на open-air фестивалі Art Jazz Cooperation 2011 в замку Любарта. Дуже давно в нас не було вокаліста-гітариста.

Обидва музиканти ― харизматичні фронтмени-вокалісти, веселий та енергійний вокал обох заводить публіку вже на перших хвилинах. Музика колективу дуже життєствердна, хоча тексти не можна не назвати дорослими. Разом з цим вона радше для релаксації, аніж для роздумів, хоча в деяких текстах були присутні і меланхолійні нотки: так, наприклад, пісня про парк у Вашингтоні здалася досить ностальгічною. Зараз Майк живе в Німеччині й, мабуть, сумує за домівкою. Коментуючи зміст пісні, він зауважив, що цей твір ― «данина життю»…

Проект трубача Лукаша Клоса та саксофоніста Ярека Домбровскі вдало поєднався з музичною особистістю фронт-мена Майка Рассела ― труба додала неабиякого шарму музиці проекту та, так би мовити, «заджазувала» його. Саксофон Ярека Домбровскі чимсь нагадував стрімкий та нахабний (в хорошому сенсі слова) звук львівського саксофоніста Михайла Балога, який не один раз виступав у Луцьку.

До слова, колектив позиціонує твори, що були виконані на фестивалі, як зразки так званої «go-go music» ― музичного жанру, що виник у Вашингтоні та розвинувся з середини 60-х до кінця 70-х років XX століття, який асоціюють з фанком. Прихильники цього музичного жанру знають, що «хресним батьком» «go-go» є Чак Браун, ― гітарист та вокаліст, так само як і Майк Рассел. Все видається логічним, адже Майк, який є автором більшості виконаних творів, ― з Вашингтону.

Перед виступом ми з Майком поспілкувалися про світову музичну культуру та про популярність джазу зокрема. Нескладно здогадатися, що цю музику не у всьому світі легко розуміють, проте коло поціновувачів зростає. Стосовно ролі ЗМІ та висвітлювання музичних імпрез Рассел зазначив: «Джаз ― дуже цікава музика, її потрібно доносити до людей, та не всі це розуміють <…> Лише Мадонні не потрібна реклама, нам ― дуже потрібна.» Як приємно розмовляти з розумною та небайдужою людиною! Такі зустрічі завжди дарують натхнення.

Вечір продовжив українсько-американсько-канадійський колектив Vinita Formation. Уже з перших нот було зрозуміло, що це ― кул, який почався у 1949 році із Майлзівського «Birht of the cool». Барабанщик Френк Паркер дуже вміло тримав ритм.

У цьогорічному фестивальному складі музиканти грали вперше. Звичайно, в цьому контексті не можна оминути увагою гру віртуозного канадійського саксофоніста Петера ван Гуффеля, одного з найяскравіших представників сучасного покоління, який отримав визнання відомого Уінтона Марсаліса та Роя Хардгрува. Петер дуже органічно вписався в контекст колективу та збагатив його палітру на порядок.

Таке часто трапляється у джазі ― багато хто є сесійними музикантами. Хто ж такі ці «сесійні музиканти»? Це виконавці, які беруть участь у студійних записах (сесіях, від англ. session). Відповідно, цей термін також може позначати людей, що грають з різними колективами.

Коли музиканти грають разом чи не вперше, це цікаво не лише публіці, а й самим учасникам новоспеченого колективу. Коли ми запитали про очікування від виступу, барабанщик Френк Паркер вигукнув «Знаю одне: це буде класно!» Так воно і сталося: музиканти надзвичайно добре «чули» одне одного, у кожній композиції їхня інтеракція виливалася у мелодії, що приваблювали чіткістю музичних форм та звукових барв.

«Що таке джаз? Хм, якщо коротко, то джаз ― це, мабуть, виразність, музична креативність; взаємовпливи ритму, гармонії та мелодії…», ― каже Френк.

В джаз-безівському репертуарі бенду були також балади, одна з яких мала назву «Patient Communication», фрі-джаз та експериментальна музика, точне означення якій не можуть дати самі музиканти. Колектив виконав «Once Again» ― твір самого Френка Паркера. У розмові Френк зазначив: «Як я написав цей твір? Та я просто займався якимись нудними справами, як раптом мені до голови прийшла мелодія. Спочатку була саме вона, ритм з’явився пізніше. Щодо ритму, то я дуже хотів, щоб ритм був динамічним.» Саме таким він і був. Послухавши «Once Again», одразу розумієш, що цю музику написав барабанщик ― ритмічний малюнок, в основі якого були різні інтонаційні зразки, був настільки чітким та вдалим, він об’єднував під собою звучання інших інструментів колективу, які в свою чергу докомпоновували загальну картину зимового джазу. Так, саме зимового.

Другий день ДжазБезу довів, що джазу без сюрпризів не буває. На сцену вийшли луцькі Fusion Friends у досить незвичному складі: цього разу до них долучилася київська джазова піаністка Наталя Лєбєдєва, чия гра додала гармонійності музиці колективу ― «In a Sentimental Mood» Дюка Еллінгтона прозвучав дуже витончено й лірично. Музиканти виконували відомі джазові композиції, переважно латину, блюз та балади.

Волинський бард Сергій Шишкін, чий виступ став для багатьох ще одним приємним сюрпризом, подарував нам досить лаконічну, проте дуже насичену смислову програму: то бути довгоочікувані хіти «Западенська зима» й «Карпатське ретро»; з нового ми почули пісню «Nim przyjdzie wiosna» Чеслава Нємена та Ярослава Івашкєвіча, яку Сергій присвятив організаторам та партнерам фестивалю «Jazz Bez 2012».

Українсько-португальський проект Тараса Баковського Sonic Forecast продовжив фестивальну програму другого дня. Вперше ми чули кістяк цього колективу на цьогорічному «Art Jazz Cooperation». Цього разу до проекту Тараса Баковського долучився португальський барабанщик Луїс Кандеяс. Здавалося б, тріо з саксофоном, фортепіано та контрабасом може творити повноцінну, складну, витончену… яку завгодно музику.

Такою вона й була раніше, проте цього разу барабани додали їй певної напрямленості, якогось вектора. Мабуть, барабани ― це правильний вибір. …Існує думка, що джаз та й сама імпровізація ― то ніби розмова людей. У випадку з Sonic Forecast це не просто розмова, а темпераментна полеміка про сенс життя. Усі композиції ― авторські, хлопці грають експериментальний джаз. Одна з них, «From Inside of Me» саксофоніста Тараса Баковського, прихильника Сонні Ролінса та Декстера Ґордона, ― надзвичайно мелодійна річ з меланхолійно-ліричним відтінком та сильним, стрімким звуком саксофона.

Виступу колективу Tomek Grochot & Eddie Henderson (Польща―США) чекало багато поціновувачів джазу ― нарешті ми почули віртуозного американського трубача Едді Хендерсона, учня Луїса Армстронга та Майлза Девіса. З перших акордів стало зрозуміло, наскільки професійні ці музиканти! «Такого джазу давно тут не було!», - вигукнув організатор фестивалю, трубач Олег Баковський, що сидів поряд.

Учасники колективу настільки легко змінювали музичні стилі та ритми, що публіка лише встигала аплодувати. Програма колективу сповнена інтерпретацій і фантазій талановитих джазменів, вона водночас залишається вибагливою та простою для сприйняття. Вони грали все що завгодно ― з однаково чудовим звуком та відчуттям ритму. Про таке не пишуть ― таке слухають, тому шукайте записи цих музикантів!

Колись в історії джазу був момент, коли ця музика переходила від масової до більш, як тоді її нарекли, «інтелектуальної» (епоха Майлза Девіса). Загалом це відповідало духу змін повоєнної американської культури. Але часами це набувало диктаторських форм. Наприклад, на бопових концертах вішали таблички з проханням «Танцювати заборонено». Так от, строгість одягу та манер трубача із Tomek Grochot чимось нагадувала той дух. Звісно, це все ніяким чином не пов’язано, але узгоджується. Розуміючи цей історичний музичний підтекст, можна проводити різні асоціації, глибше розуміючи музику та її суспільний контекст.

«Пластилінова» музика відкрила третій фестивальний день фанковими ритмами. Plastilin (Луцьк) виконували каверні твори, звучали й власні інструментальні та вокальні композиції.

Після антракту на сцені з’явилися музиканти Daktari. Це ― варшавська група імпровізаторів під керівництвом трубача Ольґерда Докальські. Їхня музика є органічним сплавом енергії нойзу, джазової імпровізації та народної пісні. Багато хто чекав на цей колектив, і, до слова, очікував досить багато від молодих музикантів. Сподівання не були марними, адже варшавська молодь показала неабияку якісь музичної думки та виконання. Композиції, укладені в авангардні структури, залишають музикантам велику свободу. Музика колективу сприймається в комплексі, в розвитку ― лише прослухавши їхній сет повністю, можна скласти цілісне враження.

Мабуть, найбільш вдалим дієсловом для позначення музичних вражень від Daktari могло б бути «гойдає» (жарг. «качАє»): мелодія йде колами, захоплюючи все більше уваги з кожним наступним колом, з кожним акордом; це не просто звуки, це ― медитації, це ритуальні танці, які накривають хвилею та довго не відпускають, навіть в антракті.

Один із незвичних способів сприймати ту музику – це коли ти стоїш за сценою, бачиш музикантів з іншого ракурсу і навіть намагаєшся їх фотографувати. Тоді під музикою бачиться конкретний «живий малюнок», скульптура, або краще – архітектура, яка творить музику.

Тоді перш за все під кожним твором вдається відчути індивідуальну сутність музикантів. Їхня особистість, не видна з відстані глядацьких стільців, стає ближчою та зрозумілішою. Як це було з Meeting of Sounds – годі й розказувати. Волосся Лєтова, піт з обличчя Мінтона, ці інструменти – ех!..

Отже, останнім колективом цьогорічного ДжазБезу став авангардний Meeting of Sounds, який зібрав музикантів з України, Росії та Британії. Meeting of Sounds ― це зустріч імпровізаторів, на яку зібрались легенда російського андеграунду Сергій Лєтов, засновник українського фрі-джазу Юрій Яремчук, шалений британський вокаліст Філіп Мінтон та київські гітаристи Сергій і Дмитро Радзецькі. Музика колективу непроста і за формою, і за змістом. Звуки, які Філіп Мінтон «видобував» зі свого амбушура, не могли не дивувати.

Такого тут ще не було! Мінтон цвірінькав, скавучав, вив, мугикав, ніби ласкаво муркав, а потім, здавалося, з кимсь сварився…це все доповнювалося грою на міді-гітарі ― винаході Дмитра Радзецькі, та поєднувалося з чудернацькими шумами-перегуками, що видобували зі своїх інструментів інші учасники бенду. «Від сьогодні ми не будемо такими, як раніше!», -вигукували захоплені глядачі.

Проте не усі думали однаково: деякі слухачі не сприймали складної музики колективу і залишали залу, зі здивуванням стенаючи плечима. Більшість із тих, хто залишився, не пошкодували. Навіть якщо абстрагуватися від того, що музиканти ― знані профі своєї справи, якщо просто постаратися відчути цю музику, відкривається новий світ, інший світ міфічних істот, у кожного з яких є своя історія. У цій музиці не було жодного зайвого чи випадкового звука ― усі інструменти переплелися у таємниче мереживо, що нагадало гоголівського «Вія»; Воно (так, саме Воно!) кудись кликало за собою, у нетрі підсвідомого, вивертало назовні якісь таємні сфери, тягнуло за собою і втягувало в себе…

Три дні промайнули, неначе мить, залишивши багато різних вражень, нових ритмів та мелодій у кожного, хто хоча б на годину завітав на цьогорічний «Jazz Bez». Давно у нас такого не було! І допоки не розтане сніг, ми пам’ятатимемо той емоційний вибух, кожне світле відчуття трепету та захвату, які пережили під час злиття з прекрасною музикою, яку можна трактувати по-різному, але суть її від цього не змінюється, ― джазом!

Магічної зими та розумної музики кожному із вас!

Текст: Олена Хаджиоглова, Котис Олександр
Фото: Котис Олександр