«Благодійність» чи благодійність?

Я би про це міг взагалі не писати, якби не один випадок. Але про це далі... Одним із традиційних елементів передвиборних часів в Україні є масова активізація «благодійності». Чому це слово в такий час варто вживати у лапках? Бо, власне, тут «благими намірами» часто встелена дорога у представницькі органи влади...

Традиційним атрибутом таких актів «благодійності» є об'єктиви фото- та відеокамер, проплачені публікації у мас-медіа тощо.

Звісно, з одного боку «благодійність» - це певний позитив. Адже завдяки такому явищу місцеві громади перед виборами часто отримують те, чого їм так бракувало роками - дитячі та спортивні майданчики, медичне обладнання, відремонтовані вулиці, школи тощо. Оскільки якщо держава ці проблеми і вирішує, то це відбувається вкрай рідко. І, можливо, «благодійність», певною мірою це правильно: «Краще хоч щось, ніж нічого». В умовах злиденності України такий підхід можна зрозуміти.

З іншого боку, під вуаллю «благодійності» в українських реаліях часто ховається те, що у цивілізованому світі прийнято називати «підкуп виборців». Свідченням цьому є, що, зазвичай, практично одразу після виборів у «благодійників» відбувається різкий спад активності. І ніби ж ті самі звичайні громадяни на певній території залишаються. І більшість проблем нікуди не зникають. Тільки щось стрімко падає кількість подарунків для громад або їх окремих мешканців. Мабуть, вияви «благодійності» прямо пропорційно залежать від настрою самих «благодійників». Адже більшість із них «пролітає» над омріяним кріслом депутата, як фанера над Парижем. А кого з таким поганим настроєм тягне на добрі діла?

Зрештою, не набагато ліпший настрій і у тих «благодійників», хто виграє вибори. Звісно, солод перемоги кращий за гіркоту поразки. Але по мірі того, як відходить ейфорія від виграшу, приходить тверезе усвідомлення - попереду нелегка депутатська робота. Рефлексії цих обранців дають чітке осмислення, що «за все треба платити». Зокрема і за вчорашню щедрість. І екс-«благодійники» всю каденцію невтомно і напружено працюють на благо «простих виборців». Де ж з такою завантаженістю знайдеться час на нові прояви «благодійності»? Все про Україну думають - так, як герої відомого шоу «братської» країни.

2012-й - рік передвиборний. А народна прикмета каже, що це на гроші. Зокрема, різкий запах «благодійництва» ще з літа 2011-го року стало чутно в повітрі Луцька. Нового Луцька. Один уродженець Луцька після десятиліть «блукань» лижними трасами Буковеля, кабінетами Києва, Надвірної та Івано-Франківська раптово згадує свою малу батьківщину. Реєструється благодійний фонд. Але не простий, а з іменем одного народного депутата у назві. «Українська правда» називає його прямою креатурою і постпредом у парламенті Ігоря Коломойського, власника групи "Приват". І хоча сам Коломойський називає таку групу «міфом, фантомом» та це не заважає йому бути №2 у рейтингу найбагатших людей України. Звісно, творцю «Європейського єврейського парламенту» потрібні свої люди і у парламенті українському.

«Ви його нечасто чули ні з трибуни, ні з телебачення. І не ви одні. Мені теж кажеться, що це пока що серед нашого депутатського корпусу «фігура у тумані». Коли вона з того туману вийде – не знаю», - зазначав у 2010-му колега «благодійника», нардеп Євген Кирильчук. Фігура з туману починає виходити, адже відповідний іменний благодійний фонд розпочав бурхливу діяльність у Луцьку.

Бруківка у центрі, ліхтарі у парку, іменні стипендії студентам, спортивні майданчики, медичне обладнання, солодощі – ось неповний перелік щедрот «доброго дяді». Окрім того, обіцяють «клізмоподібний» фонтан у центрі Луцька перетворити на музичний. Зрозуміло, що ці акти «благодійності» проводяться під соусом потужної медіа-підтримки, що далеко не дивно.

Звісно, займатися роздачею подарунків нікому не заборониш. Особливо при умові, коли ти є Президентом фонду і коли отримане від цієї діяльності «моральне задоволення не можна порівняти ні з якими фінансами». Проте чи є це прямим обов'язком народного депутата? Щирість прагнень цього «благодійника» допомогти громаді Луцька перекреслює, скажімо, його голосування на підтримку Державного бюджету на 2012 рік. Саме завдяки цьому закону перед 5 тисячами освітянами міста Луцька нині стоїть загроза: звільнення або урізання зарплат.

Бо одна справа «благодійно» покласти бруківку за мільйон гривень. А інша справа - знайти у державному бюджеті майже 30 мільйонів гривень на зарплату освітянам. Звісно, «вибити» ці кошти окремо взятому народному депутату не так просто. Але показово, що з боку «благодійника» не спостерігається навіть спроб вирішення проблеми. Принаймні, ні у ЗМІ, ні на сайті парламенту ви не знайдете згадок про те, що «благодійник» дав депутатський запит стосовно недофінансування луцької освіти чи вніс відповідний законопроект щодо внесення змін у Держбюджет.

Втім, окрім «благодійності» передвиборної існує ще благодійність справжня. Цей термін можна вживати без лапок. Головна різниця - мета. Якщо «благодійник» прагне конвертувати свої «благі справи» у голоси виборців, то благодійник справжній робить добро просто так. Існує низка благодійних структур, які діють системно, допомагаючи людям незалежно від графіка виборів. І вони справді допомагають багатьом. Здебільшого без камер і статтей у формі од…

А тепер, власне, те, що стало приводом до написання цього матеріалу. Одна людина мені написала у Facebook з проханням допомогти Вікторії Федоренко. У 15-річної дівчини виявили смертельну хворобу. Єдине, що може врятувати цю юну людину від смерті – трансплантація кісткового мозку. Таку операцію можуть зробити лише за кордоном. Вартість – 250 тисяч доларів. Чи є такі шалені кошти у матері-одиночки, яка працює фармацевтом?



На щастя чи, швидше, на жаль, я вже кілька років є клієнтом «Приватбанку». Тому для мене найлегше переказати кошти за допомогою їх системи онлайн-банкінгу «Приват24». Проводжу всі необхідні дії, щоб переслати гроші на картку матері цієї хворої дівчини. Останній етап і тут бац: «Возникла ошибка при передаче платежей на обработку. Ошибочный платёж забракован».

Я знову повторюю алгоритм і результат отримую аналогічний. Цікаво, що інший платіж-пожертву, але на менш нагальну потребу, система нормально пропустила. За досвідом спілкування з «Приватбанком» - щоб вирішити подібні технічні проблеми, слід писати у соцмережу Twitter. Однак цього разу два записи-твіти залишилися без жодної реакції з боку служби підтримки банку.

Звісно, було би півбіди, якби я цей переказ у «Приват24» робив задля досягнення якихось власних, побутових цілей. А тут ціна питання - не просто здоров'я дитини, а її життя. «Когда был окончательно подтверждён диагноз, врачи сказали что у нас есть время на сбор денег и решение всех организационных вопросов только месяца 3, из них 2 уже прошло...», - пише матір Віки Федоренко. Часу залишилось дуже мало, тому тут відлік йде не на дні, а на години. Але порядки у банку мільярдера Коломойського невблаганні…

Завтра подібна ситуація, як з Вікою Федоренко, може статися з кожним. І хто оплатить дороговартісне лікування? Держава? «Благодійники»? Швидше за все, кошти доведеться збирати за принципом «з миру по нитці». Зібрати шалену суму коштів, непідйомну для простої української сім'ї цілком реально. Це довело подружжя Грабчуків з Івано-Франківська. Я вперше про цю історію дізнався, повертаючись до Луцька після чергового курсу хіміотерапії. У 5-річного Тарасика Грабчука виявили онкозахворювання – нейробластому. Щоб врятувати життя хлопчика, потрібно було мати фантастичну суму - 2 мільйони 900 тисяч гривень для лікування за кордоном. Зрозуміло, що сім’я таких коштів не мала. Я їхав у поїзді і просто плакав. Бо думав, що хлопчик приречений, адже не вірив, що у нас можливо стільки грошей зібрати. Але, слава Богу, я помилився. За півроку Грабчуки завдяки 30-ти тисячам небайдужих таки назбирали потрібну кількість грошей. А стан самого Тарасика в процесі лікування покращується.

Про дієвість такої справжньої, народної благодійності я пересвідчився особисто. Більшість пожертв на моє лікування становлять невеличкі суми коштів. І якби не ця підтримка сотень, якщо не тисяч простих людей – невідомо чи би я досі жив…

Зрештою, якщо представники великого капіталу так люблять бавитися у «благодійність», нехай. Ніхто ж від них і не вимагає величезних пожертв на лікування, скажімо, онкохворих дітей. Але навіщо вставляти палки в колеса? Якщо фізична особа перераховує кошти на якусь благодійну мету, з неї, скажімо, той самий «Приватбанк» знімає комісію. Чи морально наживатися на смертельно хворих?

А тепер варто повернутися до наших «благодійників», тобто «благодійника»-нардепа. Здавалось би, а в чому його вина? Вини тут нема. Швидше біда. Якщо, скажімо, сьогодні банк групи «Приват» не може вирішити банальну технічну проблему, від якої залежить життя однієї людини, то як завтра представнику цієї групи можна довірити долю десятків тисяч виборців?

Показовий факт: у підтриманому «повпредом Коломойського» держбюджеті на лікування за кордоном усіх українців виділили 14 мільйонів гривень. Натомість на медичне обслуговування народних депутатів, серед яких і наш «благодійник», із казни скерували 400 мільйонів. Елементарний перерозподіл цих коштів врятував би десятки, якщо не сотні життів українців, які зараз змушені ходити з простягнутою рукою... Але подібних законодавчих ініціатив важко очікувати від чи то волинського, чи то не волинського «благодійника»-нардепа.

Передвиборно-«благодійні» подачки з боку олігархів і їх прислужників насправді є таким собі безкоштовним сиром у мишоловці. За який у кінцевому результаті платитимуть самі виборці. Бо якби ефективно функціонувала державна система, то потреба у різноманітних «благодійних» подарунках електорату фактично би відпала. Вкладати бруківку на майдані чи встановлювати ліхтарі у парку – це ж, в першу чергу, функція держави. Купувати нормальне медичне обладнання мали би не «благодійники», а держава. Будувати спортивні майданчики – це також нормально для держави. Але, з іншого боку, якби державна машина працювала так, як їй належить, тоді би вибори перетворювалися на змагання ідей та концепцій, а не на конкурс грошових мішків «благодійних» дідів-морозів. Але чи здатні псевдоблагодійники вигравати по-чесному?

Андрій КАЛАХАН, спеціально для «Перця Волинського»

Вже після виходу статті у світ "ПриватБанк" написав:

"Шановний Андрій КАЛАХАН!
Ваш платіж проведено успішно, кошти будуть зараховані отримувачу згідно до регламенту до 3 операційних днів.
Просимо пробачення за доставлені незручності.
З повагою, ПриватБанк".

І хоч за це дякую.