До Луцька хоче завітати онука принцеси Сіаму

До Луцька хоче завітати онука принцеси Сіаму
Наріса Чакрабонгсе, онука принцеси Таїланду, уродженки Луцька Катерини Десницької та авторка книги «Катя і принц Сіаму», планує цьогоріч відвідати Луцьк та Форум видавців у Львові.

Про це йшлося під час розмови «Українки – руйнівниці гендерних стереотипів?» в межах презентації українського перекладу книжки «Катя і принц Сіаму» під час фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві 2 червня, - пишуть Волинські новини.

Катерину Десницьку називають однією з сильних жінок, батьківщиною яких є Україна, поряд з Анною Київською, королевою Франції.

Головний куратор фестивалю мистецтв Anne de Kiev Fest Федір Баландін розповів, що він зауважив, що українці запізнилися з рятуванням Десницької для України, не врятували її, тому що нині міжнародні стосунки Таїланду та Росії побудовані на цій постаті. В усіх енциклопедіях, на жаль, вказують, що вона – «русская дєвушка із Кієва Катя Дєсніцкая».

Таїландська культурна спільнота лишається сильно заангажованою Росією, навіть авторка книги Наріса Чакрабонгсе, онука Катерини Десницької, вела протягом трьох років доволі скептично перемовини щодо видання книги українською. Вона, мовляв, була перелякана Росією та російськими грішми.

Лише один факт несподівано дав можливість видати книгу українською. Так, авторка має громадянство не лише Таїланду, а й Великої Британії, і є великою єврооптимісткою. Для неї великою катастрофою став Брекзіт, адже вона є прихильницею залишення Великої Британії в Євросоюзі. Оскільки 30% успіху Брекзіту забезпечили російські гроші, очевидно, через образу на Росію авторка все ж погодилася, аби її книгу переклали українською. Отже, це була її маленька жіноча помста особисто Путіну.

Намагаючись спростувати міф про те, що Катя Десницька є суто російською дівчиною, її онуці надіслали прохання надіслати світлини бабусі в якомусь карнавальному чи народному вбранні. У відповідь Наріса Чакрабонгсе надіслала цілий стос світлин, де Десницька позує в українському національному строї, з намистом. Тому питання про «русскую дєвушку із Кієва» відпадає. Знімок зараз експонують у музеї Тараса Шевченка у Києві, поряд з «Катериною» Шевченка.

Залишилося чимало доказів того, що Катерина Десницька була справді сильною жінко. У поясненні щодо розлучення з нею принц Сіаму писав, що та завжди хотіла, щоб усе було, так як вона вважає за потрібне. Цікаво, що вона не взяла відступних грошей, який той пропонував при розлученні, натомість звернулася до суду і відстояла своє.

Перекладачі книги Лесь Белей та його сестра Ярина Белей розповіли, що під час перекладу, звісно, були труднощі з власними назвами, однак, зважаючи на хороший стиль, попри складність контексту, перекладати було не надто складно. Аргументуючи, чому потрібно купувати і читати цю книгу, перекладач Лесь Белей говорить, що варто розпрацьовувати міф Києва, а Десницька – одна з осіб , яка чудово цей міф доповнює. Так, вона з принцом Сіаму до 3-ї години ночі гуляла Хрещатим парком, принц Сіаму захоплювався красою Володимирського собору. Про це йдеться у мемуарах. Отже, Катерина Десницька – це чудова особа, яку треба популяризувати. Вона була справді вольовою людиною, наприклад, змусивши принца-буддиста взяти з нею православний шлюб та відстояла, аби при дворі її називали іменем Катя.

Після революції 1917 року вся київська родина Десницької виїхала за кордон. Один з її братів переїхав у Китай, де очолював китайську залізницю, інший – у Францію. Після розлучення з другим чоловіком, американцем, та періоду проживання в США, Десницька переїхала у Париж, де доживала віку і саме там востаннє бачилася зі своїм сином. Цікаво, що онука засуджує бабусю за шлюб з американцем, стверджуючи, що та вийшла заміж, тому що погано знала англійську та не могла зрозуміти, наскільки насправді він неосвічений та неглибокий.

На жаль, авторка книги не змогла бути присутньою на презентації – за два дні до вильоту у Київ вона здала квитки, мотивуючи це поганим станом здоров’я. Втім, як розповів Федір Баландін, Наріса Чакрабонгсе планує відвідати цьогоріч Львівський форум видавців та мріє побувати у Луцьку, де народилася її знаменита бабуся.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Здравствуйте! С большим интересом прочитала ваш материал. Давно интересуюсь судьбой Десницкой, её родословной.В вашем тексте удивила такая фраза " Після революції 1917 року вся київська родина Десницької виїхала за кордон. Один з її братів переїхав у Китай, де очолював китайську залізницю, інший – у Францію." Родной брат Кати ,Иван Иванович, действительно уехал в Китай, прежде послужив у Колчака. Железную дорогу он не возглавлял, был членом правления, незадолго до смерти.Братья и сестры от первого брака Ивана Степановича остались в России.Возможно имеется ввиду кто-то из двоюродных братьев по Хижняковым, родне матери Катерины Ивановны. Их много эмигрировало за рубеж... Православие принца - это была необходимость, а не проявление Катиной воли. Венчали людей одной веры, а невенчанной Катя не стала бы с ним жить. Далее, украинские корни. Странно, что одев национальный костюм человек может быть причислен к той или иной нации. В Сиаме Катерина носила местные наряды-от этого она не стала тайской нации. А куда деть тот факт, что старшие братья и сестры Кати родились в Москве, Нижнем Новгороде и Самаре. А вот Хижняковы старинный дворянский род Полтавской и Черниговской Губернии. Предки имеют общие родовые корни с Украиной, Россией и Белоруссией. Много кровей намешано за всю историю страны. Надо популяризировать эту историю любви двух людей разной нации, любви пошедшей на перекор венценосным родителям принца и обычая двора. Жаль, что всё так печально закончилось. И факт остается фактом, Катерина Ивановна Десницкая была подданной Российской империи. И на войне она защищала Россию... Я с большой любовью отношусь к украинской культуре и истории, люблю народные песни. Великие украинские писатели и поэты всегда будут в истории литературы. Всем нам добра и благополучия!
Відповісти