Волинська глибинка: село, яке може зникнути з карти Волині. ФОТО

Волинська глибинка: село, яке може зникнути з карти Волині. ФОТО
В унікальному селі Сваловичі на Волинському Поліссі поряд із чудовою природою і прадавньою архітектурою туристів, які дістаються до цих місць, огортає сум – від усвідомлення, що за кілька років облюбованого поліщуками куточка, як і людей у ньому, може не стати.

При в’їзді у село ціпенієш від відчуття, що переступаєш межу часу, - повідомляє Радіо Свобода.

У самій назві вчувається щось прадавнє, споріднене з Богом Сонця Сварогом. Дерев’яні зруби хат і господарських будівель вкриті очеретяною стріхою, під дахами – традиційні язичницькі «сонечка», замість парканів – живопліт, на зовнішніх стінах зустрічаються вишиті картини. Справа від вулиці стрімко тече Прип’ять, на берег якої виходить половина подвір’їв.

Найбільше селяни скаржаться на зиму – на проблеми з паливом.



Живий музей архітектури під назвою Сваловичі незабаром може зникнути з карти Волині як населений пункт. Щоправда, може народитися як дачний масив. Бо коли нещодавно на цій території було створено Національний природний парк «Прип’ять-Стохід», тут з’явилися дачники.



Під час Другої Світової війни село повністю спалили нацисти, запідозривши тут перебування партизанів. Але воно відродилося у такому ж автентично-дерев’яному стилі, до якого звикли ще прадіди селян. Нині єдина надія на відродження цього мальовничого куточка – робота співробітників заповідника, які намагаються показати і село. Й розповісти про екологічні проблеми ввіреної їм території якнайширшому колу людей. Можливо, через кілька років тут процвітатиме зелений туризм. А поки що тут мешкають літні люди, котрі вросли корінням у берег Прип’яті з найчистішою на Волині водою.

Ось і волинські журналісти вирішили навідатись у те село.

"У Сваловичах живе 23 людини. у Луцьку - більше 200 тисяч. Невже все, що треба людям - місце, куди ходити на роботу і магазини, де лишати зароблене? може, то так тільки здається, коли приїжджаєш на день-два, але то - не село, то - рай))", - описує поїздку на своїй сторінці у Facebook журналістка Людмила Яворська.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Читаючи сторінку у Facebook журналістки Яворської, у тисячний раз переконуєшся, що міські люди не можуть писати про село, про те святе, без чого не буде України. Та ще й написано такою мовою, як ніби люди поспіхом закінчили 4 класи. І фото вона долучила не з села, а з себе коханих. А село?.. Я з села, і, на щастя, не став «городським», мешкаючи в Луцьку десятки років. Найщасливіший період мого життя – сільське босоноге дитинство. А в студентські роки, проведені у великому місті, сільські пейзажі, мій рідний Стохід приходили зі сном чи не щоночі. Я теж маю село, яке вимирає. Дико дивитись, як ми відмовляємось від цього багатства, якому немає виміру, заради фітнес-центрів, з яких несе пОтом, заради басейнів з розчином хлору, магазинних, вимитих в розчині шампуня овочів і фруктів зі смаком хімічного картону, і першої, синьої від хімікатів закарпатської полуниці, якою можна грати в настільний теніс замість м’яча. Щоб я зробив з селом, як потомствений селянин? Програма-максимум: хтось з сучасних вчених-аграріїв веде мову про необхідність нового освоєння українських сільськогосподарських просторів і створенні на місці вмираючих сіл нових садиб? Ні! Це треба робити негайно! Ініціатива повинна стати потужною державною програмою, яку можна рівняти хіба що з підняттям цілини у 50-х роках минулого століття. Я мрію про одноповерхову Україну, про те, що люди прийдуть на покинуті землі, яких сьогодні на Волині понад 400 тисяч гектарів. Це більше, ніж обробляли усі радянські колгоспи, разом взяті. Такий почин стане в нашій державі духовною селянською революцією. Але придивіться, як усе втоптується в бруд. Ви хоч би одну статтю про відродження села читали? Навпаки. Ллється лише одна критика. Почитайте, як уїдливо сміються ЗМІ, коли в обідраному клубі спустошеного села б’ється п’яна молодь, залишена усякої перспективи на майбутнє, як згорблений від важкої праці дядько тягне на плечі борону. В минулому році в якомусь волинському інтернет-виданні був описаний «рейд» так званих журналістів по сільських клубах. Іронії і сарказму в цьому «творі» було чи не повні штани. А під цієї маячнею ті ж «селюки», які відшкребли п’ятки від гною, стали городськими і цілодобово «пашуть» на німецькому заводі, висміювали їх в своїх неграмотних коментарях. Так створюється негативний образ по відродженню села. Візьміть кілька сімей, які пішли «на землю» і створюють родові садиби, зніміть про них фільм і пустіть по усіх каналах. Оголосіть рік «роком родинного помістя». Ці люди йдуть освоювати землю без усякої оглядки на допомогу держави. Я знаю таких. Вони не просять інвестицій, лише б ніхто не заважав. Завдяки таким та ж Волинь – лугова, лісова, провінційна – розцвіте до невпізнання. Але хто це буде робити, коли держава створила умови усіх стати «городськими»?!
Відповісти
"Журналістка" не змогла навіть фото нормальні зробити!
Відповісти