Чоловік, який прибирає кров після вбивств, поділився тонкощами своєї роботи. ФОТО

Хто прибирає місце злочину, після того як поліцейські та слідчі завершать обстеження? У Мексиці – країні з одним з найвищих у світі рівнем убивств – запровадили для цього спеціальну посаду, яку обійняв чоловік на ім’я Донован Тавера. Його інтерес до крові зародився ще в юному віці, розповідає він у цій статті.

Про це йдетьсяна сторінках видання ВВС Україна.

Що стається з кров’ю після вбивства? Це питання переслідувало мене роками, аж поки я не знайшов на нього відповідь.

Вперше я побачив труп, коли мені було дванадцять. Рано-вранці ми почули від сусідів, що на нашій вулиці хтось загинув, і пішли подивитись. Ми побачили тіло чоловіка – без сорочки, з явними слідами насильства. Найсильніше мене вразила кров, що розливалась по вулиці широкими струмками. Але я не відчував страху – лише сильну цікавість. Тоді й почалась моя цікавість до крові й того, що з нею пов’язано.

Крім нас і наших сусідів, там були поліцейські та слідчі. Я чекав, коли хтось прийде, щоб відмити з вулиці кров, але ніхто не прийшов. Один зі струмків дотік аж під наш будинок, і його змила водою моя мати.

Я спитав її: "А хто витирає кров після убивства?" Правду кажучи, того дня я закидав її десятками різних запитань.

Коли мій батько прийшов з роботи, я спитав і його: "Що стається з кров’ю після вбивства? Як її прибрати?".

Я повторював ці запитання день у день, поки він не заявив: "Годі вже про це говорити!".

Тоді я вирішив знайти відповідь самостійно. Я узяв з бібліотеки медичний довідник, але там була лише дуже загальна інформація. Тоді я знайшов підручник з судової медицини, з якого дізнався значно більше. Я прочитав там про процес вмирання і те, що стається з трупом.

Вбивство відрізняється від нещасного випадку – при вбивстві часто витікає багато крові. А кров може переносити захворювання. Якщо є службовці, які прибирають з вулиці трупи, міркував я, мають бути і ті, хто витирає кров.

Приблизно в сімнадцять років я розпочав експерименти. Я купував у м’ясній крамниці яловичу печінку та кістки, а вдома досліджував, як видаляти кров з різних поверхонь.

Так я став судовим прибиральником.

З роками я винайшов понад 300 різних методів видалення крові. Деякі я значно удосконалив з роками, інші ж лишаються незмінними.

Звісно, методи різняться залежно від поверхні – чи це, скажімо, килимове покриття в салоні автомобіля, чи особисті речі, такі як годинник чи каблучка. Важливо також, як саме померла людина.

Наприклад, хтось, можливо, тиждень пролежав мертвим у власній ванній, в умовах високої вологості. Інша ж людина повісилась на краватці – в такому разі треба зважати й на інші фізіологічні речовини, такі як сперма або фекалії.

Перш ніж вирушити на місце подій, я розпитую, що сталося і де перебуває труп. Мені треба знати, чи не хворіла ця людина якоюсь небезпечною хворобою, адже тоді є ризик зараження. Я планую свою роботу наперед.

Я прибуваю на місце злочину останнім: після того, як поліція завершить свою роботу, і зазвичай уже після похорону. Оскільки я замикаю ланцюжок подій, рідні покійного часто відчувають потребу вилити мені душу. На початку, я дуже переймався тим, що сталося, і сам міг впасти в депресію. Нині ж я чемно їх вислуховую і повертаюся до своєї роботи.

Працюючи, я зазвичай слухаю музику у навушниках – це допомагає мені зосередитись. Я завжди слухаю одні й ті самі три твори: оперу Вагнера "Трістан та Ізольда", "Число звіра" гурту Iron Maiden і "Параноїк" гурту Black Sabbath. Опера заспокоює мене, дає потрібний настрій і концентрацію. Але, вдягнувши форму та безпосередньо беручись до прибирання, я віддаю перевагу хеві-металу.

Як людина, що не працює в поліції, перед початком роботи я мушу отримати судовий акт – дозвіл на доступ до місця злочину. Без цього документа я не маю права починати прибирання.

Кілька разів мені дзвонили і запрошували на роботу – та коли я питав, чи є в замовників той документ, виявлялося, що ні. Натомість мені пропонували гроші – немалі гроші. Коли ж я запевняв, що не працюватиму без судового дозволу, ці люди швидко клали слухавку.

Можливо, то були злочинці, а може, якісь жартівники – не знаю.
Люди, які мене запрошують, дуже страждають. Відколи вони знаходять тіло й до того, як я завершу свою роботу, вони мусять жити у закривавленому приміщенні, з кров’ю на підлозі, на стінах, часто у ванній кімнаті. Кров має неприємний запах. Тож коли я вимиваю всю кров, і запах зникає, їхній настрій покращується. Часом вони плачуть від полегшення – тягар спадає з плечей. Вони більше не мусять дивитися на це жахливе видовище. Звісно, це не повертає втрачену людину, але позбавляє принаймні одного з наслідків трагедії.

Найгірший злочин, після якого мені довелося прибирати, – це вбивство чотирьох людей у Мехіко. Вони померли від множинних ножових поранень; криваві сліди свідчили про паніку і спроби самозахисту. Від тієї сцени так і віяло люттю і розпачем. Нам дали лише день на прибирання, і ми працювали понад десять годин поспіль. Наш клієнт був надзвичайно пригнічений – та в кінці дня ми передали йому будинок без жодного натяку на те, що там відбулося. Я відчув себе корисним, і цей клієнт дуже зворушливо мені подякував.

Атмосфера у будинку повністю змінилася, морок розсіявся – нібито ті жахливі події відбулися давним-давно у минулому.

Ніколи не думав, що зароблятиму на прожиття у такий незвичайний спосіб. Я навіть не знав про існування такої професії, аж поки сам не освоїв потрібні навички.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!