АЛЬТЕРНАТИВА КОЛЬОРОВОЇ ПОЛІТИКИ

Про те, чого ми недосягнули і що втратили за останні 20 років сказано сповна, деколи з перебільшенням. Нам часто нав’язують думку що в цьому вині чи то Росія чи Америка, є ще варіант - Європа не хоче нас бачити в своїх обіймах. А проблема то внутрішня! Не Росія обирає Президента, не Америка пише закони, не Європа курує судочинну та правоохоронну систему. За 20 років ми самі себе поділили на касти і нами керують не професійні політики, економісти, менеджери-управлінці, а здебільшого мажори.
Мені пощастило свого часу познайомитися з представниками старої гвардії політиків і управлінців. Сьогодні мало хто згадає їхні імена, адже з політичної арени їм довелося піти не за віком, а через відсутність статків. Найколоритніший із них - генерал-лейтенант Вілен Арутюнович Мартиросян, який стояв у витоків українського державотворення. Він не раз розповідав, що у ті часи кожен освічений українець мав можливість пройти не те, що до селищних, міських, районних чи обласних рад, а й до Верховної, куди сьогодні простому смертному зась. І люди обиралися, але затьмарені патріотизмом незчулися, як владу у них забрали олігархи. Новітніми політтехнологіями стали кілограм гречки чи окорочок, за які колись українці продали голос, і тепер стогнуть через беззаконня і корупцію. І якщо не належиш до якоїсь родини чи політично-злочинного синдикату - навіть, вибачте на слові, смітник не очолиш.

На щастя, життя не стоїть на місці - на противагу мажорам свої сили пробує і нова генерація українців. Нехай одиниці можуть подолати ті перешкоди, що ставить великий бізнес (який чомусь у нас став синонімом великої політики), та все ж. Горе-законотворці поставили такі умови, що кандидата може висувати лише якась політична сила. І хоча видно, що народу вже набридли ці політичні інтриги та різноманітні змови, немає з чого вибирати. Як не в вогонь, то в полум`я - якщо не помаранчеві, то синьо-білі та червоні. А ще новий різновид політиків - тушки, тобто усе в руках мажорів. В таких умовах молодим і амбіційним політикам потрібно маневрувати та знаходити шляхи виходу на політичну арену. Нехай сільський, міський, районний чи обласний рівень, але це шанс. Це шанс для селянина, міщанина, цілої області, сказати своє слово та спробувати змінити ситуацію.

Я - не мажор, я - майор Збройних Сил України. Усі мої статки - це моя сім`я. Каста, до якої я належу - прості рівняни. Старенька батьківська хата в селі Розваж біля Острога - то мій маєток. За усі роки служби я був більше не вдома, ніж вдома і навіть незчувся, як підросли мої донечки. Тому, маючи на руках пенсію, можна було б присвятити себе повністю сім`ї. Але ситуація в Рівному критична, ми кинуті чиновниками і політиками на призволяще. З боєм відвоювали права мешканців будинку по вулиці Вербова 41ж. Тепер перекинулися на фронт гуртожитку по Льонокомбінатівській. Боремося, просимо, пікетуємо, вимагаємо!

Таким я бачу політика сьогодення, який готовий кинути виклик сімейно-клановій системі управління містом, областю державою. А хто скаже, що один в полі не воїн, що одна людина нічого не змінить - не правда. Завжди хтось повинен показати приклад іншим.

Олександр ЗАЙЧУК