Які ж насправді причини руйнування дороги між Рожищем і селом Сокіл?

У статті під назвою «Перевізники піску зруйнували 30 кілометрів дороги», яка була розміщена на сторінці інтернет-видання «Волинські новини» 15 серпня 2013 року, всю провину за руйнування автомобільного шляху від села Сокіл Рожищенського району до райцентру та до траси Луцьк – Ковель автор публікації несправедливо звалює на одного власника місцевого піщаного кар’єру. Аналіз таких претензій і реального стану справ робить подібні звинувачення, м’яко кажучи, безпідставними.

Ділянка шляху, про яку йде мова, належить до четвертої категорії автомобільних доріг, а збудована вона була ще у 60-70-х роках минулого століття. У вищезгаданій статті автор пише, що тут уже багато років не робився навіть ямковий ремонт і це при тому, що шлях такої категорії має капітально ремонтуватися раз у 13 років, а поточні ремонти повинні проводитися хоча би раз у 6 років.

Дорога служить уже багато десятків років без будь-якої реконструкції, тому зрозуміло, що вона давно втратила свою міцність і, фактично, зруйнувалася під дією природних факторів та механічного пошкодження під час руху різного транспорту по ній.

Піщаний кар’єр, на думку деяких сучасних палких охоронців дороги, буцімто є причиною руйнування шляху від села Сокіл до Рожища. Але вони чомусь забувають, що розробка родовища ведеться лише декілька років, а до цього дорога і так безперешкодно руйнувалася десятиліттями. Довести до такого стану цей автомобільний шлях сучасні транспортні засоби, що возять пісок із кар’єру біля села Сокіл, не могли. Справа в тому, що вага однієї вантажівки, а для транспортування піску використовуються Камази, становить 7 тонн. На машину вантажаться десь 20-25 тонн піску, разом виходить 32 тонни.

За існуючими державними нормами, дорогою четвертої категорії дозволяється везти вантажу не більше 44 тонни. Проте, якщо говорити про шкоду, яку завдають автошляху вантажні транспортні засоби, то несправедливо у цьому звинувачувати лише власника піщаного кар’єру біля села Сокіл. Цією дорогою їздять також значно важчі і суттєвіше завантажені машини зі щебенем із Рафалівського щебеневого кар’єру та інших піщаних кар’єрів, що також розробляються у регіоні. Дивно, але чомусь про цих користувачів дороги ніхто не згадує, усі звинувачення сиплються лише на адресу власника кар’єру, розташованого на території Соколівської сільської ради.

Особливо неприязно до підприємства ставиться міська і районна влада Рожища (про що можна довідатися зі статті, розміщеної на сайті «Волинські новини»). При цьому можновладці нерідко звертаються до бізнесмена по спонсорську допомогу, яку він надає у вигляді піску із кар’єру чи у грошовому еквіваленті для вирішення господарських, комунальних чи інших проблем району, міста і села.

Щоб зменшити навантаження на асфальтне покриття дороги, розробники Соколівського піщаного кар’єру навіть зробили паралельно з основною дорогою, де це можливо, допоміжну ґрунтову, щоб вантажівки із піском по ній везли свій вантаж. А щодо закидів про необхідність будівництва із кар’єру біля Сокола прямої дороги на міжнародну ковельську трасу, то такі фантазії опонентів не можуть бути втілені у життя. Справа в тому, що прямий шлях матиме протяжність не 7,5, а 12 кілометрів. Прокладання цієї дороги зачепить інтереси багатьох жителів ближніх сіл. Шлях для вантажівок доведеться будувати на земельних паях, які для багатьох селян є головним засобом для виживання в сучасних непростих умовах ведення сільського господарства, до того ж вирішення цього питання невиправдано дороге для власника кар’єру.

До речі, щодо економічних викладок мера міста Рожище пана Афгана Алієва. Викликає здивування така упереджена математика, яка гарно діє на вуха громадян. Ціна дорожнього полотна нової щебеневої дороги здешевлена у 10 разів, а денний дохід фірми — збільшений у 10 разів (допущена помилка у множенні: замість 14400 грн написано 144000 грн). До речі, потрібно знати б, що так зване «збагачення» складається з доходу і розходу, мінус сплачені податки. Так річна діяльність фірми «Надра» відображена в офіційній звітності і не є секретом — чистий дохід за 2012 рік становить 73,9 тис. грн, а за півріччя 2013 року — 52,4 тис. грн. Керівництво району хоч усвідомлює, що можна зробити за такі прибутки?

А про те, що дорогу знищили не вантажівки із піщаного кар’єру біля села Сокіл, свідчить один факт: у кінці цього населеного пункту на шляху також є величезні ями, проте тут вантажівки із піском не їздять. А в самому Рожищі дороги, де не їздять кар’єрні машини, в ямах по «коліна».

А врешті-решт, у якому стані дорога Луцьк – Львів? Там немає кар’єрів. Просто завжди були люди, яким потрібно когось цькувати, заробляючи на цьому якісь політичні дивіденди. Надумана необґрунтована критика заважає комусь зрозуміти, що побудована понад 40 років тому дорога давно віджила, відпрацювала всі можливі терміни своєї експлуатації, максимально вичерпала свій ресурс і тепер чекає капітального ремонту, який має робити ніхто інший як держава.

Ми зв’язалися із власником кар’єру, щоб він прокоментував ситуацію:

«Я вражений статтею мера міста, економічною безграмотністю. Якщо півмільйона надходжень до бюджету — це для нього ніщо, якщо 240 тис. грн для бюджету Сокільської сільської ради — також ніщо, якщо 14 робочих місць, які дають цей результат, — ніщо, то залишається закрити таке маленьке підприємство, звільнивши земляків мера і залишивши все на його совісті. Але це категорично розходиться із сьогоднішньою лінією керівництва як держави, так і нашої області. Та й людей шкода. У мене особисто там відсутній економічний інтерес».

Окрім того, підприємець сказав:

«Щодо дороги. Я точно знаю, що губернатор дав відповідні доручення фінансування ремонту дороги Сокіл – Рожище. Та ми знаємо сьогоднішні фінансові труднощі, у яких живемо, який відсоток державних субвенцій різних призначень виконується. Але рано чи пізно держава фінансуватиме нормально ремонти доріг, зокрема і четвертої категорії. А для керівництва Рожищенського регіону, я думаю, корисною була би розумна співпраця, якщо це не замовлення. До речі, я готовий зустрітися, чого раніше не було», — підсумував він.

Сергій Семенюк