Ми прагнемо жити , як вс

ВО "Батьківщина" наполягає на негайному підписанні коаліційної угоди та початку роботи нового парламенту.

Про це заявив один з лідерів фракції Андрій Кожем'якін.

Відповідаючи на запитання журналістів перед початком чергових переговорів щодо термінів підписання коаліційної угоди, він зазначив, що разом з іншими представниками "Батьківщини" з самого початку наполягає, щоб ця угода була підписана якомога швидше.

"Підписання може відбутись вже завтра, і ми будемо на цьому наполягати", - сказав Андрій Кожем'якін.

Він також додав, що "Батьківщина" загалом підтримала всі пункти коаліційної угоди і передала свої пропозиції щодо тексту документу.

"Або ми створюємо коаліцію і йдемо працювати, або, вибачте, цю Верховну Раду знесуть чи розстріляють", - заявив Кожем'якін.

Він також додав, що для "Батьківщини" всі дискусійні питання, які були в тексті коаліційної угоди, зняті.

"Усі погодились минулого разу, що питання звільнення з російського полону першого номера списку Надії Савченко (це ключова вимога нашої політичної сили) повинно бути в тексті коаліційної угоди. Всі інші питання ми підтримаємо, ця коаліційна угода нас влаштовує і ми будемо наполягати, щоб коаліція була утворена вже найближчим часом. Будь-яке затягування - це план Росії", - зазначив Андрій Кожем'якін.

Він також вважає, що перше засідання новообраного парламенту потрібно провести 21 листопада, на річницю початку Євромайдану, "який всіх цих депутатів привів у Раду".

На Волині«Самопоміч» набрала 10,98% голосів виборців, а Луцьк підтримав 19,46 %. Це велика довіра і значний виклик. Стежте за діяльністю Об'єднання і вимагайте звітності за кожен крок і рішення.
Маєте запитання чи пропозицію - пишіть [email protected].

Нажаль, проет програми "Розвитку туризму у м. Луцьку" прийняли, бо як пояснили окремі члени міськвиконкому- інакше Луцьк лишився взагалі без програми, бо сесія 26-го листопада.

Текст програми тут: https://docs.google.com/file/d/0B80gg-XwwyB3MGxkdElXZUwySTd3OTF6SlRxc2NLZGZvTFY0/edit

На вирішення більшості зазначених у документі проблем, не передбачено коштів, а сотні тисяч гривень планується віддати на малювання логотипів, на популяризацію міста в самому місті, відеоролики на Волинському ДЕРЖАВНОМУ телебаченні (яке повинно робити це безкоштовно), радіопередачі на Луцьких радіостанціях і на загадкові інші витрати. А ще за 30 000 грн. нам розкажуть, який заклад найкраще обслуговує в місті та випишуть папірця, аля "Ревізор" Фреймут.

Як людина, що має до туризму певне відношення, хотілося б зауважити, що з такими підходами розвиток туризму у Луцьку приречений, тому за проект такої програми не голосував.
Розвиток міста, має грунтуватися на унікальності його туристичних атракцій. І якщо вкладати гроші, то в розвиток концептуальних ресторанів, в свого героя міста.

Цікавий досвід Діда Мороза під Брестом, чи Криївки у Львові з її бандерівцем на вході. Безумовно це ініціатива приватного бізнесу, але вважаю правильним сконцентрувати зусилля влади на розвитку саме подієвого туризму і на "фішки" міста.

Не треба вигадувати велосипед, а варто запитати в тих самих туристів, що їм найбільш цікаво відвідувати в Луцьку окрім замку.

Мої туристи завше кажуть - підземелля. А воно на разі не працює, ще з минулорічного потопу і впевнений, що його ремонт в рази важливіше за всі бренд-буки, уроки школярам "Я люблю Луцьк" (навіщо на це кошти, теж не зрозумів), загадкові інші проекти 70 000 грн. і т.п.

Стосовно участі у виставках (більше 100 тисяч гривень), то не впевнений, що наразі, це найкращий засіб залучення туристів, тим паче що механізмів, як вирахувати чи участь у міжнародних виставках була ефективною у посадовців на разі немає.

Нажаль покищо це все виглядає можливостями позловживати на програмі розвитку туризму у м. Луцьку. Тому запрошую усіх бажаючих на обговорення даного питання під час засідання депутатської комісії, де можна буде внести корективи.
Засідання буде орієнтовно з 14-го листопада, точну дату можна буде дізнатися на сайті міськради.

Волонтерська група "Допомога армії | Луцьк" збирає гроші на аптечки для бійців 1-ї стрілецької роти 2-го батальйону територіальної оборони "Горинь", який перебуває на Сході.

В аптечки входять бинти "Celox Rapid", на які потрібно 10,5 тисячі гривень. На решту компонентів - 5,2 тисячі гривень.

Гроші можна скидати на картку Приватбанку: 6762 4683 9344 4561 (отримувач Анатолій Котлюк)

Також ФК "Волинь" надали волонтерам книги Віталія Кварцяного "Футбол - не тільки перемоги". Ці книги продають. Виручені гроші витратять на аптечки.

Більше інформації тут: https://www.facebook.com/groups/1520511114831676 ; https://vk.com/dopomogarmiilutsk

Шановні виборці і прихильники ГО "Об'єднання"Самопоміч" - Луцьк!

Запрошуємо вас у четвер, 6 листопада, о 18:00, на захід, присвячений підсумкам виборів. Преставники волинського осередку Об'єднання "Самопоміч" прозвітують вам про хід передвиборчої кампанії та результати виборів і акцентують на наступних кроках організації у Луцьку та на Волині.

Ми охочі вислухати побажання та пропозиції волинян, щоб чітко визначити проблеми, актуальні для регіону, й разом розвивати наше місто й область.

А також запрошуємо усіх, хто бажає вступити до "Самопомочі" або створити регіональні осередки у райцентрах.

Чекаємо вас у Палаці культури (вул. Богдана Хмельницького, 1, 1 п.)

Виступ донецької викладачки та письменниці Олени Стяжкіної під час конференції TEDx Kyiv 2014 змусив сотні слухачів підвестися. Видання Сода наводить повний текст цієї доповіді про Донбас, його богів і слова, що нічого не означають.

"Я коли виходила на сцену, мене відеорежисер запитав: «Вам тiльки цю фотографiю лишити, з Майдану?» Я відповіла:«Ні, фотографію ту, але це не Майдан, це Донецьк, Україна». Кілька базових позицій, які я хочу позначити, перш ніж поговорити сьогодні про голоси з території війни. Ось це - Донецьк (прим. - Показує на фото) і це - Україна. І Донбас - це теж Україна. І це не просто моє бажання.

Це соціологія, яка і в березні, і в квітні, і в травні показувала завжди один і той же результат - 65-67% визнавали своє бажання жити в Україні. Третинм, трохи більше, хотіла в Радянський Союз, в Росію, в ДНР. Другий момент, на якому я хочу закцентувати увагу. Донецька, Луганська область - це українське село і так було завжди. Україномовне, українське село. І навіть Голодомор не знищив того села. Це європейські міста. Принаймні були. Зараз Донецьк схожий більше на згвалтовану жінку, ніж на європейське місто, де сором, сором, жертовність і небажання про це думати. Я ж хочу поговорити про голоси, які ми начебто не чули і які начебто зараз стали чутні так активно. Ми не можемо зрозуміти, що це за голос, що це за люди. Хто так сильно кричить? Хто ці 20% учасників збройних формувань Російської Федерації? Там немає громадянської війни, ми розуміємо це. Це війна Росії проти України. Але 20% учасників з місцевого населення, звичайно, є.

Що це за люди? Франц Боас, американський соціолог, антрополог середини ХХ століття висунув дуже цікаву гіпотезу, яка загалом підтверджується: в один і той же час одне і те ж суспільство може жити в різних хронологічних порядках. Це означає, що одні люди, умовно, живуть в суспільстві пост-модерну, а інші - наприклад, у традиційній системі цінностей. Так от, той голос, який ми чуємо зараз і не можемо зрозуміти, що там за сенси, це голос господарства, яке присвоює. Це голос, в термінах Енгельса, господарства, яке нічого не виробляє, сприймає навколишній світ як ворожу природу, яка може давати, а може не давати.

Тут каналізаційний люк - така ж їжа, як банан. Цвинтарна огорожа, металеві конструкції заводів - все це можна спиляти і продати. Тут немає і не може бути питання власності і розуміння власності. Природа дає, ми беремо, ми - не крадемо. Хто може обмежити, якщо немає права власності? Той, хто сильніший. Вождь. Він же - міліціонер. Якщо з вождем поділитися, принести йому жертву - полювання буде вдалим. Тут немає завтра, як такого, тут немає рефлексії майбутнього. День прожитий - і добре, проживемо ще.

А може помремо - рефлексії смерті немає теж. Є ворожий світ - природа, є вороги якісь інші, але зовсім немає самобачення себе. Тут немає питання «хто я?» І відповіді на нього теж немає. Тут є боги, що вибилися з вождів, міліціонерів, - прокурори, судді, деякі боги досягають навіть рівня президента. Вони всі - система господарства, що тільки присвоює. До них не можна підходити з питанням совісті, моралі - це інший спосіб освоєння простору. Боги бувають різними, але точно не добрими. Точно так само, як в античній Греції. Зевса язик не повернеться назвати добрим богом. Так і тут: підлі, хитрі, питущі, огидні, але боги. І треба жертвувати, треба голосувати за них, і тоді вони посміхаються з плакатів, і тоді, напевно, буде умиротворення і завтра буде дуже успішне полювання. А може бути і не буде - ну, тоді вони розгнівалися і потрібно жертвувати ще і ще. У цього світу є власний «золотий вік».

Як у кожного суспільства, що присвоює. В тому «золотому віці» були шахтарі і металурги. І верховний вождь, Кецалькоатль <бог-творець світу в індіанців> сидів у Кремлі, він був суворий, жахливо суворий. Але тоді було добре, і в'язниця - це теж хороше місце. Тому що там годують, там можна жити, там тепло в кінці кінців. Той «золотий вік» пам'ятають вже не всі, він вже в легендах. В ту «золоту добу» була Велика Перемога, сакральна, абсолютно вихолощена в смисловому плані. Це така собі Титаномахія <битва богів-олімпійців з титанами>, де ніхто не переживає, була чи не була права Фетіда, ставши на сторону Зевса і як постраждали гекатонхейри <велетні, що принесли перемогу богам>. Шкода їх взагалі. Титаномахія - це коли «наші» перемогли «не наших", фашистів. Які ми тоді були молодці і як ми всім тоді врізали! Але ось цей «золотий вік» скінчився. Вигнання з раю. І діти працюють в копанках - це дірка в землі, з якої дістають вугілля. Без будь-якої техніки безпеки.

Вугілля потім продають. Це та ж сама природа, освоєння якої сутнісно належить господарству, що привласнює. Індустріальне язичництво, копанки, діти в землі... Денис Казанський, один із чудових донецьких журналістів, сказав, що якщо дивитися на пейзаж Донеччини і Луганщини з літака, він схожий на місячні кратери - це копанки. Так не можна жити, здається. Але так живуть. І далі трапляється, що друге пришестя Кецалькоатля послало своїх богів з новими прекрасними засобами їжі. Війни теж, але в першу чергу, їжі. Тому що коли танк закінчить свою роботу, його здадуть на металобрухт. Ви скажете мені: ну що ви, танк не виготовляють з такого металу, який можна здати на металобрухт. Але це ви знаєте.

А вони теж дізнаються про це, але шляхом досвіду, не відразу, не швидко. У танку виявляться і ті частини, які можна здати на металобрухт. Коли збивали літаки, то люди несли теж літаки на металобрухт. Це їжа. Це бог приніс їжі і це здорово. Можна їсти. Чи можна тут перемогти, чи можна чужому богу стати своїм? Милосердному -- ні. Бо добра тут ніхто не бачив. У добро тут ніхто не вірить (я все ще кажу про 20%). Його ніхто не знатиме в обличчя, це добро. Є історія, будемо вважати її легендою цієї війни. У червні одне з невеликих шахтних селищ, яка не захопила Російська Федерація, був захищений блокпостом української армії. Щоночі з різних будинків цей блокпост обстрелювався: то з автоматів, то з мінометів. Один з українських вояків був місцевим і сказав: «Я вирішу цю проблему». Він зробив шибеницю, поставив її біля блокпосту на площі.

Вранці місцеві жителі принесли блокпосту кашу, вареники, ковбасу і сказали: «Ну хлопці, шо ж ви не сказали, шо ви - влада?». Той, хто був з місцевих, запитав: «Хлопці, прибирати будемо?». Вони порадилися і сказали: «Ні, нехай постоїть, а то забалуємо». Так от, спочатку шибениця, а потім школа. Ось так сюди може прийти чужий бог. Весь час є питання, є теза, що заморожені, голодні ці люди зрозуміють, що їм з Україною було добре, і вони повернуться. Ні. Їм не було добре. Вони жили дуже погано. І так, як вони живуть зараз, їм - добре. Так, як вони живуть зараз, вони можуть жити як завгодно довго. Танки - їжа, чому ні? І більш того, тоді виникає питання: чи потрібно допомагати тим, хто не хоче врятуватися, кому добре? Танки відрізняються трошки, і каналізаційні люки відрізняються від бананів - вони не самовідтворюються. Тому буде експансія - зброя є... досвід є, щоб відібрати десь у сусідній області і точно так само використовувати, привласнити і продати.

Але цей світ вб'є українське село. Цей світ вже вбиває патріотів. І цей світ вбиває і буде вбивати своїх власних дітей, які будуть виростати, як Мауглі. Що з цим робити і чи можна з цим щось робити? Думаю, що так. Є дві важливі речі: слова і люди. Перше - слова. Давайте подумаємо, що з нашого активного словника повинні піти слова, які нічого не визначають. Слово «Донбас» не визначає нічого. Коли ми вимовляємо «Донбас», вважайте, що ми читаємо вірш Юза Олешківського: «Живіть тисячу років, товариш Сталін, хай в тайзі доведеться здохнути мені, але буде більше чавуну і сталі на душу населення в країні». Якщо ми досі міряємо те, що ми робимо, чавуном і сталлю, то тоді Донбас - так, тоді вугілля і все інше. Але ні, ми ж не цим міряємо наш сьогоднішнє рух і наше сьогоднішнє життя. І друге, що потрібно вилучити з мови - це «діди воювали», це «Велика Перемога». Ось цього бути не має ніколи знову.

Війна - це смерть, смерть, смерть і ще раз смерть. Це не футбольний матч. Це не "наші" проти "них". Це завжди спочатку, потім і в кінці смерть. Хоча б ці два прибрати з мови, перестати ними користуватися. Друге, теж дуже важливе, на мій погляд. Я ніколи не думала, що вимовлю ці слова, але таки вимовлю: цій землі потрібна позитивна колонізація, мирна колонізація. Ці землі саме так і освоювалися. Спочатку, в кінці ХVIII століття тут був Чарлз Гасконі, потім Джон Юз, Лепле, Лаче. Це були люди, які приїхали освоювати вугілля, метал і привезли сюди квадратно-гніздовий метод будівництва міст. Дегтярьов, один із секретарів обкому партії в Донецькій області у 60-х роках зрозумів, що так не вийде, і потрібна інтелігенція, і тоді заманювали професорів, акторів, вчених, і зробили той світ, який робив Донецьк плюс-мінус європейським містом. Закінчуючи, хочу сказати ось про що.

В єврейських молитвах є таке закінчення «До зустрічі в Єрусалимі». І багато тисяч років євреї так закінчували свою молитву. Я хочу сказати присутнім тут донеччанам і луганчанам, і тим українцям, які хочуть не тільки любити Україну, а й робити для неї щось. До зустрічі в Донецьку. Донбас не повернеться в Україну, бо Донбасу не існує. Тут буде або Україна, або нічого. До зустрічі в Донецьку.

Довідка

Олена Стяжкіна – українська російськомовна письменниця, професорка Донецького національного університету. Досліджувала культурні процеси на Донбасі. У виступі під час вручення їй літературної «Російської премії» наголосила, що російська мова в Україні не потребує воєнного захисту.

http://expres.ua/digest/2014/11/02/118139-promova-doneckoyi-profesorky-skolyhnula-intelektualiv

Пікет, який влаштував чи то Лапін чи то Самооборона під міською радою, змушує задуматись - а чи не клоунада це все? І в чому полягає комедійність?
Ігор Лапін переміг Констанкевич на 28 голосів. Таке буває лише у фільмах. Він же і айдарівець, і адвокат, і просто людина «чесна», у штабі якої працювали волонтери..Мрія для лучан! От нарешті ми перемогли злобного Палицю, який купив пів Луцька..Ура! Але чи не рано радіти?
Повернемось до початку. Майдан. Революційні середовища – Самооборона, Правий сектор, Автомайдан ідуть ногу в ногу, бо мають спільного ворога. Андрій Парубій направляє в міста України координаторів самооборони. І зупиняє свій вибір…ні не на Хведчаку, а на Данильчуку! Однак Данильчук, відчуваючи більше приналежність до Правого сектору, бере на себе відповідальність за події під УМВС і стає очільником Правого сектору. Данильчук і Хведчак – друзі, разом пройшли майдан, між собою домовляються. Хведчак – самооборона, Данильчук – Правий сектор. Всім добре і всі щасливі. Тільки от хто є хто, виявилося, коли зайшла мова про парламентські вибори.
Ще напередодні революційні організації Волині узгодили між собою, що висуватимуть єдиного кандидата,адже перед ним велике зло – олігархат! І треба з ним боротися! Амбіційний Данильчук спитав у Самооборони, чи підтримають вони його..Ті сказали, що так. Однак місцеві «правосеки» поїхали на Схід. І тут як не тут з`являється Лапін. Хто такий Лапін?
Його минуле покрите темрявою. Відомо, що його батько мав «неабиякий успіх» в корупційних схемах» Ковеля і прізвисько «долар». А ще він постійно носить камуфляж і кидається героїзмом наліво-направо. І поки Данильчук був на Сході, Самооборона вже все вирішила. Підтримали айдарівця – Лапіна. Чому? Бо все вирішили великі гроші.
Данильчук повертається зі Сходу, і поки йде час на реєстрацію, суд, Лапін повним ходом проводить передвиборчу кампанію. Його бігморди скрізь, і це таки дає свій результат на виборах. «Народний фронт» добряче вклав у передвиборчу кампанію Лапіна.. У Данильчука ж на передвиборчу кампанію ні коштів, ні часу не лишається. Однак він залучається підтримкою ще одного айдарівця – Омельчука, з яким вони були разом на Майдані.
Найцікавіший момент у цій ситуації, коли ще до виборів приїхав Андрій Парубій у Луцьк. Знаючи, що висуватимуть кандидата, він був здивований, що це не Данильчук. Керівник Правого сектору лише розвів руками, бо поки був на Сході, тут вже все вирішили. Парубій зрозумів, що тут «междусобойчик».
Та от тільки кому вигідно зливати Данильчука? І що чи хто стоїть за амбіціями місцевої самооборони?
І поки в нас у парламенті безліч ригів, на сході гинуть герої, революційні організації не знаходять компромісу. У самообороні тепер закидають, що Данильчук – технічний Констанкевич.. А ще вчора вони разом стояли на барикадах у Києві. Хто і кому продався? І цікаво за скільки?
А вчорашні події під міською радою нагадали добре продуманий спектакль..
Було кілька десятків активістів. Окрім волинської самооборони, були активісти з Тернополя, Львова, Стрия, які, власне, не до кінця розуміли, що тут роблять. З місцевих активістів «Автомайдан України» офіційно заявив, що не втручається в ці події, від Правого сектору не було жодних заяв. Але чи стали б ви на захист людини чи організації, навіть якщо дійсно на її боці правда, яка вас м`яко кажучи, кинула?
Але був інший «Автомайдан» - Cергія Похи, який офіційно заявив про підтримку Ігоря Єремеєва.
Парубій виступив з доленосною промовою про те, що ми переможемо олігархів..,Але ж варто задуматися, чому так швидко примчався він у Луцьк? Невже і справді боротися з грошовим мішком олігарха чи просто захистити свій власний? Адже вклав «Народний фронт» (якщо це все-таки «Народний фронт») у Лапіна великі гроші. І його поразка була б ой як не вигідна.

Чи знали самооборонівці, пересічні лучани та активісти з інших міст про це? Звісно, що ні. Всі відчули дух майдану. Співали гімн, готові були стояти до кінця. Ніхто з них навіть не задався питанням, чому інші революційні середовища не тут? Тож, думайте, люди, думайте, бо не все те золото, що блищить…

Головний айдарівець України Сергій Мельничук приїде до Луцька!
У п’ятницю, 24 жовтня, командир територіального батальйону «Айдар» Сергій Мельничук відвідає Луцьк, аби висловити свою підтримку командиру роти «Захід» Ігорю Лапіну, який балотується у народні депутати по місту Луцьк.
Прес-конференція за участі командирів та волинських айдарівців відбудеться у п’ятницю о 10.00 у приміщенні ВолиньМедіа (вул. Ковельська, 2, 4-ий поверх). Запрошуємо представників ЗМІ та зацікавлених лучан відвідати захід і долучитися до конструктивного діалогу.

Лілія Гриневич, голова комітету з питань освіти та науки Верховної ради України приїхала до Луцька, аби підтримати Ігоря Лапіна на виборчих перегонах.

Обговорювали питання освіти і нових змін у законопроектах. Зокрема, присутніх цікавило, чому при цьогорічному вступі до ВНЗ не будуть враховуватися результати ЗНО минулих років. На це освітянка відповіла, що вважає це справедливим, адже складність і вміст тестів щороку змінюється: «Уявіть собі, що ви здавали забіг на 100 метрів три роки тому. Тоді пробігли його за певну кількість часу, а інші прийшли здавати його сьогодні. І ви кажете, що не будете бігти знову, адже робили це тоді та вже маєте результат, той, ще трирічної давнини. Такі результати не можна порівнювати".

Також Лілія Гриневич зазначила, що зараз українці мають шанс реформувати не лише освіту, а систему всієї країни. Головне виконати основне доручення на сьогоднішній день - відправити до Верховної ради людей, які зможуть донести голос народу і виконати необхідні дії.
«Господь дав нам не лише випробування, але й шанс. 2014 рік буде вписаний у підручники сучасної історії України, і ваші діти будуть запитувати у вас: «Мамо, тату, а що ви робили у той час?». Із революції гідності на Майдані та жахіть АТО ми маємо винести урок. Треба брати відповідальність на себе і робити усе, що до снаги на своєму місці. Дуже пишаюся тим, що я в команді Ігоря Лапіна. Він ризикує власним здоров’ям та життям. А нам з вами значно легше: над нами мирне небо, ми сидимо в аудиторіях. Ми вже точно визначилися, що йдемо в Європейський Союз. Люди завдяки своїй гідності, стійкості та відповідальності звалили режим, який ще рік тому видавався непохитним, як велика китайська стіна. Нам залишається допомогти людям, яким ми довіряємо пройти у парламент і разом змінювати існуючу систему"

РОДИНУ СПІТКАЛО ГОРЕ... МОЇЙ МАМІ 54 РОКИ. ДІАГНОЗ –ПУХЛИНА ГОЛОВНОГО МОЗКУ. ПОДАЛЬШЕ ЛІКУВАННЯ ПОТРЕБУЄ ДУЖЕ ВЕЛИКИХ КОШТІВ. ОПЕРАТИВНЕ ВТРУЧАННЯ РИЗИКОВАНЕ,ОСКІЛЬКИ МАЛИЙ ВІДСОТОК УСПІШНОСТІ ОПЕРАЦІЇ,ТОМУ НЕОБХІДНО ПРОВЕСТИ ПРОЦЕДУРУ ВИДАЛЕННЯ ГАММА НОЖЕМ,ЯКА КОШТУЄ 100 ТИС ГРИВЕНЬ. ПІСЛЯ ЦЬОГО ХІМІО- ТА РАДІОТЕРАПІЯ.АЛЕ ГОЛОВНЕ,ЩО В НАС ЗЯВИЛАСЬ НАДІЯ І ШАНС.
В НАС НЕМАЄ ТАКИХ КОШТІВ.
ПРОШУ НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ... ДОПОМОЖІТЬ... НЕ ВІДКЛАДУЙТЕ НА ЗАВТРА .....ВАША ДОПОМОГА ПОТРІБНА САМЕ ЗАРАЗ!!!

КОШТИ НАДСИЛАТИ НА КАРТКУ ПРИВАТ БАНКА 5168 7554 0460 1003 ВАРАНИЦЬКА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА. тел. 0664773886
НАПЕРІД ВСІМ ДЯКУЮ....
(http://vk.com/club79023036)

22 жовтня, о 18:00, відбудеться зустріч командира батальйону "Донбас" Семена Семенченка з громадськістю Луцька у Волинській обласній науковій бібілотеці ім. Олени Пчілки (вул. Шопена, 11). Запрошуємо представників медіа, громадських діячів та усіх зацікавлених!

Окрім цього, о 15:00, у конференц-залі "ВолиньМедіа" відбудеться зустріч із Ганною Гопко, співорганізатором громадської ініціативи "Реанімаційний пакет реформ". Також до нашого міста завітають Андрій Журжій, член Правління Асоціації правників України, експерт у галузі інвестицій та оподаткування, та Вікторія Пташник, експерт у сфері антимонопольного законодавства.