Помічники Святого Миколая продовжують дарувати діткам подарунки, які зібрали спільними силами у рамках благодійної акції «Миколай про тебе не забуде».

23 грудня - помічники Святого Миколая віддали дитячий будинок «Малятко» у м. Луцьк у якому виховується до 20 діток віком від 0 до 4 років, 24 грудня - завітали до діток з притулку для дітей служби у справах дітей ВОДА, а 27 грудня – відвідали діток, які навчаються у Луцькій загальноосвітній школі-інтернат.

«В дитячому будинку я побував вперше. Приємно було долучитись до благодійної акції та віднести діткам подарунки від Святого Миколая, а також подарувати діткам увагу та тепло, якого їм так бракує. Переступивши поріг дитячого будинку стало якось моторошно, а побачивши, як до нас біжать дітки із простягнутими руками і щирими зацікавленими оченятами, їх стало шкода. Вони не винні! Вони не винні в тому, що їхні батьки не можуть їм забезпечити життя в нормальних умовах. Вони не винні, що держава не може забезпечити ці умови для їхніх сімей. Хто і кого б не винив у цій ситуації, а страждають саме діти. Я розумію, що для більшості діток умови тут кращі, ніж вдома, але ніхто і ні що не замінить для них материнське і батьківське тепло. Більшість цих діток - хворі. Вони теж в цьому невинні, бо усі ці хвороби передаються по спадковості від батьків. Коли батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають алкоголем, вживають наркотики – це в першу чергу відбивається на їхніх потомках. Діти з порушеною психікою, гепатитом, хворобою Дауна у дошкільному віці – це страшно. Невимовно шкода стало гарненького хлопчика, у якого, як сказали лікарі, четверта стадія СНІДу. Він є приреченим... Я тримав його на руках…
Важко було прощатися із цими маленькими, але дуже сильними Людьми. Я повернуся. І повернуся не один.
Відвідини дитячого будинку заставили мене ще раз задуматись над тим, як живеться сьогодні в Україні. Чому є діти, від яких відмовляються батьки, або в яких держава забирає їх силоміць?!
Молодь, задумайтесь, яке життя ви ведете! А щоб задуматись, раджу відвідати будь-який дитячий будинок. Ці очі не залишать вас такими, якими ви були до цього дня» - розповів помічник Святого Миколая Тарас Висоцький

«У дитячому будинку моє серце почало битись швидше. Зайшовши в одну із груп до нас біжить маленька дівчинка зі словами «Мама». Тоді навіть я ледве втримав сльози… Вихователька показує на хлопчика і каже,що хлопчик заражений ВІЛ-інфекцією і йому залишилось жити зовсім мало…та в очах у нього скільки радості від ласощів та іграшок. В іншого хлопчика є тато, але він садить за гратами, бо вбив маму. Від всіх історій йдуть мурашки по шкірі. І в думках застигає, а це всього – на - всього 4-річні діти, які уже побачили світ з не найкращої сторони. Від візиту взяв для себе головне «Про цих дітей потрібно пам’ятати не тільки у свято,а й в звичайні дні. Ці діти заслуговують уваги», - каже Артем Лиман

«Я навіть не могла уявити наскільки приємні і щирі дітки знаходяться у стінах цього закладу. Їхні чарівні посмішки і щирі очі не лишили мене байдужою», - Ірина Герасимчик

Весь колектив Сенкевичівської ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст. просить допомогти!

У нас безвихідна ситуація. Виникло питання про закриття нашого навчального закладу. І це в той час, коли існує програма президента України до 2015р. де вказано про те, що не закриється жоден навчальний заклад! Нас дивує вседозволеність представників обласної та районної влади. Користуючись безвихідним становищем батьків, їхньою правовою необізнаністю, служби у справах неповнолітніх здійснюють тиск на них, примушуючи забирати посеред навчального року дітей для навчання у закладах по місцю проживання. Доходить до того, що відкрито погрожують відмінити виплати на дітей, які ще не навчаються у школі, позбавити батьків батьківських прав! При собі відразу мають підготовлені бланки документів, де вимагається лише підпис батьків.

Батьки не проти подати до суду! Але про що може йти мова, коли представники влади і преса ігнорують наші звернення, перекручують факти, відкрито ображають колектив даного закладу. Влада добре знає, що ці люди не в змозі себе захистити, хоча б тому, що вони не мають коштів на адвоката! (Хоча в газеті «Віче», в статті В.Павлюка зазначено, спираючись на слова голів РДА, що батьки отримують по 8-9 тисяч щомісячно!) Хоча насправді більшість сімей взагалі не мають засобів для існування, або мають статус малозабезпечених.

Наші діти вже навчалися у місцевих школах, звідки були вилучені тими ж самими службами у зв’язку з тим, що перебували у важкому матеріальному становищі, терпіли знущання і приниження з боку не завжди тверезих батьків, регулярно пропускали уроки, що призводило до педагогічної занедбаності, бродяжництва, крадіжок, інших протиправних дій. Ви не уявляєте, наскільки важко педагогам надолужувати втрачені знання, коли в середніх класах прибулих дітей потрібно вчити читати, писати, не боятися висловлювати свої думки. Деякі діти ніколи не бачили сцени, не мали змоги проявити свої здібності, бо були

«вигнанцями», « учнями із задніх парт». Мало хто зрозуміє , яких зусиль потрібно докласти , щоб дитину навчити жити в колективі, відчувати себе вільною і рівною.

Голова облдержадміністрації Клімчук Б.П. стверджує , що за будь – яку ціну таких дітей потрібно повернути у сімю , дати їм « зелену вулицю». Але ж нашу школу держава і створила для того , щоб допомогти дітям і їхнім сім’ям вибратися із важких життєвих обставин і попередити соціальне сирітство. Він заявляє, що ми виловлюємо дітей на вулицях, заставляючи навчатися в нашій школі. Тоді як потрапити до нас на навчання діти можуть тільки за направленням обласного відділу освіти.

Невже влада не розуміє, що більша частина цих дітей справді опиниться на вулиці , тільки навряд чи в кого повернеться язик назвати її зеленою.

Про які сірі стіни йдеться в пресі, про яку відсутність статусу! Та ніхто ж навіть не розбирався і напевно не планує. Інакше б вони знали найелементарніші речі : те що наша школа від часу заснування з 1956 року ніколи не була сирітською. Тут не вчаться діти-сироти і діти працівників, всі вихованці із статусних сімей і перебувають на неповному державному утриманні !

Створилось замкнене коло . Влада тисне на служби, заставляє за тиждень – два створити сприятливі умови для бідних сімей. Служби , прагнучи показати свою роботу і відповідність зайнятим посадам, змінюють негативні акти обстежень житлово – побутових умов на позитивні. Хоча в сім’ях не змінилося нічого, для цього потрібен не тиждень і навіть не місяць, потрібні роки . З примусу забираючи дітей з інтернату, батьки щиро вірять абсурдним обіцянкам представників влади про збільшення соціальних виплат, забезпечення високооплачуваною роботою.

А що робити нам, працівникам школи? Ми стільки часу, сил витратили, щоб створити такий гарний, світлий, затишний заклад. Нам у цьому завжди допомагали спонсори, благодійні організації, зокрема «Братерство без кордонів». І все тільки для того, що комусь захотілось «зрівняти його з землею», « пустити під бульдозер»? І врешті, ми теж люди, маємо своїх дітей і право на працю, чому за рахунок бюджетників влада хоче залатати фінансові дири. Чиновники стверджують, що головне для держави – турбота про «душі дітей». З іншого боку вони рахують витрачені на них кошти, називаючи заклад нерентабельним. То чи не через «квадратні метри» виникла проблема розгляду питання про ліквідацію нашого навчального закладу. Чи не повторюється на наших очах ситуація закриття дошкільних закладів, бо хтось, колись, необдумано вирішив залишити діток в сім’ях. А тепер шукають гроші на відбудову закинутих, розграбованих дитячих садків.

Підкажіть, де шукати правду?!

З повагою та надією на справедливість батьківський і педагогічний колектив Сенкевичівської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІІ ст.

Волинська обл..

Горохівський р-н.

смт. Сенкевичівка

вул.. Шевченка, 59

Потрібна інформація - хто зараз начальний луцького районного паспортного столу (на Шевченка)? Дуже дякую! З Новим роком та гарних свят!

В дитячому будинку я побував вперше. Приємно було доєднатися до благодійної акції та віднести діткам подарунки від Фабрики Святого Миколая. Хотілося просто подарувати людського тепла, якого їм так бракує.

Переступивши поріг будинку дитини "Малятко" стало якось моторошно, а побачивши, як до нас біжать дітки із простягнутими руками і щирими зацікавленими оченятами, їх стало шкода. Вони не винні! Вони не винні в тому, що їхні батьки не можуть їх утримувати в нормальних умовах. Вони не винні, що держава не може забезпечити ці умови для їхніх сімей. Хто і кого б не винив у цій ситуації, а страждають саме діти. Я розумію, що для більшості діток умови тут кращі, ніж вдома, але ніхто і ні що не замінить для них материнське і батьківське тепло.

Переважна більшість діток хворі. Вони теж в цьому невинні. Всі ці хвороби передаються по спадковості від батьків. Коли батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають алкоголем, вживають наркотики – це в першу чергу відбивається на їхніх потомках. Діти з порушеною психікою, гепатитом, хворобою дауна у дошкільному віці – це страшно. Невимовно шкода стало гарненького хлопчика, у якого, як сказали лікарі, четверта стадія СНІДу. Він приречений. Я тримав його на руках.
…
Важко було прощатися із цими маленькими, але дуже сильними Людьми. Я повернуся. І повернуся не один!

Відвідини дитячого будинку заставили мене ще раз задуматись над тим, як живеться сьогодні в Україні. Чому є діти, від яких відмовляються батьки, або в яких держава забирає їх силоміць?!

Молодь, задумайтесь, яке життя ви ведете! А щоб задуматись, раджу відвідати будь-який дитячий будинок. Ці очі не залишать вас такими, якими ви були до цього дня.

p.s. Потрібно пам'ятати про цих діток не тільки в період різдвяно-новорічних свят, а й протягом інших одинадцяти місяців...

Блог Андрія Меаковського на Українській правді життя

Хочу звернутися до всіх, хто сьогодні зі своїх офісів знову кричить у Фейсбуці "Треба брати вила і мочити їх!" "Танцями і криками на майдані нічого не доб’єшся!".

Основне, що розділяє нас і систему, проти якої ми боремося, — це цінності. Гідність, чесність, відкритість, законність дій.

Вдавшись до насильства, ми миттєво опускаємося до рівня тих, проти кого стоїмо, і одразу опиняємося поза правовим полем. Саме це їм і потрібно.

Ми ніколи не пересилимо їх їхніми ж методами.

Єдине, що здатне подолати агресію — це сміх, терпіння і добро.

Терпіти доведеться багато, а смішно буде не завжди.

Саме тому ми повинні виходити на вулиці і показувати, що ми є і ми їх не боїмося.

Саме тому, кожна людина яка виходить на пікет, ріже канапки чи іншим чином підтримує тих, хто гідний, чесний і відкритий, колосально важлива.

Найефективніший спосіб боротьби із цією системою — це відмова від співпраці. Не подавати їм руки, не дивитися їхніх телеканалів, не купувати їхні продукти. І пояснювати чим саме ці люди заслужили нашу зневагу.

Ще один спосіб — постійно нагадувати їй, хто в хаті господар. Тобто – весь час акції протесту, розповсюдження інформаціі і т. д.

Не забувайте, нас тут мільйони, а гроші у бандитів не безкінечні. Що ширшою, масованішою, і одночасною буде наша діяльність, то важче владі буде реагувати. Не варто недооцінювати силу психологічного тиску.

Не забувайте, що владу вибрав народ, і єдиний шлях її існування — це співпраця.

Не співпрацюйте зі злочинцями і самі не будьте ними. Тоді в нас все вийде.

25 грудня о 22.00 активісти Євромайдану відчули протічку газу в приміщенні семінарії ( труба якраз проведена біля вікон де відпочивають активісти Євромайдану ), о 22.05 відбувся дзвінок до газової служби. Працівники газової служби бистро відреагували на виклик. Працівники працювали приблизно 25 - 35 хв. Якраз свідчить про те ще хтось відкручував гайки.