Загнанні в кут мешканці Вінниці, наситившись вдосталь кривавим бенкетом від місцевих легенд кримінального світу братів Ткачуків, які наразі є почесними володарями партбілетів «УДАРу», об’єдналися у громадську організацію під назвою: «Батьки вбитих дітей», щоб гуртом захищатися від небаченого свавілля цих шановних «політиканів з кастетами».

Починаючи з кінця 90-их, Геннадій та Ігор Ткачуки (Гєша і Гоша відповідно) загубили стільки люду, що плаха по ним аж стогне. Ці дві «людини» без докору сумління позбавляли жінок чоловіків, батьків дітей, а тепер представляють інтереси демократичної партії Кличка, яка завзято бореться із свавіллям влади. Гєша Ткачук, так його брати по зброї у Вінниці називають, пробрався навіть до лав Верховної Ради і тепер представляє інтереси у парламенті, постраждалих від його кривавих рук, людей – парадокс. Гоша, в свою чергу, продовжує від імені «УДАРу» і всіх блатних, керувати бенкетом у Вінниці, оскільки над його грішною головою утворився «депутатський дах» в особі брата Гєши, який рішає будь-які проблеми. А люди продовжують з відчуттям жаху та болю чути прізвище «Ткачук».
Одними з ініціаторів громадського утворення «Батьки вбитих дітей» стали батьки Юрія Падалка та Ігоря Бучинського, які стали жертвами знайомства з кланом Ткачуків. Юра Падалко загинув, коли найманий вбивця намагався застрелити Гєшу Ткачука, який свого часу добряче напаскудив місцевому авторитету Руслану Попику. Хлопець прийняв кулі кіллера, на жаль, випадково врятувавши негідника, який навіть не пам’ятає зараз прізвища свого рятівника.
Друга жертва братів-нелюдів, Ігор Бучинський став жертвою фінансової кризи в сім’ї Ткачуків. Бучинський, будучи контролером на «сімейному базарі», не задумуючись погодився взяти на себе кредит для Гошика та Гєшика у розмірі 100 000 доларів. Після чого, ввечері 22 листопада 2001 року зателефонував один із братів Ткачуків і визвав Бучинського на роботу, а вже вранці його знайшли мертвим з виколотими очима. Але за висновками місцевих стражів порядку, хлопець помер від переохолодження, що в черговий раз свідчить про ткачуківську депутатську кришу.
І таких випадків безліч. Варто лише розпитати жителів Вінниці, які чудово знають хто такі Геннадій та Ігор Ткачуки – кривавий дует «УДАРу».

25 вересня 2013 року Луцька міська рада підтримала ініціативу політичної партії «Вся Україна» і звернулась до міських рад міст-партнерів: Люблін, Торунь, Замость, Жешув, Білосто

Волинські КВНщики можуть якщо захочуть :)

Команда «Позитивні віруси» із села Суходоли Володимир-Волинського району.

На міських цвинтарях, розташованих за декілька кілометрів одне від одного, під екзотичними назвами "Лука" та "Підлісне" спочивають у вічному сні двоє колись молодих здорових та порядних чоловіків Юрій Падалко та Ігор Бучинський. Їхні пам’ятники, виготовлені на кошти батьків, завжди охайно доглянуті, покрученими від важкої праці материнськими руками, є останнім свідченням їх перебування в земному пеклі.

Змучені, заплакані батьки після багаторічної безрезультатної боротьби з чиновниками від правоохоронної системи,продовжують свій мученицький земний шлях, залишившись на самоті із власним горем...
А в цей час пани Ткачуки (кликухи «Гєша» і «Гоша») роз’їжджають в козирних "Крузаках", засідають в депутатських кріслах та вирішують долі своїх земляків.
Вони кайфують від життя, насолоджуючись додатковими депутатськими повноваженнями, впливом в судовій системі та музоном в розкішних авто.
Настав їх зірковий час. Тепер можна Пані Фортуну пощупати конкретно за вим’ячко ( та про це в слідуючій публікації). А поки що залишимось з цими двома безневинно вбитими хлопцями...
Вінниця - маленьке місто. І звичайно, що багатотисячний загін міліціонерів контролював всі "двіжухи" як в старій злодійській системі так і нових, заново вирощених банд молодиків. А ростив їх для вибивання коштів та вирішення інших "шкурних" питань мер тогочасної столиці Поділля Дмитро Дворкіс . Братва між собою називала його "Папою". Уміло прихвачуючи та розставляючи керівників правохоронних органів, він за декілька років виростив п’ять бригад, кожна з яких нараховувала по декілька десятків бійців, яких боси називали "штиками". Та Дворкіс розумів, що в разі їх об’єднання у нього можуть виникнути складнощі із впливом на них. Тому, використовуючи багатий арсенал підступності, він обережно "цькував" їх між собою.
І у мера Дворкіса все виходило: лилась кров, зникали люди, а Дворкіс збагачувався. На сьогоднішній день у Вінниці більше сотні нерозкритих вбивств на замовлення різними способами. Читач скаже, що це не реально!? Адже, крім армії правоохоронців, в місті діє армія "платних стукачів". Реально, шановне панство, реально. Система дуже проста. Кожний лідер був під цілодобовим контролем правоохоронців. І про всі задуми "бригадних" командирів, підлесливими керівниками органів, негайно доповідалось впливовому меру. Дворкіс (своєю зухвалістю вражав навіть президента Кучму в свій час), а зайти до міністра чи керівника іншого рангу в столиці і "порішати", хто має піти або залишитись в місті чи області для нього було, наче "добрий день". Тому і поспішали чинуші в мундирах навипередки догодити головному мафіозі та першого поставити до відома про якусь важливу подію. Отримуючи цінну інформацію, Дворкіс (звичайно не безкоштовно) "зливав" її бандюкам. Періодично, за погодженням з "Папою", лідерів зачиняли в "кутузку" і тоді мер (теж не безкоштовно) замовляв "словечко". Отакий "бізнес" собі організував хитромудрий Дворкіс. (В дитинстві мера називали "Муркіс", мабуть було за що)
Та повернемося до Ткачуків. Вони гризлись з іншими "бригадами" на смерть. Так гризня із свавільним Русланом Попиком та його командою набрала фатальних обертів.
В травні 1999 Ткачуки найняли пройдисвітку, яка увійшла в довіру до Попика і врешті-решт попросила того допомогти перевезти з Києва до Вінниці велику суму валюти, яку нібито за кордоном заробив її батько. Погодившись на цю пропозицію, Попик не знав, що з того самого часу за виїздом його авто почалось цілодобове стеження. Але, в останній момент, "Провидіння" за винагороду попередило Попика і перед самою поїздкою він змінив план: на його авто до Овруча поїхали «попикові» братки, а він з дівчиною поїхав на іншій машині до Києва. Доїхав без перешкод, але вже в Києві телефоном довідався, що по дорозі його «братків» обстріляли з автоматів. Коли цю розмову почула «підставна» дівчина, вона раптом пішла у вбиральню і назавжди зникла. Попик, втративши кошти, отримав право на життя. Все літо та осінь 1999 року Руслан не висовувався, але ні про що не забув і бажав помсти будь-якою ціною. Такий час настав в грудні 1999 року.
Геша Ткачук мав погану звичку дотримуватись розпорядку: кожен вечір тренувати своє тіло в спорткомплексі заводу «Маяк», а після цього вечеряти в кафе «Смак». Цього Попику було достатньо, щоб організувати замах. Але на цей раз "Провидіння", немов зберігаючи баланс, стало на бік Геннадія Ткачука: замість того, щоб, як завжди, сісти поруч з водієм, він заховався на задньому сидінні (ліг на м’яке крісло), а на його місце сів охоронець Вова. Водій Юра Падалко зайняв в авто своє місце і машина рушила по вулиці, покритій ожеледицею. Невідомий автомобіль обігнав ткачуківську машину та різко загальмував. До машини з боку водія підбіг кілер і почав стріляти. Ні в чому не винний Юра Падалко одразу ж загинув на місці. Кулі, що призначались Ткачукові, дістались безневинному ...
Та про Юру Падалко Ткачуки забули. Ніби-то й ніколи не було відданого друга, водія, охоронця, який прийняв на себе кілерські кулі. На роковини зі дня загибелі Юри та свого спасіння Ткачук Геша навіть не навідався до його матері. А навіщо? Гошу та Гєшу вже чекали депутатські мандати, земельні ділянки та величезні гроші.
Незабаром і в Попика гроші закінчились. "Провидіння" від нього відвернулось. Його підірвали у ліфті. Вибухом зруйнували половину під’їзду, вбили вагітну дружину Руслана та покалічили декількох людей,що мирно проживали у квартирах поряд з ліфтом.
Звичайно, щоб вбивати і залишатись на волі, Ткачукам потрібні гроші і немалі. Адже "Провидіння" так любить ці зелені папірці з всевидячим оком в центрі кожної купюри. Гоша і Гєша знаходять "лохів", на яких відкривають підприємства і отримують значні кошти в кредитах. Але навіщо віддавати кредити в банки? Їх же не для того брали.
Ігор Бучинський відвертий, довірливий,чесний. На пропозицію Ткачуків стати в них контролером на їхньому базарі відізвався з великим задоволенням. Адже працювати на таких "конкретних" пацанів, як Ткачуки, велика честь. Не задумуючись, він погоджується взяти для них кредит в 100 000 зелених та оформити його на себе. Його довіра не мала меж. Адже сам Гоша був на його весіллі свідком, або, як в народі кажуть, старшим дружбою. Тому і не замітив, що дочка, яку він виховує, дуже схожа на старшого дружбу! Аж поки дружина одного разу не розповіла про реального батька.
Та вияснити для себе правду про батьківство йому не судилось. Пізно ввечері 22 листопада 2001 року йому зателефонували Ткачуки з вимогою негайно прийти на роботу (про що він повідомив рідним зразу після дзвінка). На ранок Ігоря знайшли мертвим з виколотими очима, що мовою правоохоронців звучить «…помер від переохолодження….».
Читач скаже: "Ну і що? Скільки таких Падалок та Бучинських по всій Україні захоронено!"
Я погоджуюсь з скептичним читачем. Можливо, і я не писав би цей матеріал та одна подія, "зовсім незначна", мене спонукала взятись за "перо".Незначна та така характерна пройдисвітам, для яких бракує у нашій мові епітетів...
Справа в тому, що депутати Ткачуки продовжують знущатись над нещасною жінкою: матір’ю Ігоря Бучинського. Використовуючи свої зв’язки в судах, ці нелюди, або як казав Шевченко "недолюдки", відсудили у матері покійного частину її 1200-гривневої пенсії. Щомісячно за рішенням суду депутати Ткачуки отримують від компенсацію в 300 гривень за шкоду, нанесений їхній честі ... Вона не змогла довести причетність до вбивства сина братів Ткачуків! А хто зможе?
В цьому році брати Ткачуки організували багатомільйонну оборудку з кидком людей на квартири. Про вінницьку "елітоцентрову" оборудку братів-депутатів Асоціація вільних журналістів України проводить журналістське розслідування. Незабаром читач дізнається про його результати.
Дуже хочу запитати у Віталія Кличка, який рветься у президенти України: "Віталій, коли ти станеш президентом, губернаторами в областях будуть твої однопартійці Ткачуки ? А можливо ти їм подаруєш портфель міністра внутрішніх справ, за відставку якого вони тупають ногами у місцевій пресі та кричать на кожному кроці про "мєнтовський бєзпрєдєл"?

(далі буде)

Северин Скрипка, вільний журналіст,
Асоціація вільних журналістів України

Чергову «Посмішку дитини» дарували дітям, позбавленим батьківського піклування та дітям з багатодітних сімей, активісти обласної організації «Молоді регіони».
Вперше в житті в ігровій кімнаті побували діти із Затурцівської школи-інтернату, що у Локачинському районі. На них чекали розваги та веселе дозвілля.

«Ми привезли діток, які вчаться і проживають у школі інтернаті. Як бачимо, їм всім дуже подобається, всі задоволені. Неймовірні враження отримали також від батуту та ігрових автоматів» - поділилився враженнями голова Локачинської районної МГО «Молоді регіони» Володимир Левчик.
«Посмішка» проходить завжди захоплююче, нестандартно, діти задоволені. Зазвичай учасники акцій - це діти віком від 6 до 14 років, вони вперше приїздять до Луцька з різних районів» - відмітив Петро Сосницький, голова Волинської обласної організації «Молоді регіони».
Активна співпраця з соціальними закладами та дитячими будинками дає гарні результати: щомісяця групи дітей з різних районів приїздять до обласного центру на екскурсії з насиченою культурною програмою. Постійними партнерами «Молодих регіонів» у проведенні благодійного проекту виступає розважальний комплекс «Адреналін-сіті».
«Молоді регіонали» започаткували благодійний проект «Посмішка дитини» майже рік тому. За цей період гарний настрій та нові враження отримали понад чотириста дітей-сиріт та дітей з багатодітних родин.

ЧЕрвона Волинь

Волинська обласна молодіжна громадська організація «Молоді регіони» продовжує акцію «Зробимо світ добрішим». Мета заходу - показати дітям сиротам, дітям позбавленим батьківського піклування, що життя має набагато більше світлих сторін, аніж здається. Цього разу вихованці закладу отримали солодкі подарунки, адже дитинство без солодощів - зовсім не дитинство. На початку зустрічі лише малюки відкрито тягнулися до спілкування з гостями.

Вихователі попередили, що така поведінка закономірна, адже втрачено основне надбання, яке має дитина - довіра до світу дорослих і повернути його непросто. Втім, після того, як кожен отримав подарунок окремі навіть висловили бажання розповісти вірші і зізналися, що багато з подарованих речей стануть в нагоді.
Богдан Грищук, голова Любомльської районної МГО «Молоді регіони» по дорозі до Головенської школи-інтернату поділився своїми переживаннями: «В мене є дитина, тому відвідування дитбудинків, притулків, інтернатів - це дуже важко для мене. Але головне, що я розумів - цих дітей не потрібно жаліти - їх потрібно розуміти. За жалість вони починають зневажати - в них її відчуття загострене. Також ці діти відчувають, коли їм говориш неправду або лицеміриш - хоч це і діти, але життєвий досвід, хоч і не завжди позитивний, вони набувають значно швидше, аніж ті, які ростуть у благополучних сім'ях, як би парадоксально це не виглядало. Тому я ніколи не заготовляю заздалегідь якісь промови чи виступи, тут потрібно бути собою інакше розмови не відбудеться».
На думку організаторів кроки назустріч таким дітям допоможуть їм швидше адаптуватися у дорослому житті, адже окремі з них майже досягли повноліття і невдовзі пізнаватимуть світ самостійно.
На жаль, попри соціальну підтримку держави кількість дітей, які позбавлені батьківського піклування не зменшується, а тому за словами організаторів акції наступним кроком стане просвітницька діяльність серед молоді, з потребою вказати на відповідальність кожного з нас за зроблений вибір. Оскільки легкважість дорослих доволі часто може ламати долю маленької людини.
Акції й надалі продовжуватимуться в усіх дитбудинках та притулках області. До її участі долучаться усі, хто знає, або розуміє, що означає відсутність справжньої родини.

22 вересня, в День партизанської слави, молоді регіонали Іваничівщини відвідали ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника партизанського руху на Волині, жителя села Поромів Чупахіна Якова Харлампійовича.
Яків Харлампійович народився 23 грудня 1919 року в селі Кормьошка Балаковського району Саратовської області.

Службу проходив у військовій частині під Славутою. В червні 1941 року їхню частину перекинули на полігон під Ковелем для випробування нових артилерійських гармат. Проте, нових гаубиць так і не дочекались, почалася війна. Невеликими групами відступали до самих Сарн, де потрапили в полон. Майже два місяці Яків Харлампійович перебував в таборі для військовополонених. В жовтні разом із трьома товаришами їм вдалося втекти з полону. Переховувались у жителів поліських сіл, доки в січні 1942 року не зустріли партизан.
Після відповідної перевірки потрапив до партизанського об'єднання Федорова, був кулеметником-розвідником. У 1943 році після вдало проведеної військової операції був нагороджений медаллю «За відвагу». Коли визволили Волинь від німецько-фашистських загарбників із об'єднання Федорова перевели на службу в органи внутрішніх справ. З 1944 по 1954 рік працював оперуповноваженим дільничним інспектором Володимир-Волинського НКВС. Звільнившись з органів, декілька скликань працював сільським головою Поромівської сільської ради. Закінчивши Житомирську партшколу, працював агрономом, заступником голови, головою ревізійної комісії в колгоспі ім. Ілліча. Раніше щорічно їздив в область на зліт партизанів, а вже другий рік не їздить за станом здоров'я.
Голова районної молодіжної громадської організації «Молоді регіони» Світлана Вакулка привітала учасника партизанського руху Якова Харлампійовича, вручила квіти, Подяку голови райдержадміністрації та цінний подарунок від Партії регіонів.

Інформація про єврейське коріння бабусі братів Кличко вперше була опублікована в додатку до ізраїльської газети "Час євреїв" ще 11 листопада 2008 року, про це повідомляється і на порталі "Київ єврейський" та в журналі руху Хабад-любавіч “Лехаїм“, який публікував розповідь про драматичну долю бабусі Віталія і Владимира - Тамари Етінзон, яка єдина вижила у фашистському ГЕТТО для євреїв.
Проте, спортсмени цього не афішують, більше того, їх жодного разу не бачили на заходах із вшанування жертв «Бабиного Яру», які відбуваються у Києві вже понад 20 років. Скоріш за все, не стане винятком і 2013 рік. І Віталій, і Володимир, мабуть, знайдуть справи більш важливі. Чому, спитаєте Ви…
Деякі говорять, що Віталій панічно боїться, що інформація про те, що його бабуся була єврейкою, може негативно вплинути на його політичний рейтинг. Тому, всі матеріали з подібними повідомленнями системно зникають з мережі Інтернет. Саме такої думки дотримується Богдан Стадник, якого цитує портал «newsoboz.org».
При цьому, єврейська община про Кличків не забуває, і як говорять її представники, спортсменом вони гордяться обережно. Обговорення ставлення братів до власного походження вже з'явилися на форумах і блогах. Так за словами того ж Богдана Стадника, Віталій Кличко проміняв історію своєї сім'ї і общини на кар'єру в політиці. “…це нагадує просування Гітлера і “чистокровності“, хоча сам Адольф мав єврейське коріння“, - написав він. А єврей Йосип Бронштейн з Сан-Франциско виразив надію, що брати гордяться тим, що в їх жилах тече єврейська кров.
Також на порталі "Київ єврейський" є інформація про те, що вдалося знайти документи двоюрідного діда братів Кличків - Анатолія Юхимовича Етінзона, який героїчно загинув під час Великої Вітчизняної війни.
Швидше за все, Віталій Кличко зацікавлений в тому, щоб просуватися далі в політиці, а тому використовує передвиборну схему Яценюка, який постійно стверджував, що він не єврей. Та і «леді Ю» не поспішала розповідати про свого дідуся - старшого лейтенанта Абрама Капітельмана, який загинув у 1944 році від кулі бандерівців.
Самі ж брати, на будь-які питання журналістів щодо єврейського коріння відмовчуються, та і про відношення до фашизму і неофашизму говорять дуже обережно. Ба більше, публічно підтримують стосунки з «братами» по опозиції – «Свободівцями». Цікаво, як би товаришували Кличко чи Яценюк з Тягнибоком у часи Великої Вітчизняної, коли тодішні однодумці Тягнибока з ОУН-УПА догоджали гітлерівцям «єврейськими погромами»? Для Тягнибока ж лишається актуальною теза – «Україна - для українців» (він, так само допоки її приховує, удаючи демократа), а куди подітись «бідним євреям» Кличкам? Напевне, це питання не на часі для «друзів» – опозиціонерів, але рано чи пізно Віталію Кличку доведеться відповісти: хто він, і хто його друг. Не личить політику, а тим більше спортсмену, така невизначеність і мімікрія, продиктована бажанням усім сподобатись. Треба бути чесним хоча б перед самим собою.
за матеріалами Інтернет-видань України

Реакція на публікацію, що на проспекті Волі «просіла» бруківка, була практично блискавичною.

«Дірку» хутенько обгородили «парканчиком».




Нагадаємо, ще у серпні на проспекті Волі працівники ДКП «Луцьктепло» займалися ліквідацією підвальних котелень, оскільки вони є потенційно небезпечними та застарілими.

У вівторок, 25 вересня, головний інженер ДКП «Луцьктепло» Віктор Мельник зазначив, що підрядна організація, яка поспіхом латала «дірку» після виконаних робіт, має перекласти бруківку.

В інтернетах зявилося нове кулінарне шоу, яке роблять хлопці з Луцька.

Джерело - сторінка "Совсем обичная кухня" в Вконтакте

Щоб подивитися відео потрібно натиснути "ПЕРЕЙТИ НА YOUTUBE"

Предметом позову не був порядок використання мов і право чи не право спілкуватися мовами національних меншин, або заперечувати обов’язок на використання державної української мови. Предметом позову було питомо українське слово "виродок" – як означення нащадків організаторів Голодомору – геноциду української нації. А як іще називати канібалів і соратників Онопрієнка. Виродки їх найделікатніше визначення.
Ось реакція самої Ірини Фаріон:
«Мене абсолютно не дивує рішення суду щодо стягнення коштів на користь комуніста Зубчевського, адже нині в Україні маємо демонстративне панування союзу кримінальної орди і капіталістично-православного комунізму. Цим рішенням я навпаки наснажена, тому й далі активно провадитиму свою політичну діяльність саме в такому дусі. Ця нечисть не заслуговує на иншу оцінку, ніж я їй дала до цього." Про це 24 вересня 2013 року заявила народний депутат від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Ірина Фаріон, коментуючи рішення суду щодо часткового задоволення позову комуніста Зубчевського про буцімто образу його чести та гідности.
Ірина Фаріон, зокрема, наголосила, що влада разом із комуністами нині фактично перебуває в агонії, тому вони такими діями намагаються задемонструвати свою силу. Та навіть попри це, за словами свободівки, їхні дні вже пораховано, бо стрімкого ходу українців зупинити не вдасться.
«Мене абсолютно не здивувало таке рішення суду, бо нині в Україні маємо демонстративне панування союзу кримінальної орди й капіталістично-православного комунізму. Гадаю, що це їхня остання спроба задемонструвати силу, у вічі якій ми лише сміємося, але й далі робитимемо своє! Звісно, що, на перший погляд, має бути моторошно, адже в третьому тисячолітті комуністична кліка, яка знищила 20 мільйонів українських життів, організувала голодомори, відсуджує в депутата-націоналіста якісь кошти. Та це передусім означає, що я робила все абсолютно правильно. Ба більше, таке рішення суду – це повний і абсолютний крах судової гілки влади та відповідь суддів на нашу відмову голосувати за їхнє призначення в парламенті. Цим рішенням я навпаки наснажена, тому й далі активно провадитиму свою політичну діяльність саме в такому дусі. Ця нечисть не заслуговує на иншу оцінку, ніж я їй дала до цього», – заявила Ірина Фаріон.
Парламентар також додала, що підтвердженням ницости комуністів є брехлива та пропагандивна подача інформації щодо самої суті рішення суду: «Фактично потрібно компенсувати 20 тисяч гривень за слово «виродок» (у таку ціну суд оцінив грошовий еквівалент цього питомо українського слова), а не за буцімто образу російськомовних українців, які у своїй більшості є притомними та адекватними людьми, а не такими, яких їх намагаються представити сучасні лєнінці».
Своєю чергою, представник Ірини Фаріон у суді Назар Павлюк зазначив, що націоналісти обов’язково подаватимуть апеляційну скаргу.
«Ми обов’язково подаватимемо апеляцію, оскільки позов задоволено безпідставно. Комуніст жодним чином не підтвердив та не обґрунтував розмір завдання йому моральної шкоди. Не було надано жодних доказів. Тому вважаю рішення суду тенденційним та таким, що ухвалене за безпосередньої вказівки із владних кабінетів», – зазначив Назар Павлюк.