вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Той, хто малює котів»: історія вуличного художника Енда

«Той, хто малює котів»: історія вуличного художника Енда
Вуличний художник Андрій Присяжнюк більше відомий за псевдонімом And. Напевно, у Луцьку немає людей, які б не бачили його малюнків на стінах міста.

«Той, що малює котиків», – так характеризує хлопця більшість людей, які мінімально знайомі з його творчістю.

Однак, малюнки котів – це лише розвага для художника. Адже він бере участь у великій кількості стріт-арт фестивалів, очолює вуличну галерею «4\8», має комерційний проект «Stinopys» та влаштовує для лучан інтерактивні ігри.

Художник розповідає, що графіті – це свобода та самовираження. Однак з роками це мистецтво трансформувалось і молодим художникам потрібно також іти в ногу з часом.


«У художній школі малювали натюрморти, а коли повертались додому, то «забивали» стіни тегами»

«Я малював з дитинства. А графіті почав цікавитись з першого класу художньої школи. Зі мною вчились хлопці, які також цим захоплювались. Серед них був і художник Андрій Кальков. Тоді ми створили першу графіті команду «STR». Вона мала смішну розшифровку, щось на зразок Streettagrools. Для того, щоб малювати, ми робили саморобні маркери. Це зараз для графіті є багато інструментів на будь-який смак. Раніше на українському ринку майже нічого не було. А те, що було, ми не завжди могли собі дозволити. Тому ми робили маркери з марлі та вати, а потім йшли та писали на стінах «STR» скрізь, де бачили.

Декілька разів мали проблеми з поліцією, доводилось втікати. Також наша компанія слухала реп та носила неформальний одяг, широкі штани, сережки та бандани. А художня школа була на 33-му районі, де було багато гопників. Так ось з ними у нас було дуже багато проблем.

Доступу до інтернету постійного тоді не було, щоб дізнаватись більше інформації. То ми переймали досвід хлопців, які займались графіті перед нами. Ми – не перше покоління райтерів у Луцьку.

У художній школі ми вчились малювати далеко не графіті. Ми вивчали скульптуру, живопис, рисунок. Вдень малювали натюрморти, а коли повертались додому, «забивали» стіни тегами та клеїли стікери. Так виникло наше перше ком’юніті у Луцьку.

Після художньої школи я вступив до училища, де продовжував вчитись малювати глечики та натюрморти. Але тоді вже мав перші комерційні замовлення. Так я заробляв собі гроші на життя та фарби. А вже після навчання пропрацював чотири роки оператором на заправці. Коли звільнився звідти, то вже точно знав, що хочу заробляти на життя графіті.

Я добре пам’ятаю своє перше графіті, яке я робив на трейнлайні, вздовж залізничних колій. Я тоді робив розмітку олівцем, а це вважається дуже не круто. Я дуже серйозно підійшов до своєї роботи. І тоді мій малюнок надрукували в журналі «400 мл», який писав про вуличну культуру.

Ще у дитинстві вирішив, що не буду дивитись на чужі роботи та копіювати чуже. Це допомогло мені сформувати власний стиль та форми.

«Межа між мистецтвом і вандалізмом – розмита»

Що стосується межі між мистецтвом та вандалізмом, то вона дуже розмита. Для прикладу, можна намалювати дуже гарний малюнок незаконно або дуже негарний законно. Краса – поняття дуже суб’єктивне. Легше сказати, що намальоване професійно, а що — ні.

Та й загалом, краса і легальність – це не про графіті. У нього зовсім інше завдання.

Але я завжди говорю про те, що свідомість райтерів може бути вищою, ніж вона є зараз. Добре, коли райтер не шукає найпомітніше місце десь у центрі міста для свого малюнка, а замальовує місця, які цього потребують. Або шукає якісь закинуті території. Тобто свідомо підходить до своєї справи. Я вважаю, що такі вчинки ідуть у ногу з часом. Хоча це лише суб’єктивна думка і я розумію, що графіті – це стихія, яку складно приборкати. І в цьому вся його краса.


Зараз є дуже багато можливостей заявити про себе цивілізованим методом. Та й загалом усе графіті зараз перейшло в онлайн, а кінцевий результат роботи – завжди в Інстраграмі.

Я люблю вписувати свою роботу в середовище. Нещодавно я розпочав роботу над одним проектом у Луцькому аеропорті, і це було круто.

В Україні є багато обласних центрів, де графіті зовсім не розвинуте. Луцьк навпаки – дуже передовий. Це – заслуга покоління, яке було до мене, а також сучасного.

«Я малюю не котиків, а котів»

Мені завжди смішно звучить оте «той, що котиків малює». Перше, що можу сказати: я малюю не котиків, а котів. Я підписаний на різні зоозахисні пабліки, і там пишуть «КотикІ і собачкІ». Я завжди думаю про те, чому не можна назвати котів котами, а собак – собаками?


Почав я робити це давно і навіть не пам’ятаю, коли намалював першого і скільки їх взагалі є. Загалом, коли їх малюю – просто відпочиваю.

Для прикладу, коли малюю абстракцію, то для мене це – складніший робочий процес. А коти – це проста та доступна форма діалогу з аудиторією.

Зараз малюю різні котячі морди на трансформаторних підстанціях або плитах. Мені це дуже подобається, і коли їх малюю, то наповнююсь позитивом, розслабляюсь.

Я колись читав, що моїх котів порівнювали з луцькими кликунами. Тобто, що вони можуть бути неформальною візитівкою Луцька. Я на це не претендую, але якщо так трапиться, то я не проти.



Колись було таке, що до Луцька приїжджали люди з іншого міста і в них була ціль — знайти усіх моїх намальованих котів.

Я робив таку собі промо-акцію: розмалював декілька полотен з котами і заховав по всьому Луцьку. Потім закинув усю інформацію про це в Інстаграм. І люди їх шукали та забирали собі. Ця інтерактивна акція мала багато відгуків. Наразі я закупив сто полотен, які перебувають на стадії розробки.

Але деякі «митці», з якими я спілкуюсь, часто казали мені: «Та перестань ти вже тих котів малювати. Вони примітивні та несерйозні». Мене це «гасило» і в мене зникало бажання малювати. Але потім я зрозумів, що все це нісенітниці. Їх у Луцьку є дуже багато, буде ще більше. І зараз я планую малювати їх у подорожах. Вони вже є у деяких містах України та у Мюнхені.

«Галерея 4\8: люди не мають вибору»

У мене була ідея зробити у Луцьку стіни в публічному просторі, які можна було б перемальовувати. І нам вдалось це реалізувати в Сітіпарку.

Принцип звичайної галареї у приміщенні полягає в тому, що людина має право вибору: заходити у галерею чи ні. А галерея 4/8 – це умовний куб, в якому всі стіни розвернулись і вона стала відкритою. Через усю галерею пролягає шлях. І люди, котрі потрапляють у Сітіпарк, не мають права вибору. Вони взаємодіють з цим твором.

Будь-які художники можуть взяти участь у цьому проекті. Потрібно лише написати нам у соцмережі та озвучити свою ідею.



Згодом з’являються нові художники і замальовують роботи попередніх. У цьому і «родзинка», адже настінні розписи не є чимось вічним. Тому цей принцип пришвидшений, але збережений. Художникам це подобається.

«Вуличні художники також можуть «одомашнитись»


Думаю, що вуличні художники можуть «одомашнитись», адже час все змінює. Зараз я втратив зв’язок із молодим поколінням художників, тому що вони зараз «трушні», а я не «трушний». Хоча побачимо, якими вони стануть через декілька років. Я не зрадив нічому та нікому. Роблю все, як і робив. І саме тому всі мої проекти розділені та не збиті в одну купу: є абстракція, є коти, є комерція.

Багато українських вуличних митців з часом стали студійними художниками. Дуже часто у своїх портфоліо вони пишуть «графіті бекграунд». Мене це трошки зачіпає, бо звучить воно трохи дивно. Наче графіті – це щось таке незначне, пройдений етап. Але, вони йдуть далі, розвиваються.



Я теж хочу трохи одомашнитись. Зараз роблю полотна з котами, хочу займатись графікою. Поки що це виходить трохи повільно, бо маю багато проектів. Хочу стати станковим художником. Також ще було декілька бізнес ідей.

Усе, що я кажу – це мій суб’єктивний досвід. З часом енергії стає менше і вся ця діяльність трансформується в різні форми та подачі.

Фото Анастасії Черчик
Фото Анастасії Черчик


Часто мені пишуть молоді художники і просять якихось настанов. То я раджу одне – багато малювати. Також кажу, щоб вони мали повагу до інших та були наполегливими у своїй роботі. І головне – бути свідомими у тому, що вони роблять».

Еля СЕРКОЖАЄВА

Фото Анастасії Черчик
Фото Анастасії Черчик
Фото Анастасії Черчик
Фото Анастасії Черчик


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
тим, що паскудить приведені до ладу фасади...
Відповісти
Стаття крута, читається легко і цікаво, дякую автору!
Енду респект, його вклад в культуру міста величезний
Відповісти
Хай краще його малюнки будуть на домах Луцька, чім реклама лс* і всякої наркоти
Відповісти
цікава стаття)
Відповісти