Як волинянин в Парижі вчинив замах на російського царя. ФОТО

6 червня 1867 року в Парижі на всесвітній виставці відбулась надзвичайна подія, яка сколихнула весь світ.

Біля п'ятої години дня, коли російський імператор Олександр II повертався через Булонський парк після військового огляду, пролунав постріл. Куля влучила в коня шталмейстера (особи, яка перебуває в придворній стайні), який супроводжував екіпаж.

Отож було вчинено замах, його ініціатором став польський емігрант з Волинської губернії. Двоствольний пістолет при пострілі розірвало. Нападаючий був негайно схоплений натовпом народу. Ним виявився Антон Березовський з Волині. За різними версіями він народився або в містечку Дубно (сьогодні Рівненська область), або село Авратин Любарського району Житомирської області.

Антону Березовському, уродженцю Волинської губернії, було 20 років. В справі про замах, затриманий зізнався і так пояснив свій вчинок: «Я зізнаюся, що вистрілив сьогодні в імператора під час його повернення з огляду. Два тижні тому у мене народилася думка царевбивства, втім, вірніше, я мав цю думку з тих пір, як почав себе усвідомлювати, маючи на увазі звільнення батьківщини».
Антон Березовський задумав замах ще в дитинстві - ще тоді він почав усвідомлювати себе визволителем свого пригнобленого народу. Конкретний план дій з’явився за два тижні до замаху, вже в Парижі. За визнанням невдалого вбивці, думка про замах прийшла йому під час прогулянки по Севастопольському бульвару, де він і придбав зброю відплати - пістолет за дев'ять франків. Перед скоєнням замаху він заклав в ломбард своє пальто за вісім франків, аби купити кулі.
Акт помсти Березовського був відповіддю на придушення Олександром II Польського повстання 1863 року. Багато представників паризької преси та адвокати зі співчуттям ставилися до Березовського, бачачи в ньому якогось народного месника, який відомстив за свій народ.
Слідство тривало близько трьох тижнів. Справу розглядав суд присяжних. Березовський не мав спільників і був терористом-одинаком. На всіх допитах він брав на себе відповідальність і запевняв, що з юнацьких років дав клятву обітницю відомстити за пригноблену батьківщину.

Генеральний прокурор підвів такі підсумки «Березовський анітрохи не заслуговує поблажливості: він особисто ні в чому не може нарікати на російський уряд; для нього немає виправдань, якщо тільки політичні пристрасті не послужать йому в зменшення провини».
Захисником Березовського був знаний адвокат-республіканець Еммануель Араго. У своїй промові він говорив про муки, які відчувала Польща, що в 1863 році вона була захоплена не революційною прагненнями, а пошуками справедливості. Цим же прагненням, за його словами, слідував і Березовський, батько і брат якого самі постраждали, будучи арештовані і вислані в Сибір на каторгу. Захисник вказував на добрі якості підсудного, визнані свідками. На питання підсудному, чи не має він що-небудь додати, Березовський відповів: «Ні, але я шкодую, що все це сталося в дружній нам Франції».

Доводи адвоката і загальна атмосфера паризького суспільства зуміли вплинути на присяжних засідателів, хоча їх вирок був тим не менш досить суворий: Березовського було засуджено до довічної каторжної роботи. У 1886 році каторга була йому замінена на довічне заслання, а в 1906 році він був амністований урядом Клемансо, але не побажав повертатися з Нової Каледонії і продовжував жити в містечку Бурай.

Через рік після замаху у Франції в центрі Житомира побудували каплицю, напис на ній був таким: «У пам'ять чудотворного позбавлення государя імператора від злочинницького замаху волинського поляка Березовського». Тоді ж головна площа міста стала носити ім’я Олександра II.

З історії знаємо, що політика Олександра ІІ, щодо України носила агресивну шовіністичну політику. 30 травня 1876 року російський імператор Олександр II підписав підготовлений спеціальною комісією указ, спрямований на обмеження використання та викладання малоросійського наріччя в Російській імперії. Емський указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863 року, яким було заборонене видання значної частини книг українською мовою. Жорсткі обмеження вживання української мови, порушення яких передбачало суворі покарання аж до каторги і навіть смертної кари, мали яскраво виражений імперський характер.



Тетяна Яцечко-Блаженко

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!