вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис
14 вересень 2016 р.
ЗГУБА м.Луцьк! Втрачено портмоне із документами. Прохання повернути за винагороду
Palyanytsya 14 вересень, 2016, 13:40
Palyanytsya
Сьогодні, 14 вересня, орієнтовно 12 годині у районі вул. Дубнівської – пр.Волі було загублено чорне чоловіче портмоне із паспортом та іншими документами на прізвище Басараб І.Я. Велике прохання повернути згубу або повідомити інформацію про особу, яка знайшла загублену річ за винагороду.

Контактний телефон: 067-653-44-44.
31 серпень 2016 р.
БОЄЦЬ БАТАЛЬЙОНУ «ДОНБАС» ДМИТРО КУЛІШ: «ДІЗНАВСЯ ПРО РУБАНА, ІНШИХ «ОСВОБОДІТЄЛЄЙ»… І ЗРОЗУМІВ, ЩО ДІЇ БІЛЬШОСТІ ІЗ НИХ – ЦЕ БЛЕФ…»
Наталія Романюк 31 серпень, 2016, 11:21
Наталія Романюк
Боєць батальйону «Донбас» Дмитро Куліш (позивний «Сімьорка») брав участь уштурмі Іловайська, після чого потрапив в полон терористів. На той момент у нього були дуже складні поранення, дві контузії, він не ставав на ногу. Зізнається, міг вибратися звідти з колоною важкопоранених, яких передали Червоному Хресту. Та не хотів залишати своїх побратимів.

У полоні його сильно побили, після чого він місяць не міг встати. При зрості у два метри він схуд до 63 кілограм. Каже: такі, як він, з полону не повертаються.

Розкажіть, будь ласка, як виходили через «зелений коридор».
Наш батальйон прорвав кільце оточення під час виходу так званим «зеленим коридором» і потрапив в тил ворога. Ми взяли восьмеро полонених військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, ще 20 – сиділи в кукурудзі… Тоді до нас прийшов російський офіцер і сказав, що здається нашому офіцеру, а з ним здаються ще ці 20. Але ми не хотіли більше брати полонених, бо їх розстрілювали разом з нами. І снаряди потрапляли спочатку туди, де були росіяни… Тому ми послали його… в кукурудзу (посміхається – ред.).

Багато полонених взяв «Донбас» в Іловайську?
19 серпня ми захопили в полон вісім осіб. Серед них – громадянин Словаччини і Франції. Останній – славнозвісний «француз» Юрій Юрченко. Як з’ясувалось пізніше, в Слов’янську він був «правою рукою» Стрілкова (Гіркіна).
Усі ці полонені живі-здорові були звільнені під час обмінів. Останній – 7 вересня. Натомість полонений боєць батальйону «Донбас» «Сем» був на волі аж через рік…
Ви долучились до його звільнення…

Були поставлені на вуха усі: СБУ, Адміністрація Президента…
Коли я повернувся з полону, почав вивчати схеми звільнення полонених, дізнався про Рубана, інших «освободітєлєй»… І зрозумів, що дії більшості із них – це блеф…
Конкретизуйте, будь ласка.
У серпні 2015 року Рубан зірвав обмін 13 «наших» полонених на 12 з тієї сторони. Був у нас ще козир – помічник Захарченка. Ми возили його в окремій машині, не показували їм. За нього пропонували п’ятьох наших військовослужбовців. Але Рубан подзвонив Морозовій (Дарія Морозова – «омбудсмен «ДНР» – ред.) і сказав, що з місця обміну треба втікати, дослівно: «Вас почнуть «валити», Семьорка виставив своїх снайперів». На що Морозова сказала, мовляв, цього не може бути, а як же обмін… Рубан їй відповів: «Я тобі все рівно цих 12 людей доставлю…»

Обмін не відбувся. А згодом Рубан в односторонньому порядку відвіз цих 12 і «козиря» на непідконтрольну територію. Пізніше мені розповіли, що серед них було дев’ять осіб, яких в Україні обвинувачували за 15-а «бандитськими» статтями. Нібито вони заплатили $150 тис, щоб їх вивезли на ту сторону

Володимир Рубан
Хлопці, що були в полоні, потім розповідали, що якось Рубан добре п’яний долари давав охоронцям. Бійців, які йшли на обмін, вишикували перед ним під стінкою. І він їм сказав (передаю дослівно): «Якими би ви не були, і які би ваші руки не були в крові, а я вас везу додому».
Серед цих хлопців були і так звані «смертники» Фураєв, Комісарчук і Скачко («Сем» — ред.). Фураєв навіть посварився тоді з Рубаном, він не міг погодитися зі сказаними словами як офіцер…
Рубан пробухав там ще добу, хоча мав уже відвезти бійців на українську територію. «Начальник контрозвідки» терористів подарував йому пістолет АПС з глушителем, а потім Рубан вивіз бійців. «Сема» віз в своєму броньованому автомобілі аж до Києва…
У вас є підозри, що Рубан «грає» на два фронти?

Рубан виконує волю Медведчука. Його роль на самому початку бойових дій на Донбасі зводилась до того, щоб вивозити полонених росіян. Після Іловайського котла він розповідав, що російських військових на Донбасі немає, а в російську форму переодягнулися терористи, щоб батальйон «Донбас» здався їм в полон…
Коли Медведчук втратить свої позиції, то Рубан, якщо встигне виїхати з України, – його щастя. Маю надію, що ні…

Розгорнуте Інтерв’ю на сайті Інтернерт-видання http://society.lb.ua/
27 серпень 2016 р.
Нові «артефакти» історії Луцька від Ігоря Левчука
Петро Чечелюк 27 серпень, 2016, 17:50
Петро Чечелюк
Цинічний черговий випад місцевого історика і захисника історичної спадщини не здивував лучан. Вони вже звикли до його «одкровеній», як до осінньої мряки. За його думкою, потрібно ставити під «скляний ковпак» котловину на розі вулиць Лесі Українки і Кривий Вал, звідки викопали два обрізки каналізаційної труби і кілька порожніх банок з-під радянських рибних консервів, якими на глибині понад три метри смачно закусили тодішні будівельники, прокладаючи підземну інфраструктуру міста.
«У рамках реконструкції вулиці Лесі Українки знищили археологічний спадок на вулиці Кривий Вал», - стверджує на своєму сайті «Волинь-Таймс» активіст та краєзнавець Ігор Левчук.

Які ж «артефакти» викопали будівельники на розі двох вулиць міста? Що загубили тут місцеві бернардини чотириста років тому? Автор цих рядків двічі побував на місці «археологічного спадку» Луцька в той же день, коли була викопана котловина для технічної будки, в якій монтуються помпи для невеличкого фонтану, і того ж дня, коли в мережі з’явились чергові погрози на адресу міської влади від луцького «командора». Подивився на власні очі, розпитав лучан-очевидців цієї «трагедії», порозмовляв з багатьма будівельниками, які ведуть там роботи.

Що ж я і лучани (яким цікава історія рідного міста) побачили на дні виритої екскаватором ями? На глибині понад три метри виднілись обривки двох труб великого діаметру (очевидно, каналізаційні або вентиляційні, через які відбувалось нагнітання повітря в укриття технічно складної в ті часи споруди – автоматичної телефонної станції (АТС). Поруч із залишками труб можна було розгледіти шматок скріпленої цементом бруківки (до 0,5 кв. м), вкритої асфальтним покриттям (асфальт як технічне досягнення в Луцьку вперше застосувалось в 50-х роках минулого століття). Тут же будівельники відкопали банки з-під радянських рибних консервів, про що свідчить їх маркування і ГОСТ.

«Півдня пішло на практичне вирішення проблеми знищення археологічного спадку на вул. Кривий Вал, де колись проходила одна з ліній фортифікації міста. Тут проходив і підземний хід від монастиря бернардинів, і, можливо, стояла вежа, що охороняла в`їзд з юридики. З понеділка буду піднімати це питання перед керівництвом обласної прокуратури. Орієнтовна вартість збитків, завданих державі, понад 3 000 000 гривень. Точна цифра буде при проведенні офіційного нарахування на наступному тижні", - завершує інформацію «ангел нації».

Звідки така цифра збитків? За якою «методикою» її вираховує історик? А чому не 10, 30, 50 мільйонів?

По телефону я зв’язався з відомим проектувальником Луцька, колишнім його головним архітектором, безпосереднім учасником будівельних робіт того часу Юрієм Шевчуком. Ось, що я почув у слухавку.

«Під час будівництва АТС там прокладались сотні метрів різних кабелів. Сам об’єкт був на той час складною інженерною спорудою зв’язку, яка зі сторони двох згаданих вулиць обвита кабелями, прокладеними на різній глибині. Тут же прокладені вентиляційні труби великого діаметру, які з часом з певних технічний причин переносились в інше місце. Тобто, сьогоднішня площадка, на якій працюють будівельники, копана-перекопана десятки разів. Тому шукати тут якийсь «культурний історичний шар грунту», якісь артефакти, що шукати вітру в полі. Розмова про це навіть не те, що зайва, а викликає нездорові інсинуації про людину, яка веде мову про якісь історичні цінності. Як я вважаю, єдине, що треба було зробити при копанні котловини, – це зібрати комісію спеціалістів і скласти акт про побачене. Це автоматично зняло б усі «проблеми», надумані активістом Ігорем Левчуком. Як би там не було, а це місце і є межею старого міста. Неподалік від нього стояли в’їзна брама в Лучеськ».

Такі висновки підтвердив ще один колишній архітектор Луцька, а нині - головний архітектор проектів творчої архітектурної майстерні «Балан та Стельмащук» Олександр Балан.

Про збереження історичної спадщини цікавою і оригінальною є думка професійного історика, знавця старовини нашого міста, який зі скромності попросив себе не називати.

«Копії історичних пам’яток непогано справляються з відновленням містобудівних і історико-меморіальних цінностей. Але при тій шкоді, яку вони можуть завдати існуючим пам’яткам історії і місту, добиватись привернення ам’яті до цих цінностей іноді варто іншими методами. Наприклад, означити місце символами (як це робиться в Західній Європі), які повертають його в минуле (хрест на місці культової споруди, меморіальні таблички, скульптури і т.д.). Тобто, тут можна поставити меморіальну дошку, яка б свідчила про те, що в сиву давнину тут був земляний вал і брама в місто. Для заповнення лакун чи гармонізації архітектурних ансамблів краще підходять нові споруди, ніж фальшиво поновлені давно втрачені пам’ятники старовини чи просто будівлі. Сучасне «поновлення» історичних будівель здебільшого нагадує мені твір художньої літератури, який може не мати ніякого зв’язку з реальним минулим. В силу обмеження знань, пересічна людина може не відрізняти дві категорії «письмової» творчості, тому художній вимисел вона може прийняти за задокументовану дійсність минулого в художній обробці…».

Щодо думки історика, то дозволю собі сказати, що ностальгія за минулим буває нестерпною, і тоді ми шукаємо допомоги в істориків, які б вгамували нашу потребу і зійшли б з нами по сходинках в минуле, провели б нас в ці закриті «області». Немає істориків -немає минулого. Зачинено. Не кваліфіковано пише історик – теж немає нічого. Просто стіна. Чорна і тупа порожнеча. На місці, де починав будуватись Луцьк, стоїть інше місто, майже з тією ж назвою, але з часом усе змінилось, усе розмовляє на іншій мові, і в буквальному сенсі теж. І чим більше правди каже історик, тим більш дорогоцінні для нас декорації міста, які ним вибудовуються. Тим красивіші портрети князя Любарта, чи письменника Данила Братковського, чи купця Пузини, чи іконописця і ігумена Луцького Хрестовоздвиженського монастиря Йова Кондзелевича, про яких ми б нічого не знали, якби історик не «повернув» нас в тодішній час, не повернувся назад, не викликав цих історичних персонажів з тьми минулого, не назвав їх імена, не розсадив перед нами, не показав і не розповів про них.

З цього приводу я опитав десятки людей, близьких до культури, історії і культурної спадщини міста. Вони вважають, що деякі руїни, які присутні в старому місті, сприяють виникненню в глядача з широкою ерудицією розуміння, що таке оригінал, автентичність, вказують на тендітність спадщини, її вразливість і неможливість її відродження. Як, скажімо, церква Святого Іоанна на території Луцького Замку. Очевидно, це краще, ніж би там стояла «копія» цієї руїни як оптичний самообман.

Такі думки не поділяє Ігор Левчук. Не поділяє і демонструє невігластво, лінь, агресію, цинічно демонструючи про історію міста і її збереження свою «точку зору».

За усіма жанрами і правилами журналістики про враження від «інциденту» на порожньому місці і власні думки про те, що відбувається в місті, автор не оминув голову міста Миколу Романюка. Ось його точка зору.
«Можна привести приклади, коли влада, яка вкладала великі кошти в перебудову міста, чи в його транспортну складову, чи в інші речі, забувала пояснити співмешканцям, навіщо вона це робить. Внаслідок цього вона втрачала їхню довіру і підтримку. З політичної точки зору це небезпечно. Але я знаю і інші приклади, коли тим, хто реалізовував дуже непрості і недешеві проекти, реакція на які зі сторони громади могла бути дуже жорсткою, вдавалось вчасно з нею знаходити спільну мову. І що ж? Ця спільна мова перетворювала потенційних обурених і навіть можливих противників у союзників. Ми усі - консерватори в різних поняттях цього терміну і сприймаємо нове по-різному. Нерідко - з боєм і недовірою. Але згодом звикаємо.

Для мене дуже важливо, щоб в усіх учасників процесу - політиків, істориків, громадян, підприємців і спеціалістів – існувала довіра один до одного і любов до того місця, бренд якого вони будують. А щодо шуму (ніби синиця море підпалила), навколо згаданої котловини і викинутих з неї кількох уламків старих труб і цеглин, то мушу сказати, що почуття любові до Вітчизни надто складне, як і будь-яке інше почуття. Її можна любити егоїстично (моя ненька-Україна!), можна взагалі віртуально, кидаючи камінці в Гібралтарську протоку. Можна лити сльози з Італії, Голландії чи Канади. Але це так -крайнощі. Наскільки я собі уявляю, все починається з поняття «моя країна» і при усіх перипетіях я її господар. А жити за рахунок людей і плювати їм в спину – це підлість.

Я вам скажу інше. Ми нерідко недооцінюємо роль самої людини, індивідума. Усім здається, що зміняться зовнішні обставини, і я автоматично змінюсь сам. Я б заперечив таку тезу: просто так, без зусиль самої людини нічого не вийде. Такого не буває в принципі. Внутрішній світ людини формує навколишнє середовище. Якщо в душі людини хаос, злоба, то їй здається, що її оточують хаос і злі люди. Звичайно, в це важко повірити, але це так. Це один з законів людського буття і культури. Економіка і політика формуються самою людиною, а характер людини формує його культура, його розум. Знаєте, як на змаганнях кажуть спортсмени? Вони борються не з суперниками, а самі з собою. Так і в житті. Проте більшість людей не бажають міняти самі себе. Це надто складно. Набагато складніше, ніж робити вигляд, що вони люблять Батьківщину, міняють навколишній світ, але так, щоб він… не мінявся. А якщо точніше, то вони, зображаючи боротьбу з навколишнім світом, борються з іншими людьми. Це я про свого опонента, автора шуму з нічого.

А щодо проектів по змінах зовнішнього вигляду вулиць?.. Не можна забувати про тих, кого прийнято називати простими громадянами. Якщо вони не приймуть змін, без яких перспективний брендінг-проект чи якесь інше нововведення неможливі - вони ризикують не відбутись. Тому я завжди зважаю на думку громади, і поки що мені це вдається.

І, насамкінець, зауважу, що я не відчуваю себе політиком. В першу чергу, я – представник самоуправління. Головна моя ціль – служіння місту, громаді. І тут я роблю ставку на два аспекти, які нерозривно пов’язані між собою. По-перше, на працю громадян міста: за рахунок сплачених ними податків з’являються інвестиції, які в певній мірі дозволяють засипати цивілізаційну прірву між нами і Європою, а по-друге, на створення соціального капіталу. Результатит є, і я не буду їх коментувати.

Так, я і моя команда робимо ставку на культуру. Луцьк - місто, в якому культура як фактор збалансованого розвитку відіграє одну з головних ролей. Вона - джерело самоідентифікації мешканців міста. Впродовж недовгого часу завдяки реалізації такої стратегії і щоденної активності суб’єктів культури (фундаторів, неурядових організацій, художніх груп, окремих колективів і одинаків-активістів) в просторі міста виросли культурні заходи, в тому числі фестивалі, які стали візитівкою нашого міста. Вони посідають важливе місце на карті українських культурних заходів, ставши джерелом гордості лучан. Для мене це приємно, як і, очевидно, для багатьох моїх співвітчизників: місто Луцьк стало сприйматись як місто культури. Тому сьогодні тим, хто усім і усіма незадоволені, скажу: не варто «переписувати» історію нашого міста, не варто заглядати в котловини, діставати з них шматки цегли і бравувати ними – це робота дуже невдячна. Не варто «відпрацьовувати» теми під зручним для себе кутом і таким чином наживати повагу громади чи політичний капітал. Це шлях в тупик.

Петро Чечелюк
17 серпень 2016 р.
12 серпень 2016 р.
Політичні амбіції на здоров’ї шахтарів
Alex Best 12 серпень, 2016, 15:27
Alex Best
Цинічна і в той же час жахлива подія сталася 9 серпня в приміщенні Міністерства палива та енергетики України. Один із доведених до відчаю голодуючих шахтарів ДП «Селидіввугілля» підпалив себе під час прес-конференції, яка відбувалася у фойє Міністерства. Так пишуть ЗМІ, так написано на офіційному сайті КВПУ. Однак зі слів нашого джерела в міністерстві, даний інцидент був ретельно спланований керівником вільних профспілок Михайлом Волинцем (доречі за гроші небезвідомого власника ДТЕК) для самопіару та підняття власного авторитету в очах членів профспілки.

Почнемо з початку. Волинець 4 серпня проводить переговори з керівниками Міністерства стосовно вирішення питання по виплаті зарплатні, він прекрасно знає, що кошти в розмірі 200 млн.грн. «перекинуто» з інших бюджетних програм для погашення заборгованості. Волинець розуміє, що від виділення коштів з бюджету і до отримання зарплати шахтарями повинен пройти час, проте часу в нього для вдалого «маневру» все менше.
Того ж дня за вказівкою Михайла Яковича шахтарі розпочинають голодування, проте соціального резонансу це не спричинило, як і не спричинило висвітлення даної проблеми в ЗМІ. Проходить ще три дні, 8 серпня гроші починають надходити від Мінфіну на рахунки Мінпаливенерго і починаються виплати заробітної плати на шахтах Донецької та Луганської областей, в свою чергу, як раз на проблемні шахти ДП «Селидіввугілля» гроші виділяються наступним траншем аж 10 серпня. Волинець починає діяти. Скликає прес-конференцію в фойє Мінпаливенерго, перед камерами довго розповідає про проблемні питання на шахтах, надає слово голодуючим.

Під час свого виступу, Віктор Трифонов тримає пляшку начебто мінеральної води (що видно на відеозаписах в Інтернеті), однак виникає питання, як пляшка з легкозаймистою сумішшю потрапила в Міністерство, ким вона була принесена, чи знали про це інші голодуючі? В ході конференції Трифонов обливає себе сумішшю та підпалює, вогонь швидко гасять. Якщо самоспалення було ініційоване самим Трифоновим, то явно він би не вчиняв цього в оточенні своїх колег шахтарів, адже розумів що може завдати шкоди в першу чергу їх здоров’ю. Чи це був фарс спланований Волинцем? Сумніву додає ще й те, що за словами очевидців та людей які надавали першу медичну допомогу на тілі Трифонова був нанесений шар жирової речовини (яка мала б захистити тіло від глибоких опіків). А ще, якщо уважно придивитись, на відео видно, як за кілька секунд до спалаху, Волинець обернувся, подивився на Трифонова і наче «дав відмашку» (хоча може мені здалось).

Як наслідок 12% опіків на тілі Трифонова, реанімаційне відділення Дарницької опікової поліклініки, і знервовані інтерв’ю Волинця журналістам, де він у всьому звинувачує Мінпаливенерго. Але тепер питання хто буде сплачувати за недешеве лікування «погорільця», Волинець зі свого карману (однозначно неможливо із-за природної жадібності) чи знову «членські внески»? Явно Михайло Якович не очікував таких наслідків для Трифонова, але ж тепер відступати неможна. Тільки вперед для повернення до «великої політики» навіть через шляхом втраченого здоров’я шахтарів.

Тепер його основна задача «прогулятися» по телеканалах із голосними зухвалими заявами, побувати на Шустер. Лайв, запостити гнівні пости у Фейсбуці та розіслати листи по світовим та європейським представництвам профспілок, де зазначить, - «ось, шляхом таких крайніх мір МИ добилися виділення коштів (які, доречі, вже були виділені) для погашення заборгованості шахтарям. Знову збере актив і гулятиме вулицями Києва разом із цивільним корпусом «Азов» (доречі, ще невідомо хто кому платить за підтримку), перекриваючи дороги та роблячи гучні заяви про некомпетентність уряду.

Та чи підуть люди за таким «лідером», у якого за маскою самовідданості профспілковій справі приховуються політичні та фінансові амбіції, готовність іти на крайні міри заради власного рейтингу. Скільки коштує піар перед телекамерами, Пане Михайло?
11 серпень 2016 р.
РОЗПОЧАВ РОБОТУ ІНТЕРНЕТ-СЕРВІС «СВІТ ГРОМАД»
oleksandragusar 11 серпень, 2016, 11:42
oleksandragusar
1 серпня 2016 року розпочав свою роботу інтернет-сервіс «Світ Громад». «Світ Громад» – це інтернет-сервіс, мета якого створити середовище для обміну інформацією між громадами, представлення своїх інвестиційних та виробничих можливостей та сприянню прозорості в реалізації місцевих політик.

Як ви можете скористатись проектом:

Якщо ви лідер громади

Найкращим способом використати проект буде – максимальне наповнення розділів сервісу актуальною інформацією про вашу громаду. Для початку:
• Перевірте інформацію, яка вже розміщена про вашу громаду, виправте можливі неточності та неа
10 серпень 2016 р.
Про вічні цінності, «аристократів» і «ангелів нації»
Петро Чечелюк 10 серпень, 2016, 15:46
Петро Чечелюк
Я уважно вчитуюсь в «Статут Командорії Луцька духовного аристократичного Ордену «Ангели Нації». Лише від однієї назви захоплює дух! Ось один з пунктів розділу «Мета та завдання Ордену»: «Метою Ордену є створення генеративної основи національної еліти на базі активної духовно-творчої молоді, особистостей лідерів з якісно новою філософією світосприйняття, надійної неформальної опори інституту президентства». Ось так, і нітрохи не менше. Я висловлюю захоплення людиною, яка придумала таку назву. Впевнений, що Жванецький нервово курить в стороні і кусає лікті у безсилій заздрості.
Що це? Синдром «масонства», який характеризується певним хворобливим станом людської свідомості, чи залучення в сферу «таємного»? Продовжую перегляд. Одним з «завдань» Ордену є «відродження та пропаганда духу аристократизму, лицарства, меценатства, духовних, національних, культурних, просвітницьких та військових традицій». Один з найвагоміших пунктів розділу так званого документу - «Кошти та майно Командорії»: «Майно та кошти Командорії складаються з пожертвувань фізичних та юридичних осіб, інших надходжень, не заборонених законодавством України. Коштами та майном опікується Управління Командорії».

А поруч і «Договір оренди нежитлових приміщень комунальної власності» від 2002 року: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду приміщення за адресою м. Луцьк, вул. Драгоманова, 25. Загальна площа - 112,5 кв. м. Орендна плата – 1 гривня в місяць. Підписи в розпорядженні Луцької міської ради про надання приміщення: Орендодавець - Антон Кривицький (колишній голова міста, авт.). Орендар (як він себе іменує), - «ангел нації»,командор, історик, голова громадської ради Волині (неіснуючої,авт.), координатор комітету захисту національної спадщини, правознавець, член комісії з питань культурної спадщини і культурних цінностей ГР МКУ, голова експертної моніторингової групи з питань подолання корупції та злочинів у сфері охорони культурної спадщини ГР Мінкультури України… Ігор Левчук. Знайомтесь, хто не знає.

Луцьк виграв проект COMUS (Урбаністичні стратегії в історичних містах, скеровані громадою). Він передбачає навчання людей за рахунок коштів Європейського Союзу і Ради Європи з питань підготовки матеріалів для інвестицій по розвитку урбанізації історичного середовища міста. Кошти мають суворе цільове призначення (на рахунки Луцької міської ради вони не надійдуть, а надійдуть тому, хто проводитиме навчання людей за кордоном), але наш «ангел» усе розуміє по-своєму, про що стверджує чергова мазня на власному сайті Волинь - Таймс: «…знову йдуть кулуарні пропозиції, які абсолютно далекі від основної мети, пропозиції, що озвучував нач. відділу ох. культспадщини троневич (стилістику, «граматику» і філологічні «ребуси» зберігаю. авт.), вчергове демонструють печерну архаїку розуміння валоризації (??? переоцінка капіталу, авт.) історичного середовища взагалі… Нам треба самим свою історію берегти… Раз гроші під це дають…». В цій «печерній» цитаті зрозуміло одне: гроші треба віддати представнику «національної еліти» Левчуку – він знає, що з ними зробити.

Але на цій «стряпні» справа не закінчилась. На спеціальному бланку з назвою «Експертна робоча група з питань збереження і розвитку історичного середовища» «ангел нації» Ігор Левчук «стукає» у Мінкультури України, головам Ради Європи і Європейської комісії, координатору проекту COMUS: «Щиро вболіваючи за історичний простір Луцька, ми змушені наполягати на тимчасовому призупиненні фінансування проекту COMUS, до утвердження засадничих принципів фаховості, прозорості і гласності…».

Він нізвідки дістає «факти», яким інкрустує свої численні листи-пасквілі і тероризує ними десятки організацій Києва, правоохоронні органи, громадські організації, місцеву владу. «Документооборот» в «командорії» - як у міністерстві. Його «листам» притаманні емоційність, експресивність, нищівна критика, повчання і «квасний патріотизм». Він робить ставку на зовнішній ефект. Щодо «фактів», то вони виссані з пальця. Усе це «аристократ» оформляє в макіяж «об’єктивності», чим розраховує на підтримку безхарактерних людей, які легко йдуть на гачок подібних «ангелів».

Автор знайомився з «документами» Ігоря Левчука. Вони створюють враження, як ніби ви опиняєтесь в безкінечній галереї кривих дзеркал, кожне з яких дає уяву про людину, про його руйнуючу психіку. І виходить це в нього настільки природно і органічно, що не залишається жодних сумнівів – холоднокровне ігнорування елементарних правил етики є звичною складовою частиною його повсякденної «професійної» практики.

Про Левчука можна писати безкінечно – як про ротного старшину. Ось чергова «витівка» представника «школи якісно нової філософії світосприйняття», надряпана виключно його улюбленими чорними фарбами. 14-15 травня на території Луцького Замку відбувався черговий гастрономічний фестиваль «Lutsk Food Fest». Ціна вхідного квитка була символічною – 15 гривень. До Луцька традиційними кухнями приїхали відомі кулінари Львова, Києва, Ужгорода, Херсона, а також гості з Угорщини. Загалом, свято «смаку» представили 30 міст України. Було весело і смачно, а дітям з мамами - особливо, а тому й фестиваль зібрав багато відвідувачів. А тим часом нашого місцевого горе-історика не залишали «чорні» думки: як це усе перевернути, перемішати з брудом, показати «з чорного ходу», набрехати, очорнити, напаскудити, збурити настрої людей? Знову ж таки змушений привести його «цитату», де він майстерно досягнув бажаного «ефекту»: «Сатанізм вперто стає візитівкою нинішньої попівсько-владної зграї. Ось схема гастрономічного фестивалю (схема справді приведена в мережі., авт.). Зверніть увагу на відмічені точки. Це місця поховання видатних лучан, князів луцьких і погост найстарішого храму Івана Богослова. Ну яким… треба бути, щоб на цвинтарі курити кальян, гратись дітям і робити сцену біля усипальниці… Прокляття древніх лучан таки ляже на тих хто чинить наругу над пам’яттю мертвих і їх храмами… Надіюсь, що романюки, бунди, рудецькі, троневичі і стрільчуки будуть у цьому списку…». Читач зрозумів, що «ангел» забезпечив згаданим особам міста місце в пеклі.

Але усе відбувалось з точністю до навпаки (автор цих рядків теж був присутній на фестивалі). Справді, де стояв храм, там мав бути й цвинтар. Тим паче - в сиву давнину. Але на жодній з ймовірних ділянок древніх поховань сцени свята «смаку» не були розміщені і розважальні заходи не проводились. Одна з них була змонтована на місці притвору (прибудові перед входом в храм) церкви Святого Іоанна, де не могло бути кладовища в принципі. Інші маленькі сцени і батути для дітей були розміщені перед фасадом Музею Книги і за ним. Ця територія колись була двором єпископа і там теж не могло бути цвинтаря. Крім усього, інформація про те, що в згаданих місцях цвинтаря ніколи не було і не могло бути, розміщена й в збірнику наукових праць «Старий Луцьк». Чи знайомився з його матеріалами Ігор Левчук? Чи просто, як завжди, вирішив очорнити цікавий культурний захід в місті? Наступним «чорним тавром Каїна» для лучан став лист «ангела нації» до польських колег-істориків. Ось його фрагменти: «Шановне панство, друзі, колеги! Звертаються до вас українські науковці, історики, краєзнавці, патріоти Волині. Ми збентежені і глибоко обурені ситуацією, що склалась у нашому краї щодо відношення до великої спільної пам’яті, історії та спадщини українського та польського братніх народів. Сьогодні на Волині йде тотальне знищення і плюндрування пам’яті і пам’яток, що колись були символами духовного та культурного розвитку краю. Спотворюються та знищуються споруди костелів і приміщень, що колись належали католицьким чернечим орденам. Руйнуються і зникають будівлі, цілі цвинтарі з сотнями поховань цинічно викидаються на смітник».

З цього приводу я звернувся до начальника управління з питань внутрішньої політики Волинської ОДА Ольги Чубари. Жінка з великим здивуванням відповіла, що подібних «ситуацій», описаних місцевим «істориком» і «науковцем» і близько не було. «Впродовж 25-ти років незалежності України місцева влада передала в користування польським релігійним громадам 20 костелів і інших культових споруд (нині діючих), а одну споруду - у власність. Силами волинян в області були впорядковані десятки місць поховань поляків. Ця робота продовжується і буде продовжуватись», - в слухавку завірила мене обласна чиновниця.

Але повернемось до власне заповідника. Чи не вдесяте проглядаю документи. Спілкуюсь з відомими в області спеціалістами в галузі збереження культурного спадку, містобудування, архітектури. Ось їх загальна думка. Існує Закон України «Про охорону культурної спадщини», є Постанова Ради Міністрів України (1985р.) про оголошення комплексу історичних пам’яток в Луцьку історико-культурним заповідником. Перелік 12-ти пам’яток і комплексів прикладений в записці до генерального плану заповідника. Але у зв’язку з тим, що при створенні заповідної зони не було вчасно розроблено охоронних документів (воза поставили поперед коня), то усе старе місто було обведене лінією - «межею території заповідника». Вона складає 41 га. Тобто, сьогодні заповідником вважається уся територія старого міста, що є фактом протизаконним. Територія зони з цінними історичними пам’ятками складає лише 15 га. Решта - житлова забудова. Вона була такою, як кажуть, з діда-прадіда. Тут мешканці Луцька будували, перебудовували, ламали і знову будували. А сьогодні вони ось уже багато років терплять незручності і утиски влади. З чийогось безглуздого розпорядження вони не мають права будувати, реконструювати, приватизувати житло і земельні ділянки. Люди обурені і судяться з Луцькою міською радою за високу ціну оренди землі. І ці усі негаразди, усі їх біди – з «подачі» лише однієї людини - Ігоря Левчука. Він навіть навішав на вуха локшини міським прокурорам, які з його «подання» впродовж трьох років судилися з мешканцями старого міста, забороняючи приватизацію житла. І лише Львівський апеляційний суд розв’язав цю ганебну проблему, таки дозволивши своїм рішенням дозвіл на приватизацію.

В даний час в Луцькій міській раді виготовляється історико-архітектурний план, в якому чітко буде визначений історичний ареал міста, а «умовна межа» за постановою ще радянської України буде ліквідована. В документі будуть вказані лише певні специфічні вимоги до приватної забудови безпосередньо поблизу пам’яток архітектури заповідної зони міста.

Саме поняття «охоронна зона» було введене в законодавство не для здійснення проектного будівництва, а для його запобігання з тим, аби зберегти незмінною подобу тих територій, які оточують пам’ятки старовини, щоб ці пам’ятки оточували не бетонні монстри нинішніх скоробагатьків, а історичне середовище градобудівного контексту, в якому вони існували віками. Ніхто не дозволить свідомо знищувати історію міста заради задоволення інтересів окремих осіб. З іншої сторони, культурна спадщина – це не тільки храми, тереми, монастирі і могили. Місту потрібні і двоповерхові котеджі, і самітна краса нинішніх садиб, які пестять око, і широкі «злітні смуги» сучасних проспектів. Усе Луцьк має і усе це треба шанувати. Справа в тому, що Луцьк - не заповідник. Луцьк поки що не віднесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Історичні пам’ятки і будівлі самі по собі не породжують культуру, якщо вони навіть найкрасивіші. Питання збереження культурного спадку повинні стати органічною частиною загального розвитку культури, патріотичним вихованням любові і поваги до місця, де народився. Лише тоді ці пам’ятки будуть жити не поруч з нами, а разом з нами, складаючи частину нашого життя. На хвильку повернусь до оренди «ангелами нації» офісного приміщення, про яке йшлось вище. «Аристократи» «орендують» його вже впродовж 14 років. Безкоштовно! Приміщення можна було б використати для міста в більш корисних цілях. Ще у жовтні 2013 року Господарський суд Волині видав наказ про примусове виконання рішення по зобов’язанню «Командорії Луцького духовного аристократичного Ордену «Ангели нації» звільнити нежитлове приміщення. Та віз і нині там. «Від цього «аристократа» можна чекати чого завгодно», сказали мені в Луцькій мерії. Треба створити авторитетну комісію з працівниками відповідних виконавчих служб, переписати усі «цінності» в офісі аристократа» з тим, аби не набратись нових неприємностей, - бідкаються працівники відділу майна міської громади.

Не стримаюсь, щоб не привести ще один перл «командора»: Зовсім свіжий. «Луцьк втратив ще одну свою сторінку історії. Як щойно повідомили, розбирають одну з найстаріших аптек міста №1. Їх було дві... На Драгоманова і Ковельській... Подякуйте Романюку за знищення історії нашого міста. Най його теж так чорти розберуть», - таке прокляття адресує «командор» голові міста.


Аптека ніколи не була об’єктом культурної спадщини і не могла бути по жодному зі своїх параметрів. Поблизу неї десятками років стояли дві зруйновані, забуті богом і людьми циганські оселі. А нещодавно знайшовся інвестор, який будує житловий будинок, а на першому поверсі (згідно угоди), власнику колишньої аптеки забудовником буде надане під неї нове просторе приміщення.

Врешті, у відвідувачів сайту може виникнути цілком природне запитання: на які засоби живе «представник нової генерації філософів», за рахунок яких доходів утримує дружину і двоє дітей, яких вона йому народила? Де його місце роботи? Де філософські палаци цього критикана і лицедія? Який будівельний стиль вибрала людина таких широких смаків:  бароко, рококо, хай-тек чи модерн? 

Я без особливих потуг розшукав помешкання Ігора Левчука в самісінькому центрі Луцька, що по вулиці Пятницька гірка, 17, кв.1. В одноповерховому будинку – дві квартири. Одна частина будинку належить невідомому для мене господарю: доглянута, обшальована сучасними будівельними матеріалами, на даху - єврочерепиця, зі смаком виконана огорожа, навкруги – квіти. Господар іншої – наш «аристократ». Житло увито чи то плющем, чи жіночим виноградом, конура, як ніби на полотні Франческо Айєца епохи раннього романтизму. Щоправда, без сцен кохання на подвір’ї. Вицвілі і зогнилі рами вікон, які десятки років не бачились з фарбою, брудні віконні стекла, затягнуті дерматином причеплені до хати сіни, перекошені ворота… Нора! Таке враження, ніби власники цього помешкання або перебувають в стані глибокої прострації, або залишили його багато років тому внаслідок якогось катаклізму. Будинок поданий відвідувачу сайту на фото. Навіть зовнішній стан цієї конури багато скаже про людину. Щодо місця роботи Ігоря Левчука, то в соціальних мережах є його «чітка» відповідь: « Я працюю в мізках і душах небайдужих людей». Чи, може, в печінках?

Що тут скажеш? Заповідник мого рідного міста – це багатофункціональний культурний центр з музеєм рідкісних стародруків, єдиним в Україні зібранням дзвонів, картинною галереєю, створеною з того, що залишилось від розграбованої більшовиками сімейної колекції картин династії Радзивіллів, підземеллям церкви Іоанна Богослова кінця 12-го століття, аналоги якої відсутні в Древній Русі, що є проявом самобутності волинської будівельної школи… Усього не перерахуєш. Це місце вічних цінностей, наше минуле. І це минуле має «четвертий вимір» - автентичність, живий, втілений в ній зв'язок часу. Водночас, моєму поколінню ще зі шкільної лави відомі постулати «ленінського вчення про дві культури» - культури панівного і культури пригнобленого класів, які ніби то боролись між собою. Але чомусь то усі роки незалежності України ми іронізуємо тези дідуся Леніна, одночасно насміхаючись над собою, адже в новітній історії України теж борються між собою дві культури, щоправда, вже незалежно від класових відмінностей. Одна культура – традиції і бережливе ставлення до національної спадщини, засноване на патріотизмі, друга - «культура» совків і торгашів, хамів і циніків, які ніби під «захистом» культури руйнують душі людей, спекулюючи на тому, на чому сконцентрована велич нації. З часом суспільство морально виштовхує їх зі свого середовища як чужорідний предмет, але фізично вони ходять серед нас і продовжують свою «чорну» роботу.

Петро Чечелюк
05 серпень 2016 р.
01 серпень 2016 р.
А все таки цікаво. В Україні з’явилися приватні виконавці. Що про них потрібно знати? Адвокат Нарбут Тетяна Миколаївна
4 липня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Цим законом передбачено, що в Україні з’являються приватні виконавці, головним завданням яких буде примусове виконання судових рішень.
Основна різниця між державними виконавцями буде полягати в тому, що приватні виконавці будуть діяти як підприємці, отримуючи значно більшу заробітну платню, аніж державні виконавці! А отже, і будуть працювати значно ефективніше. І це вже буде загрозою для багатьох людей, бо де гарантію, що вони не перестараються у своїх повноваженнях?
А про їхні повноваження потрібно знати, а саме вони можуть:
1 – залучати поліцію для виконання своїх завдань;
2 – проводити перевірку виконання боржниками рішень, що
підлягають виконанню;
3 – безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать
боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і
сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати
такі приміщення і сховища (крім об’єктів державної та комунальної власності);
4 – накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати,
передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його (крім державного і комунального майна та справ, де стягувачем є держава);
5 – накладати арешт на кошти та інші цінності боржника,
зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках,
інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також
опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (крім державного і комунального майна та справ, де стягувачем є держава);
6 – звертатися до суду з поданням про розшук боржника;
7 – викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу
виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а
в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про
його привід через органи Національної поліції;
8 – а у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань,
покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням
тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України;
Виконувати інші функції, однак важлива пам’ятати, що приватні виконавці не мають права виконувати рішення суду щодо виселення громадян із їхнього житла, рішень про конфіскацію майна, та рішень щодо відібрання дитини.

ЩДякуємо адвокату Сергію Гулі за вичерпне дослідження проблеми.
http://advocatsergiygula.com
28 липень 2016 р.
За які заслуги народ оплачує депутатам 50 днів відпустки?
Валерій Гнатюк 28 липень, 2016, 16:28
Валерій Гнатюк
Депутати на пляжах «закордонних» виборчих округів мають відпочивати за власний рахунок.

Фіктивна робота депутата в «округах» та «комітетах» має здійснюватися за власний кошт, а не оплачуватись із державного бюджету.

Депутатам слід оплачувати лише офіційну 30-денну відпустку, а не фіктивну роботу в «округах» та «комітетах».

Закриття сесії 15 липня і відкриття 6 вересня дає народним депутатам понад 50 днів фактичної відпустки, яка оплачується з кишень людей. Це неподобство потрібно якомога швидше припинити».

Депутатам слід перестати вводити людей в оману так званою «роботою в комітетах», оскільки лише одиниці справді працюватимуть у спекотні дні липня та серпня.

Більшість обранців народу «працюватимуть» на пляжах «закордонних» виборчих округів.

Теплі крісла парламенту жодним чином не відносяться до шкідливих умов праці, а професія народного депутата не перебуває у списку професій і посад із шкідливими умовами праці. Разова більш ніж 50-денна відпустка може бути призначена лише працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. І я нагадую, що нещодавно Кабмін несправедливо скоротив перелік таких професій, тоді як депутати продовжують користуватися привілеями.
Порядок надання щомісячної адресної допомоги переселенцям для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг Луцький МЦ з надання БВПД
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення анти терористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» запроваджено щомісячну адресну допомогу переселенцям для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
1. Кому надається грошова допомога
Грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в органах соціального захисту населення.
2. Хто призначає і виплачує грошову допомогу
Призначення та виплату грошової допомоги здійснюють органи соціального захисту населення за фактичним місцем проживання (перебування) за заявою уповноваженого представника сім’ї.
3. На який термін надається грошова допомога
Грошова допомога призначається з дня звернення та виплачується терміном не більше ніж шість місяців. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім’ї подає заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред’являє довідки всіх членів сім’ї про взяття на облік осіб, які переміщуються, строк дії яких продовжено на наступний період.
4. У якому розмірі надається грошова допомога
Грошова допомога надається у таких розмірах:
- для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) — 884 гривні на одну особу (члена сім’ї);
- для інвалідів - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (949 гривень);
- для працездатних осіб — 442 гривні на одну особу (члена сім’ї).
Загальна сума допомоги на сім’ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім’ї та не може перевищувати 2 400 гривень.
5. Перелік документів для призначення грошової допомоги:
- заява;
- копія свідоцтва про одруження;
- копії свідоцтв про народження дітей;
- письмова згода довільної форми про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім’ї від інших членів сім’ї;
- згода на обробку персональних даних.
6. Яким чином виплачується грошова допомога
Грошова допомога перераховується органом соціального захисту населення на рахунок в установі уповноваженого банку.
Якщо з документами все гаразд і заявник ще не отримував таку одноразову допомогу, заяву передадуть на розгляд місцевої комісії, створеної при райдержадміністрації чи виконкомі. Саме ця комісія прийматиме рішення про доцільність надання грошової допомоги, її розмір або відмову у наданні допомоги (п. 5 Порядку № 535). Як бачите — чіткий розмір одноразової грошової допомоги не встановлено й залежить від наявності коштів та характеру життєвих складнощів конкретного заявника. А ось у разі відмови заявнику вишлють виписку з протоколу засідання з відповідним вердиктом.
Відповідні кошти заявнику перерахують на особовий рахунок, відкритий у банківській установі. Утім, виплата тим, кому одноразову допомогу таки призначать, відбудеться не у блискавичному темпі. Адже Порядок № 535 передбачає досить тривалу процедуру направлення реєстрів одержувачів допомоги на регіональний, а згодом — на всеукраїнський рівень погодження з наступним зворотнім перерахунком коштів від Мінсоцполітики до місцевого органу.
ВАЖЛИВО!!!
Особам працездатного віку допомога призначається на два місяці. Для одержання допомоги у встановлених розмірах на наступний період особи працездатного віку мають працевлаштуватися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості.
Якщо працездатний член сім’ї протягом двох місяців не працевлаштувався, або перебуває у трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції і фактично не працює, розмір допомоги для цих осіб на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період – припиняється.
Підготовлено працівниками Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. За детальною інформацією звертатися за адресою: м. Луцьк, вул. Прогресу, 7, тел. 77-07-17
27 липень 2016 р.
Безпілотники: як вберегтися?
Alex Best 27 липень, 2016, 16:23
Alex Best
Про безпілотники ще кілька років тому пересічні українці не чули і не знали. Проте з початку бойових дій на Донбасі ця тема стала популярною. Безпілотні літальні апарати почали фіксувати не лише в зоні АТО, а й далеко за її межами, наприклад в Одеській, Харківськй, Чернігівській областях.

Небезпека безпілотників полягає не лише в тому, що з їх допомогою можна оглядати позиції противника, а в тому, що найбільш складні за конструкцією БПЛА мають на борту зброю і здатні її використовувати. Точкові удари можуть знищити будь-яку живу мішень.

До прикладу, лише до вересня 2012 року в Пакистані у результаті обстрілів із безпілотників було вбито за різними даними від двох з половиною до трьох тисяч людей, серед яких частина цивільних. У 2011 році у США використовували безпілотники для цільового знищення терористів, членів незаконних збройних формувань та наркоторговців у Афганістані, Пакистані, Йємені, Сомалі, Лівії та Мексиці.

Відносно нещодавно американський безпілотник зруйнував радіостанцію угрупування "Ісламська держава" на сході Афганістану. Також безпілотники застосовують Великобританія, Ізраїль, Сирія, Росія.

Що ж до зафіксованих в Україні безпілотників, то усі вони належали РФ та використовувалися для розвідки місць розташування військових частин. Згідно статистики, найбільше масових втрат українських бійців в районі АТО відбувалися в результаті артилерійного обстрілу. При цьому для коригування вогню застосовувалися засоби радіоелектронної розвідки та безпілотники.

Крім того, зі слів спікера ВР Андрія Парубія, останнім часом почастішали випадки, коли російські безпілотники скидають на українську територію вибухові пристрої, через які гинуть цивільні, в тому числі і діти. А не так давно у Запорізькій області в результаті скинутих запальних сумішей загорівся склад боєприпасів.

Визначити з якою метою літає безпілотник практично неможливо. Не виключено, що всього лише для художньої фото- чи відео зйомки. Проте, якщо такий апарат помічено поблизу військових частин, аеродромів, складів боєприпасів чи інших стратегічних об’єктів, потрібно проявити пильність.

Найперше слід обов’язково повідомити правоохоронні органи за номером «102». При можливості необхідно зафіксувати час виявлення апарату, запам’ятати напрямок його руху, а також зафіксувати приблизну висоту польоту, дистанцію до нього, по-можливості зафіксувати на фото чи відео.
попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16