Додати запис

Чи потрібні українцям «статеві» свята з чужим корінням?

Якою насправді є енергетика традиції святкування –
23-го лютого та 8 березня?

Ми святкуємо всі свята, які тільки випадають у календарі: церковні і світські, язичницькі і міжнародні, радянські і українські. Підряд, без розбору, без кольору. Бо свято є свято. А де свято, там і чарка. А де чарка, там і шкварка. Де чарка і шкварка, там пісня і веселощі.

Питаєш в робітника:

- Чому не виконали роботу, яку вам поставлено було зранку?

- Та ви що, Миколайович, сьогодні ж свато, - відповідає неборака уже з "гумором".

Як наступають Новорічні свята, то цілий місяць народ наш гуляє. Потім спокій. І на базарі затишшя. М'ясо уже не беруть. Переварюють, пережовують те, що з'їли.

Аж ось і 14-те лютого. День святого Валентина. Знову п'ють і гуляють, сміються - кохають.

Функцію статевого святкування все більше перебирає на себе день святого Валентина, яке відзначають 14-го лютого.

Хлопці і дівчата починають відзначати його одночасно.

Листівки з сердечними привітаннями, освідчення в коханні та змагання на тривалість поцілунків... Майже новий набір з імітацією почуттів з урахуванням з сезонно-кліматичних умов Європи цієї пори. А з гучномовців «жовтих» радіо ефірів лунає голос ведучого програми: «Закохані всіх країн -єднайтеся»...

А через дві неділі ми знову готуємось до свята. Якого?

23-тє лютого. Ну, як же забути? Служив - не служив, поминай "непобедимую и легендарную!" Москва тільки перелицювала радянські свята на сучасний мотив як вицвілий сюртук на зворотню сторону і назвала його "День защітніка Отєчєства". А ми й собі, тай швиденько, щоб не відстати від "старшого брата".

В Москві, безумовно, так може й треба. Відповідає дата своєму призначенню. Вони захищали з 23-го лютого 1918 року свою вітчизну, Російську імперію, яку потім назвали СССР. Весь цивілізований світ їй дав, правда, іншу назву: "Імперія зла".



Данина історії чи профанству?

Мені, як історику, було завжди приємно докопуватись до Правди, до Істини. Я часто ставив собі питання: звідки це «свято» постало, що воно відзначалося на всесоюзному рівні і навіть тепер, у незалежній Україні переросло до всеукраїнського "праздніка" 23-го лютого? Ми з молоком матері всмоктали ту брехню, яку радянсько-сталінські ідеологи закарбували в пам'ять нашим батькам, матерям. Не одне покоління виросло на тій брехні, жорстоких і низьких моральних якостях.

- «Если враг не сдается, его уничтожают»;

- «Есть человек - єсть проблеми, нет человека - нет проблем»;

- «Кто не с нами, тот против нас»;

- «Кто бьл ни чем, тот станет всем...»

Але тепер, коли Історію України вивчають діти по шкільній програмі не з підручника "Краткого курса истории ВКП (б)", а дійсну, правдиву, хоч знову почищену, якою вона насправді була, то само виникає питання: до чого ж тут в нас святкувати 23-тє лютого - "День захисника вітчизни"? І це на урядовому державному рівні, від малого села до столиці - проходять урочистості, нагороди, фуршети, квіти, вітання...

- А ти що, не служив в Радянській армії? - запитав сусід, привітавши з самого ранку. Так, служив. І та служба запам'яталася на все життя. Бо тільки по карті два метри треба
було перейти до того місця, куди мене занесли військові "купці" - на військово-морську базу, що в Японському морі Тихоокеанського флоту. Ми віддавали військовий обов'язок згідно Закону про загальну військову повинність. Адже тоді виховували молодь в такому мілітарному дусі, що юнак, якого не брали до армії, вважався, мов, неповноцінним, бездарним, хворим і другосортним.

Його сторонились дівчата, насміхалися хлопці. Ніхто тоді не відмивався, не відкуплявся.

- Але до чого ж ми тепер, у своїй незалежній, суверенній державі святкуємо свято чужої держави!?

Шановні державні мужі, депутати і ветерани. Візьміть в сина, чи в онука підручник "Історія України", розгорніть розділ, де йдеться про українську революцію 1917-21-х років. І вам тоді може стане соромно за ті урочистості, що влаштовує влада на всіх ієрархічних щаблях своєї держави.

А якщо не можете відшукати сторінку в підручниках, то я вам коротко нагадаю.

Колишній президент Л. Кучма, мабуть, будучи п'яним, змавпував по-блюзнірському свого російського колегу Б. Єльцина, запровадив і в Україні на державному рівні - 23 лютого - «День защітніка Отєчєства». Якщо глянути тверезим розумом, то це «свято» вшанування ганебної втечі «червоних босяків» на чолі з наркомом Дибенко від Кронштадту до Уралу, і які були зупинені лише під погрозою розстрілу, про яке в комуністичному СРСР до 1937 року соромилися навіть говорити.

Ніякої перемоги над німцями під Псковом російська червона армія не здобула, як про це кричала радянська пропаганда.

Навпаки - зазнала ганебної поразки. Для виправдання було знайдено газетну замітку, в якій мова йшла про пожертви простих громадян на потреби червоної армії. Оце і вся слава «захисників вітчизни».

А що було в історії у цій даті?

23 лютого 1169р. - московський (Суздальський) князь Андрій Боголюбський повністю пограбував і жорстоко зруйнував Київ;

23 лютого 1918р. - більшовицькі комісари по-звірячому замучили борця за національне визвольне кримських татар, відомого поета, першого голову Кримськотатарського мусульманського уряду, організатора 1-го Курултаю, Муфтія мусульман Криму - Номана Челебі- джихана.

23 лютого 1944 року - радянські війська депортували чеченців та інгушів до Казахстану і Сибіру (у цих народів - це День національної жалоби);

23 лютого 1946 року - радянська окупаційна влада на Україні почала ліквідацію Української католицької церкви.

То що ми святкуємо? Над чиїми сльозами ми сміємося - співаємо?

Далі підходить 8-е Березня

Як появилося це свято у нашому календарі, звідки воно постало, коли прийшло?



На ІІ-й Міжнародній конференції жінок-соціалісток, що проходило у Копенгагені 1910 року, німецька соціалістка, єврейка Клара Цеткін запропонувала відзначати днем жіночої солідарності, який вирішили святкувати 19 березня.

У березні 1911 року У Західній Європі було відзначено перший Жіночий день. У 1918-1920-х роках жінки в більшості країн Європи та США отримали виборче право. Тож Міжнародний жіночий день утратив свою актуальність. Його замінив День матері, який святкують у різні дні.

У Росії було прийнято більшовиками рішення вважати 8 Березня - Днем міжнародної солідарності жіночого пролетаріату у боротьбі за рівні права з чоловіками. Отже, навіть не всіх жінок, а жінок-революціонерок. Газета «Правда» 1917 року називала це свято Днем жіночого робітничого Інтернаціоналу.

В СРСР Міжнародний жіночий день (8 Березня) оголосили офіційним святом і неробочим днем. Уперше його відсвяткували 8 Березня 1966 року. У 1975 році ООН з ініціативи СРСР проголосила 8 Березня Міжнародним жіночим днем, однак через політичний підтекст це свято так і не здобуло справді світового визнання.

Однак, офіційно його святкують такі країни: Азербайжан, Албанія, Білорусь, В’єтнам, Казахстан, Камерун, Киргизія, Китай, Куба, Молдова, Монголія, Росія, Сербія, Таджикистан, Узбекистан, Україна. («Волинь-нова», 05.03.2011р.).

Однак, засновників цього свята хвилювала не економічна та політична рівність жінок, а зовсім інша стояла мета. Прикриваючись цією вивіскою, - зауважує кандидат історичних наук Наталія Боженко, - вони намагалися залучити жінок до поширення своїх сатанисько-революційних ідей, які спрацювали б на розвал сильних імперій, знищення церкви, одне слово - руйнацію фундаменту тих країн, які ще не були під впливом масонів.

Чому євреї з таким завзяттям намагалися впровадити саме це свято у тих країнах, де вони переважно стали при владі? Не зайве нагадати справжню історію походження цього прихованого свята, яке не має нічого спільного з Україною, з етнічною нашою календарною обрядовістю.

Один день в році - в березні, євреї - чоловіки на мить забувають про те, що є „слугою сатани"(змія) і святкують свято єврейської жінки-патріотки. Це національне свято євреїв є другим після (Песах) Пасхи. Воно відоме серед євреїв під назвою „Пурім" (жеребок: життя чи смерть) - День вирізання всіх своїх суперників-неєвреїв. Вислів - „Будеш битий як Гаман", -походить від цього свята. На роль Гамана в обряді підкуповували п'яницю-неєврея.

В Біблії, Старому Заповіті, що являє собою перекладену Тору, є місце - Книга Естер, де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більш відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі.

Після вавилонського полону євреїв всі охочі могли повернутися до Єрусалиму. Проте, як з'ясувалося, євреї надто добре укріпилися у Персії, імперія якої була від Індії до Ефіопії, і не бажали повертатися на свої землі. Вони проникли в усі структури, що становило загрозу для персів. На дванадцятий рік царювання царя було кинуто пур-жереб для визначення місяця покари євреїв, масове побиття їх.

Жереб випав на місяць Адар (лютий-березень). Персидський патріот (прем'єр-міністр) македонянин Аман (Гаман) приніс царю Ахашверошу проект звільнення Персії від євреїв. Цар дав згоду. Це був акт «персидського патріотизму». Однак придворний постачальник (єврей) Мордехай дізнався про це. Есфір, яка стала улюбленою дружиною царя, знесилюється постом, викликає до себе співчуття, переконує царя в тому, що Аман не правий. Артаксеркс змінює свій гнів і возвеличує на місце Амана – Мардохея.

Будучи передбачливим, він підсунув у гарем імператора Ахашвероша (в синодальному перекладі – Артаксеркс, він же – Ксерокс, що воював під Формопілами із спартанцями), свою родичку-єврейку Естер (Есфір), намовивши її приховати своє етнічне походження. Вона зайняла місце улюбленої жінки Астиль.

З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою імператора Ахашвероша розправляється з місцевим урядом, очоленим Гаманом та не євреями. Як це йому вдається, дуже добре описано в Біблії у Старому Заповіті, Книга Естер. 13-14 числа, місяця Адара, що співпадає з днем 23 лютого (за новим стилем) і 8 березня (за старим стилем) нашого календаря, коли мали карати юдеїв, які не виконували законів, толпи розгніваних евреїв розпочали велику різню у Перській державі.

За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали і перевішали майже весь уряд імперії (800 чол.) і 75 тисяч не євреїв в інших місцях імперії!

Ось як описується В книзі Естер — в Біблії (видання 1980р. с.5ОЗ):

«І було все написане, як наказав був Мордехай, до юдеїв і до намісників округ, що цар дав право юдеям, які .живуть в кожному місті, зібратися й стати за своє життя, вигубити, забити та погубити всяке військо народу та округи, що ненавидять їх.

А дванадцятого місяця, - він місяць адар, - тринадцятого дня юдеї, запанували над ненависниками своїми.

І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючії їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею.
А в замку Сузи юдеї позабивали та повигублювали п 'ять сотень чоловік.

І десятьох синів Амана.

І зібралися юдеї, що в Сузах, також' чотирнадцятого дня, і вибили в Сузах три сотні чоловік.

А решта юдеїв, що жили по царських округах позабивали сімдесят п'ять тисяч.

І в кожній окрузі та в кожному місті куди досягає слово царя та закон його, була юдеям радість та веселість, бенкет та свято! 1 багато хто з народів краю стали юдеями, бо на
них напав страх перед юдеями.

Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого дня в ньому настав мир... І зробили цей день гостини та радості,

Тому то юдеї... роблять чотирнадцятий день місяця адара днем радості й гостини та свята, та днем посилання дарунків один одному.

А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв, щоб вони постановили святкувати цей день коленого року.
Тому й назвали ці дні: Пурім (від „пур "- жеребок).

А ці дні мають споминатися та святкуватися в кожному поколінні, у кожному роді, у кожній окрузі, у кожному місті.

А ці дні минуться між юдеями. А пам'ять про них не скінчиться з їхнього насіння.

Отже, 13-14 числа місяця адара, що співпадає з днем 23-го лютого кожного календаря (за новим стилем), або 8-го березня за старим стилем, коли було вбито 75 тисяч людей, тих, кого юдеї вважали своїми ворогами, відзначається як «свято» Пурім.

Хоч про ознаки ворожості не йдеться у Біблії. Слід пам’ятати, що серед жертв були і жінки і діти. На сучасний погляд навіть простого обивателя – це постає, як геноцид, а вірніше – етноцид.

Вражає, що ненависть євреїв до Амана (а в його особі, мабуть, до всіх не євреїв) майже 2,5 тисячоліття не тільки не зникає, а культивується у наступних поколіннях.

І це єврейське свято жінки - Пурім - стало прототипом свята - міжнародний день жінки, реанімовано на початку XX століття єврейкою Розою Люксембург для відзначення уже, як міжнародного жіночого дня - 8-го березня.

Клара Цеткін (Ейснер) і Лев Троцький (Бронштейн) - організатор червоної армії - на відміну від затурканих пролетарів та простих православних християн, добре знали, що роблять. Вони добре знали „Книгу Естер" і наказ Мордехая, щоб в ці дні святкувати перемогу євреїв над своїми ворогами та, щоб всі це робили тільки дещо під іншим соусом.

То ж з чим вітають чоловіків 23-го лютого: з поразкою червоної армії, чи з святом Пуріма? З чим вітають жінок - 8-го березня: з днем жінки-революціонерки, чи з святом таки Пуріма?

Не полінуйтеся і подивіться календар проведення єврейських свят...

При сьогоднішньому юридичному і міжнародному праву такі погроми вважалися б злочином проти людства і розглядалися у Міжнародному трибуналі. В жодній країні Європи його не відзначають і не святкують! Крім декількох посткомуністичних країн СНГ та Китаю. А ми по блюзнірські, мов ті невігласи на державному і побутовому рівні вітаємо і даруємо, п'ємо-гуляємо, не відаючи, що виконуємо настанови єврея Мордехая. І їм так весело. їм так добре. Мабуть уже звикли. До речі, деякі православні священики називають це свято - «днем блудніци».

Православна церква КП проти того, аби українці святкували Міжнародний жіночий день 8 Березня у перший тиждень Великого посту, сказав архієпископ Луцький та Волинський Михаїл. “Ми благословляємо наших вірян на жінок звертати увагу кожен день, а не лише один раз на рік. Бо 8 березня – це швидше щось таке: прийшов і відкупився.” Тим часом у Львові молодіжне об’єднання “Граніт” організувало акцію “З Весною! Проти 8 Березня“. “Від 1 до 7-го також весна і тому логічно було святкувати день весни саме 1 березня,- розповів член МО “Граніт“ Тарас Стогул. –Ми просто говоримо, що насправді свято 8 Березня було започатковане зі страйків повій у Парижі, Чикаго і Нью-Йорка 1894-1896 роках“. («Волинь-нова», 03.03.2011р.).

«Ні, не все прийшло з Еллади у прадавні ті часи!».

Ми маємо своїх богинь.

На Київському Олімпі Мокоша була єдиною жінкою-богинею. Вона була покровителькою рукоділля, освячувала вівчарство, була богинею родючості, бо зображувалася з рогом достатку. Шанували наші предки також богинь Дану, Марену, Ладу, Берегиню, П'ятницю. А поетеса Віра Ворскла написала такі рядки:

Все прийшло з Еллади
У прадавні ті часи:
В нас була богиня Лада
Щастя, мудрості й краси...
Лада - ще богиня шлюбу,
Лада - це сама любов,
І до неї музи любі
Йшли з степів, садів, дібров.
Ой Ладо, Ладо, богине кохання,
Богине квітів, весни, поривання.

На основі археологічних розкопок проведеними С. Наливайком, Ю. Шиловим та іншими археологами та даних науки великий дослідник української самобутності філософ Лев Силенко сповіщає, що культ Великої Матері - Родоначальниці на території України вже був 15-20 тисяч років тому. В знайдених у Кам'яній Могилі, в печері Чаклуна 300 гравійованих малюнках - цих листів наших Предків - між силуетами мамонтів та бізонів трапляються зображення Великої Матері матріархальної доби, її струнке дивовижне тіло ніби пливе над землею. Вона виконує ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мисливці повернулися додому з багатою здобиччю.

Ми, українці, її потомки. Ми пізнаємо її, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій, її льоля - первісний жіночий одяг, оздоблений меандрами (геометричними узорами), якими сьогодні пишаються гуцули і які ознаменовують стародавню українську (мізинську) культуру, знайдену біля с. Мізин на Чернігівщині, на березі р. Десни.

Наші предки (Трипільці) були творцями брильянтової хліборобської культури, яка була в розквіті 7-8 тисячоліть тому. Вони перші в світі вимовили слово „Матір", яке пішло по всіх материках планети Земля. У найстаріших святих книгах „Ведах" - читаємо - „Матір", у „Авестах" - „Матар". У латинів - „Матер", у литовців - „Мотина", у німців - „Мутер", в англійців — „Мазер". Всі індоєвропейські народи мають спільний корінь слова „мати".

У племенах західної Азії жінка вважалася людиною другого сорту: це відчутно у їхніх релігіях (юдаїзмі, ісламі, юдейо-християнстві).

Наші предки обожнювали Матір…

У наших предків (Трипільців) було обожнення Матері. У трипільських глиняних хатинах стояла на покуті статуйка Матері-Лель. Біля неї горів святий вогник. Мати-Лель - опікунка Роду, покровителька дітей і матерів, 3 віку в вік, з роду в рід впродовж тисячоліть обожнювалася Первомати Лель, яка своїм племенам передавала мову, свою вдачу, свій образ, свою душу і свою материнську любов.

Наші предки - хлібороби до грудня закінчували роботи в полі і на городі. І грудень місяць спокон-віків був місяцем Матері , які в хаті навчали доньок і внучок мистецтву вишивання, ткання, приготування 12-ти різдвяних страв, рідних звичаїв та обрядів.

Слід пам'ятати, що тільки Рідна Мати - рідна. Це аксіома. Поклоняймося її. Вона дала нам життя, свою любов, вдихнула в цей світ і тіло, і душу. Обожнюючи її, ми душі наші облагороджуємо і самі собою будемо милосерднішими. Бо ж ми діти однієї Матері, у нас кров одна і Вітчизна-Україна у нас одна. Тому 2 грудня, як і в далекі часи ми повинні урочисто відзначати велике наше свято - день Матері Лель - Родоначальниці племен України-Руси.

Європейські країни відзначають це свято в інший час. Це перша неділя травня.

Нехай буде в травні для європейців. У них свої традиції. У нас свої. Але не копіювати чужинські, єврейські, свято „Пурім".

Відомий син українського народу Олександр Довженко в безсилі втамувати біль і оголені нерви, в заслані, в своїх щоденниках прорік: «Біда наша - перевертні».

Раб виконує запрограмовану роботу, як зомбі, у нього кров тече, опромінена страхом.

Ремиґаючи він проклинає свою долю, але не здатен її змінити.

А що ж святкували у цю пору наші українці?

Цікаві і дотепні свята були і у нас.

21 лютого - свято весняного Вітру, що віє до весни.

24 лютого - святкували Лелечини - свято тотемного птаха українців. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священ-ними, бо вони двічі народжуються: перший раз гладке яйце, а другий - пухке пташеня…

25 лютого справляли свято Колодія. Парубки вибирали наречених. Магія Родючості. Ось як його описує відомий дослідник минувшини, директор Тальнівського музею історії хліборобства Вадим Мицик.

Свята ці - не просто вшанування, а опоетизоване втілення в духовну сутність знань предків про світ та його явища.
Оглянули ми основні або, як кажуть, рокові свята. Одна пора року переходить в іншу, і ця зміна також має свої пошанування. Якщо перші називаються святами, то другі - присвятками. Їх три і вони у системі свят на честь Сонця висвітлюються мірністю три. Ці дві мірності - чотири і три - в сумі дають семичинність. Відзначення самого переходу пори року в наступну відбувається стільки, як і творення світу, - сім днів.

Колодій - свято переходу зими у весну.

Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили.
Колодій, як людина, народжується, зростає, прибуває на силі, помирає і відходить. Його колісниця - це не що інше, як вогненна коцюба. На ній приїздить Колодій в образі козака із золотим вусом.

У світлій свиті й смушевій шапці. Здебільшого в нього перевдягається котрась із жінок чи дівчат. У ці колодійські дні розгортається парності сила. Хлопці й дівчата вибирають собі пару під виголос: «Колодій пару шукає, серце з серцем єднає!» Парубки мають його сонячну ознаку - вербову колодочку з двома навкісними хрестами на червоній стрічці, складеній у вигляді квітки. Разом із мережаною хустинкою дівчина чіпляє її на груди своєму милому.

Єднання молодих сердець відбувається як поетичне дійство. Старший парубок накликає меншого брата і вручає йому пучок стрілочок - молодецтво його. Старша дівчина відповідно накликає молодшу сестрицю і надіває на її голову віночок, щоб вона у цьому році своєї неділі діждала і під вінець стала.

Від Колодія на всіх гулянках хлопець із дівчиною мають бути разом. Якщо ж вони за це річне коло не одружаться, то на наступне свято Колодія жінки йому, як невдалому парубкові, чіпляють колодку. Позбутися він її міг тільки за могорич - викуп у батьківській хаті. Носять у ці дні хлопці вербовеє колесо - символ Колодія - й однойменну пісню йому співають: «Вербовеє колесо, колесо попід тини качалось, качалось». Або ж оцю веснянку козацьку:

А вже весна, а воює красна,
Із стріх вода капле,
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.

Від Колодія Весна на силі прибуває. Дівчата писанки пишуть. Веснянки співають. Пісня щира, дійства священні зближують молоді серця. Весь вечір хлопці й дівчата, парами сидять у сподіваннях на майбутнє.

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Жінки виходять на вулицю і кожному зустрічному пов'язують хустину на ліву руку. Це означає, що до котроїсь із них треба йти справляти Колодія. Парубкам-невдахам чіпляють колодку. У хаті розігрують родини — в жінки знаходиться хлопчик. Це здебільшого макогін, сповитий у рушник. Всі тричі оповіщають: «Колодій родився!» За цим лунає пісня:

Колодійчику-чику
Голубчику -чику,
Ждали тебе цілий рік.
Та недовгий в тебе вік.

Іншого разу Колодій уже приїздить в образі світлоносного козака. Його запрошують до столу: «Ходім, Колодію, на нашу затію. Будем їсти, будем пити, світ білий хвалити!» Тричі люди обходять кругом столу і проголошують: «Слава нашому Колодію!» Свято миле людям, і вони цілий день чи вечір співають.

Ой колодка, колодка, Яка була солодка.
А ще була солодша,
Як я була молодша.

У теперішньому вжитку має назву Масниця. Одвічна ж його назва — Колодій. В час переходу із зими на весну дедалі більше діє сонячне Коло і до Землі нашої красної приходить кра¬суня Весна. Усе оживає, відроджується, народжується світ ясний, життя і любов.

Напередодні весни 2010р. за моїм сценарієм Волинське телебачення та кіностудія ″Волинь″ зняли фільм ″Колодій″, ”Хитрощі старого Колодія“. Зйомки проходили на території експозиції просто неба ″Козацький зимівник″ Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району. Дійовими особами виступали працівники музею та Волинської молодіжної громадської організації ″Школа козацького гарту.″

Першим місяцем року у Київській Русі був березень. Навіть у Біблії наводяться свідчення: «...місяць сей (березень) буде вам початком місяців, першим серед місяців часу». (Іс. 12.21).

Історія свідчить, що саме з березня починався Новий рік у єгиптян, персів, греків, римлян і багатьох інших народів давнини, в тому числі і в Україні. Напередодні першого дня весни (у давнину Новий рік) запалювали в печі священне вогнище, яке і символізувало Вія. Цій події передувало за календарем паралельне свято Симаргла (Івана-Воїна), коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені розтопити піч. 1-ше вересня також вважається церковним Новим роком.

Назва місяців “березень“ і “вересень“ має спільні витоки і пов’язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло.
1-го березня - ще початок закликання весни. Пекли бублики (символи весняного Сонця), печиво у вигляді «пташок» - «жайворонки» і роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію.

Надзвичайно промовистий український варіант назви - березень. Це чудовий час, коли все в природі пробуджується від зимового сну. Ці дні (перший тиждень місяця) називали сорочини -пробудження Матінки-Землі. Прилітає на Україну сорок різних пташок із різних країн. Птахи приносять на крилах весну.

Варять галушки, вареники. З 9-го березня проганяють Мороза, викидаючи його за вікно по одному з житніх колобків, які випікали саме цього дня. Саме цього дня наші пращури починали нове літо. Ще й по сьогоднішній день ми вітаємо один одного; «Многії літа вам...».

Нове літо приходимо в хату. Пригощали його Щедрою Вечерею, на яку збиралася вся родина. Співали щедрівки. А ранком, хлопчики бігали до родичів посівати:

Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю...

Як бачимо, у наших предків все було логічно і астрономічно обґрунтовано до господарсько-календарного циклу робіт. Сіяли ж весною, а не зимою, як тепер дітки бігають з хати до хати, посіваючи на Василя, коли за вікном гудить хуртовина.

* * *

Деякі українці не знають, що з Правдою робити. Їм потрібна брехня, але солодка, яка бере їх за збайдужілу душу.

Той, хто чуже називає рідним свідомо, або несвідомо, звик бути рабом. Він не здібний зрозуміти причини своєї рабської долі.

Якщо твої обряди, твоя культура рабські (славлять чужі релігійні чи політичні) ідеали, і тебе це не ображає, значить ти утратив пошану до себе - охолодився в неволі. Примирився з
становищем знеособленого "щасливого" раба.

- Видави з себе раба - писав А.Чехов.

- Хай згине раб! - закликала славна українська поетеса Леся Українка.

- О, сором скиглити й страждати, як маєш у руках, хоч заржавілий меч,- нагадувала своїм сучасникам Л.Українка.

З свого постає своє. З чужого постає чуже. Любити своє (маму, тата, брата, сестру, Вітчизну) значить правильно любов'ю свою душу ощасливлювати. Зрадити своє й любити чуже значить зрадити зміст свого "Я", знещасливитися.

Отже, не загубитися: не будь людиною Чужої Віри, чужих ритуалів, чужих законів і манер. Бо Віра - душа народу.
Й Ісус любив свого Бога (Бога народу ізраїльського, а не Бога народу єгипетського чи індуського). І коли учитель Закону єврейського запитав Ісуса: „Котра заповідь велика в законі", Ісус відповів: „Люби Господа Бога свого ", „Це найбільша, найперша заповідь", (Матвій, 22,36-38).

Патріот не може бути рабом. Патріот - людина, яка прагне Знати свою історію, предків; шанувати її, думати, чим живе і куди йде.

В умовах бездуховного неможливо виховати патріотів. Коли навкруги тотальний бруд, насильство, нівечення людської гідності, важко залишатися вірним своєму етнічному поклику
Бути патріотом сьогодні в Україні - подвиг зі всіма, як кажуть, наслідками.

Надзвичайно влучно охарактеризувала нинішній час Ліна Костенко: "У нас тепер така свобода наче сміттєпровід прорвало".

Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все що є ницього й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа, -сказав Анатолій Єрмак в інтерв'ю журналістці О. Зов у 2003р. («Інформ. бюлетень» 8.02.2007).
Інформаційна диверсія проводилася з давніх-давен. Вона продовжується і нині. Наслідки "ходів" прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення України-Руси досягли
бажаного. Різні рівні однієї релігії, - зазначає київський вчений-філософ Анатолій Кондратьєв, - були протиставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і донині.

А духовно слабка нація не може побудувати економічно потужного суспільства для людей, не може створити державу, побудовану на принципах любові та істини.

Саме з байдужості починається зрада. А зрада - це, насамперед, забуття свого коріння підміна наших святинь ковбасою, лімузинами, сумнівними розвагами, поступливість перед чужинцями своїм, материнським.

На чому сьогодні виховують молодих хлопців в армії? На будівництві генеральських дач? На обслуговуванні їх "мерседесів" в умовах пануючої дідівщини? Чи виховується захисник держави, коли командири віддають накази чужою мовою з додатками матірщини? Справжні патріоти не стали б громити безпорадних бабусь на траурній церемонії патріарха і вже ніяк не шматували б національну святиню - прапор.

- Іде планомірне знецінення понять. Девальвація честі, - сказав в останньому інтерв'ю колишній народний депутат України Анатолій Єрмак.

А той, хто здобув лише інстинкт до наживи, по-блюзнірськи, як з космічного відрядження, звинувачуючи всіх, паплюжить все рідне, нівечить його і веде в могилу. Святотатство. Рівень теперішнього життя в державі свідчить, що горе-керівники, підміняючи ці поняття, маніпулюють і нав'язують народу, що він повинен бути безликим і покірним.

Чому кожна нація ретельно пильнує свої традиції, звичаї, мову, культуру, свою автентичність? А ви не замислювались, що на своєму полі грати значно легше. Як кажуть, що в дома і стіни допомагають. Тарас Шевченко писав: "У своїй хаті, своя правда і сила, і воля".

Що це означає? Що болільники для своєї команди створюють потужний егрегор. Ця енергетична “бомба“ просто підносить свою команду до звитяги, до перемоги.

Ось так все діє і в національному масштабі. Якщо народ святкує на урядовому рівні свята, що не пов’язані з його етнічною історією, з астрономічними циклами Всесвіту, а тупо і сліпо, як ті вівці слідують, мов отара, за чужим пастухом (пастором, попом) і моляться чужим богам, святкують чужі свята, з чужим корінням, то вони, хочуть того, чи ні, знають про те, чи ні, а енергетично підтримують на підсвідомому рівні чужу націю, чужу територію, чужу державу. Вони потім всіма правдами і не правдами їдуть туди, в ту державу, бо там вищі заробітки і краще життя. Все просто і зрозуміло.

Проте, все нове – це добре забуте старе…

Повертати треба до свого коріння, де ми мали і честь, і славу. Нам судиться пройти чергове випробування. Сам народ, кожен із нас, має взяти на себе відповідальність за своє життя - теперішнє і майбутнє.

А в умовах бездуховності не можливо виховати патріотів. Незалежність треба було відвойовувати і утверджувати, а не плескати в долоні і розмахувати прапорами.

Отож виникає запитання: чи може людина, яка психологічно не сприймає нічого українського, не може чи не хоче вивчити навіть української мови, створювати умови для належної підготовки воїнів Збройних Сил, виховувати у них щось українське, патріотичне. А коли офіцер у погонах українських ЗС каже: "Какая разніца, на каком язике разгаварівать, подавать команди?» - то виникає логічно інше питання: «Какая разніца, где служить і кому служить?».

Отже, якщо висококваліфікованого противника державності поставити на відповідальну посаду в країні, то він дуже кваліфіковано стрілятиме їй у спину. А військо - це становий хребет держави. І якщо керівництво країни зацікавлене мати надійні Збройні Сили, то повинно зробити все, аби армія була нормально здоровою і національно свідомою.

А тому й виховувати її склад потрібно на українських традиціях, на українській історії, на своїх визначних датах. Нині вояків не має кому виховувати, бо їх уже майже нема. Збройні сили у нас скорочують майже у два рази, чисельність яких становитиме біля сто двадцять тисяч вояк… Зате міліції уже понад 300 тисяч. І стріляють вони не тільки у мирних мітенгувальників, а й у журналістів, медиків і волонтерів, дітей і жінок. Тепер зрозуміло, хто і як їх виховує, які політінформації їм читають…

* * *

Трохи сумно, трохи смішно. Далі буде ще смішніше. Адже настає 1-е квітня. День сміху. Сміємося, хто скільки може і з ким, з чого і з самого себе. Це сміх крізь сльози в нашій українській, такій незатишній, напівголодній і холодній оселі. Напівнезалежна, напівдержава.

...Сміх крізь сльози... Тому що, хоч і не знаємо, та інтуїтивно відчуваємо, як започатковано було це свято. Адже відомо, що День сміху придумали євреї, які не вірили в існування Ісуса Христа. Коли Син Божий воскрес, то за старим єврейським календарем було 1 квітня. Вороги Ісуса організували різного роду насмішки, кепкування. А потім кожного року влаштовували "день сміху" ... Тому й святкують його урочисто найбільше в Одесі...

То ж з кого ми сміємося? З кого жартуємо? Що відзначаємо і що ми святкуємо? Давно вже пора повернутися "свій до свого по своє", до своєї історії, української міфології, своїх пам'ятних дат і своїх лицарів та апостолів Правди.

«Бо хто матір забуває, - того Бог карає»,- нагадував невігласам наш пророк Тарас.

Отож, пане Президенте України, якщо Ви хоч поважаєте свою державу Україну, шануєте наші звичаї і традиції, прошу Вас: відмінити Указ колишнього президента Л. Кучми про запровадження на державному рівні відзначати день «защитника отечества» 23 лютого та встановити своїм Указом наше українське свято «захисників України».

Можливо - це буде 14-го жовтня (День козацтва), чи 28 червня (перемога козаків під Конотопом 1659р). Але це буде наш, український чоловічий день - справедливий день, коли наші звитяжці - козаки захищали нашу землю. Такою справедливою датою і таким святом збудуться споконвічні мрії наших попередників - зробити українців господарями на своїй землі.

Олександр Середюк,
доктор філософії, письменник,
член Національної спілки краєзнавців України
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 12
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
та ви ж їдете спиною вперед!
Відповісти
і головою вниз)))
Відповісти
Дякую, Олександре! Все абсолютно правильно!
Відповісти
Наші предки (Трипільці)...перші в світі вимовили слово „Матір", яке пішло по всіх материках планети Земля.

може трипільці і світ створили? дайош нобєлєвську премію!

немовля, яке не може говорити, на початковому році свого життя видає просто звуки, часто схожі на "на-на" чи "ма-ма", яке вже дорослі повторюють за немовлям нормально вимовляючи.

а крутити датами, як чорт місяцем, взагалі не розумно.
отже, що сталось 21 жовтня у день народження пана середюка:

1947 — почалося масове вивезення українців у Сибір — Операція «Захід». Протягом доби виселили 26 644 родини, загалом 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини

враховуючи трагізм цієї дати пропоную середюку об*явити свій день народження днем жалоби за виселеними українцями та відповідно перестати святкувати свій день народження.
Відповісти
Саша+Наталя=ЛЮБОВ
Відповісти
http://zik.ua/ua/news/2014/02/26/batky_vymagayut_ne_vidznachaty_radyanski_svyata_u_shkolah_lvova_465077
Відповісти
У многих мужчин с возрастом выпадают волосы, но только у счастливых - вместе с мозгами.
Відповісти
Діду, тре більше сексфото додати до 8 березня. Мені файне фото з двома срак.ми і про євреїв цікаво.
Відповісти

дєд вже заплутався, хто він, Олександр Середюк:
1. доктор філософії, письменник,
член Національної спілки краєзнавців України (http://www.volynpost.com/blogs/1041-chy-potribni-ukrainciam-statevi-sviata-z-chuzhym-korinniam)
2. доктор філософії, член Асоціації назалежних письменників імені Павла Чубинського (http://www.volynpost.com/blogs/1009-ce-sakralne-slovo-majdan)
3. письменник і публіцист (http://www.volynpost.com/blogs/977-pravo-na-povstannia)
4. доктор філософії,історик і етнограф,член Національної спілки краєзнавців України (http://www.volynpost.com/blogs/947-rizdvo--rid-z-dvoh)
5. доктор філософії, письменник(http://www.volynpost.com/blogs/861-ukraina-v-kolonialnomu-iarmi)
6. осавул «Помаранчевого Майдану», письменник і публіцист (http://www.volynpost.com/blogs/851-sylnyj--zavzhdy-pravyj)
7. директор Музею історії сільського господарства Волині-скансен, член Національної спілки краєзнавців України (http://www.volynpost.com/blogs/702-vitrianyh-mlyniv-skelety)
8. помічник- консультант депутата обласної ради І.Гузя (http://www.volynpost.com/blogs/494-mikrobam-do-ditej-ne-zahodyty)
9. Доктор філософії, офіцер запасу,полковник Українського козацтва (http://www.volynpost.com/blogs/451-hochesh-myru-gotujsia-do-vijny)
10. вчитель Бойового Гопака,доктор філософії, письменник, отаман МГО «Школи козацького гарту», головний кашовар на майдані (http://www.volynpost.com/blogs/277-otaman--gej)

як показує аналіз самовизначення середюка - доктором філософії він став недавно, але виливаючи всіляку безглузду публіцистуку жодного разу не спромігся відповісти на питання, де він захистив та отримав вчену ступінь та як називалась докторська дисертація?
треба провести люстрацію.
Відповісти
"Глупость, не подкрепленная честолюбием, не дает никаких результатов". Бернард Шоу
Відповісти
Ти ще не вписав, що Середюк - голова наглядової ради Волинського військового ліцею, отаман МГО Школи козацького гарту і т.д. і т.п. Тому що він не байдужий, активний і дієвий, сміливий і рішучий. Ще з 1985 року він не давав спокою комунякам, був членом обласної координаційної ради НРУ. І нині тримає порох сухим для таких як ви.
Відповісти
Ти мабудь збоченець. То може тобі ще розказати як він народився, природнім способом, чи кесарили маму?
Чому ви не обговорюєте тему статті, а лише його особу?
Мабудь від заздрості, або від злості, що самі нічого не втяли.
Відповісти