З днем народження, Борисе Петровичу!

Сьогодні - нетиповий день народження Бориса Клімчука. Сторінки інтернет-видань не рясніють «щирими» привітаннями. Не буде того й у свіжих четвергових газетах. Немає черги до «тіла» губернатора – з квітами і пакунками.

Але я вважаю, що привітати Бориса Петровича все ж варто. Тому й вітаю, щиро бажаючи міцного здоров'я і довгих років.

Певно, Борисе Петровичу, вперше Ви отримуєте вітання, коли Україна - Ваша країна – перед реальною загрозою повномасштабної війни.

Не знаю, чи доречно буде, якщо я – один з тих, хто стояв на Майдані – назву Вас суперником у тій боротьбі, яка точилася в області з листопада до кінця лютого. Зрештою це не було щось, що прийнято називати «чесним двобоєм»…

Але все ж Ви були не найгіршим з тих «по ту сторону барикад». А те, як Ви зуміли піти, взагалі заслуговує на окрему сторінку в історії Волині.

Втім, це все – вже «було».

Що ж зараз? Ви відсиджуєтеся і відмовчуєтеся у час, коли Україну роздирає ворог. Ви – той, «який завжди був з волинянами». Чи маю Вам нагадувати, що Ви зуміли зберегти на посаді голови ОДА особистий авторитет? Чи сумніваєтеся Ви в тому, що Ваше слово – все ще важливе для волинян? Чи не в курсі Ви, яке ставлення волинян до агресії проти нашої країни?

Як Ви назвете своє мовчання?

Можна називати по різному. Але точно не позицією патріота України і волинянина.

Борисе Петровичу, справді це – ганебно. Більше того, це – зрада.

Ніхто ж не чекає, що Клімчук візьме свою мисливську зброю і поїде на передову.

Але пожертвувати гроші на армію – і подати приклад іншим! Закликати усіх, хто довіряє Вам, до активних дій! Зрештою, поділитися своїм досвідом дипломата!

Невже Ваші гординя і образа наскільки великі?!

Той Клімчук, якого я знав, у куток не забивався…

P.S.

Борисе Петровичу, навіть зараз – ще не пізно.