Хочете вчитися в Чехії? Зважте...

Так склалося, що до омріяного Вишу син (а разом з ним – і уся сім’я; батьки абітурієнтів мене зрозуміють) вступав аж три роки. Можливо, наш досвід стане комусь у нагоді.

Отже, в задачі дано: син-одинадцятикласник, учень Луцької гімназії, претендент на золоту медаль, учасник предметних олімпіад та турнірів з кількох предметів до рівня «всеукраїнський» включно, бере приватні уроки з чеської мови, готується вступати до ЧВУТ (це, щоб було зрозуміло,така собі Празька Політехніка). Додаткові умови: маємо в Празі добрих знайомих (на певному етапі це виявилося дуже важливим!), візи для волинян видає Генеральне консульство у Львові, відстань до Львова – 150 км переважно бездоріжжям (це будь-хто підтвердить) , до Праги – 1000 км (про порівняння доріг не йдеться – просто не про це зараз ). Середня освіта «по-чеському» - це 13 років навчання, «по-нашому» - вже мало б бути 12 (наполягаю: запам’ятайте це число!), але внаслідок чергового «покращення» знову повернуло на 11.

В задачі питається: що може завадити дитині розпочати навчання в омріяному Виші 19-го вересня, якщо ЧВУТ приймає такого абітурієнта без іспитів, атестат про середню освіту видають на випускному 30-го травня, а додаток до нього готовий максимум за пару днів? Готові почути правильну відповідь?

Це – Бюрократія, саме ось так, з великої літери. І Консульство (як можна було б подумати) тут ні при чому.

Починаємо зі збору інформації

Навчання для іноземців у Чехії безкоштовне – чеською мовою, рівень володіння якою має бути підтверджено відповідним сертифікатом. Для вступу подається заповнена форма-заявка, вноситься символічна оплата за її розгляд. Додаються табелі успішності, грамоти з профільних предметів. Подання закінчується у квітні. Атестат з додатком докладемо після отримання ( це буде початок червня).

Вступний іспит з профільного предмету призначається на кінець червня – початок липня. Запис на навчання – після оголошення результатів екзамену. Перший термін – кінець липня, додатковий – початок вересня.

Зараховані на навчання можуть надати мовний сертифікат та акт визнання Атестату Чеською Республікою пізніше, аж до початку навчання – як правило, це середина вересня.

Отже, для вступу абітурієнту доведеться кілька разів особисто відвідати країну:
1) – для подачі заявки (чеською – приглашка);
2) – для проходження іспиту (сина приймали без іспиту, тому цю поїздку ми зекономили);
3) – для запису на навчання (до студії – у них називається так);
але це ще не все! Це – мінімально. Як було у нас – далі.

Як це було від початку

Іще навчаючися в 10-му класі, через Товариство чехів Волині «Матіце Волинська» (за що окрема подяка тодішній його Голові) знайшли викладача мови. Відразу зауважу: від початку ми навіть не приймали до розгляду варіанти на кшталт мовних курсів ані тут, ані в Чехії. Нам просто ніхто не сказав, що не можна вивчити мову самостійно і скласти тест вже там. Це вже потім було перечитано масу в основному, я так розумію, рекламної інформації: і що відповідного рівня досягнути без мовної школи неможливо, і що скласти тест самотужки нереально, і що платити в результаті доведеться просто астрономічні суми, не порівняні з якоюсь парою тисяч євро, що їх складає плата за кількамісячний курс з урахуванням проживання , та ще й там допоможуть із нострифікацією.

Що таке нострифікація і чи її з чимось їдять

Для тих, хто не дуже обізнаний: у світі існує кілька систем міждержавного визнання документів, зокрема, і про освіту. Між Україною та Чеською Республікою підписано відповідну угоду про нострифікацію. Тепер згадуємо число, яке мали раніше запам’ятати і ,сподіваюся, досі не забули. Отож, якщо Ви здобували освіту в Україні протягом не менш ніж 12 років, Чеська Республіка визнає Вашу освіту достатньою для продовження навчання в тамтешньому Виші. Для цього слід подати завірені нотаріально переклади чеською Вашого атестату з додатком і документа про те, де Ви ще вчилися протягом недостаючого року. Будьте обережні: нотаріус там, на відміну від нашого,рідного, обходиться дешевше, АЛЕ!..Він є тільки нотаріусом, тобто юридично визнаваним свідком. Він посвідчує Вашу особу, Вашу особисту присутність, Ваш власноручний підпис. І все! Йому байдуже до змісту та й ,власне, форми документа, який він завіряє.

Та повернімося до власне нострифікації. Що робити нам із нашою занадто довгою і обтяжливою для бідних школярів 11-річкою? В цьому випадку відповідальний місцевий орган від імені держави запропонує Вам скласти 2 або три (залежить від регіону) іспити на його розсуд. Теретично – з тих предметів, по яких буде виявлено найбільшу погодинну розбіжність з Вашою освітою, отриманою тут.

Практично це означає: якщо Ви вчилися в спеціалізованому класі або ліцеї і продовжувати навчання плануєте за тим самим профілем, то складати іспити Вам, скоріше за все, доведеться з предметів, наголос на яких Ви не робили. З нами було саме так, тому будьте напоготові.

Чим ще порадує нострифікація – необхідністю пари-трійки незапланованих візитів. Подання документів на нострифікацію відбувається за місцем проживання іноземця в Чехії (якщо таке є) або (зверніть увагу!) до місцевого (крайового) органу, призначеного чеським Міністерством освіти. Сподіваюся, за місцем знаходження обраного Вишу? Не впевнена. Але в нашій історії Міністерство ще фігуруватиме. На жаль.

Як бідному женитися…

Тут варто зробити невеликий відступ. Від вересня місяця, щойно розпочався останній шкільний рік, син зав’язав переписку з ЧВУТом. Відповідав йому доцент – куратор іноземних студентів (принаймні ми так зрозуміли) пан Коларж. В процесі отримання відповідей зростала й кількість запитань. Головне, що порадувало: навчання державною мовою для іноземців є безкоштовним, варто лише отримати відповідний сертифікат. Як говориться, як бідному женитися…далі Ви знаєте.

Це до чого? Справа в тім, що саме того року було піднято мовну планку. Простіше: раніше знання чеської на рівень В2 вимагалося від вступників на гуманітарні спеціальності, вважалося, що для технарів це занадто, аж тут передумали: нічого не занадто. Здається, тільки в нашій державі питання такого рівня досі дискутуються. Принаймні, в Чехії для навчання державним коштом державною мовою вимога вільного нею володіння – поза обговоренням.

Логічно: якщо людина не здатна оволодіти мовою, як вона бачить своє подальше навчання за обраною спеціальністю? Якщо покладається на одвічне «якось буде, ще ніколи не було так, щоб ніяк не було»(до речі, швейківське, а відповідно, перекладене іншими мовами якраз із чеської), то фінансувати такий навчальний процес держава категорично відмовляється. Для нас це означало : працювати і працювати.

Перша поїздка з обов’язкових

Для вступу потрібно подати заповнену форму, копії своїх відзнак (дипломів, грамот тощо), копії табелів успішності за 4 (і це було вказано абсолютно чітко!) останніх роки. На основі всього цього буде прийнято рішення про зарахування без вступних іспитів. Ура! Син буде студентом! Буде. Але ще не зараз. Тоді про це ми ще не знали. А тому постало питання поїздки хлопця до Чехії.

Найпростіший варіант – туристом. Щось побачить, нагальні питання вирішить, відпочине – все ж таки випуск попереду, з літнім відпочинком хто знає, чи взагалі складеться. Нагодився друг, що якраз на 8 Березня планував автобусну поїздку «Київ – Будапешт – Прага – Відень». Ціна підходить, по термінах все складається просто супер: 8-го культурна програма в Будапешті і переїзд до Праги, 2 дні на залагодження своїх питань. Не забути виробити у нотаріуса (тутешнього) дозвіл на виїзд неповнолітнього сина за кордон у супроводі пана О., віза – за турфірмою. Вперед!

Празькі друзі дуже допомогли: супроводили сина до інституту, допомогли заповнити форму на вступ. Все таки до здачі мовного тесту далеченько, чеська ще не так щоб дуже, носії мови істотно виручили. Крім того, у нотаріуса там виробили доручення для пані Л., з тим, щоб вона могла від імені абітурієнта подавати документи і отримувати інформацію стосовно нострифікації атестату. Отож, коли було отримано наш пакет документів, лежав їй прямий шлях до Магістрату Праги, де працює орган, що відає нострифікаціями. Це щось подібне, на мій погляд, до нашого Управління освіти міськвиконкому, керує ним такий собі, вже знаний за відгуками з інтернету, пан Фучік. Відгуки різні, часто полярні, тому розуміємо – легко не буде.

Школо, прощавай!

Повернувшися з поїздки, син поринув у навчання. Промайнув час. Написано останні контрольні. Складено підсумкові атестації. Отримано атестат. Відгуляно випускний.

Отже, перед нами постала впритул необхідність нострифікації. Як я вже писала, автоматично наш атестат чехи визнавати не згідні, тому попереду – ціла процедура. І що робити – не дуже зрозуміло.

Розказую, що робили ми. Перший крок, зрозуміло: отримали атестат і додаток, і ?..Потрібно ще надати довідку з навчального закладу про кількість погодинно вичитаних предметів за «Х» останніх років. При всьому багатстві інформації в інтернеті знайти адекватне роз’яснення, скільки це – Х?,чи є ця величина сталою для всіх, чи залежить від типу Вашої школи або часу її закінчення, нам на той час не вповні вдалося. Взнали лише, що атестати випусків до якогось там року (відверто – просто не пам’ятаю) не то приймаються до нострифікації без цього, не то взагалі її не потребують, оскільки саме в тому тепер уже майже далекому році закінчився термін дії відповідної угоди ще радянських часів.

Обирати довелося між 2,3 або 4 роками – саме такі цифри фігурували в постах. Вирішили перестрахуватися – попросили в своїй гімназії довідку за 4: забагато – не замало. На це, звісно, теж пішло кілька днів. Хто хоч краєм має доторк до шкільного процесу, може собі уявити, що таке в розпал випускної/вступної кампанії посадити людину за класні журнали з тим, щоб обрахувати всі години по всіх предметах за 4 роки і звести отримані дані до вигляду наочної таблиці. Нам пішли назустріч, дякуємо, і за три дні (ура!) довідка на руках. Тепер – на ліцензований переклад, і до Праги. Оскільки розібратися, потрібні лише переклади, чи й оригінали теж, як подекуди вказувалося, не вдалося, відправили усе гамузом. Не спали всією сім’єю три дні, допоки друзі в Празі не підтвердили, що все отримали.

Ваш хід, панове!..

Подальший процес нагадує гру в шахи, як би вона проходила в декораціях Л.Керолла або, скажімо, розігрувалася героями Джонні Деппа. Тобто правила, напевно, є, але не ясно, хто їх писав, як вони діють і чи обов’язкове для всіх гравців їх виконання. Перший хід (у нас, схоже, білі): ми подали документи. У відповідь : вони розглядають справи лише тих, хто постійно проживає на підпорядкованій території (читай – в Празі). Наша черга. Через посередника винаймаємо житло, за цією адресою сина реєструють, і пані Л. додає до нашої теки документ, що засвідчує: хлопчик таки має адресу проживання в Празі. Ми вважали, що подавши документи 22-го червня, маємо непогані шанси на перемогу. Хо-хо! Розвитку цієї партії годі було передбачити!

Далі(коротко): 08 серпня на ім’я пані Л. приходить лист з Міністерства освіти ЧР (я попереджала, що свою роль у нашій історії воно ще відіграє) про те, що відповідальним органом по нашій справі призначено той самий, в Празі, по вул.Юнгмановій, під мудрим керівництвом пана Фучіка, і наші документи, відповідно, направлено туди. Себто, празька реєстрація сина десь поділася, решта документів побувала в міністерстві (так і хочеться додати «магії» - читали Гаррі Поттера?), яке й повернуло їх до пана Фучіка.

А що ж у нас?

На перший запис на навчання 5-го липня, зрозуміло, ми не потрапляли. Та й їхати, власне, було ні з чим: нострифікація десь в процесі, на екзамен з мови син записався до Карлового Університету в Празі на 25 серпня. Тому попросили ЧВУТ надіслати запрошення до запису на додатковий термін – 5 вересня. Ось тут ми й вийшли на безпосереднє спілкування з Консульством у Львові. Маючи на руках лише роздруковане з інтернету запрошення на запис, зателефонували з питанням, чи достатньо цього, з дозволу сказати, документу, для отримання візи. Відповідь була такою: «Привозьте, консул подивиться». Приїхали, привезли, дівчина з довідкового віконечка папір взяла, кудись понесла, повернула зі словами: «Записуйтеся на подачу, збирайте документи,приїжджайте знову». Знаючи, що довготермінова віза виробляється довго, записуємось одночасно і на коротку (тоді ще телефоном), і на довгу (через Візапойнт). Збираємо документи, подаємо, очікуємо на відповідь. Розраховуємо так: він з’їздить на 25 серпня, складе тест з чеської, а вже перед 5-им вересня поїдемо разом, напевно, вже будуть результати і нострифікації, і мовного тесту. Спокійно запишеться на навчання, поселимо його (гуртожиток надається), та й по тому.

Неприємні сюрпризи раз-пораз

Перший шок: отримані візи не передбачали такої кількості днів перебування, як ми замовляли, але це було несуттєво – все таки ми їх отримали. На тест в Карлів Університет син їде, забронювали місце в автобусі, переночує у друзів. Складе іспит – і назад.

Шок другий: результати тесту будуть доступні в електронному вигляді за 3 (!) тижні, про це їх повідомили безпосередньо в аудиторії. Як же так?! Вони потрібні нам раніше! Спокійно, тільки спокійно!..Поїдемо на запис, на місці розберемося. На ділі на запис син прийшов без документів: доля нострифікації невідома, результати тесту будуть за тиждень.

Заступник декана пішов назустріч, дозволив донести документи, але не пізніше 19-го вересня – дня початку занять. Їдемо до Карлового Університету, на мовній кафедрі отримуємо очікувану відповідь: «Ні, результатів немає, будуть у визначений термін; ні, раніше ніяк». Їдемо до магістрату: «Ні, пана Фучіка немає; ні, сьогодні не буде». Далі трапляється Диво Боже: на сайті раптом з’являються результати тестування. З мінімально необхідних 60 балів набрано 72,5 і… тест не зараховано. Ступор…

Перечитуємо умови: 5 частин, за кожну - 20 балів, набрати необхідно не менше 60%. Все правильно! От тільки невідомо звідки і, маємо підозру, заднім числом вималювалися додаткові умови: 60% необхідно набрати за кожну з частин тесту,при цьому за одну(!) з письмових допускається менше 10 балів. У сина за одну - 9,5, за іншу – 11,5. Тобто справа в недобраних 0,5 бала. Знаходимо на сайті контактний телефон, за ним – телефон пані, яка безпосередньо відповідає за тестування. Пані дуже вибачається, сьогодні вона не в Празі, і призначає зустріч на завтра. В кондитерській. Несподівано. І кумедно: з пані Юнгмановою – на вулиці Юнгмановій. Назавтра в солодовні пані Ю. хоче бачити тільки сина, та це й можна зрозуміти: ми з чоловіком окрім «Добрий день» та «Обережно,двері зачиняються, наступна зупинка…» нічого чеською не знаємо. Сину показують його роботу, ще раз слово в слово, як на сайті, пояснюють вимоги, а щодо того, що на момент складання тесту їх не було так детально викладено на сторінці – шкода, прикро, але вона не відповідає за сайт. Зате зі своєї сторони буде рада бачити сина на підготовчих мовних курсах, які вже точно допоможуть успішно пройти тестування наступного разу. Про наше ставлення до такого шляху вирішенні виниклої проблеми я вже говорила. Шукатимемо іншого.

До цього ми були не готові…

Тим часом вдається виловити невловимого пана Фучіка. Виявляється, ми ще готові не до всякого повороту подій. Отже, наші документи, подані майже 3 (три!) місяці тому є …нечинними!!! Людям раптом просто відкрилися очі: подавач є неповнолітнім! А тому треба починати все від самого початку: іти до нотаріуса, писати доручення на пані Л. вже від батьків і далі по тексту. Але ж час іде!

Нам радять звернутися до такої собі пані О. Так-так, що б нам не розказували про корупцію «у нас», «у них» теж є потрібні люди, спроможні допомогти у вирішенні тих чи тих питань. Телефоном ця мила жіночка запевняє, що насправді нічого страшного не відбулося, ніякого цейтноту немає, і все ми встигаємо, і все буде добре. Навіть називає, за яку суму це «добре» буде. Бере злість: намагаюся в рідній нецивілізованій країні всіляко уникати ситуацій, що потребують вирішення подібним чином, а тут же Європа, тут немає корупції! Зрештою, погоджуємося.

Завіряємо в нотаріуса нове доручення, ЧВУТ від свого імені видруковує звернення до пана Фучіка (особисто) з проханням прискорити процес нострифікації для такого-то абітурієнта, й усі разом, з пані Л. і пані Посередницею знову прямуємо до Магістрату. Треба сказати, що «жадость», себто клопотання, від Вишу там жодного враження не справляє. Мовляв, ходите тут, папірці всілякі носите, тільки працювати заважаєте. Та ж ми не на млинці до Вас напрошуємося, розумна дитина повинна вчитися в обраному Вузі, це ж задекларовано всією Вишеградською четвіркою на державному рівні!

Документи в нас нарешті все ж приймають, але ніякої конкретики по термінах ніхто не дає. Звучить це так: «Сьогодні четвер, завтра вже п’ятниця (читай: ніхто не працюватиме), в понеділок – приймальний день, отже, у вівторок пан Фучік буде такий люб’язний розглянути наші документи і призначити нострифікаційні екзамени. Їх буде два, швидше за все, математика і англійська, в гімназії № N,принаймні,це найвірогідніше. Про всяк випадок заходимо до вказаної гімназії. Як і варто було очікувати, інформації отримуємо нуль: на дошці оголошень доступне лише посилання на номер кабінету і прийомний день. Ура! Він був учора.

Ще один крок до перемоги

Тим часом в ЧВУТі підказують шлях отримання мовного сертифікату, який в результаті виявляється найшвидшим, найдешевшим, найпростішим і загалом найдієвішим. Шлях цей пролягає через їхню власну мовну кафедру, що міститься на електротехнічному факультеті. Найближчий термін – на наступному тижні. Можна зареєструватися вже, оплата чисто символічна і здійснюється просто на місці. І що суттєво, на момент проходження усної частини мають бути результати письмової, і того ж дня можна отримати вже роздрукований сертифікат. Записуємося!

Виходить , з Карловим Університетом ми тільки даремно витратили час і гроші. Ну, не зовсім намарне – якщо вважати проходження тесту в них пробним. Перед ЗНО ж теж можна потренуватися власним коштом. Що ж, сподіватимемося, репетицію все –таки можна вважати успішною, а тому не зовсім даремною, і цього разу результату буде кращий.

На цьому місці приходить розуміння, що присутність мами-тата на подальший перебіг подій навряд чи якось суттєво вплине, тому починаємо пакувати валізи. І коли від сина у відповідь на пряме запитання «Що робитимеш далі, якщо зараз нічого не доб’єшся?» чую абсолютно впевнене «Наступного року знову сюди!», впадаю в роздуми: така цілеспрямованість – це добре чи все-таки не дуже?

Все пропало?

Повернувшись додому, переживаю цілу навалу запитань від усіх – починаючи від власних батьків, вчителів (дочка ж продовжує навчатися в тій самій гімназії) і до сусідів, з якими тільки й того, що вітаємося при зустрічі. Про школу – окрема розмова: розумію, що змінилася багаторічна статистика вступу випускників до Вишів. Можу собі уявити, скільки про нас говорять. А з урахуванням менталітету, здогадуюся навіть, який широкий спектр тональностей цих розмов.

За кілька днів – перша перемога: син успішно склав тест з чеської, набрав зі значним запасом необхідні 60 балів, отримав сертифікат. Ура! Ми ще на один крок наблизилися до мети.

Проте навчання вже розпочалося без нас. В магістраті зорієнтували на дво-тритижневе очікування призначення предметів для іспитів, і ми розслабились. Син повернувся, знайшов роботу, що, враховуючи вік і відсутність кваліфікації, вже непогано. Приготувалися чекати.

От, новий поворот…

За три днів, як грім серед ясного неба, - дзвінок з Праги. Пані Л. отримала листа за підписом підлеглої пана Фучіка, в якому вказано, в якій гімназії та що треба здавати. З нашим щастям: номер гімназії замість очікуваного N міняється на геть неочікуваний К з невідомим нам (поки що, принаймні) місцем розташування, а вибір предметів вражає: біологія та географія. Врахуйте : повний шкільний курс, іноземною мовою, за іноземною ж програмою. І якщо вважати, що природа - вона природа скрізь, то наше знайомство з географією Чехії менш ніж приблизне. Відразу ж виникає низка запитань. Перше: чим зумовлено такий вибір. Дуже хочеться вірити, що все відбувається по-чесному, і це є результатом погодинної попредметної звірки шкільних програм. Хоча, як на мене, кількість вичитаних годин дуже приблизно характеризує обсяг знань із предмету у школярів взагалі і в кожного окремо взятого учня зокрема. Друге: чи складання іспиту з означених предметів повинно сприяти вступу і подальшому навчанню за спеціальністю «Програмна інженерія»? Ні, син мав з цих предметів хороші оцінки, навіть засвітився на олімпіадах і турнірах, щоправда, на початкових етапах, але, мені здається, скласти іспит – це дещо інше.

Це теорії. А на практиці найнагальнішим питанням на той момент було допровадити сина до Праги. Дякувати всезнаючому панові Гуглу, на сьогодні це не проблема. Знаходимо перевізника, який має цього дня рейс на Прагу, і в телефонній трубці чуємо здивований голос диспетчера. Мовляв, автобус давно відправився. Їй, напевно, не спало на думку, що потенційні пасажири мешкають не в самому лише Києві. Щоправда, охоче дає телефон водія:домовляйтеся! Домовляємося, і за якусь годину вже веземо сина на підсадку. Гроші, документи, бутерброд – з Богом, Парасю, як колись казала моя бабця.

Поїхали!

Сподіваємося значною мірою на везіння: син має тиждень. За цей час він повинен доїхати туди (доба в дорозі, з урахуванням кордону), знайти потрібну гімназію, визначитися з термінами здачі іспитів, пройти по колу з усіма документами – гімназія, Магістрат, гімназія…знайти того, хто прийматиме ці екзамени чи хоча б когось, хто зорієнтує щодо тамтешнього шкільного курсу та порадить посібники. Це все за умови, якщо пощастить не розминутися з приймальним днем (раптом в цій гімназії він також задекларований раз на тиждень). Крайній термін зворотнього виїзду – четвер. У суботу закінчується віза, один день є в запасі.

Ну, цей етап квесту нібито пройшли! Повертається додому з підручниками «Шкільний курс…коротко», переліком тем з обох дисциплін і папірцем для консульства, що засвідчує факт запису на іспити. До речі, обидва екзамени проходитимуть одного дня, з інтервалом у півгодини. Син засідає за підручники. Пропонуємо допомогу шкільної вчительки біології, на що він резонно зауважує: «А ви впевнені, що вона допоможе з перекладом і запам’ятовуванням термінів чеською? Тоді про що ми говоримо? Проблем з біологією в мене немає. Дякую.»

І ще раз про візи

Знову записуємо його на подачу візових документів. Цього разу поїде до Львова сам, слава Богу, з маршрутками перебоїв немає. Одна поїздка – подати, інша – отримати візу. Підтверджена мета поїздки займає один день. Візу дають на …(арифметика та сама: дві доби – в дорозі (туди-назад), день іспиту плюс день про запас) цілих чотири! Припис подати результати п.Фучіку до 13 грудня жодного враження на консула не справив, тому, раптом би результатів не було того ж дня, мали би черговий клопіт, як це все до купи звести. При посадці в празький автобус у стюардеси видовжується обличчя: «А Ви знаєте, що у Вас віза лише на чотири дні?!» Ха, це на Ваш погляд, «всього». Для нас це «аж» на чотири! Теоретично, могли б і таку не дати. Це ж треба, катається тут туди-сюди.

Врешті, екзамени наш хлопчик успішно витримав, про що відразу отримав на руки заключення. Того ж дня подав його до Магістрату. І – додому. Знову чекати. На цей раз, сподіваємося, наша нострифікація від нас вже не вислизне.

Нарешті, готова вона була якраз на кінець грудня. Себто, зайняв у нас цей процес рівнесенько півроку. Щоправда, скільки часу відводить на це чеське законодавство, вияснити нам так і не вдалося. Орієнтувалися за постами з інтернету на три місяці. Які ж ми були оптимісти!

Заходимо на друге коло

Тим часом, затверджено правила прийому до ЧВУТ на наступний навчальний рік. Для нас – новий сюрприз: зарахування до навчання – лише за результатами екзамену. Ага, нарешті дісталися-таки до іспиту з профільного предмету! Не трагедія, звісно, але ж торік брали без цього. Очевидно, після серії «чеська – біологія – географія» математикою нас не налякати. Син знову сідає за книжки.

Так, потроху, дотяглися до літа. А потім понеслося: до Львова з документами (враховуючи, що, приміром, копії паспорта слід подавати щоразу, в консульстві наших паперів уже більше, ніж у нас самих вдома) – потім за візою – до Праги на екзамен. Пауза.

Дочекалися результатів – рухаємося далі: треба їхати на запис до навчання, знову – за візою. Консульські співробітники вже впізнають, радо вітаються. Але візу отримує знову одноразову, щоб не сказати «одноденну». По приїзді, маючи на руках заліковку і підтвердження надання місця в гуртожитку, вже може просити про надання довготермінової . Причому епітет «довгий» стосується як терміну перебування в Чехії, так і часу очікування на саму візу.

Тут справа в тому, що рішення про надання довгострокової візи приймається не консулом, а поліцією в справах іноземців безпосередньо в Празі. Консульство лише приймає і пересилає документи. В підсумку маємо колізію: ми, як батьки студента, візи вже маємо, причому, з того дня, на який забронювали готель, а студент ще з місяць на свою мусить чекати, сподіваючись на позитивне рішення.

І знову сюрприз!

Нарешті, можна їхати за довгоочікуваною наклейкою і йому. Чесно, від сюрпризів ми вже порядком втомилися, проте чехи вкотре порадували: початок дії візи припадає на перший день навчання. Десь звична арифметика дала збій: принаймні день потрібен на дорогу, а ще ж треба поселитися в гуртожиток. Це що ж виходить: ми веземо валізи, а син поїде автобусом, коли вже нам пора буде повертатися, та ще й пропустить принаймні один день занять? Круто!

Інший варіант: переброньовуємо готель, їдемо всі разом, принаймні один день занять все рівно випадає! Як не крути, щось не складається. Повинен бути якийсь вихід. Телефонуємо до консульства, пояснюємо ситуацію. Нас уже впізнають навіть по телефону! Й ідуть назустріч: пропонують подати (вкотре) документи і отримати ще коротку візу на цих пару днів. Щоб ніхто не сумнівався: всі копії, банківські довідки тощо знову потрібні. Одне радує: і студентська, і наші візи є безкоштовними. А от автоперевізників за маршрутом Луцьк – Львів ми фінансуємо справно.

Невже, нарешті?..

Диво,схоже, здійснилося: вся сім’я має візи, валізи спаковано (додому студент, певно, потрапить аж на різдвяно-новорічні свята, тому речей – ледь не вагон), наближається день запланованого виїзду. Трохи лячно, але відступати пізно. Попереду – нелегке вживання в процес закордонного навчання, життя в гуртожитку, знову таки, мова…

Але ж недаремно ми два роки до цього йшли. Якось буде. Хочеться додати – «добре». Боялася зурочити – час показав, правильно боялася. На нас чекала ще одна вступна кампанія. Але про це – іншим разом. На сьогодні й так задосить.