Основний провокуючий фактор російської агресії

В умовах неспровокованої російської військової інтервенції та окупації Криму відверто дивує позиція окремих діячів різного масштабу, які закликають робити все аби лишень «не провокувати» Росію.

Перелік «провокацій», які можуть не сподобатися Росії і стати виправданням агресії, доволі обширний. Це заборона російських телеканалів, скасування закону Ківалова-Колєсніченка, звільнення директора Національної телекомпанії Олександра Пантелеймонова, дубляж фільмів українською мовою, закриття кордонів з РФ і введення візового режиму, денонсація Харківських угод та Договору про дружбу 1997 року, розрив дипломатичних стосунків між Україною і Росією, націоналізація російських підприємств та згортання економічного і військово-технічного співробітництва. Провідну роль у цьому сонмі голосів, від яких відчутно відлунює комплексом меншовартості, рабської ментальності і відвертої зради, відіграють «регіонали» і комуністи.

Основна ідея прихильників умиротворення агресора в Україні полягає у тому, що не варто робити жодних кроків, які Москвою можуть бути трактовані і використані як привід для розгортання подальшої експансії та окупації. За їх схибленою логікою, саме Україна спровокувала Росію до вторгнення. Тому нам слід мало не покаятися перед Москвою за те, що зруйнували її геополітичні плани і захотіли стати незалежними. Осягнути просту істину, яка полягає у тому, що у агресора завжди знайдуться причини для окупації, а при потребі буде організована потрібна провокація, ці громадяни не спроможні.

Втім, Україна справді спровокувала військову агресію Росії. Ми винні і маємо це визнати, якщо хочемо вижити і перемогти. Тільки причина інтервенції Москви зовсім не у тому, що в Україні є політичні сили, які називають речі своїми іменами і позбавлені хворобливої толерантності у сфері захисту національних інтересів.

Здійснити військовий напад на Україну Росію спровокувала банальна річ – наша внутрішня слабкість. Слабкість у всіх вимірах і аспектах. Слабкість України – це основний провокуючий фактор російської агресії.

Москва просто не могла не скористатися тим, що українська армія перебувала у напіврозібраному стані, майже позбавлена новітніх технологій та техніки і інфікована російськими агентами.

Росію спровокувало те, що за 23 роки ми так і не побудували по-справжньому незалежну державу, натомість віддавши її на поталу кримінальному режиму внутрішньої окупації, вершину якого уособлював Янукович і «Сім’я».

Відсутність цілеспрямованої державної політики з подолання наслідків колоніального минулого, дерусифікації і деколонізації історичної свідомості спричинилося до того, що чимало населення Криму. Південного Сходу та й інших регіонів досі перебуває у полоні совєтських міфів. А це міфи про «братній» російський народ, про те, що українців як нації взагалі не існує, про підступний Захід і віковий союз з Москвою.

На жаль, після проголошення незалежності ніхто системно не працював над лікуванням української свідомості, яка значною мірою залишалася ураженою комплексом меншовартості і більше відповідала рівню колоніальної УРСР, ніж суверенної країни. Хворобливий стан української свідомості і привів до влади Януковича та Партію регіонів. Він же спровокував Росію на напад.

Інформаційний простір України 23 роки був окупований ворожими ЗМІ – носіями російської свідомості. Телебачення, кіно, преса, книги, радіо у кращому випадку працювали над консервацією колоніального малоросійського світогляду. А у гіршому – відверто та безперешкодно пропагували імперіалістичні ідеї «рускава міра». Особливо це стосується Криму, Сходу та Півдня. Кремль просто не міг не скористатися самоусуненням Української держави з цієї сфери.

Анексія Криму Росією була спровокована і тотальною корупцією системи влади в Україні. Кланові зв’язки, кумівство, хабарництво як ракова пухлина роз’їдали державний апарат. Формування еліт, які мають визначати стратегічний напрям розвитку країни та вирішувати глобальні питання, відбувалося зовсім не за принципом «кращі з кращих», а кращі у вмінні стати гвинтиками згубної системи і самовідтворювати її. Правоохоронні органи, суди, прокуратура та спецслужби погрязли у корупції. Соціальна несправедливість і олігархічна корумпована економіка прирікали на низький рівень життя та відсутність умов для самореалізації.

Усі ці фактори української дійсності, безперечно, зіграли на руку російським окупантам. Вони просто не могли не спровокувати аншлюсу Криму. І спровокували його.

Древні казали: «Хочеш миру – готуйся до війни». Цю істину мають засвоїти українці, якщо хочуть бути суб’єктами, а не об’єктами світової політики. Незважаючи на те, що надворі ХХІ століття, право сильного ніхто не відміняв. Напевно, це єдине універсальне правило, яке значно вагоміше за резолюції ООН, ПАРЄ, ОБСЄ та інших структур.

Деградовані, корумповані та схильні до зрад псевдоеліти на чолі держави завжди провокуватимуть зовнішнього ворога. Бо вони прирікають країну на слабкість. Так сталося і у нашому випадку. Сильний той, хто здатний побудувати сучасну країну, яку очолюють національно свідомі лідери з державницьким глобальним мисленням, а не колоніально-меркантильним і обмеженим.

Причиною поразок багатьох держав на світовій арені є, в першу чергу, не сила зовнішнього ворога, а їхня внутрішня слабкість. Тому для того, щоб перемогти у протистоянні з Росією, ми маємо стати сильними у всіх відношеннях.

Герасименко Петро