Про небайдужих

«Для чого ВолиньPost так багато пише про побиття чоловіка на Дубнівській? Це що – топ-новина??? Не маєте писати про щось цікавіше? Набридло!» Такі фрази нерідко чув і читав останніми днями. Тому дозвольте пояснити – чому.

А все просто: через небайдужість. Через непоборну потребу допомогти в колосальному людському горі. Так – в горі не тисяч людей, а однієї (як у нас люблять казати – середньостатистичної) сімʾї. Але хіба горе від цього стає меншим?...

От буває так: проходиш сто раз повз чиюсь проблему. Знаходиш в собі сотню виправдань, чому саме ти і саме тут допомогти не в змозі. Але раптом тебе доймає: та ж глянь на це! Зрозумій, що от якщо зараз - саме зараз і саме ти – відвернешся, то біда цієї людини стане ще більшою!!! І коли вже берешся щось робити – розумієш, як багато навколо людей, готових стати з тобою поряд. Але, водночас, як багато байдужих…

Впевнений, що з багатьма з тих, хто зараз читають ці рядки, так траплялося. Ці люди мене точно зрозуміють.

* * *

Увечері 5 серпня переглядав новини. «У Луцьку перед шестирічним сином жорстоко побили чоловіка» - був один з заголовків. «Битовуха» - подумалося. Хотів оминути, але… щось зачепило. Можливо згадка про дитину, можливо ще щось…

Відкрив, прочитав. Здалося, волосся на голові стало ворушитися і руки німіти – настільки сильним було обурення. Пʾятий день чоловік, який заступися за свого сина, лежить в комі, побитий чотирма амбалами

До ранку я зрозумів, що так цього не лишити не можна. На це – дві причини. Перша – побитому і його сімʾї РЕАЛЬНО потрібна допомога. Друга – нелюди, які побили Андрія Яворського, досі на волі. І не схоже, що ними всерйоз цікавляться правоохоронці (згодом так і виявилося).

* * *

Одному Богу відомо, що я відчував щоразу, коли переконував людей у необхідності допомогти сімʾї і Андрієві.

Журналістів я переконував писати про цей випадок якомога більше – аби громадськість знала про потребу допомоги і бездіяльність міліції. Заможних людей я переконував дати гроші на лікування. Впливових – задіяти усі можливі законні важелі, аби вплинути на правоохоронців.

«Це що – твій знайомий?» - НІ!!!

«Вибачте, у нас важливіші справи. Буду писати про політичні чвари» - «ТЕ, ЩО ВИ НАПИШЕТЕ, ВРЯТУЄ КОГОСЬ ВІД СМЕРТІ???»

«Не забувайте про права людини! Ті, хто побив чоловіка, теж громадяни і закон захищає їх права!» - «ЯКЩО ЗАВТРА ЦІ «ГРОМАДЯНИ» ПОБЮТЬ ДО СМЕРТІ ВАШОГО РІДНОГО – ВИ ТАК САМО ГОВОРИТИМЕТЕ???»

«Не смій втручатися в процедуру слідства» - « ТА НЕМА ТАМ НІЯКОГО СЛІДСТВА!!! МІЛІЦІЯ ХОЧЕ ПРОСТО ПОЗБУТИСЯ ГОЛОВНЯКА І НЕ РОБИТИ НІЧОГО!!!»

«Не змушуйте мене піартирися на чужій біді» - «ТО НЕ ПІАРТЕСЯ, ПАНЕ МЕР! АНОНІМНО ДОПОМОЖІТЬ!!!»

* * *

Ні, не думайте, що я такий тут месія, і якби не я, по світу ходили б одні бездушні цинічні істоти… Було безліч людей, яких не треба було переконувати.

Була добра знайома, як тільки дізналася про це випадок, повідомила, що фонд, де вона є головою наглядової ради, взяв на себе витрати на лікування Андрія Яворського.

Були народні депутати, які оприлюднили цей випадок на всеукраїнському рівні, направляли депутатські звернення прокурорам і міністрам, і показали усім: біда окремо взятої людини не має бути проігнорована.

Були сотні людей, які поширювали новини про цей випадок у соцмережах. Вони писали коментарі, дзвонили в редакцію і пропонували  свою допомогу родині Андрія Яворського – юридичну, фінансову, психологічну.

Були журналісти ВолиньPost, які буквально «вгризлися» у ситуацію і розібрали її «на молекули», не лишивши для громадськості жодних двозначностей.

Саме ці люди – головний для мене доказ, що ми все зробили правильно.

* * *

Андрій Яворський від отриманих травм помер… Скажете, усе було марно? Так, горя для дружини, для 6-річного сина не зменшиш…

Але для нас – це ще один стимул не зупинятися. Бо вбивці далі не заарештовані. Експерт «чомусь» далі не може завершити експертизи, яка б довела, що Андрій не сам «наштовхнувся на кулак). І не варто думати, що ми нічого не можемо. Одне те, якого резонансу набув випадок про, як кажуть міліціонери, «звичайну битовуху», доводить, що інформація – грізна зброя. Давайте її використовувати протии байдужості і неправди.

Мусимо зробити усе, аби справедливість зрештою взяла гору. І вбивці були заарештовані й ізольовані від нормальних людей. А ті, кого називають «правоохоронцями» ніколи більше не забували, кого повинні захищати.