Без права на помилку

Священик. Тихо горить свічечка на столі або лампадка перед іконою. Лежить Біблія, молитовник. Темні одежі зливаються з кольором ночі в кімнаті. Лише на грудях видає себе відблиском хрест. Він стоїть на колінах. Молиться. За людей, парафіян, уявляємо, що й за нас. Хотілось би проникнути в те таємниче місце і побачити серед записаних імен або розібрати в молитовному шепоті, своє, своїх рідних.

Той, який не вправі відмовити в сповіді, який зобов’язаний слухати, розуміти; який повинен кинути все, щоб помогти комусь. Повинен… Зобов’язаний… Не вправі… Служитель і взірець. А людина? Дозволено йому нею бути?

Той, хто хоче бути священиком не розуміє на що йде, не замислюється до кінця що обирає, не враховує всю відповідальність, яка його чекає. Напевно, якби все це усвідомив, ніколи б не наважився на такий крок. Легковажний або нерозумний. Приносить в жертву себе, своїх рідних.

Хіба ж мало таких, які приходять до нього зі своїм горем, своєю бідою, своєю дурістю. І виливають свою душу йому, вдивляються в його очі, бажаючи знайти в них розуміння, жаль, підтримку. І майже всі вважають за обов’язок чути їх, вділяти стільки часу, скільки потрібно їм. Про можливість існування його втоми, його справ, не може бути й мови.

А сповідь? Що доводиться йому чути? Мабуть, і уявити важко. Його помилки? Його душевні дилеми, падіння, спокуси? Хм… Ні, ні, нехай і не думає. Ану, лише спробує! Засміють, осудять, покажуть пальцем, викриють перед всіма. Як Хам свого батька Ноя, замість того, щоб сховати гріх, прикрити наготу. І хто ж буде тими суддями? Такі ж самі грішники, такі ж самі люди.

Можливо, дещо перебільшено, занадто образно чи ще якось. Але, вважаю, крапля істини є в таких думках про священство. Одним словом, не легко бути служителем Церкви. Що б там не казали про свідомий вибір життєвого шляху.

І не маємо права судити людей, які зважились ним іти. Вони негідно виконують те, за що взялись? А чи кожен щиро може сказати перед Богом, що робить все правильно на тому місці, куди його поставлено? Ти добрий чоловік? Ти бездоганна мати? Ти хороший лікар? Ти сумлінний і справедливий вчитель? Ти справжній християнин?

Ми всього лише люди, звичайні люди…

P.S. Цей матеріал надійшов на адресу нашого монастирського сайту http://chernectvo.org/. Після постійного бруду, який виливається на адресу Церкви і її служителів, цей допис став своєрідним підбадьоренням...