Про розумних, принципових і луцьку політику

Луцьк знову живе виборами. На зміну головним «трендам» минулих передвиборчих баталій – «Палиця» та «Об’єднана опозиція» – прийшли нові: «Лазорко», «УДАР», «Свобода».

Якщо дозволите, спробую висловити кілька міркувань з цього приводу.

Поширена думка: «УДАР» продав бренд на ці вибори багатію Олександрові Лазорку». Як на мене – думка спримітизована і спекулятивна.

Я б сказав інакше: «УДАР залучив сильного спонсора». Хтось не в курсі, що будь-яка партія сьогодні сама шукає фінансування? Хтось не знає, що ідеологія для партій – швидше бутафорія і ширма, а набагато важливіші конкретні кроки, які роблять політики? Гадаю, зрозуміло: мої питання – риторичні.

Насправді важливим є інше питання – практичне і конкретне: чи буде корисним Лазорко в обласній раді?

Є одна аксіома, яку ніхто не може заперечити: попри усі мінуси бізнесменів в політиці у них є один великий плюс – це розумні, практичні і винахідливі люди. І якщо політичні партії цю їхню практичність, винахідливість і розум використають правильно – виграють усі.

Людина яка заробила, вкрала, чи знайшла мільйон – або дуже розумна, або дуже винахідлива, або дуже везуча. Хто не вірить – хай спробує сам.

Гадаю, кожен, хто був на гірськолижному курорті «Буковель», міг на власні очі переконатися: цей шматок не найгіршої української землі використовується правильно. Ніхто не може власникам закинути бажання «використати ресурси і втекти», чи «обдерти й обманути українців». Усе – на високому рівні, усе – продумано і правильно. І це – у нас, в Україні, а не «десь там».

Приклали до цього руку і розум двоє недурних людей – Ігор Палиця та Олександр Лазорко.

Саме вони сьогодні «беруться за Луцьк». Не буду довго говорити про прогнози і очікування, та якщо вони втілять у Луцьку ті принципи, той рівень, ті вимоги до бізнесу, які є, наприклад, в Буковелі – лучани не програють.

І не кажіть мені про те, що «олігархи хочуть роздерибанити Луцьк, перетворивши його на власне помістя». Дурня. «Власне помістя» не дерибанять, а доглядають. (Все, що треба було, давно уже украдено ;- ). А про «європейський рівень демократії» чи «служіння депутата народу» будемо говорити не тут. Тут (нажаль, звісно!) свої закони і свої реалії…

Так от. Давайте, будемо реалістами: будуючи ЦУМи, «Лучеськи», «Іміджі» чи ще щось, бізнесмени сподіваються, що туди завітають живі люди, які потратять там свої гроші.

Відтак, у цих хлопців в планах мусить бути пункт про те, що ці гроші у людей таки мають бути.

Кілька слів про принципових опонентів Лазорка – хлопців зі «Свободи», які ведуть в облраду Святослава Боруцького. Якось несерйозно, чесне слово. Таке враження, що крім того, що вони – «опоненти Лазорка», вони на цих виборах – більше ніхто.

Де заяви, обіцянки, «рвання сорочки»? Де виступи у пресі, де велелюдні мітинги прихильників, де масова і агресивна – в стилі «Свободи» – агітаційна робота? Хто сьогодні повірить, що справді «Свободу не спинити»? Дивно якось…

Зрештою, неділя покаже, хто достойніший – Лазорко чи Боруцький.

Мене ж особисто хвилює одне «але». Кажуть, крісло в облраді для Лазорка – проміжне. Мовляв, йому потрібен публічний майданчик і публічний досвід. Основна ж його ціль – посада луцького міського голови. Чому це для мне погано? Бо втрачу роботу – я ж не в команді Лазорка! А от з Романюком буду «до останнього патрона».

До слова, про «війну» Палиці і Романюка, про яку останнім часом багато пишуть і говорять. Не знаю, з ким воює Палиця, але Романюк точно не воює. Певно тому, що не вміє – за час роботи з ним я в цьому переконався.

Проте він вміє вибирати союзників. А серед них є і ті, які вміють і, головне, люблять воювати. Тому всім треба добре подумати: чи не надто дорого може обійтися ця «війна»…