Цвяхи в тіло України
"В Україні буде розвиватися українська мова як ЄДИНА державна мова", - сказав 9 березня 2010 року президент, виступаючи в ході урочистих заходів з нагоди 196-ї річниці від дня народження поета Тараса Шевченка в Каневі Черкаської області на місці поховання поета.
«Україна найближчим часом прийме закон про ДВІ державні мови — українську та російську», – заявив 18 березня 2012 року в інтерв’ю ІТАР—ТАРС Віктор Янукович напередодні візиту до Москви.
Коли президент говорив правду, а коли дурив людей: коли говорив про єдину державну мову чи коли говорив про дві державні мови? Це роздвоєння особистості чи зневага до громадян України? Чиїми тепер президент керується настановами: свого духовного наставника схиархимандрита Зосими, чи єзуїта Ігнатія Лойоли, який у «Духовних вправах» стверджував, що «мета виправдовує засоби»? Невже русифікація України є тією метою, для якої підходять всі, навіть найганебніші, засоби?
Маса питань, на які зовсім не хочеться відповідати, бо всі відповіді напрошуються до однієї: президент України хоче знищити в Україні українську мову. Він так захопився захистом російської мови, що готовий не залишити каменя на камені від мови української.
На виправдання своєї забаганки про другу державну мову президент сказав: «були періоди часу в державі, коли допускалися перекоси у мовних питаннях». Не знаю, що він мав на увазі, але хочу нагадати про перекоси щодо української мови та культури, як їх цинічно та блюзнірські знищували. Може після таких цвяхів у тіло України, у тіло української мови, яку розпинали на догоду поневолювачам України, варто було б прийняти хоча б один закон на захист української мови, або хоча б не убивати її уже в умовах незалежної України.
1627 рік – указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено «Учительное євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.
1669 рік – після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території.
1672 рік – указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
1677 рік – патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
1686 рік – ліквідація автономної Церкви, насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату та встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 рік – Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського.
1690 рік – Собор Московської православної церкви осудив «киевския новыя книги» П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Л.Барановича, С.Полоцького, А.Радивиловського та інші, наклавши на них “проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо”, а І том книги «Четьї-мінеї» Данила Заточника звелено спалити.
1693 рік – заборона Московського патріархату на ввезення українських книг до Москви.
1693 рік – лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1709 рік – указ Петра І про застосування цензури на всі видання українською мовою.
1720 рік – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою, крім церковних книг, які необхідно “для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було”.
1721 рік – Петро І забороняє Києво-Печерській та Чернігівській друкарням видавати будь-які книжки, крім церковних, а в церковних книжках усе українське «для повного узгодження з великоросійськими книгами встановлювати… щоб ніяких відмінностей та окремого наріччя у них не було».
1724 рік – друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж «провину» оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
1729 рік – Петро ІІІ видав наказ: переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1740 рік – російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
1748 рік – наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1755 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1755 рік – Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову «Четьїмінеї» св.Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
1763 рік – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
1764 рік – інструкція Катерини ІІ князю В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 рік – скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
1766 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1769 рік – указ Синоду про вилучення у населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 рік – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1775 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1784 рік – Київський митрополит Самуїл Миславський заборонив в Україні у школах вивчати українську мову: вона «тхне поганством».
1784 рік – Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
1785 рік – наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
1786 рік – Київський митрополит Самуїл Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили Службу Божу «голосом, свойственным русскому наречию».
1786 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1789 рік – у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
1789 рік – розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) шкіл та усунення зі всіх інших шкіл руської (української) мови.
1804 рік – видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою.
1808 рік – закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.
1817 рік – закриття Києво-Могилянської академії.
1817 рік – у всіх початкових та вищих народних школах Галичини введено викладання польською мовою.
1847 рік – розгром Кирило-Мефодіївського братства.
1859 рік – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини у Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.
1862 рік – закриття українських недільних шкіл, які
безкоштовно організовувала передова українська інтелігенція.
1863 рік – Валуєвський циркуляр про заборону викладання книг українською мовою, якої “не было, нет и быть не может”.
1863 рік – заборонено ввіз і поширення в російській імперії львівської газети “Мета”.
1864 рік – затвердження Статуту про початкову школу: навчання має проводитися лише російською мовою.
1869 рік – указ царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местных уроженцев".
1876 рік – Емський акт про заборону ввезення української книги з-за кордону, заборону українського театру й друкування текстів до нот українських пісень.
1878 рік – заборонено збірник пісень Миколи Лисенко.
1881 рік – указ Олександра ІІІ про дозвіл друкувати окремі сценічні твори українською мовою, але російським правописом. На місцеву владу накладався обов’язок контролювати публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою.
1881 рік – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1881 рік – закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом.
1883 рік – заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підлеглих йому територіях (Київщина, Полтавщина,
Чернігівщина, Волинь та Поділля).
1884 рік – заборона українських театральних вистав.
1886 рік – указ царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местных уроженцев".
1887 рік – рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
1888 рік – указ Олександра ІІІ про заборону української мови в офіційних установах і заборону хрещення українськими іменами.
1889 рік – у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
1892 рік – заборона перекладати твори з російської мови на українську.
1894 рік – заборона ввезення українських книг з-за кордону.
1895 рік – заборона українських книг для дітей.
1903 рік – на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
1905 рік – кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1906 рік – закриття «Просвіти» в Одесі.
1907 рік – закриття «Просвіти» в Миколаєві.
1908 рік – указ Сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітянської діяльності в Україні.
1910 рік – указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от
преследуемых ими целей».
1914 рік – указ Миколи ІІ про заборону української преси.
1914 рік – заборона в окупованій російською армією Галичині й на Буковині друкування книг, газет і журналів українською мовою, розгром товариства “Просвіта”, гоніння на Українську Церкву.
1914 рік – заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
1924 рік – закон Польської Республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, школах. (Для порівняння: у 1922/23 навчальному році у Галичині було 2532 українські школи, у 1929/30 – їх залишилося 749).
1924 рік – у Румунії ухвалили закон згідно з яким українців оголосили румунами, які «забули свою рідну мову». У всіх школах Буковини та Бесарабії скасували навчання українською мовою.
1932 рік – постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про припинення українізації».
1933 рік – ліквідація в Україні неіснуючого, так званого, «нового національного ухилу». Голодомор.
1938 рік – Сталінська постанова про обов’язкове вивчення російської мови.
1946 рік – постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського.
1947 рік – Каганович провів чистку серед діячів української культури.
1958 рік – положення про вивчення другої мови «за бажанням учнів та батьків». Оскільки постанову 1938 року не було відмінено, то за цими двома документами російську мову в Україні треба було вивчати обов’язково, а українську – хто як захоче.
1970 рік – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою і тільки у Москві.
1973 рік – постанова ЦК КПРС про посилене вивчення російської мови та поділ класів в українських школах на дві групи і підвищення зарплати вчителям російської мови на 15%.
1978 рік – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури («Брежнєвський циркуляр»).
1983 рік – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах («Андроповський указ»).
1989 рік – постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову в СРСР (російську).
1960-ті – 80-ті pоки:
Соціалістична Польща: кількість українських шкіл зменшилась із 152 до 29.
Соціалістична Чехословаччина: кількість українських шкіл зменшилась з 300 до 20; а з 200 тис. етнічних українців продовжили вважати себе українцями (русинами) лише 40 тис.
Соціалістична Румунія: закрито всі українські школи та ліцеї, заборонено Українську Греко-Католицьку Церкву, без румунського прізвища неможливо влаштуватись на роботу.
Радянський Союз: кількість тих, хто вважав українську мову рідною з 60-х по 80-і роки зменшилась на 10 млн. осіб.
2012 рік – закон Януковича про впровадження другої державної мови???
Невже президенту буде затишно у цій гоп-компанії українофобських законів, указів, наказів, постанов та рішень? Невже він прагне зайняти місце в історії України на одній україноненависницькій лаві поріч зі Сталіним, Валуєвим та іншими катами України? Невже з нього мало невинно засудженої Юлії Тимошенко? Що ж вибір за президентом? Українці не будуть пасивно спостерігати чи заб’є він останній цвях у тіло України. І він мусить це розуміти.
«Україна найближчим часом прийме закон про ДВІ державні мови — українську та російську», – заявив 18 березня 2012 року в інтерв’ю ІТАР—ТАРС Віктор Янукович напередодні візиту до Москви.
Коли президент говорив правду, а коли дурив людей: коли говорив про єдину державну мову чи коли говорив про дві державні мови? Це роздвоєння особистості чи зневага до громадян України? Чиїми тепер президент керується настановами: свого духовного наставника схиархимандрита Зосими, чи єзуїта Ігнатія Лойоли, який у «Духовних вправах» стверджував, що «мета виправдовує засоби»? Невже русифікація України є тією метою, для якої підходять всі, навіть найганебніші, засоби?
Маса питань, на які зовсім не хочеться відповідати, бо всі відповіді напрошуються до однієї: президент України хоче знищити в Україні українську мову. Він так захопився захистом російської мови, що готовий не залишити каменя на камені від мови української.
На виправдання своєї забаганки про другу державну мову президент сказав: «були періоди часу в державі, коли допускалися перекоси у мовних питаннях». Не знаю, що він мав на увазі, але хочу нагадати про перекоси щодо української мови та культури, як їх цинічно та блюзнірські знищували. Може після таких цвяхів у тіло України, у тіло української мови, яку розпинали на догоду поневолювачам України, варто було б прийняти хоча б один закон на захист української мови, або хоча б не убивати її уже в умовах незалежної України.
1627 рік – указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено «Учительное євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.
1669 рік – після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території.
1672 рік – указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
1677 рік – патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
1686 рік – ліквідація автономної Церкви, насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату та встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 рік – Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського.
1690 рік – Собор Московської православної церкви осудив «киевския новыя книги» П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Л.Барановича, С.Полоцького, А.Радивиловського та інші, наклавши на них “проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо”, а І том книги «Четьї-мінеї» Данила Заточника звелено спалити.
1693 рік – заборона Московського патріархату на ввезення українських книг до Москви.
1693 рік – лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1709 рік – указ Петра І про застосування цензури на всі видання українською мовою.
1720 рік – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою, крім церковних книг, які необхідно “для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було”.
1721 рік – Петро І забороняє Києво-Печерській та Чернігівській друкарням видавати будь-які книжки, крім церковних, а в церковних книжках усе українське «для повного узгодження з великоросійськими книгами встановлювати… щоб ніяких відмінностей та окремого наріччя у них не було».
1724 рік – друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж «провину» оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
1729 рік – Петро ІІІ видав наказ: переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1740 рік – російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
1748 рік – наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1755 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1755 рік – Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову «Четьїмінеї» св.Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
1763 рік – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
1764 рік – інструкція Катерини ІІ князю В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 рік – скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
1766 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1769 рік – указ Синоду про вилучення у населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 рік – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1775 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1784 рік – Київський митрополит Самуїл Миславський заборонив в Україні у школах вивчати українську мову: вона «тхне поганством».
1784 рік – Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
1785 рік – наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
1786 рік – Київський митрополит Самуїл Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили Службу Божу «голосом, свойственным русскому наречию».
1786 рік – указ Синоду про заборону на видання книг українською мовою.
1789 рік – у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
1789 рік – розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) шкіл та усунення зі всіх інших шкіл руської (української) мови.
1804 рік – видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою.
1808 рік – закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.
1817 рік – закриття Києво-Могилянської академії.
1817 рік – у всіх початкових та вищих народних школах Галичини введено викладання польською мовою.
1847 рік – розгром Кирило-Мефодіївського братства.
1859 рік – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини у Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.
1862 рік – закриття українських недільних шкіл, які
безкоштовно організовувала передова українська інтелігенція.
1863 рік – Валуєвський циркуляр про заборону викладання книг українською мовою, якої “не было, нет и быть не может”.
1863 рік – заборонено ввіз і поширення в російській імперії львівської газети “Мета”.
1864 рік – затвердження Статуту про початкову школу: навчання має проводитися лише російською мовою.
1869 рік – указ царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местных уроженцев".
1876 рік – Емський акт про заборону ввезення української книги з-за кордону, заборону українського театру й друкування текстів до нот українських пісень.
1878 рік – заборонено збірник пісень Миколи Лисенко.
1881 рік – указ Олександра ІІІ про дозвіл друкувати окремі сценічні твори українською мовою, але російським правописом. На місцеву владу накладався обов’язок контролювати публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою.
1881 рік – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1881 рік – закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом.
1883 рік – заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підлеглих йому територіях (Київщина, Полтавщина,
Чернігівщина, Волинь та Поділля).
1884 рік – заборона українських театральних вистав.
1886 рік – указ царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местных уроженцев".
1887 рік – рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
1888 рік – указ Олександра ІІІ про заборону української мови в офіційних установах і заборону хрещення українськими іменами.
1889 рік – у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
1892 рік – заборона перекладати твори з російської мови на українську.
1894 рік – заборона ввезення українських книг з-за кордону.
1895 рік – заборона українських книг для дітей.
1903 рік – на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
1905 рік – кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1906 рік – закриття «Просвіти» в Одесі.
1907 рік – закриття «Просвіти» в Миколаєві.
1908 рік – указ Сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітянської діяльності в Україні.
1910 рік – указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от
преследуемых ими целей».
1914 рік – указ Миколи ІІ про заборону української преси.
1914 рік – заборона в окупованій російською армією Галичині й на Буковині друкування книг, газет і журналів українською мовою, розгром товариства “Просвіта”, гоніння на Українську Церкву.
1914 рік – заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
1924 рік – закон Польської Республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, школах. (Для порівняння: у 1922/23 навчальному році у Галичині було 2532 українські школи, у 1929/30 – їх залишилося 749).
1924 рік – у Румунії ухвалили закон згідно з яким українців оголосили румунами, які «забули свою рідну мову». У всіх школах Буковини та Бесарабії скасували навчання українською мовою.
1932 рік – постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про припинення українізації».
1933 рік – ліквідація в Україні неіснуючого, так званого, «нового національного ухилу». Голодомор.
1938 рік – Сталінська постанова про обов’язкове вивчення російської мови.
1946 рік – постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського.
1947 рік – Каганович провів чистку серед діячів української культури.
1958 рік – положення про вивчення другої мови «за бажанням учнів та батьків». Оскільки постанову 1938 року не було відмінено, то за цими двома документами російську мову в Україні треба було вивчати обов’язково, а українську – хто як захоче.
1970 рік – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою і тільки у Москві.
1973 рік – постанова ЦК КПРС про посилене вивчення російської мови та поділ класів в українських школах на дві групи і підвищення зарплати вчителям російської мови на 15%.
1978 рік – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури («Брежнєвський циркуляр»).
1983 рік – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах («Андроповський указ»).
1989 рік – постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову в СРСР (російську).
1960-ті – 80-ті pоки:
Соціалістична Польща: кількість українських шкіл зменшилась із 152 до 29.
Соціалістична Чехословаччина: кількість українських шкіл зменшилась з 300 до 20; а з 200 тис. етнічних українців продовжили вважати себе українцями (русинами) лише 40 тис.
Соціалістична Румунія: закрито всі українські школи та ліцеї, заборонено Українську Греко-Католицьку Церкву, без румунського прізвища неможливо влаштуватись на роботу.
Радянський Союз: кількість тих, хто вважав українську мову рідною з 60-х по 80-і роки зменшилась на 10 млн. осіб.
2012 рік – закон Януковича про впровадження другої державної мови???
Невже президенту буде затишно у цій гоп-компанії українофобських законів, указів, наказів, постанов та рішень? Невже він прагне зайняти місце в історії України на одній україноненависницькій лаві поріч зі Сталіним, Валуєвим та іншими катами України? Невже з нього мало невинно засудженої Юлії Тимошенко? Що ж вибір за президентом? Українці не будуть пасивно спостерігати чи заб’є він останній цвях у тіло України. І він мусить це розуміти.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Популярне
|
Волинянка взяла з банкомату чужі 10 тисяч гривень
Сьогодні, 02:17
|
0 |
|
ЗСУ завдали удару ракетою ATACMS по полігону на Луганщині. ВІДЕО
Сьогодні, 01:15
|
0 |
|
2 травня на Волині: гортаючи календар
Сьогодні, 00:00
|
0 |
|
Родині загиблого Героя з Волині Сергія Семенова вручили «Хрест Героя»
01 травень, 23:23
|
0 |
|
Пішов з друзями до ТЦК в перший день «повномасштабки»: загинув воїн з Волині Віталій Лесик
01 травень, 22:57
|
0 |
Прикол в том, что судя по интонациям -человек искренне уверен в том, что он может на что то влиять.
Синдром вождизма в стадии обострения.
Широка страна моя родная
Много в ней лесов,полей и рек
Я другой такой страны не знаю
ПРЕЗИДЕНТ,КОТОРОЙ,БЫВШИЙ ЗЭК!!!
НЕВЖЕ НАША ПРЕКРАСНА УКРАЇНА ЗАСЛУГОВУЄ НА ТАКЕ?????
ЛЮДИ,СХАМЕНІТЬСЯ!!!!!!!!!!
Зауважу, що 1 пункт містить помилку, а саме, Рік 1627 і факт спалення "Катехізіс" був спалений не Олексієм Михайловичем (рік народження 1629), а Філаретом. От в чому помилка.
Зизаній Лаврентій Іванович - український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч. Уклав староукраїнською мовою «Катехізис». Перед цим (1626) брав участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком Григорієм Онисимовим. Тим не менш, московський патріарх Філарет не дозволив випустити твір «литовського протопопа» і постановив спалити друк.