Ні слова про політику. Про поезію

Написанню цього тексту передували відвідини одного літературного вечора. Це трапилося в Луцьку. Виступали молоді поети, музиканти, прозаїки. Виступали загалом добре. Мені не часто доводилося відвідувати подібні вечори в Луцьку, частіше у Львові, і, направду, в поезії я не дуже великий фахівець. Але повторюсь, що, як на мене, виступали вони загалом добре.

Один навіть з поетів контекстуально порівняв себе з Єсеніним. А ви думали? ;)

Але я щиро тішусь і вдячна тим, хто це все діло починає.

Так ось, оскільки я вже була на такій події, де зібралися активні молоді люди, то попросила цього «єсеніна», який водночас був ведучим дійства, прорекламувати акцію прибирання в місті. Плакат якраз був під рукою. Думаю, гарне починання в гарному товаристві завжди підтримають.

«Вибач. Не формат. Тут ми про творчість, а то соціалка», - приблизно отакою була відповідь. Склалося трохи огидне враження: мовляв, ми тут богема, а ви трішки брудненькі і обмежені.

Ок, думаю, як кажуть, «хозяин барин». Хоча пізніше, до слова, на вечорі рекламували гру мафія і навіть, аерографіку. Ми досиділи до кінця події, але поки я йшла додому, мене в прямому сенсі охопив гнів.

Я злилася на певних егоїстичних маргіналів, які за власним «Я» нічого не чують. Вірші про власну любов, вірші про власну ненависть, вірші про власні пошуки знову ж таки себе і – оплески! – якщо вони приправлені матюком. А чому ж творчість і творча інтелігенція не може бути жертовною, світоглядною, і мати позицію навіть в такій "соціалці"? Не в ритмах, римі чи стопах, а в сенсі, поглядах, концепції, в стилі мислення. Я переконана, що така була.

Мене нудить від власного моралізаторства і, певно, я просто не ТУДИ потрапила.

Доведіть мені, що я просто не ТОДІ і не на ТОГО потрапила.